«На війні бояться всі: і солдат, і генерал»: як психологи 46 бригади ДШВ готують новобранців до війни

Про психологічну підготовку новоприбулих бійців та допомогу тим, хто щойно повернувся з позицій на перепочинок, кореспондент АрміяInform поспілкувався із заступником командира 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України з психологічної підтримки персоналу підполковником Тимофієм Заріцьким. 

Ступор, страх, стрес — військовослужбовець 100% буде стикатись із цим під час виконання бойових завдань

— Підготовка військовослужбовця здійснюється в три етапи. З ним проводиться обкатка танком, подолання психологічної смуги перешкод. Крім того, працюють психологи, які дають теорію, наприклад, як боротися з такими явищами, як ступор, страх, стрес, тобто ті психічні явища, з якими військовослужбовець 100% буде стикатися під час виконання бойових завдань.

— Як людині, яка ще, умовно кажучи, вчора ходила мирними вулицями міста, пройшла БЗВП, і сьогодні вона вже на фронті, вдається справлятися з такими стресами?

— Є поняття бойового стресу, ступору і просто страху. Людині страшно, це зрозуміло. Коли навкруги все гримить, вибухає, особливо, коли вперше потрапляє під обстріл, вогонь чи бомбардування.

Однакових людей не існує, в принципі. Всі ми різні, і у кожного є свій психологічний поріг. В одних він на середньому, в інших – на низькому, або високому рівні. Умовно так можна розбити на декілька категорій цивільного населення, яке приходить до нас на підготовку. Найважливіше, що мозок військовослужбовця під час проходження тренувань у навчальних центрах сприймає все як несправжнє. Мозок наш жодним чином ти не обдуриш. Ми просто даємо, по-перше, теорію, я повторюсь, і пояснюємо, з чим він 100% стикнеться і як із цим боротися.

— Як із цим боротися?

— Банально, просто для прикладу. Військовослужбовцю розказуємо, що коли він прибуде в район зосередження свого майбутнього підрозділу, настане той день або той вечір чи ніч, коли його будуть заводити на позицію. Коли по тобі працюватимуть, можливо, артилерія, можливо, FPV-дрони, ти будеш відчувати «метеликів» у животі, ти почуєш своє серцебиття тощо. Коли ти будеш відчувати це, пам’ятай — це абсолютно нормально. Всі люди бояться — і це нормально. Боїться солдат, боїться полковник, боїться генерал. Будь-яка адекватна нормальна людина боїться, коли по ньому летить FPV-дрон чи б’є артилерія. Нема в цьому нічого такого. Ми це пояснюємо і розповідаємо, як із цим боротися. 

Як зробити так, щоб перестав чути своє серцебиття, яке заглушує взагалі слух? Слід зробити правильним дихання на 4 рахунки, наприклад, це коли тебе заводять. Коли ти будеш стояти на позиції першу добу, коли ти не поспиш 3–4 доби або будеш спати не більш ніж 2–3 години, як це буває зазвичай, сприйняття реальності буде зовсім іншим. Ми про це теж розповідаємо. Це певний курс, який проводять наші підготовлені психологи. Це, як кажуть, підготовка в перші дні. 

Наступний етап — власне, бойові ситуації. Там не може бути такого, щоб на якійсь позиції перебували, для прикладу, чотири піхотинці. Як правило, це два досвідчені, два новобранці. Ті, які досвідчені, це, як правило, один із них сержант, який володіє цими техніками, який навчений, який теж пройшов певний бойовий шлях. І теж словом і ділом може підказати, може нейтралізувати якусь певну загрозу у вигляді, наприклад, ступору, який теж іноді трапляється з військовослужбовцями.

— Як саме зі ступору виводять?

— Це індивідуальний підхід, краще за все потрібно знати людину. Якщо це людина, яку ти бачиш вперше, потрібно найперше забрати зброю, якщо це можливо. Якщо неможливо, не чіпати її. Тобто діяти за ситуацією. Є варіант, що можна забирати зброю і потрібно, є ситуація і варіант, коли цього робити не можна категорично.

— З вашого досвіду, що найбільше впливає на людей? FPV, КАБи, артилерія, наближення противника на кидок гранати, стрілянина, виїзд техніки? З вашої практики, за відгуками бійців, що є найстрашнішим?

— Найстрашніше — це саме FPV-дрони. Від нього важко заховатись. Якщо артилерія працює, ти розумієш, куди падає снаряд, ти розумієш, що потрібно зробити два кроки вперед, назад, ліворуч-праворуч. Якщо це FPV, хоч би куди ти зробив цей крок, він летить за тобою. Ось і все. Це і є найбільша небезпека. Як із ними борються? РЕБ. І вогонь.

— Наскільки швидко в середньому людина адаптується до бойових умов?

— Теж по-різному. Є люди, народжені для війни. Це така умовна категорія. Їх близько 10% від загального числа бійців, які приходять до нас. Але вони є. Це ті, хто одразу виявляє лідерські якості. Це сержантська категорія, яку ми відбираємо в перспективі на відправку на курси офіцерів. 

А взагалі піхота — це симбіоз молодості та досвіду. Дуже добре, коли досвідчений сержант віком 35+, і в нього є 3–4 підлеглих, які безпосередньо перебувають із ним в окопі, віком 20–25 років. Треба врахувати, що воювати фізично складно. До точки, наприклад, евакуації, до заходу в окоп може бути відстань до 10 кілометрів, коли потрібно її подолати в повному спорядженні зі зброєю, з водою, з боєприпасами, із сухпайком. І не просто пройти й відпочивати, а ти приходиш, долаєш цю відстань й одразу починаєш виконувати бойове завдання. Отже, коли ти вже виснажений повністю, а це може бути і 30, і 40, і 50, і 60 діб поспіль, коли ти там перебуваєш, виконуєш завдання, і тобі ще потрібно подолати цю відстань у зворотний бік. Є такі ситуації, коли пораненого військовослужбовця, який не може сам дійти до точок евакуації, треба винести й повертатись ті самі довгі кілометри.

Найкращий варіант відновлення після виконання завдань — зміна бойової обстановки на домашню

— Після виходу з бойових позицій, як саме можна повернути людину з бойового стану в більш-менш мирне, ну, відносно мирне русло? Що ви робите в цьому випадку, які складнощі, на що звертати увагу?

— Після виконання бойових завдань слід пам’ятати, що однакових людей немає. Першу добу взагалі ми їх не чіпаємо. Якщо є можливість, і другу добу теж. Починаємо працювати десь з третьої доби. Коли людина вже банально, якщо це холодна пора року, відігріється, вип’є чаю і виспиться. Поки людина цього не зробить і не виспиться, робота психолога просто недоречна і недоцільна. 

Є категорія людей, які не потребують психологічної допомоги. Коли йому пропонуєш, він сам каже, будь ласка, мені не потрібно, в мене все добре, я хочу просто виспатись, дайте мені цю можливість. Ми не нав’язуємо себе в жодному разі. 

Є категорія людей, яка, навпаки, не проти, але якось соромиться доповісти командиру, що йому потрібна допомога психологів. Тож ми таку категорію однозначно виявляємо, її видно одразу за певними ознаками. І починаємо працювати. По людині видно. Погляд в нікуди від виснаження. Певна загальмованість, психіка працює в неправильному режимі. Це видно. Але видно, що відновиться. 

Буває, що люди намагаються вийти зі стресу вживанням спиртних напоїв. Є такі випадки, вони, на жаль, не поодинокі. Якщо говорити відверто, певній категорії людей дійсно це допомагає. Насправді проблем воно не розв’язує, але тимчасовий ефект має. 

— Чи зберігається на бойових сухий закон, чи все-таки допускається вживання спиртного?

— Почнемо з того, що боєць просто не візьме цю пляшку горілки. Це нелогічно, бо це вага. Краще взяти воду. На бойових сухий закон, і це вони знають. Перше, чому сухий закон, це будь-який медик знає і їм розповідає про це під час навчальних занять: якщо людина дістає поранення, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, їй дуже важко зупинити кровотечу. Тому це їхнє життя, і про це вони пам’ятають. Краще, якщо вже так хочеться, то вже виконай завдання, повернись, і це вже інша справа.

Тобі можуть надати звільнення, ти можеш залишити район зосередження з дозволу на певний час і орендувати квартиру, просто побудь наодинці або приїде до тебе дружина, ну які проблеми? Ми вирішуємо це, це не є проблема. Йдемо назустріч завжди. І дружини теж приїжджають. І це має теж позитивний ефект. Найкращий варіант відновлення військовослужбовця після виконання завдань — це побути з родиною чи поїхати додому, змінити бойову обстановку на домашню.

— Часто скаржаться, зокрема, сім’ї, що бійці приходять з фронту іншими, чужими, багато розлучень, конфліктів у родинах після бойових. Правда чи це поодинокі випадки? Якщо так, то який вид допомоги тут доречний?

— Це абсолютно правда, приховувати не бачу сенсу. Люди, які проходять бойовий шлях, вони змінюються. Вони вже ніколи не будуть такими, якими були раніше. Коли ти з другом п’єш вранці чай або каву, а в обід його вже нема, то таке без сліду не може минути. І сім’я, родина, наприклад, дружина, а вона просто цього не знає….

— А ви проводите роботу із членами родин?

— Це не входить до наших обов’язків, бо ми працюємо насамперед з військовослужбовцями, тобто тими, хто виконує бойові завдання. За можливості, точково, намагаємося це робити. Але допомогти всьому цивільному населенню в нас просто немає фізичної змоги. Це потрібно робити на загальнодержавному рівні. Тут потрібен комплексний підхід.