Острів надій. До 30-ї річниці воєнної розвідки України

30 років тому 7 вересня 1992 року Президент України видав Указ «Про управління військової стратегічної розвідки Міністерства оборони України». Цей документ став початком історії потужного військового відомства, яке після низки структурних перетворень і змін назви стало Головним управлінням розвідки Міністерства оборони (ГУР МО) України. Це – спеціальний орган державної влади, головний орган управління у системі воєнної розвідки країни, повноцінний член системи розвідувального співтовариства, а в умовах воєнного стану – і наріжний камінь усієї системи національної безпеки. 

1 червня 2007 року міністр оборони України підписав наказ № 302, яким встановив офіційне професійне свято військових розвідників України саме 7 вересня. Тож яким підходить відомство до своєї 30-ї річниці у розпал агресивної загарбницької війни Росії проти України? Наймасштабнішої і найжорстокішої війни на всій планеті з часів Другої світової, де активно застосовуються всі наявні на цей час у протиборчих сторін найновітніші види військової техніки і озброєння, окрім хіба що зброї масового ураження. Війни, руйнівний вплив якої вже відчули економіки провідних держав світу. Війни, яка поставила під сумнів ефективність наявних колективних систем безпеки на континентах. Війни, яка вже змінила і ще багато в чому змінить увесь світовий порядок.

Враховуючи специфіку відомства, про яке йтиметься, і цілу низку законодавчих обмежень, цей текст побудовано головно на даних з відкритих джерел. 

Ворог біля воріт. Поінформовані споживачі

Довідково: Основними завданнями розвідки є: 
1) своєчасне забезпечення споживачів розвідувальною інформацією.
Ст. 2 Розділу 1 Закону України «Про розвідку»

25 липня 2022 року глава держави Верховний головнокомандувач ЗСУ В. Зеленський призначив 36-річного генерал-майора, начальника Головного управління розвідки Міноборони Кирила Буданова головою Комітету з питань розвідки при Президентові України. Існування цього координаційного органу передбачено п. 2 ст. 4 Розділу ІІ Закону України «Про розвідку» як неодмінного суб’єкта розвідувального співтовариства і Указом Президента № 230, три з п’яти абзаців якого приховано під грифом «таємно». Але згідно з відкритою інформацією, мета діяльності Комітету – вдосконалення системи забезпечення керівництва, координації і контролю діяльності усіх вітчизняних «лицарів плаща і кинджала».

Простіше кажучи, це такий собі вузький круглий лицарський стіл за сімома замками, що об’єднує і керівників всіх суто розвідувальних відомств держави (Служба зовнішньої розвідки України, ГУР МО, розвідувальний орган Держприкордонслужби), і всіх суб’єктів розвідувального співтовариства (СБУ, визначені РНБОУ інші складові сектору безпеки і оборони). Головує перший серед рівних. Саме той, кого Верховний головнокомандувач призначив головою Комітету і хто несе перед ним відповідальність за здобування, аналітичне опрацювання, оброблення і надання узагальненої інформації.

З одного боку цілком природно, що в умовах воєнного стану такий орган очолив саме керівник «острова», а не прикордонник чи керівник «лісу».

Начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов

Фото: ГУР МО. Начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов

Довідково: «Острів» – неформальна загальновживана в середовищі військових і спецслужб назва ГУР МО через розташування його головного штабу на півострові, за яким історично закріпилася саме назва «острів», у середній течії Дніпра в межах міста Києва. «Ліс» – неформальна загальновживана в середовищі військових і спецслужб назва Служби зовнішньої розвідки України через розташування її головної штаб-квартири в лісовому масиві неподалік від столиці в Київській області. 

З іншого боку, таке призначення – це очевидне визнання заслуг саме ГУР МО як основного постачальника якісної розвідувальної інформації стратегічного рівня і до, і вже після 24 лютого. Як її використовувало військово-політичне керівництво держави – це вже інше питання. Але головне, що військова розвідка вчасно, повно і детально інформувала всіх своїх споживачів і основного – Верховного головнокомандувача – про ворожі цілі та приготування до війни, включно з головними напрямками потенційних ударів, про наміри і плани противника вже під час вторгнення. Час довів точність цих сумних прогнозів. Про це неодноразово повідомляли публічно авторитетні ЗМІ

Окрім нашого ГУР МО, так само іноземні партнери довго і переконливо різними шляхами – і таємними візитами на кшталт приїзду 12 січня 2022 особисто директора ЦРУ США Вільяма Бернса у Київ, і контрольованими витоками про реальні плани великої агресії в авторитетних світових ЗМІ – попереджали про реальність великої війни шляхом вторгнення з кількох напрямків на суверенну територію країни. Між розвідувальними відомствами України і західних держав склалися більш ніж довірливі, по-справжньому союзницькі взаємини, які тільки міцнішають. Налагоджено регулярний обмін найчутливішою інформацією великого рівня секретності і важливості.

Глава ЦРУ Вільям Бернс

Фото: Tom Brenner/nytimes.comГлава ЦРУ Вільям Бернс

Велика заслуга нашої воєнної розвідки, зокрема, у тому, що з часу перших масованих ударів ворога 24 лютого по військовій інфраструктурі держави вдалося мінімізувати втрати і зберегти в цілому такий життєво необхідний для великої війни вид ЗСУ, як Повітряні сили. Основній кількості наших бойових літаків удалося уникнути вогневого ураження на аеродромах базування, вони вчасно були підняті в повітря. Саме там – над, а не на українській землі – льотчики у відкритих повітряних боях зустріли ворожу авіацію, завдавши їй безпрецедентних втрат і фактично змусивши покинути українське небо.

От уже понад три місяці ворожа бойова авіація РФ не залітає у простір, контрольований Повітряними силами ЗСУ, завдаючи ударів головно з глибини наших окупованих територій, з неба над Росією і Білоруссю. Тобто в цілому протиповітряна оборона зберегла свою боєздатність під час першої хвилі масованих ракетно-бомбових ударів противника з повітря. Зенітно-ракетні комплекси різних типів були вчасно розосереджені, приховано розташовані, активно переміщені і застосовані у протиракетній обороні, з дедалі більшим успіхом вони, фактично, кожного дня збивають ворожі ракети. Що було б, якби Україна втратила літаки на землі, а з ними і небо над нею, демонструє трагічна історія Маріуполя, знищеного й окупованого, зокрема, завдяки пануванню ворожої авіації над ним.

Маріуполь, травень 2022 р.

Фото: Маріупольська міська рада

Маріуполь, травень 2022 р.

Фактично кожного дня ГУР МО під хештегом #гурперехоплення публікує фрагменти багатогодинних масивів розмов окупантів зі своїми рідними і друзями, які викривають реальний стан ворожої армії, що характеризується низьким рівнем боєготовності і морально-психологічного клімату, підтверджує їхні високі втрати в живій силі і техніці. Це загалом свідчить про глибоке й ефективне застосування засобів і систем радіоелектронної (РЕР) і кіберрозвідки. Завдяки їм забезпечено обізнаність про ворожі настрої, плани і задуми.

Окрім того, ГУР МО регулярно здобуває і частково оприлюднює відомості про детальний кадровий склад наявних і новосформованих військових частин і з’єднань противника, рівень їхньої боєготовності, оснащеності військовою технікою й озброєнням, мобілізаційний потенціал і заходи його нарощування, ідентифікує і встановлює повні відомості про особи конкретних воєнних злочинців, які заплямували себе кривавими злочинами проти мирного населення на українській землі.

«Острів» фахово планує і координує роботу зі знищення ворожої інфраструктури, навіть безпосередньо на території країни-агресора. Окрема і, напевно, найскладніша й утаємничена сфера – це секретні спецоперації з точкових ліквідацій ворогів і колаборантів на окупованих територіях. І хоча тут навряд чи варто сподіватися на підтвердження цих результатів від самих розвідників, очевидно, що вони глибоко залучені в оперативну розробку і безпосереднє виконання таких специфічних бойових завдань.

Усе це – красномовні ознаки скрупульозної інформаційно-аналітичної роботи, глибокого агентурного проникнення воєнної розвідки України всередину ворожих органів військового управління тактичного, оперативно-тактичного, подекуди і стратегічного рівнів. Хоча справжню його глибину дізнатися неможливо. Та й, напевно, широкому загалу не потрібно.

Фото: СБУ

Бойова робота. À la guerre, comme à la guerre 

Довідково: Основними завданнями розвідки є:
2) сприяння реалізації національних інтересів України; 
3) протидія зовнішнім загрозам національній безпеці України у визначених законом сферах.
Ст. 2 Розділу 1 Закону України «Про розвідку»

25 липня 2022 року Верховний головнокомандувач В. Зеленський одночасно з призначенням начальника ГУР МО К. Буданова головою Комітету з питань розвідки при Президентові України призначив бригадного генерала Віктора Хоренка новим командувачем Сил спеціальних операцій ЗСУ. Це наймолодша і найсучасніша складова української армії, фактично окремий рід сил, який об’єднує під окремим командуванням усі армійські частини спеціального призначення (полки і центри) та підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. До призначення командувачем ССО ЗСУ бригадний генерал В. Хоренко служив командиром 10-го окремого загону спеціального призначення ГУР МО ім. Героя України генерал-майора Максима Шаповала.

Віктор Хоренко, бригадний генерал, командувач ССО ЗСУ, екскомандир 10-го загону спеціального призначення ГУР МО ім. Героя України М. Шаповала

Фото: ССО ЗСУ

Віктор Хоренко, бригадний генерал, командувач ССО ЗСУ, екскомандир 10-го загону спеціального призначення ГУР МО ім. Героя України М. Шаповала

Таке кадрове рішення глави держави – додаткове свідчення тієї високої оцінки й авторитету військової розвідки, які вона здобула саме на полі бою з початком великого вторгнення російських агресорів. Саме розвідники і спецпризначенці «Острова» не тільки планують, а й беруть безпосередню участь у збройній відсічі окупантам на всіх театрах бойових дій разом з підрозділами ЗСУ та інших Сил оборони і безпеки. З багатьох цих спеціальних, розвідувальних і диверсійних операцій поки що не знято обмежувальні грифи, але навіть оприлюднені в інформаційному полі воєнні здобутки бійців-гурівців вражають:
• звільнення населених пунктів Дмитрівка і Капітанівка на Київщині;
• бойова спецоперація на Херсонщині зі звільнення п’ятьох в’язнів – громадян України;
• безпрецедентно ризикована і зухвала операція – сім рейсів 16 вертольотів з десантом для постачання боєприпасів і підкріплення живою силою оточеному ворогами угрупуванню українських сил на заводі «Азовсталь» у Маріуполі;
• знищення групи морської піхоти на Харківщині та полон її командира Станіслава Трутнєва, бойового водолаза, військовослужбовця 140 загону спеціального призначення боротьби з підводними диверсійними силами та засобами Північного флоту ВМФ РФ (в/ч 69068, с. Відяєво Мурманської області), який три роки тому був відряджений в угруповання збройних сил РФ у Сирії;
• звільнення від ворожої окупації о. Зміїного
• удар дроном-камікадзе по наметовому містечку та техніці ворога в Енергодарі, зокрема, по авто із зенітними установками та БМ-21 «Град»;
• постійне і результативне полювання на засоби РЕБ ворога;
• знищення в Запорізькій області рідкісного зразка ворожої техніки – радіолокаційного комплексу розвідки і контролю стрільби «Зоопарк-1» і чотирьох одиниць автомобільної та броньованої техніки;
• спецоперація в Кам’янці-Дніпровській на Запоріжжі, унаслідок якої знищено і суттєво пошкоджено кілька об’єктів, які окупанти використовували як бази і місця зберігання бюлетенів для псевдореферендумів.

ГУР МО на острові Зміїний.

Фото: скрин відео. ГУР МО на острові Зміїний.

І це тільки те, що стало публічним. Повний перелік бойових здобутків штатних підрозділів (груп) військової розвідки значно ширший.

Окрім того, під час «великої» війни з Росією саме ГУР МО стало тією структурою, яка згуртувала під своїм оперативним управлінням і військовим командуванням значну частину добровольчого руху збройного спротиву загарбникам. І мова йде не тільки про найвідоміші військові колективи на кшталт харківського спецпідрозділу «Кракен» чи закарпатського добровольчого розвідувального батальйону «Сонечко», які відчайдушно воюють з противником.

Уперше масово на службу в лавах української армії залучили іноземців. Нагадаємо, що Інтернаціональний легіон територіальної оборони України (Іноземний легіон) створили 28 лютого, одразу після початку вторгнення росіян за закликом Верховного головнокомандувача ЗСУ В. Зеленського до всіх вільних людей світу допомогти нашій державі у збройному протистоянні російській тиранії. Спеціально для цього парламент 14 квітня змінив профільний Закон України «Про розвідку», врегулювавши питання прийняття осіб з іноземним громадянством на військову службу в її лавах.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба ще на початку березня повідомляв, що кількість іноземних громадян, які добровільно, законно, зі зброєю в руках у складі Сил оборони і безпеки забажали пліч-о-пліч з українцями захищати весь демократичний світ від російської деспотії, становить понад 22 000 осіб з 53 країн світу. А речник Іноземного легіону всередині червня на брифінгу в Медіацентрі Україна уточнив, що до його лав входять представники вже 55 країн світу, зокрема таких далеких, як Бразилія, Південна Корея, Австралія. Найбільше в легіоні служить британців та американців, за ними йдуть поляки та канадійці, велика кількість добровольців з балтійських і скандинавських країн, зокрема Фінляндії.

Фото: hromadske.ua

Очевидно, що коли об’єднується велика кількість іноземців-військовослужбовців з різних країн світу з різним бойовим досвідом в одне нове формування під командуванням українських офіцерів та в умовах ведення противником безпрецедентно інтенсивних наступальних бойових дій із застосуванням усіх конвенційних видів зброї та військової техніки, неминучі певні проблеми, конфлікти та непорозуміння в живому військовому організмі. Проте вони не мають системного характеру, не призводять до зниження боєздатності підрозділів і вчасно вирішуються командирами. Слід також враховувати, що армія України раніше не мала досвіду формування, управління та активного застосування великих армійських підрозділів, створених винятково з іноземців, відтак «проблеми росту» цілком природні.

Загалом бійці Іноземного легіону успішно воюють на найскладніших ділянках фронту, зокрема, стримували наступ ворога в Сєвєродонецьку і Лисичанську. Окрім іноземців із західних країн світу, до нього входять і бойові побратими українців з держав пострадянського простору, зокрема, традиційно ще з 2014 року за Україну воює чимало громадян Грузії, а з початком великої агресії навесні 2022-го з добровольців – громадян Білорусі сформовано і білоруський полк ім. Кастуся Калиновського. Усі іноземні громадяни-добровольці активно залучені безпосередньо до ведення бойових дій на різних ділянках фронту.

31 травня 2022 року Кабінет Міністрів України призначив начальника ГУР МО генерал-майора К. Буданова головою Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими (КШППВ). Цей міжвідомчий урядовий орган було створено в березні спеціально для вирішення питань військовополонених і їхніх сімей, забезпечення повернення з полону захисників України та цивільних громадян.

Його основні завдання: 
• сприяння здійсненню заходів, спрямованих на забезпечення виконання міжнародно-правових зобов’язань України з питань поводження з військовополоненими;
• сприяння координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших органів, органів місцевого самоврядування, військових формувань, утворених відповідно до законів, правоохоронних органів і громадських об’єднань з питань поводження з військовополоненими;
• визначення шляхів і способів вирішення проблемних питань поводження з військовополоненими.

За цей час під керівництвом ГУР МО створено всі необхідні механізми для ефективної соціальної і психологічної роботи із сім’ями військовополонених. Відкрито громадську приймальню і запущено консультаційну лінію, які допомагають родичам: 
• отримати інформацію щодо юридичних і процедурних питань, пов’язаних з перебуванням воїна в полоні;
• отримати консультації щодо державних соціальних зобов’язань, гарантованих у випадку потрапляння в полон;
• перевірити відомості про статус полоненого чи полоненої в базі даних Національного інформаційного бюро (НІБ);
• отримати психологічну підтримку. 

Але головне – звісно, регулярно звільняти наших воїнів з ворожого полону, байдуже, у який спосіб. Найреальнішим і найдієвішим на цей час є обмін ворожих військовополонених на наших героїв-захисників. Саме військова розвідка очолює і координує цю кропітку, непублічну, соціально дуже чутливу місію. З початку вторгнення було проведено понад 20 обмінів, унаслідок яких додому повернуто майже 600 українських військовополонених. Але у ворога їх досі залишається чимало, тому роботи у КШППВ вистачатиме. Про останнє повернення 14 наших військовополонених ГУР МО повідомило вчора, 6 вересня.

Майбутнє «Острова»

Довідково: гасло ГУР МО України «Sapiens dominabitur astris» (з лат. «Мудрий пануватиме над зірками»). 

Очевидно, що в умовах нинішнього понад піврічного воєнного стану, тривалої війни на виснаження з набагато сильнішим за своїм військово-технічним і мобілізаційним потенціалом ворогом, який залишиться нашим географічним сусідом і в майбутньому, після неодмінної перемоги України держава просто зобов’язана зміцнювати військову розвідувальну компоненту. 

На думку багатьох експертів у сфері нацбезпеки і частини законодавців, назріла нагальна необхідність у вітчизняному розвідувальному співтоваристві провести кардинальну еволюційну зміну: за прикладом усіх країн євроатлантичної спільноти варто перетворити ГУР МО на об’єднану потужнішу військову спецслужбу – структуру (службу, відомство) військової розвідки і контррозвідки Міністерства оборони України. Справді, майже в усіх західних демократичних союзницьких нам країнах військова контррозвідка функціонує у складі органу стратегічного управління Збройними силами і не є частиною системи внутрішньої державної безпеки. Останнє притаманно винятково тоталітарним та авторитарним режимам (раніше – СРСР, нині – Білорусь, Росія, Китай). Щоб зміцнити обороноздатність і національну безпеку в умовах відбиття зовнішньої агресії проти нашої держави, конче необхідно передати органи військової контррозвідки зі складу Служби безпеки України саме військовому відомству. Ця ідея не нова, подібна ініціатива була вперше оприлюднена на засіданні Ради нацбезпеки і оборони України ще в листопаді 2004 року. У травні цього року законопроєкт № 7380, який передбачає виведення компоненти військової контррозвідки із СБУ, внесли на розгляд парламенту. Згодом з’явилися й інші законопроєкти на цю тему, зараз їх зареєстровано у ВР декілька. Але частина правозахисної спільноти відразу ж несправедливо розкритикувала ідею як таку, що буцімто повертає українські спецслужби до радянських практик.

Фото: ГУР МО

Насправді все цілком навпаки. Згадаємо історію питання. Як відомо, у розпал Другої світової війни, у квітні 1943 року, Сталін у складі народного комісаріату оборони СРСР, але на базі управлінь особливих відділів НКВС СРСР створив Головне управління контррозвідки СМЕРШ («Смерть шпигунам») із начальником комісаром Держбезпеки 2 рангу В. Абакумовим на чолі, а у складі Народного комісаріату ВМФ СРСР – Управління контррозвідки СМЕРШ із начальником комісаром держбезпеки А. Гладковим. Тобто в тіло військового організму Сталін інкорпорував саме чекістську контррозвідувальну компоненту, підпорядковану йому особисто. Не дивно, що смершівців – з їхніми надзвичайними повноваженнями аж до винесення і виконання смертних вироків просто на місці – солдати і офіцери Червоної армії боялися ледь не більше за німців. Багато дослідників убачали в цьому підле бажання радянського диктатора не тільки ефективно протидіяти ворожим шпигунам і зрадникам у лавах Червоної армії, але й тримати під особливим наглядом і контролем військових, а особливо офіцерський корпус і вищий командний склад. Адже генерали і маршали вже відчували смак перемог над ворогом і здобували дедалі більшу популярність у військах і суспільстві в умовах, коли фронт почав відкочуватися зі сходу на захід.

З тих пір оперативно-агентурне контррозвідувальне забезпечення військових перебувало саме під контролем органів держбезпеки СРСР (НКВС, МДБ, КДБ), а в часи незалежної України цей рудимент залишився у спадок і новій спецслужбі – СБУ. Тобто саме перебування органів військової контррозвідки у складі СБУ, яка є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує держбезпеку, і яка, на відміну від військових, не несе прямої відповідальності за організацію оборони, планування і ведення бойових дій з протидії зовнішній агресії, є анахронізмом тоталітарного режиму колишнього СРСР.

Група ГУР МО готується до бойової операції.

Фото: ГУР МО

Група ГУР МО готується до бойової операції.

Можливо, це було частково виправдано за правового режиму Антитерористичної операції (АТО) в Україні (квітень 2014 – квітень 2018), коли юридично саме СБУ була головним відповідальним за боротьбу з тероризмом. Саме так тоді через слабкість постреволюційної держави і від юридичної безвиході нарекли протидію гібридній російській агресії на території АР Крим і східних областей країни. Але вже навіть правовий режим Операції об’єднаних сил (квітень 2018 – лютий 2022) поставив під сумнів інституційну стійкість такої конструкції. Тим паче в умовах повноцінного воєнного стану і «великої» загарбницької війни на території України її військові і тільки військові є наріжним каменем системи національної безпеки. І вони цілком здатні самі забезпечувати контррозвідувальний режим у своїх лавах і навряд чи потребують нагляду зі сторони – з боку оперативників відомства держбезпеки. Особливо з огляду на той факт, що саме в лавах Служби на високих відповідальних посадах якимось дивом опинилася ціла низка відвертих зрадників: ексбригадні генерали – начальник ГУ внутрішньої безпеки А. Наумов, ексначальник УСБУ Херсонщини С. Криворучко, ексначальник ГУ СБУ в АР Крим О. Кулініч. Тільки тепер їх, старших офіцерів, доволі наближених до тодішнього голови СБУ, притягають до кримінальної відповідальності. Чи бува не завдяки і їхнім «старанням» ворожим військам вдалося швидко окупувати значні території нашої держави, особливо на півдні?

Фото: EPA/UPG

Цілком логічно, що за таких умов СБУ з новим керівництвом варто сконцентруватися передусім на боротьбі зі зрадниками і шпигунами у власних лавах, а не контррозвідувально пильнувати ЗСУ. Адже здоровий армійський організм, на щастя, був позбавлений подібних кричущих зрадницьких випадків. Тим паче, передача військової контррозвідки до Міноборони не означатиме повного позбавлення СБУ контррозвідувальної функції. Йдеться суто про військову компоненту, з якою впораються самі військові. А СБУ, безумовно, повинна зберегти свою основну діяльність і робити те, що вона покликана і вміє краще за все – викривати і блокувати протиправну діяльність іноземних спецслужб, протидіяти їхній розвідувально-підривній діяльності, викривати шпигунів і терористів. Тобто здійснювати контррозвідувальну роботу в усіх інших передбачених законом сферах, окрім військової. І тут роботи контррозвідниками держбезпеки більш ніж досить, адже тільки публічна українська політика за останні роки була просто просякнута російською агентурою. Її знешкодження і недопущення такого в майбутньому – святий обов’язок саме СБУ. 

Відтак робота військової контррозвідки як неодмінної складової об’єднаної системи військової розвідки та безпеки у складі Міністерства оборони України забезпечить необхідну синергію та концентрацію всіх наявних сил і засобів держави на цьому важливому напрямі її оборони. Включно з підсиленням контррозвідувального забезпечення систем управління (у т.ч. зв’язку і обміну спеціальними військовими даними), режиму функціонування військових об’єктів і частин, а також охорони військової інформації тактичного, оперативно-тактичного і стратегічного рівнів.

Тобто інституційне зміцнення і обов’язково кадрове, матеріальне, технічне посилення військової розвідки України – це нагальна вимога часу, запорука виживання держави в умовах відкритої і тривалої збройної агресії ворожого сусіда-агресора.

Фото: ГУР МО

Антон Громов, журналіст

Схоже