<!– –>

У заключному епізоді подкасту «Простими словами» зі спільної з Gen.Ukrainian серії про позитивний досвід дитинства Марк Лівін і засновниця Gen.Ukrainian Оксана Лебедєва поговорили з Крістіною Бетелл – професоркою Школи громадського здоров’я Блумберга Університету Джонса Гопкінса, директоркою Ініціативи з вимірювання здоров’я дітей і підлітків (CAHMI) та авторкою концепції семи позитивних досвідів дитинства. Обговорили, чому відсутність несприятливого досвіду ще не означає наявності позитивного, як літня сусідка з малиновими льодяниками змінила її дитинство, що таке парадокс позитивності, чому дитині потрібні щонайменше двоє небайдужих дорослих поза сім’єю і як виснаженим батькам бути поруч із дітьми під час війни.
Серія епізодів подкасту «Простими словами» про позитивний досвід дитинства виходить у партнерстві з Gen.Ukrainian, громадською організацією, яка з 2022 року допомагає дітям, які постраждали від війни, пройти психологічну реабілітацію. Організація проводить безплатну реабілітаційну програму Gen.Camp для дітей, які втратили батьків, пережили окупацію чи інші травматичні події війни, а в межах Центру провідного досвіду Gen.Hope працює над системними рішеннями у сфері психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах війни.

Наука про життя —
у вашій пошті
Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно
Сім позитивних досвідів дитинства
Зазвичай, коли говорять про дитинство, згадують, що поганого сталося. Крістіна Бетелл запропонувала рахувати ще й те, що нас захищало й підтримувало. Так з’явилися сім позитивних досвідів дитинства:
можливість говорити з родиною про свої почуття
відчуття, що рідні поруч і на вашому боці у важкі часи
відчуття безпеки вдома
відчуття, що належить до шкільної спільноти
підтримка друзів
задоволення від участі у традиціях громади
наявність принаймні двох дорослих поза сім’єю, яким ви були щиро небайдужі
Бетелл одразу застерігає: пунктів сім не тому, що інших позитивних чинників не існує. Для досліджень на рівні всього населення потрібні короткі показники, тож команда відібрала з ширших шкал стійкості ті запитання, що найкраще представляють кожну сферу. Це радше індекс, ніж вичерпний список. І в кожному запитанні головне – власне відчуття дитини. Адже відчуття безпеки — це суб’єктивний досвід, який неможливо визначити ззовні.
«Наче хтось з гелікоптеру спостерігав, а потім повідомляє: «Ми спостерігали. Насправді ти був у безпеці». Якщо ти цього не відчував – для тебе цього не було. Цього не було для твоєї нейробіології. Цього не було для твого відчуття ідентичності».
Так само важить кожне слово. «Бути поруч і на моєму боці» – це не підбадьорливе «у тебе все вийде», а активна дія. А в запитанні про традиції громади ключове слово «подобалося»: не чи ходила дитина на свята, бо мусила, а чи мала від цього радість. Навіть від чогось простого, як-от зібратися разом і заспівати пісню.
Відсутність поганого досвіду ще не означає присутність хорошого
Дані підтвердили, те що Крістіна відчувала інтуїтивно. Діти з однаковим рівнем несприятливого досвіду розвиваються дуже по-різному, і пояснюють це не лише гроші чи соціальні привілеї. За даними досліджень Бетелл, навіть коли базові потреби дитини задоволені, проблеми у стосунках роблять ризик проблем із психічним здоров’ям у два-три рази вищим.
«Тож відсутність несприятливого досвіду дитинства (ACEs) не означає, наявність позитивного».
Бетелл наводить приклад заможніших громад, де травм небагато, але діти не залучені ні емоційно, ні у стосунках. У них усе одно багато проблем із ментальним здоров’ям, бракує надії й сенсу. Валідаційне дослідження 2019 року й наступні роботи на більших вибірках показали, що позитивний досвід дитинства діє незалежно від решти обставин: його зв’язок зі здоров’ям однаковий і для тих, хто пережив мало негараздів, і для тих, хто пережив багато.
«Більшість людей, які живуть процвітаючи, переживають труднощі. Але так само багато людей, які не стикаються з труднощами, не живуть повним життям».
Від вирішення проблем дитини до побудови зв’язку
«Бути поруч – це не означає вирішувати всі проблеми за дитину. Нам потрібно перейти від прагнення все вирішити до прагнення налагодити зв’язок».
Для таких моментів Бетелл пропонує вправу «Знайти коштовність». Коли дитині боляче, запитати її, що для неї насправді важливе і через що їй так важко. Відповідь часто проста: я хочу бути своїм, хочу відчувати зв’язок з іншими.
Те саме стосується друзів. Підтримка – це сталість і присутність день у день, а не змахнути рукою мовляв: «тримайся». Коли людині справді погано, хочеться все виправити, і часто ми допомагаємо, щоб самим відчути, що хоч щось можемо зробити. Але здатність просто побути поруч із болем, який неможливо усунути – ось що зцілює.
Парадокс позитивності
Позитивний досвід не існує окремо від труднощів, він часто народжується всередині них: коли дитині важко, а поруч є дорослий, з яким про це можна говорити. Тому навіть у домі, де загалом небезпечно, один дорослий, з яким дитина почувається в безпеці, може дати їй необхідний захист. Бетелл називає це парадоксом позитивності:
«Тобто йдеться не про безтурботне життя й не про те, щоб мати все, чого тільки можна забажати. Насправді йдеться про інше: чи отримую я підтримку, коли мені важко? Чи можу я говорити зі своєю родиною, коли мені важко? Чи підтримують мене й чи залишаються поруч зі мною у складні моменти?»
Це не означає придушувати погане чи вдавати, що все гаразд. Навпаки, складному досвіду треба дати якомога більше простору. А від того, як ми зустрічаємо ці моменти разом із дитиною, залежить, які переконання про себе, життя й інших людей закарбуються в її мозку.
Бути добрим дорослим для всіх дітей
Якщо позитивного досвіду бракує в родині він може бути деінде.
Надійним дорослим може бути вчителька, тренер, сусідка, людина з церкви. Важить не близькість, а відчуття, що тебе чують: дорослий ставить запитання, помічає, допомагає дитині краще пізнати себе і підтримує, щоб вона рухалася далі сама. Іноді для цього навіть не потрібні слова. Коли людей просять пригадати найпозитивніші моменти дитинства, вони розповідають:
«Так, у мене був дуже важкий період, а потім ця людина подивилася на мене так, ніби я щось значу».
У цьому суть концепції We Are the Medicine, «Ми і є ліки»: найбільше зцілює те, що є всередині нас і між нами. Тож важить не лише що ми робимо, а й як. Бетелл пропонує кілька простих правил для громади: «крізь будь-які двері», тобто куди б не прийшла дитина, кожен дорослий намагається взаємодіяти з добротою; «кожен є лідером» – брати на себе відповідальність у своїй громаді; у кожній зустрічі цінувати мить; і не дати обірватися жодному зв’язку.
«Ви думаєте: «О, в мене лише п’ять хвилин, чим я встигну допомогти». Але це багато часу, щоб налаштуватися й посіяти відчуття, що ти не сам, ти не винен у тому, що відбувається».
Коли все довкола зруйноване
Як дитині відчувати приналежність до школи, якщо навчання онлайн? Бетелл радить спершу збудувати довіру, а потім запитати самих дітей: що вам дається важко, що допомогло б, що для вас означає бути частиною спільноти і що ви можете зробити самі. Іноді про це просто забувають, а сама розмова вже створює відчуття, що ти свій.
Вона описує три групи практик. Time in – налаштуватися на себе, на тривогу, на тіло. Time with – бути з іншими. Time for – відчути, що робиш свій внесок. Останнє колись рятувало її саму: бабуся радила, коли важко, піти й подивитися, кому можна допомогти, і маленька Крістіна стукала в двері сусідів.
«Стійкість – це практика, а не стабільний стан чи умова, яка просто в тебе є».
Для переміщених родин, які втратили свій соціальний капітал, Бетелл радить створювати фізичні місця, де можна просто бути разом, навіть мовчати, і проживати почуття, не поспішаючи щось виправляти. Вона називає це соціальною присутністю. Оксана Лебедєва згадує, як у Києві під час блекауту скасували виставу в Театрі Франка, і люди в темряві почали співати українські пісні.
Твоє буття – їхнє благополуччя
Марк описує звичну для України ситуацію: мама виснажена, у неї двоє дітей, тато служить в армії. Що вона може зробити? Бетелл нагадує свій вислів «твоє буття – їхнє благополуччя» і радить почати зі співчуття до себе, бо важко саме тому, що тобі не байдуже:
«Ти страждаєш, бо тобі не байдужий чоловік, ти страждаєш, бо тобі не байдужі діти, і ти страждаєш, бо тобі не байдужа ти сама».
Далі – просто бути з дітьми, не намагаючись постійно щось робити. Малих обіймати, навіть коли втомлена. А старшим не обов’язково показувати, що все гаразд:
«Можна сказати: «А ти коли-небудь так почуваєшся? Що ти відчуваєш, коли ти бачиш, що я так почуваюся? Що я могла б зробити, бо мені зараз теж важко». І ви можете виявити, що старші діти самі захочуть подбати про вас. Адже діти не лише потребують турботи – вони також хочуть її проявляти».
Беттел наголошує на трьох видах практик: Time in – налаштуватися на себе, на тривогу, на тіло. Time with – бути з іншими. Time for – відчути, що робиш свій внесок. Останнє колись рятувало її саму: бабуся радила, коли важко, піти й подивитися, кому можна допомогти, і маленька Крістіна стукала в двері сусідів.
На запитання Оксани, чого Україна може навчити світ про позитивний досвід дитинства, Бетелл відповідає: процвітати разом попри життєві труднощі. Це не означає, що все гаразд, а означає залишатися живими, у зв’язку одне з одним, зберігати сенс, мету, надію й дію.
Як підсумовує Крістіна Бетелл: «І ці життєві труднощі несправедливі. Але ми можемо це обрати – і це не применшує темряви, але збільшує світло, яке допомагає нам пройти крізь неї».
Більше про те, як Бетелл навчилася майндфулнесу від своєї бабусі й до чого тут палець на нозі, чому важливо обережно перекладати слово «небайдужий» і як історії допомагають зцілюватися, слухайте в новому епізоді подкасту.
Серія епізодів подкасту «Простими словами» про позитивний досвід дитинства виходить у партнерстві з Gen.Ukrainian

LAM.Utils.init({items: [{type: ‘DynamicLogo’}]});
LAM.Utils.mark_active();LAM.Utils.init({items: [{type: ‘FixedHeader’}]});
<!– START In Page ads Targeting
var target = function(){
if(document.querySelectorAll(‘.stk-post, .article-text’).length > 0) {
return $(“.stk-post”)[0] || $(“.article-text”)[0];
} else {
return false;
}
}();
if (target != false) {
var marginLeft;
var marginRight;
var width = 620;
if ($(“.stk-layout_4”).length) {
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
} else if ($(“.stk-layout_6, .stk-layout_12, .stk-layout_6-wide, .stk-layout_12-wide”).is(‘*’)) {
marginLeft = ‘auto’;
marginRight = ‘auto’;
}
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
width = undefined;
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
}
var brandingOn = LAM.Config.BANNER_BRANDING || LAM.Config.BRANDED;
var postsPage = !$(‘body’).hasClass(‘pages’) && !window.location.href.match(//(new|edit)(/|?|$)/);
var showInReadAds = !brandingOn && postsPage;
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-bidmatic’)) {
var children = $(target).children(‘*’);
if (LAM.Config.IS_NEWS_POST) {
children.eq(1).after(‘
‘);
}
}
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-native-roll’)) {
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
children.eq(2).after(‘
Джерело: Як позитивний досвід в дитинстві захищає від болю, який ми не контролюємо


