– Перший концерт туру [відбувся 22 жовтня в Чернігові – ред.] – це для тебе можливість протестувати щось нове, щоб набрати хід до кульмінації в палаці «Україна» чи, навпаки, причина почати стабільно й без пригод?
– На сольнику будуть деякі перевірені біти, які я розказував уже 50–60 разів. Щось я прибирав, а коли розумів, що людям це подобається, хоч мені й набридло, повертав. Тому кожен концерт до зйомки у Львові – і перший, і другий, і третій – це все проби.
Моя основна перевага й основний мінус – сильний внутрішній критик. Навіть коли я вже дописав матеріал, завжди шукаю прогалини й не можу заспокоїтися. Це плюс, бо ти завжди в роботі, мінус – бо швидше вигораєш.
Я достатньо багато разів перевірив матеріал, щоб знати, що є блоки, які працюють абсолютно всюди. І якщо це раптом не спрацює в Чернігові, то я не думатиму, що щось не так – може, настрій був не той. Мій маленький мозочок постійно в роботі. У Чернігові й у Львові щось відрізнятиметься, але кістяк – навіть хребет – залишається.
– Повертаючись до твого попереднього інтервʼю Віледжу: чи ти вже вийшов у мейнстрим? Чи це як мем із вантажівкою, яка ось-ось вріжеться?
– З одного боку, збираю великі зали – ніби вийшов у мейнстрим, а з іншого – у Чернігові продано 50–60 білетів [Віледж записував розмову з Антоном Тимошенком до першого концерту туру в Чернігові – ред.]. То який це мейнстрим? Ти не хочеш бути попсовим, але хочеш збирати великі зали – думаю, у більшості стендаперів проблема дихотомії. У цьому парадокс назви «Підпільний стендап», де я часто виступаю, бо він вочевидь не підпільний, але хочеться відчувати, що ти – підпільний. В умовах війни всі стали трошки підпільними.
Я хочу мати велику аудиторію, але не готовий робити це за будь-яку ціну. Було багато думок про те, щоб підлаштуватися під якийсь тренд. У моєму «Концерті №7» було кілька бітів, які дуже подобалися, а були й прохідні. Утім, коли я викладав рилзи, то залетіли найбільше мої улюблені – про трахання гусей, правила ведення війни. І тоді я подумав: чи варто переживати за те, щоб зловити якийсь тренд, якщо працювати може й те, що подобається тобі? Я не люблю, коли маркетинг починає займати більше часу, ніж творчість.
Не знаю, як соцмережі сприймуть новий сольник. Там будуть жарти про теракт на Євробаченні, наприклад. Якщо ж сольник «Неприпустимо» не зайде… Навряд чи моя аудиторія зменшиться до 15 людей. Я трохи попустився в гонитві за великою аудиторією. Я розумію, як цього досягти, але мені не подобаються шляхи, які я бачу. Завжди є легкі шляхи. Я можу піти до Гордона на інтервʼю – це буде лютєйший хайп, безліч переглядів і мемів. А я завжди можу сказати, що пішов туди, щоб цій аудиторії сказати правильні слова. Але я не хочу йти цим шляхом.
Я ніколи не думав, що буду топовим коміком в Україні. Я бачу безліч мінусів. Є сильні сторони, але й мінуси. Завжди кажу, що я топовий комік, бо інші коміки ліниві. Якби вони більше працювали й писали, то це були б вони. Я нічого особливого не роблю, крім того, що систематично багато пишу приколів і ставлюся до цього відповідально.
Джерело: Ми вже перейшли межу? Антон Тимошенко – про чорний гумор і ще один палац «Україна»
