Країни по всьому світу активно вводять обмеження на доступ дітей до соціальних мереж: у Великій Британії із 2027 року заборонять соцмережі для дітей до 16 років, а Данія, Нідерланди, Франція й Польща пропонують обмеження для підлітків до 15 років.

В Австралії заборона соцмереж для підлітків до 16 років почала діяти з 10 грудня 2025 року. У країні заборонили Facebook, Instagram, TikTok, Snapchat, X, Threads, YouTube, Reddit, Twitch і Kick – сьорфити можна у Roblox, YouTube Kids, Google Classroom, Pinterest чи LinkedIn. Однак 61% австралійських підлітків досі продовжують користуватися соцмережами попри заборони – діти обходять перевірки, зокрема використовуючи чужі імена й прізвища.

Україна в цьому плані опинилася «поза грою»: ані законів, ані державних рекомендацій, ані обмежень щодо користування соцмережами для дітей. Це означає, що батьки мають діяти самостійно. Простої заборони, як показує досвід Австралії, мало – потрібен системний підхід: батьківський контроль, цифрова грамотність, розмови й розуміння. Про вплив соцмереж на здоров’я дітей, правила користування, їхні плюси й мінуси поговорили з психологинею Альоною Даценко (Володіною) й керівницею онлайн-підтримки, психологинею фонду «Голоси дітей» Оленою Лісовою.

Як соціальні мережі впливають на психіку дітей

Прямого впливу соціальних мереж на психіку дитини немає. Неправильно казати, що депресія або тривожність виникли через TikTok чи Instagram, пояснює психологиня Альона Даценко.

За її словами, те, як саме впливатимуть соцмережі на дитину, залежить від таких чинників:

  • біологічних: генетична вразливість, чутливість темпераменту, схильність до тривоги тощо;
  • соціальних: зовнішні умови й обставини, контекст, у якому живе дитина.
Мозок підлітка: чому цей вік такий вразливий

За останніми даними, префронтальна кора формується до 23–25 років. Вона відповідає за гальмування імпульсів («хочу, але не буду»), ухвалення рішень, критичне мислення й оцінку ситуацій і ризиків. У підлітковому віці ця частина недорозвинена. Через недоформовані «гальма» підліток опиняється сам на сам із дофаміново-зарядженими соцмережами, алгоритми яких постійно утримують увагу, викликаючи залежність.

До того ж підлітковий вік – це особливий період, коли батьки відходять на другий план, а однолітки переходять на перший. Соціальне оточення йдумка «Чи приймають мене інші, як вони до мене ставляться?» визначають і формують те, як дитина себе сприймає. Соцмережі перетворили природне прагнення бути прийнятим групою на жорстокий експеримент, де оцінка себе вимірюється кількістю лайків, коментарів, переглядів і підписників. 

Така особливість мозку пояснює, чому статистика психічного здоров’я починає різко погіршуватися. Низка соціологічних і клінічних досліджень показує, що підлітки почали частіше звертатися по допомогу через депресію, тривожність, суїцидальні думки в останні років десять – саме тоді, коли Instagram почали набирати популярності. 

В особливому полі ризику – діти передпідліткового й раннього підліткового віку (8–14 років). У дівчат стрибок звернень стався різкіше: рівень госпіталізації почав зростати з 2010 року – до 2020 року цей показник став утричі вищим. Масштабне дослідження організації Sapien Labs підтверджує цю закономірність: що раніше дитина отримала смартфон і доступ до соцмереж, то гіршим був її ментальний стан у віці 18–24 років. Ранній доступ до платформ безпосередньо пов’язаний із розвитком депресії, тривожних розладів, безсоння та розладів харчової поведінки (РХП). На дівчат цей чинник вплинув сильніше й негативніше.

Діаграма показує рівень психічного здоров’я серед дівчат і молодих жінок у США протягом 2001–2018 років. З 2012 року, коли Instagram почав набирати популярності, психічне здоров’я дівчат різко погіршилося: зокрема збільшилася кількість пацієнток із депресією, депресивними епізодами, суїцидами. Інфографіка Jean M Twenge  

Водночас хлопці більше схильні до онлайн-ігор та ізоляції, ніж до соціального порівняння. Тож зростання психічних проблем у цій групі фіксується, але воно в рази нижче, ніж у дівчат-підлітків.

Соцмережі: ризики й можливості

Дітям узагалі не потрібні соціальні мережі, переконана Даценко. Цю «потребу» створили дорослі, зокрема самі розробники – відповідальні за бізнес-моделі на дофамінових способах. Вони перетворили соцмережі на так звану «Гру в кальмара»: 

   

пиши пост, знімай відео, наклади фільтри, просувай дописи, рахуй лайки та підписників, читай коментарі. Якщо реакції нуль – ти поза грою

   

У підлітковому віці відбувається процес відокремлення від батьків і пошук «своєї зграї». На рівні еволюції: опинитися без зграї або бути вигнаним із неї дорівнює смерті. Тобто, коли всі сидять в Instagram, а ваша дитина – ні, вона може почуватися «вигнанцем». 

Однак жоден онлайн-світ не замінить реального: він не навчить вирішувати конфлікти, спілкуватися, будувати стосунки. Онлайн, навпаки, підмінює всі ці поняття, створює ілюзію соціалізації. «Ну, наприклад, у більшості випадків ми не обзиватимемо незнайомців на вулиці та не кидатимемо в них каміння, а в соцмережах люди аж бігом випльовують жовч у коментарях під відео. Так безкарність та анонімність (ну навіть зі справжнім ім’ям вас не знайдуть так просто) розмивають кордони, що призводить до жорсткого булінгу», – пояснює Даценко.

У соцмережах люди також не вчаться витримувати напругу реального живого конфлікту – коли стоїш та обливаєшся потом від нервів, стримуєш сльози від уїдливого коментаря чи зриваєшся на крик через «невинний жарт». Ці емоції та реакції можуть зупинити нашу поведінку (перестати сваритися, наприклад) – інакше люди не вчаться розпізнавати емоції та правильно реагувати на них. 

  

Соцмережі також допомагають підтримувати контакт, але для цього однаково потрібна дія – писати чи дзвонити, а не просто вподобайка в стрічці. Лайк – це імітація уваги без реальної зацікавленості: уподобав і пішов далі, навіть не роздивившись допис. Справжні соціальні навички – уміння слухати, співпереживати й підтримувати зв’язок – потребують поведінки дії.

З іншого боку, Лісова каже, що попри всі ризики, цифровий простір дає багато позитивних можливостей. Зокрема, зараз завдяки інтернету діти можуть продовжувати онлайн-навчання у школах та університетах, долучатися до волонтерських чи громадських ініціатив, створювати творчий контент і вивчати іноземні мови, брати участь у різноманітних молодіжних проєктах і за потреби отримувати психологічну підтримку.

   

В умовах війни інтернет часто стає важливим ресурсом стійкості, навчання, соціальної підтримки та збереження відчуття приналежності до своєї спільноти. Саме тому головне завдання дорослих сьогодні полягає в тому, щоб допомогти дітям навчитися користуватися ним безпечно, критично та відповідально

   

Чим небезпечні соцмережі

Соціальні мережі самі собою не можна назвати поганими або хорошими – вони мають двосторонній вплив. З одного боку, це зручна платформа для спілкування, освітніх можливостей. З іншого – саме соцмережі створили нові форми насильства, які раніше відбувалися переважно офлайн, каже психологиня Лісова. 

Зокрема, ідеться про кібербулінг – систематичне переслідування, приниження або залякування дитини через онлайн-платформи. Серед найпоширеніших форм: образи, цькування, виключення з онлайн-спільнот чи чатів, розповсюдження чуток і/або фото без згоди. Такий булінг може тривати цілодобово, а аудиторія свідків часто набагато ширша (весь інтернет). До того ж жертвою онлайн-насильства може стати будь-яка дитина незалежно від успішності, соціального статусу чи рівня цифрової грамотності. 

Під найбільший ризик підпадають підлітки 10–17 років, які переживають самотність і мають низьку підтримку з боку дорослих. А ще багато часу проводять онлайн без нагляду батьків та активно шукають нові знайомства в інтернеті. 

Основні загрози для дітей і підлітків в українському інтернеті сьогодні:

Контентні ризики:

• доступ до насильницького та травматичного контенту;

• матеріали про самопошкодження чи суїцид;

• дезінформація та пропаганда;

• екстремістський контент.

Міжособистісні ризики

• кібербулінг: образи, цькування, виключення з онлайн-спільнот;

• грумінг: встановлення дорослим довірливих стосунків із дитиною для сексуальної експлуатації;

• секстинг: надсилання інтимних фото або повідомлень інтимного змісту, часто під тиском;

• сексторшен: шантаж інтимними матеріалами.

Експлуатаційні ризики:

• шахрайство

• викрадення особистих даних

• сексуальна експлуатація

• втягнення в незаконну діяльність через соцмережі.

 

Лісова розказує, що працювала з підліткою, яку ображали однокласники. Вони створили спеціальний чат у Telegram: там оббріхували дівчинку й спонукали інших писати негативні коментарі – влаштували конкурс на найбридкіший із них. Дівчинку, яку булили, запросили до чату, коли там зібралося багато образливих повідомлень. «Найбільша проблема в тому, що подібні ситуації часто не помічають дорослі – або недооцінюють їхню серйозність, або не знають, як правильно реагувати».

Зараз для українських дітей з’явилися додаткові загрози в соціальних мережах. Ідеться про контакти з представниками ворожих інформаційних мереж і вербування підлітків для передавання інформації або виконання певних дій за винагороди. Російські спецслужби нерідко вербують підлітків через Telegram-канали, пропонуючи «легкі гроші». Зокрема, торік затримали 16-річного дніпрянина, який наводив ракети на Дніпро й Полтавщину. Такі дії найчастіше розцінюють як державну зраду або диверсію, а санкції передбачають довічне позбавлення волі.

Крім того, в інтернеті є багато маніпуляцій на тему війни, евакуації, втрати близьких. Особливо вразливими в цьому плані є діти, які пережили депортацію, окупацію, втрату близьких або друзів, переміщення, тривалу розлуку з батьками, а також діти військовослужбовців. 

Як зрозуміти, що дитина потрапила в інтернет-біду:

(усі ці ознаки не вказують прямо, що дитина зазнала булінгу або грумінгу)

– емоційні зміни: дитина стає тривожна, дратівлива, у неї різко змінюється або стабільно пригнічений настрій;

– поведінкові зміни: дитина різко перехотіла ходити в школу або на гурток, уникає своїх друзів, раптово видаляє свої акаунти;

– ознаки, пов’язані з гаджетами: дитина різко ховає екран, коли поблизу бачить дорослих; нервує, коли отримує повідомлення; починає потайки користуватися новими акаунтами; часто переписується вночі;

Важливо пам’ятати: якщо ваша дитина ховає екран телефону або переписується вночі, можливо, вона просто хоче приватності. Не лізьте одразу у смартфон підлітка – почніть із розмови, чому вона так робить.

– маркери грумінгу чи сексторшену: поява дорогих подарунків незрозумілого походження; надмірна емоційна прив’язаність до онлайн-знайомого [ідеться про людей, яких дитина не бачила ніколи]; панічний страх втратити доступ до телефону; прохання грошей без зрозумілих пояснень.

В Україні можна звернутися по допомогу до: шкільного психолога, ювенальної превенції Нацполіції, кіберполіції, урядової консультаційної лінії з безпеки дітей в інтернеті «1545» або спеціалізованих дитячих і правозахисних організацій.

З якого віку дитину можна пускати в інтернет

Повністю ізолювати дитину від технологій до 16 років не потрібно й неможливо, вважає Володіна. Однак онлайн-життя має відбуватися під наглядом дорослих.

1–5 років: етап пасивного споживання

Педіатричні асоціації рекомендують обмежувати екранний час для дітей до 5 років до однієї години на добу – винятково під наглядом батьків. Це можуть бути якісні мультики, інтерактивні ігри, пізнавальні ресурси тощо. «Година екранного часу – це весь час дитини перед екраном. Часто батьки дають планшет, щоб дитина спокійно їла. Але тоді вона не фокусується на смаках і текстурі їжі», – пояснює Володіна.

5–8 років: етап перших гаджетів

До 8 років дитині точно не треба смартфон. Кнопковий телефон для зв’язку, особливо в українському контексті, потрібен, але можна обійтися без флагманських смартфонів.

У цьому віці дитина має засвоїти поняття «цифрового сліду» й «особистих даних»: розуміти, якою інформацією про себе можна ділитися з незнайомцями; уміти розпізнавати небезпечний контент, про який обов’язково треба розказувати батькам. 

Цифровий слід – унікальний масив даних і записів про активність в інтернеті. Він формується з інформації, яку користувач лишає свідомо (пости, лайки, реєстрації), і з даних, які збирають автоматично (історія пошуку, файли cookie, IP-адреса).

Особисті дані – будь-яка інформація, що дає змогу ідентифікувати особу: ПІБ, паспорт, адреса, фінансові номери, ІПН.

8–12 років: зона високого ризику

Володіна каже, що це доволі ризикований вік: саме тоді діти вперше натрапляють на порнографію чи інший небезпечний контент через однолітків. Тому важливі батьківський контроль і довіра: щоб дитина могла розказати про побачене й розпитати докладніше. До того ж будь-які теми, які ініціюватиме дитина (секс, алкоголь, паління, новорічні дива на кшталт існування Миколая тощо) треба сприймати без осуду, заборон чи покарань – пояснювати відповідно до віку.

12–16 років: період автономії

У цьому віці дитина точно обійде будь-які заборони: обмеження, навпаки, стають змаганнями з дорослими – «хто сильніший». Тому саме тут дітей варто навчити правильно користуватися інтернетом. Підліток має розуміти, як працюють алгоритми, що таке залежність і штучний інтелект, розрізняти факти від фейків і розпізнавати грумінг – коли сторонні дорослі люди втираються в довіру дітей для подальшого насильства.

Чому класичне правило «менше часу онлайн» не працює?

У мирний час найперша порада щодо врегулювання соцмереж – скоротити час онлайн для дитини або тимчасово забрати гаджет. Однак в умовах російсько-української війни ситуація складніша: багато дітей у такий спосіб підтримують зв’язок зі своїми друзями й родичами, навчаються, дізнаються про тривоги тощо. 

Тож замість тотального блокування Лісова радить батькам змістити фокус на:

  • збільшення безпечного та змістовного часу онлайн;
  • розвиток критичного мислення й цифрової грамотності;
  • обговорення правил користування інтернетом;
  • підтримка балансу між онлайн- та офлайн-активностями;
  • залучення дитини до різноманітних спільнот однолітків і «живого» спілкування.

Володіна впевнена, що індивідуальна заборона на рівні родини в сучасному світі не спрацює – цифрова грамотність має випередити появу акаунту в соцмережах. Одне з авторитетних видань у сфері нагляду Common Sense та APА виділяє три стратегії батьківського контролю:

  • принцип прозорості. Таємні перевірки телефону чи соцмереж дитини або програми стеження є прямим втручанням у приватність підлітка;
  • концепція договору. Варто завчасно проговорити всі обмеження та їхні наслідки;
  • розширення автономії залежно від віку. Дитину варто вчити поступово: спершу батьки беруть на себе всю відповідальність, потім стають наставниками, а із 16 років – менторами, коли відповідальність переходить на самих підлітків.

Чи є взагалі безпечні соцмережі?

«Як немає безпечної дози алкоголю, так немає й безпечних соціальних мереж для дітей», – каже Володіна. Відносно безпечними за умови контролю з боку батьків є YouTube, бо це платформа пасивного споживання. Але короткі відео – Shorts – працюють на тих самих дофамінових алгоритмах і можуть викликати залежність.

YouTube активно рекомендує дітям згенеровані штучним інтелектом відео, які маскує під «навчальний контент». Ідеться про ролики, які начебто навчають малюків і дошкільнят алфавіту й назв тварин. У них тварини й люди часто показані зі спотвореними рисами обличчя і/або зайвими кінцівками.  

Знайома, для геймерів платформа Discord має високий ризик грумінгу й кібербулінгу. Організації захисту дітей від онлайн насильства вказують, що зловмисники часто використовують саме Discord для входу в довіру до неповнолітніх, маніпулюючи їхнім інтересом до комп’ютерних ігор.

Натомість Instagram i TikTok вважають найнебезпечнішими платформами з погляду шкідливості для ментального здоров’я підлітків. Через акцент на візуальному контенті, постійному порівнянні свого життя з відфільтрованим життям інших та агресивні алгоритми тримання уваги саме ці дві мережі найчастіше стають тригерами депресії, тривожних розладів, РХП і самоушкоджувальної поведінки в підлітків. 

Віка Гриненко – голова відділу новин й авторка текстів на Віледжі. Доєдналася до команди у 2024-му – до «села» ніколи не писала й не думала, що це взагалі можливо. Під час навчання в універі почула фразу, що «редактор має знати все про дещо і дещо про все» – відтоді користується цим правилом у роботі й пробує себе в різних темах: від вітаміну D та власного досвіду виживання в блекаут до розбору міських проблем і репортажів.