28 квітня Верховна Рада ухвалила за основу проєкт Цивільного кодексу України – законопроєкт від 9 квітня 2024-го. Попередній законопроєкт, який розкритикували за скандальну норму про зниження шлюбного віку до 14 років, зняли, однак усього за місяць представили нову редакцію. «За» оновлений проєкт ЦК проголосували 254 нардепи, і лише двоє – Інна Совсун і Наталія Піпа – висловилися «проти».

Найобговорюваніші проблеми Цивільного кодексу:

• новація заборони розлучень: тепер пів року після подання заяви треба проходити процедуру «примирення»

• розмитий термін «доброзвичайність», що дозволяє державі лізти в особисте життя

• зміна прізвища на «дошлюбне», якщо суд вирішить, що людина поводилася «негідно».

Тим часом у соцмережах розгорілися дискусії з приводу тієї самої «доброзвичайності» – що значить поняття і як його правильно трактувати. Дехто закидає, що це взагалі «новомова», що пішла від російського «добронравие» – і «дерадянізація» цивільного права зробить тільки гірше. Віледж вирішив розібратися, як поняття «доброзвичайність» трактують автори самого Цивільного кодексу, і чому «оцінка моралі» – це крок до ще більших обмежень.

Як «доброзвичайність» трактують у Цивільному кодексі

У проєкті Кодексу вказано, що доброзвичайність (boni mores) – це сукупність моральних норм і принципів стандартної етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві. Однак формального визначення недостатньо. Відкритими лишаються запитання: як суди тлумачитимуть це поняття? Які конкретні ситуації воно охоплює? Як захистити людей від його зловживання?

Ми також надсилали запити голові Верховної Ради Руслану Стефанчуку й нардепам Роману Грищуку, Наталії Піпі, Данилу Гетманцеву, однак не отримали від них відповідей на момент публікації матеріалу.

Олексій Кот

доктор юридичних наук, професор, директор Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України

заступник Голови робочої групи з підготовки законопроєкту з оновлення цивільного законодавства України

Володимир Ватрас

український правник і науковець, народний депутат фракції «Слуга народу»

голова підкомітету з питань організації та діяльності адвокатури, органів надання правової допомоги Комітету Верховної Ради України з питань правової політики 

один із ключових ініціаторів і розробників оновлення (рекодифікації) Цивільного кодексу України

«Доброзвичайність» є точнішим приватно правовим терміном, ніж «моральні засади суспільства» й має його замінити. За словами Ватраса, моральні засади суспільства – більш загальне та менш юридично визначене поняття.

Початки доброзвичайності сягають римського права, де поняття означало усталені моральні уявлення суспільства, які мають юридичне значення. У сучасному праві зберігся цей підхід. За словами Олексія Кота, принцип boni mores (принцип доброзвичайності або просто «добрі звичаї») сьогодні є усталеним елементом європейської приватноправової традиції та закріплений у низці цивільних кодексів країн ЄС як критерій дійсності правочинів, меж здійснення прав та оцінки поведінки сторін.

• Німецьке цивільне уложення в § 138 Bürgerliches Gesetzbuch встановлює, що «Правочин, який суперечить добрим звичаям, є нікчемним»

• Цивільний кодекс Франції у статті 6 зазначає: «Не можна відступати від законів, що стосуються публічного порядку та добрих звичаїв»

• У статті 1343 Цивільного кодексу Італії йдеться, що «Підстава договору є незаконною, якщо вона суперечить добрим звичаям».

Доброзвичайність працює в контексті загальних засад приватного права, кажуть Ватрас і Кот. Відповідно до статті 3 оновленого Цивільного кодексу, ці засади не є вичерпними, їх мають застосовувати комплексно та враховувати:

  • юридичну рівність суб’єктів приватних відносин
  • приватну автономію – право людини самостійно вирішувати свої справи
  • диспозитивність – можливість сторін вільно обирати варіант поведінки
  • справедливість
  • добросовісність (bona fides) вимагає чесної, відкритої й розумної поведінки, поваги до інтересів іншої сторони
  • розумність
  • неприпустимість свавільного втручання у сферу приватного життя людини
  • заборону протиправного позбавлення права власності
  • свободу договору або іншого правочину
  • свободу підприємницької діяльності, що не заборонена законом
  • недопущення отримання переваг зі своєї протиправної та/або недобросовісної поведінки, заборона зловживання правом
  • судовий захист цивільного права та/або правомірного інтересу.

До того ж стаття 6 проєкту передбачає, що відносини регулюватимуть з огляду на доброзвичайність (boni mores). Ватрас наголошує, що доброзвичайність визначена не як абстрактна релігійна чи ідеологічна мораль. Це сукупність моральних норм, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві.

   

Доброзвичайність не замінює інші засади, а лише доповнює їх, діючи разом із принципами справедливості, добросовісності, розумності, свободи договору. Тому вибір між ними – це не питання «заміни», а радше питання точності й узгодженості правової термінології

   

Окрім розмитих термінів, у проєкті з’явилися й цілком конкретні, хоч і неоднозначні новації. Одним із найбільш контроверсійних та обговорюваних моментів є право суду позбавити людину «дошлюбного прізвища» через «негідну чи аморальну поведінку» (стаття 1516). Ватрас пояснює, що рішення судді про «негідну чи аморальну поведінку» не може ґрунтуватися на суб’єктивному сприйнятті чи емоційній оцінці – потрібні підтверджені факти. Зокрема, стаття 1516 проєкту ЦК у частині 2 визначає такі види негідної поведінки: учинення домашнього насильства, кримінального правопорушення, аморального вчинку, зради тощо. За словами Ватраса, формулювання «негідна поведінка» чи «зрада» є оцінювальними, тому до другого читання юридичні критерії варто деталізувати.

Кот акцентує на судовому захисті цивільного права та правомірному інтересі як ключовій засаді. На його думку, цей механізм стане ефективним інструментом захисту від зловживань будь-якого характеру. За його словами, юридичні наслідки настануть лише тоді, коли їх визначать Кодексом або іншим законом чи договором. Наприклад, суд не зможе просто позбавити людину прізвища тому, що вважає її поведінку «аморальною». Рішення мають спиратися на факти, визначені статтею 1516 – домашнє насильство, кримінальне правопорушення, зрада чи аморальний вчинок. Тобто сама собою «доброзвичайність» не стане необмеженим інструментом суддівського втручання.

Що критики кажуть про Цивільний кодекс

Проти оновленого Цивільного кодексу проголосували лише двоє депутаток – Наталія Піпа («Голос») та Інна Совсун (фракція «Голос»). Нардепки вже готують поправки до Цивільного кодексу – внести їх можна до 19 травня.

Інна Совсун 

викладачка кафедри публічного врядування університету «Київська школа економіки»

народна депутатка фракції «Голос»

У коментарі Віледжу Совсун наголошує, що поправки поширюватимуться на ширший спектр питань – права жінок, дітей, ЛГБТ-людей, медичні й репродуктивні права, а також боротьбу з корупцією. Але стосовно дискримінації команда Совсун сконцентрується на тому розділі, що врегулює сімейні права.

За словами нардепки, у самому слові «доброзвичайність» нема нічого поганого – проблема в тому, як його використовують у тексті проєкту. У чинному законодавстві також є посилання на моральні засади суспільства. Але проблема оновленого Цивільного кодексу в тому, що доброзвичайність стає прямим інструментом до дії. Якщо раніше це була бланкетна норма (загальне принципове вказівництво), мовляв: «Треба вчиняти в межах моральних засад суспільства». Зараз це стане інструментом, на який судді зможуть спиратися як на безпосередню підставу для рішень, а не як на фоновий принцип. 

Найбільша проблема полягає в тому, якщо суди почнуть посилатися на доброзвичайність як на пряму підставу для рішень, то інші норми втратять сенс. «Якщо можна щось робити для доброзвичайності з метою доброзвичайності, для захисту доброзвичайності, то який сенс прописувати інші норми?»

Це лише деякі проблеми, про які говорить Совсун. Ми попросили розробників ЦК їх пояснити.

Проблема:

Законопроєкт прямо забороняє дискримінацію. Однак, як наголошує Совсун, він одночасно містить норму, яка дозволяє дискримінацію для захисту доброзвичайності. Це створює логічну суперечність: якщо дискримінація дозволена «для захисту доброзвичайності», то статті про заборону дискримінації втрачають зміст, пояснює Совсун.

Позиція розробників ЦК:

Ватрас пояснив, що доброзвичайність не може бути підставою для дискримінації, бо сам проєкт прямо забороняє дискримінацію за ознаками індивідуальності. На його думку, доброзвичайність не скасовує індивідуальність – вона не може прикривати індивідуальністю насильство, приниження, шкоду дитині, пропаганду забороненої символіки або іншу протиправну поведінку.

Проблема:

«Суд може вживати заходів для примирення подружжя, якщо це відповідає доброзвичайності». За словами Совсун, це породить «місяці судових засідань і зустрічей із людьми, що пхають носа в особисте життя двох дорослих людей, які ухвалили рішення, що їм краще будувати свої життя окремо».

Позиція розробників ЦК:

Ватрас каже, що проєкт не примушує людей жити разом і не дає суду права «заборонити розлучення». Ідеться про вимушену паузу в окремих випадках, наприклад, коли є малолітні діти або дитини з інвалідністю, а наслідки розірвання шлюбу не врегульовані.

Наразі чинна норма статті 111 СК України передбачає, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Строк примирення передбачено до шести місяців у статті 240 Цивільного процесуального кодексу.

Згідно з нормою проєкту оновленого ЦК, суд не зобов’язаний автоматично намагатися примирити подружжя: до такого вдаються лише в окремих випадках, що узгоджуються з вимогами доброзвичайності. Водночас мають оцінювати конкретну ситуацію: наявність дітей, позицію сторін щодо наслідків розірвання шлюбу, а також їхню попередню поведінку. Якщо в подружжя є малолітня дитина або дитина з інвалідністю й вони не домовилися про правові наслідки розлучення, суд надасть їм шість місяців на примирення. Якщо домовленість між подружжям є, строк скоротять до одного місяця.

Проєкт також визначає, що строк для примирення встановлювати не будуть. Це стосується ситуацій, коли

  • подружжя не має малолітніх дітей або дітей з інвалідністю та дійшло згоди щодо юридичних наслідків розірвання шлюбу
  • до звернення до суду із заявою про розірвання шлюбу подружжя вже проживало окремо щонайменше пів року
  • у разі домашнього насильства чи іншої протиправної поведінки з ознаками кримінального правопорушення.

Однак критики зазначають, що навіть такі обмеження можуть створити серйозні проблеми для жертв насилля, оскільки психологічне та гендерне насильство не підпадають під кримінальне визначення.

Чому Цивільний кодекс не гарантує захист: позиція ГО «Марш жінок»

ГО «Марш Жінок» запевняє, що гірше за наявність «доброзвичайності» є лише відсутність чіткого визначення поняття. «Сьогодні доброзвичайність одна, завтра – інша, а трактування гратимуть проти жінок», – пишуть у ГО.

Марія Клюс

юристка-нормопроєктувальниця, експертка з прав людини 

Цивільний кодекс прямо дозволяє виправдовувати обмеження прав посиланням на «доброзвичайність» і передбачає, що такі дії можуть вважатися недискримінаційними за замовчуванням. Тобто замість механізму захисту ми отримуємо інструмент для легалізації дискримінації через дуже розмите моральне поняття.

Формально рішення можна оскаржити через апеляцію, касацію, а потім ЄСПЛ. Однак Клюс указує на фундаментальну проблему: без чітких критеріїв доброзвичайності буде значно складніше довести дискримінаційність рішення, оскільки суд завжди може посилатися на «оцінку моралі» як виправдання.

Замість розмитого поняття «доброзвичайність» Клюс радить використовувати чіткі правові критерії, які вже застосовують у європейському праві. У сфері недискримінації – це підхід із визначеним переліком захищених ознак і вузько сформульованими винятками, а не посилання на абстрактну «мораль». Тобто логіка має бути не «це суперечить доброзвичайності», а «це обмеження обґрунтоване, необхідне й мінімально втручається в права людини».

За словами Клюс, захист у ЦК наразі виглядає як фрагментарний і непослідовний. У базовій логіці кодексу залишаються положення, що можуть підривати цей захист – наприклад, посилання на «доброзвичайність», широкі дискреційні повноваження суду й відсутність чітких запобіжників у сімейних спорах.

Клюс вказує на серйозну проблему: виняток щодо насильства в нормі про примирення прив’язаний переважно до кримінально караної поведінки. Це означає, що психологічне, гендерне насильство та контролювальна поведінка можуть залишитися без захисту. Окремо Клюс наголошує на необхідності заборонити використання звичаїв як виправдання насильства – вони можуть виправдовувати вбивство честі, примусові шлюби тощо. 

Без доопрацювання Цивільного кодексу створюється ризик, що формальні гарантії будуть, але реального ефективного захисту – ні. Правозахисна й медійна спільнота вже підготувала попередній комплекс правок до проєкту обсягом майже 95 сторінок – документ підтримали 84 організації. У фокусі – свобода вираження поглядів і свобода медіа, права ЛБГТ+ представників, права жінок і дітей. Клюс додає, що цю частину правок подавали ще в грудні 2025-го до першої версії кодексу, яку встигли переробити, однак без врахування зауважень.

Обкладинка: Ілля Біняков для Віледжа