У новому епізоді подкасту «Простими словами» Марк Лівін поговорив з Петром Чорноморцем – нейробіологом і освітянином, який серед іншого досліджує тему вигорання.

Чому нові звички не утримуються? Чи справді силу волі можна виснажити, як батарейку? Чому варто почути «ти мусиш» – і робити вже не хочеться? І чому гіперфіксація на цілі спонукає до ліні?

Наука про життя

у вашій пошті

Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно

Сила волі не вирішує все. Будь яка дія – це баланс мотивації «за» і «проти»

«Якщо ми щось робимо або не робимо, там завжди йдеться про набір мотивації. Є причини чому робити, є причини чому не робити. Звичка – це просто один із важелів, як цей баланс трохи зсунути»

– каже Чорноморець.»

І дає приклад із власного життя, як він підходив до балансу мотивацій, коли хотів закріпити звичку до фізичної активності. Перше, що довелось змінити, – очікування від себе: замість фантазії «за кілька місяців стану як Аполлон» він прийняв реалістичнішу картинку – здорове тіло, яке добре рухається й нормально почувається. Так нездорова, відірвана від реальності мотивація перестала бути головною, у такому вигляді вона просто не могла втілитися.

Далі довелось прибирати причини «не робити». Замість залу, бігу чи хайкінгу – активностей, заради яких треба вийти з дому й взаємодіяти з людьми, – домашні тренування. Замість фіксованого часу – гнучкий графік, із можливістю позайматися навіть посеред ночі. І окремо – вбудувати рух у щоденне життя: заколисування дворічного сина стало просто ще одним видом тренування. Петро каже, що це не зовсім те, що ми уявляємо під звичкою, – радше набір готових рішень, кожне з яких прибирає чергову причину «не робити» й підтримує мотивацію «за» .

Повну розмову ви можете послухати на всіх подкаст-платформах

Сила волі – це м’яз, який втомлюється і потребує відновлення

«Більшість людей, які намагаються тренувати силу волі, роблять це неправильно, вони дають їй надмірні навантаження і не дають їй відпочити достатньо. І при тому тренують її на всякій дурні, яка не приносить задоволення.»

Дослідник пояснює це з погляду нейронауки. Сила волі, як і будь-яка психічна функція, реалізується через збудження нейронів – а нейрони втомлюються від тривалої роботи, тож їм потрібен відпочинок. Ідеться насамперед про фізичну базу: сон, їжу й достатній рух. Але є й друга умова: зусилля має завершуватися задоволенням – інакше воля не тренується, а лише виснажується.

Міф про надзусилля

У мережі легко знайти ролики, які ілюструють ідею: мовляв, із правильною мотивацією ми здатні на те, що раніше нам не вдалось би. Насправді, каже Чорноморець, основна частина результатів з’являється не від сили волі й не від мотивації, а від правильної та достатньо тривалої стратегічної роботи. Те, що виглядає як прорив на чистій мотивації, майже завжди стоїть на безлічі попередніх спроб: мотивація може дати поштовх до фінального, але попередня робота так чи інакше має бути пророблена.

«Треба» – головний ворог виконання задач

Чорноморець розповідає, що найчастіше це описують у людей із розладом аутистичного спектру – там воно може набувати форми патологічного уникнення вимог. Але різною мірою це властиво кожному.

«Дуже характерна штука, якщо ти йдеш мити посуд, тому що вирішив мити посуд, і тут тебе дружина зустрічає і каже: а коли ти посуд нарешті помиєш? Та бляха, все, з цього моменту ніколи.»

І додає, що навіть коли вдається себе змусити зробити те, що треба, це часто з’їдає величезну кількість ресурсу. Тому, на його думку, варто створювати обставини, в яких люди самі вмикають особисту відповідальність – і беруть на себе завдання.

Створення кращої версії себе – можливо, не найкраща ідея

Автор «Атомних звичок» Джеймс Клір пропонує ідею, що для поведінкових змін нам потрібно створити нову ідентичність і рухатись до неї. Чорноморець дає зворотній погляд.

«Як тільки я починаю формулювати образ “хто я”, то починаю працювати не на задоволення своїх потреби, а я починаю працювати на образ. І цей образ поступово з потребами розходиться.»

Чорноморець називає три механізми, чому теорія ідентичності може не спрацювати: вона вмикає спротив вимогам знов таки, стимулює неприйняття себе, а прийняття себе – базова потреба, створює підміну потреб.

Звичка – це просто один з інструментів роботи із собою

Петро наголошує на тому що навіть на наукові дослідження не можна спиратись всеціло – бо вони також мають свої обмеження, доведені механізми можуть спрацювати для одних людей і не спрацювати для інших. Єдиний же спосіб познайомитись із своїми особистими потребами і підібрати робочі інструменти – це спостереження і експерименти у власному житті.

Більше про те, як працює мотивація, чому сила волі – не панацея і яке місце насправді займають наші звички, слухайте в епізоді з Петром Чорноморцем.