Від початку російського вторгнення Польща активно підтримує Україну на різних рівнях. Країна прийняла найбільшу кількість біженців серед усіх європейських країн, гуманітарну допомогу надсилають як міста, так і окремі громадяни. У той же час поляки намагаються і допомагати армії, закуповуючи речі мілатрного призначення.
ZAXID.NET поспілкувався з мешканцем передмістя Вроцлава Радославом Вішнєвским, який організовує збори коштів та допомагає купувати автомобілі, каски, бронежилети та прилади нічного бачення для українських військових.
***
«Я звик не питати, звідки продавці мають товар»
Радек Вішнєвскі живе в передмісті Вроцлава. Він є керівником літературної спілки містечка Бжеґ, що в сусідньому Опольському воєводстві. Каже, що в Бжеґу всі розуміють, що війна в Україні триває вже 8 років, тому там видали дві збірки – вибрані тексти київського письменника та поета Олафа Клеменсена під назвою «ЛІТО-АТО» в перекладі Анети Камінської та «Вірші з війни» поета та військового Бориса Гуменюка.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми подумали, що тупо продавати ці твори і заробляти на них. Ми оголосили, що весь дохід від продажу цих книг ми перерахуємо медичному батальйону “Госпітальєри”. До цієї акції приєдналося кілька видавництв, які видають українських авторів: Fundacja Duży Format, Biuro Literackie, видавництво Convivo, Dom Literatury з Лодзя, також домовляємося з видавництвом Pogranicze», – розповідає Радек.
Радек Вішнєвскі (фото з Facebook)
Спершу план був – зібрати 5 тисяч злотих, проте вже вдалося зібрати понад 20 тисяч. Окрім того, Радек організовує збори грошей цільово на мілітарні речі: він працює на гуртівні, контактує напряму з постачальниками, тому має можливість купити деяке спорядження дешевше, ніж на ринку. За його словами, мисливські магазини в Польщі вже порожні – все вже викупили і вислали в Україну.
«Коли ми шукали спорядження для друзів зі Львова, познайомилися з хлопцями, яким теж були потрібні броніки, розгрузки… Паралельно знайомимося з людьми, які можуть щось придбати на потреби українських військових, і використовуємо це. Це як павутина, яка плететься, а кожен з нас – павук», – розповідає чоловік.
«Я вже звик не питати, звідки продавці мають товар. Людина, якій довіряю, каже: “У мене будуть добрі шоломи за таку ціну”. То я зразу знаходжу гроші, щоб це купити. Моя зброя – це клавіатура і Facebook», – додає Радек.
«Ми думали, що Росія знищить Україну»
Радек з товаришами почав закуповувати амуніцію для українських військових з першого дня вторгнення. Він згадав, що допомагав раніше «Госпітальєрам», вирішив зв’язатися з ним і закупити спеціальні ноші для поранених.
«У той же час у мене була думка, що ми можемо не встигнути навіть передати це, бо війна закінчиться за 2-3 дні і Росія знищить Україну. Ми не сумнівалися, що Україна буде захищатися, але думали, що Росія ж величезна, а Захід буде знов лише висловлювати стурбованість. Потім побачили, що Україна стоїть, що ми встигаємо багато, і відтоді стабільно щось робимо», – пояснює Радек.
У Facebook Радек має понад 9 тисяч підписників, і це допомагає збирати гроші. Якщо є в чомусь термінова потреба – він починає обдзвонювати знайомих, писати в месенджерах. Останнє, що допоміг купити Радек, – два шоломи для друзів зі Львова. Раніше допомагав придбати знайомим з Кракова 7 лазерних далекомірів, прилади нічного бачення, тактичні ліхтарі. Нещодавно він відвіз на кордон «швидку» на прохання київського товариша з медичного батальйону: її придбав його друг Дарек.
«У моєму середовищі усі роблять, що можуть. Багато друзів, які мають місце в помешканні, сіли в авто, поїхали на кордон і забрали українців, які там були. Західні журналісти дивуються, чому в Польщі немає таборів для біженців. А все тому, що ми їх забрали додому. Є такий польський жарт: “Як прийняти 2 мільйони українських біженців? Як своїх!”», – говорить Радек.
Паралельно він займається популяризацією української літератури: зокрема, на Facebook-сторінці Wyleczyć z wojny («Вилікувати від війни») розміщують переклади українських віршів.
«Класно, що поляки щось хочуть дати українцям, але дуже добре, якщо вони хочуть і щось від них взяти. Ми ж насправді мало знаємо про українську літературу, поезію, як виглядає літературне життя, тому хочемо, щоб люди це все читали, всю цю чудову літературу, яку в Україні видають, – каже Радек і додає: – Наша історія – українців і поляків – понура і важка, але зараз не час про це говорити. Зараз ми маємо допомогти, а коли це все закінчиться, ми, як вільні люди, обговоримо минуле».
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та
натисніть
Ctrl+Enter