У новому епізоді подкасту «Простими словами» зі спільної з Gen.Ukrainian серії про позитивний досвід дитинства Марк Лівін і засновниця Gen.Ukrainian Оксана Лебедєва поговорили з Брюсом Перрі – дитячим психіатром і нейронауковцем, старшим науковим співробітником ChildTrauma Academy та співавтором книжки «What Happened to You?», написаної разом з Опрою Вінфрі. Обговорили, чому батькам спершу треба подбати про себе, як війна виснажує стійкість та як її відновити, навіщо дітям ритуали, чому з наляканою людиною не працюють слова та як спільнота допомагає виховувати дітей.

Серія епізодів подкасту «Простими словами» про позитивний досвід дитинства виходить у партнерстві з Gen.Ukrainian, громадською організацією, яка з 2022 року допомагає дітям, що постраждали від війни, пройти психологічну реабілітацію. Організація проводить безплатну реабілітаційну програму Gen.Camp для дітей, які втратили батьків, пережили окупацію чи інші травматичні події війни, а в межах Центру провідного досвіду Gen.Hope працює над системними рішеннями у сфері психічного здоров’я дітей і підлітків в умовах війни.

Наука про життя —

у вашій пошті

Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно

Підписатися

Потреби батьків – не розкіш, а основа добробуту дітей

Брюс Перрі нагадує: люди, які живуть разом, люблять і дбають одне про одного, пов’язані своєрідною пуповиною на рівні тіла й нервової системи. Тому коли боляче дитині, цей біль переживають і батьки. Коли дитина налякана, засмучуються дорослі. Але є й хороша новина: це працює й у зворотному напрямку. Спокійні батьки можуть допомогти дитині відчути більше спокою.

«Вам потрібно усвідомити, що у вас самих є потреби. Вам потрібен сон, вам потрібен відпочинок. А для того, щоб ви могли бути поруч зі своєю дитиною, залишатися присутніми й могти її заспокоїти та допомогти, ваші власні потреби також повинні бути задоволені».

Повну розмову ви можете послухати на всіх подкаст-платформах

Що з вами відбувається?

Питання «Що з вами сталося?» не застосуєш до українців, адже важкі травматичні події досі тривають. Ми говоримо про те, що відбувається просто тут і зараз, і часто перевищує наші можливості із цим упоратися. У таких обставинах неважливо, наскільки ви генетично пристосовані до стресу та скільки інших ресурсів допомагає вам бути стійкими: із часом усе це виснажується, і в людини ніби закінчується пальне.

Стійкість теж може виснажитися. Але й тут є хороша новина: її можна відновити. Добре працюють, наприклад, зв’язок з іншими людьми й можливість наповнювати себе тим, що має для вас значення.

Перрі звертається до батьків ще з одним нагадуванням:

«І в таких умовах будь-хто був би втомленим. Будь-хто час від часу зривався б на своїх дітей. Будь-хто намагався б просто якось утриматися на плаву».

Почуватися пригнічено й тривожно в таких умовах нормально: це реакція тіла на хаос і труднощі довкола. Нормально, що вам може бути важко заснути, що сняться погані сни, що ви здригаєтеся від несподіваних звуків. Це цілком природно, і звинувачувати себе за це не варто.

Хаос був не завжди й не триватиме вічно

Перрі ілюструє силу надії давнім і, як він сам визнає, жорстоким експериментом зі щурами. У 1950-х психобіолог Курт Ріхтер помітив, що щури, яких ненадовго витягали з води й давали перепочити, після повернення трималися на поверхні значно довше за тих, кого не рятували. Сам Ріхтер пояснював це відчуттям надії, хоча щодо тварин це радше метафора, ніж науковий термін.

«Найкраще, що можуть зробити батьки для себе й для своїх дітей – нагадувати їм, що цей хаос був не завжди. Що настане час, коли можна буде безпечно ходити пішки до бібліотеки, а будинки не руйнуватимуть вибухи».

Здатність витримувати важкі речі, за словами Перрі, тримається на відчутті, що в тому, що відбувається, є сенс, що ми робимо щось важливе. Це дає наснагу нести далі добрі цінності своєї родини та свого народу. Дітям так само допомагає усвідомлення, що вони є частиною чогось більшого: належать до українського народу, до своєї родини, до своєї спільноти.

Передбачувані ритуали роблять хаос контрольованішим

Навіть коли ми стикаємося зі стресом, але зберігаємо відчуття певного контролю, такі ситуації допомагають сформувати стійкість. Проте коли ми довго перебуваємо під впливом неконтрольованих і тривалих стресових чинників, виникає сильне відчуття, що життя виходить з-під контролю, і ми стаємо щоразу вразливішими.

З дітьми це працює так само. Що більше передбачуваності й структури ви свідомо вносите в життя дитини й передусім у власне життя, то краще можете перетворювати непередбачувані стресові ситуації на помірні й контрольовані переживання. Щодня можна ставити собі запитання: «Що я точно можу контролювати?» Наприклад, вечірній ритуал із маленькою дитиною. Такі маленькі якорі надають стійкості й дорослим, і дітям, а цілим родинам і спільнотам дають сили вистояти в непростих умовах війни.

Огляди досліджень показують, що сімейні рутини, як-от спільні трапези чи стабільний час сну, дають дитині передбачувану структуру й емоційну атмосферу, яка підтримує її розвиток.

«Поверніть у життя ті звичні послідовності й ритуали, які впорядковують життя дитини. І вони допоможуть упорядкувати життя батьків також».

Спочатку спокій і контакт, а тоді вже слова

Коли людина опиняється в стресовій ситуації й відчуває сильну загрозу, у неї фактично вимикається значна частина верхніх відділів мозку. Залежно від того, наскільки сильна загроза, ця частина може вимкнутися настільки, що людина не зможе навіть говорити: страх позбавляє голосу.

Нейронаука це підтверджує: навіть доволі легкий неконтрольований стрес здатен швидко погіршити роботу префронтальної кори, яка відповідає за мислення, планування й самоконтроль.

Тут працюють не тільки ритуали, а й прості ритмічні, повторювані дії:

«Якщо взяти людей, які ніби завмерли в моменті стресу, і дати їм можливість займатися ритмічною, повторюваною, структурованою діяльністю, вони поступово можуть почати із цього стану виходити».

Це може бути ходьба, глибоке дихання, музика, їзда на велосипеді чи плавання – усе, що дає мозку ритмічний сигнал безпеки.

Так само це працює в спілкуванні. Коли ви хочете встановити контакт із людиною, яка сильно засмучена й переживає важкий стрес, не кажіть їй «заспокойся». Краще станьте поруч і спробуйте зробити разом щось просте й послідовне, те, що допоможе їй відрегулювати свій стан. Потім переконайтеся, що людина відчуває вашу присутність, відчуває, що ви її чуєте та що ви поруч. І лише тоді вона зможе сприймати й опрацьовувати зміст ваших слів.

«І, чесно кажучи, я думаю, що це одна з найбільших помилок, яких ми припускаємося у своїй сфері. Ми надто швидко переходимо до слів, ще до того, як насправді встановили зв’язок».

Об’єднуватися й виховувати дітей у спільноті

Важливо пам’ятати: набагато корисніше бути частиною спільноти, яка разом піклується про дітей, ніж відчувати, що ви – єдина людина, яка має задовольнити всі матеріальні й базові потреби своєї дитини. Для одного з батьків це завдання практично неможливе, самотужки з усім не впоратися. І тут великою допомогою може стати група людей, які допомагатимуть вам виховувати дітей.

Поруч з іншими людьми ми відчуваємо більше задоволення. А отже, менше вдаємося до нездорових способів отримати винагороду: зловживати солодким, надмірно вживати алкоголь, курити чи шукати інших нездорових копінгів. Потреба в таких речах зростає, коли ми живемо в ізоляції.

Дослідники називають це соціальною буферизацією: присутність близької людини пом’якшує гормональну реакцію на стрес, і в дітей першими такими «буферами» стають батьки. А метааналіз 148 досліджень показав, що люди з міцнішими соціальними зв’язками мали приблизно на 50% вищі шанси на виживання, і цей ефект порівнянний із добре відомими чинниками ризику.

Як підсумовує Брюс Перрі, «Людям допомагають люди».

Більше про те, як мозок розвивається знизу вгору, як підтримувати зв’язок дитини з татом на фронті та як дати відчуття дому, коли дому фізично немає, слухайте в новому епізоді подкасту з Брюсом Перрі.



Серія епізодів подкасту «Простими словами» про позитивний досвід дитинства виходить у партнерстві з Gen.Ukrainian