Мій старший син пішов до садочка в рік і дев’ять місяців. І як мама, яка працює, я дуже свідомо підійшла до цього рішення. Для мене було принципово важливо, щоб дитина потрапила в середовище абсолютного комфорту й безпеки – як фізичної, так і емоційної. Якщо говорити про доньку зараз, то я також планую віддати її до садочка, але, ймовірно, трохи пізніше. Для мене садочок – це не лише про догляд, а й про правильну соціалізацію: уміння комунікувати, взаємодіяти з іншими дітьми, бути частиною колективу.
Я переконана, що середньостатистична мама, яка працює, не завжди може дати дитині весь обсяг системного розвитку – не тому, що не любить, а тому, що це різні ролі. Любов і турбота – це база. Але освіта, розвиток мовлення, моторики, соціальних навичок, комунікації – це вже сфера професійної компетенції.
Я глибоко переконана: жінка має бути реалізованою. Навіть у щасливому шлюбі – а я зараз саме в такому – для мене надзвичайно важливо відчувати себе самодостатньою особистістю. Це відповідальність перед собою, перед дітьми, перед власним життям і власним щастям. Садочок у цьому процесі – не слабкість і не зрада материнства, а важливий інструмент балансу. Якщо це місце з хорошою репутацією, якісним підходом і щасливими дітьми, чому б не скористатися цією можливістю?
І в цьому я не бачу егоїзму. Бачу зрілий вибір жінки, яка бере відповідальність за своє життя.
Джерело: «Материнство не скасовує амбіцій, кар’єра не зменшує любові»: як це бути мамою-керівницею
