Команда «Індексу реформ» від «Вокс Україна» щосесійно оцінює діяльність народних депутатів по їхнім голосуванням за реформи і антиреформи. Це дозволяє вийти за межі межі гучних гасел — і побачити, хто насправді працює на розвиток країни, а хто лише створює видимість реформаторства.
За тринадцяту сесію, яка тривала з лютого по вересень 2025 року, Верховна Рада, ухвалила 49 важливих законів, з яких тринадцять стали суттєвими реформами, як-от закон про факторинг чи закон про професійну освіту, що наближає Україну до європейських стандартів.
Тривожним сигналом стало те, що Верховна Рада все частіше стала провалювати голосування за закони чи приймати із запізненням рішення, які є зобов’язаннями в межах плану Ukraine Facility. Як до прикладу, реформа АРМА, прийняття якої затягували все перше півріччя. Як наслідок — Україна не отримала повного траншу фінансової допомоги. Це не лише сигнал від ЄС, а й індикатор внутрішньої слабкості парламенту як інституції, що мала би бути локомотивом змін.
Натомість депутати підтримали рішення, які прямо суперечать принципам реформ. Головний приклад — голосування за закон, що обмежив незалежність НАБУ та САП, одразу після якого країну сколихнула хвиля громадянських протестів. Ухвалений у турборежимі, із порушенням парламентських процедур, закон став однією із найбільших антиреформ за останні десять років та викликав критику з боку міжнародних партнерів. Тому Президенту довелось «відкочувати» це рішення через новий законопроєкт.
Що показово — багато депутатів, особливо з монобільшості, підтримали цей закон фактично «на автоматі», без достатнього обговорення та прогнозування наслідків. Це голосування підсвітило системну проблему: значна частина народних обранців голосують без аналізу, за вказівкою, з орієнтацією не на зміст, а на «лінію партії». Це перетворює парламент із майданчика дебатів та зважених рішень на інструмент автоматичного схвалення. У такій ситуації опозиція — навіть якщо вона хоче конструктивних змін — просто не має ресурсів чи впливу. Консенсус на базові, але критично важливі реформи практично відсутній. До того ж, частина депутатів, які голосують за антикорупційні закони, самі є фігурантами антикорупційних розслідувань.
І на фоні цих масштабних викликів — ще одна тривожна тенденція. Замість збільшення критичної маси реформаторів зростає група антиреформаторів і поширюється тенденція, коли депутати все частіше голосують або пасивно, або деструктивно. Одночасно із прийняттям скандальних законів, 13‑та сесія зафіксувала рекордну кількість депутатів (17 осіб), чиї показники ефективності — нульові або навіть від’ємні, оскільки вони або не голосують взагалі, або точково підтримують антиреформи.
Тобто, де-факто парламент має «мертвий» сегмент, який не приймає рішень, але зберігає свій вплив, оскільки досі має мандат. І часто саме за таких умов ухвалюються рішення, які підривають інституції або ставлять під сумнів реформаторський курс. Так, до прикладу, під час голосування за обмеження незалежності НАБУ та САП, свій голос «за» віддали депутати, які систематично не відвідують засідання. Проте їх голоси виявляються важливими в таких показових голосуваннях за шкідливі закони.
Здебільшого така ситуація підриває легітимність парламенту — бо який сенс мати депутата, який не голосує, не працює, але формально лишається у складі? І тим більше — коли саме такі депутати мають право голосу в найчутливіших питаннях.
Загалом, під час тринадцятої сесії середній показник ефективності народних депутатів був рекордно низьким — 62% (тобто в середньому депутати набрали 62% балів за підтримку реформ від максимально можливої кількості). Це найгірший результат за весь час роботи парламенту ІХ скликання. До групи реформаторів потрапили лише 13% народних обранців — усього 53 депутати з 399 проаналізованих. Для порівняння, у попередній сесії таких було 125. Понад 66% депутатів перебувають у групі «поміркованих реформаторів» — тих, хто підтримує лише частину змін.
Найнижчі показники підтримки реформ має «Батьківщина» (ККД 31%), де 68% депутатів — антиреформатори. Але й у монобільшості частка активних реформаторів впала з 53% до 22%. Попри це представники монобільшості показують найбільш стабільну підтримку реформ, якщо брати до уваги весь період роботи парламенту ІХ скликання. Високі показники із підтримки реформ зберігають представники фракцій «Голос» та «Довіра».
Тринадцята сесія Верховної Ради показала, що показником ефективності є не лише кількість реформ, але і їхня своєчасність і послідовність. Саме ці характеристики нині в дефіциті.
Україна не може дозволити собі парламент, який грає на зниження стандартів. Кожне рішення, кожне голосування — це вклад у те, якою буде країна під час та після війни. І якщо ми хочемо бачити європейське майбутнє — парламент повинен повернутися до роботи в інтересах держави, а не в логіці ручного керування. Якщо парламент не повернеться до реального реформаторського порядку денного, ми ризикуємо втратити довіру не лише суспільства, а й стратегічних міжнародних партнерів.
Джерело: Сезон антиреформ: як парламент втрачав динаміку реформування і до чого це може призвести
