Розповідати історії – означає вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки, розуміти мотивації, ставити питання «чому» та «для чого». Це основа критичного мислення, такого необхідного нашим дітям у
світі інформаційного шуму, воєнних новин і щоденних викликів.
Що робить хороша історія? Вона має структуру. А структура – це мислення, зібране в систему. Коли дитина створює свій перший короткий фільм чи навіть просту історію на папері, вона вчиться набагато
більшого, ніж здається. Вона тренує здатність аналізувати, відрізняти важливе від другорядного, бачити логіку подій. У час, коли інформація безперервно ллється з екранів, це не просто корисна навичка
– це спосіб зберегти ясність, самостійність і власний голос.
Коли діти вчаться будувати історії, вони мимоволі занурюються в досвід персонажа. Вони ставлять питання: чому герой так чинить? Що він відчуває? Яка подія могла його змінити? Це і є емпатія у
практичному сенсі. Вміння бачити людину, а не лише її вчинки.
У дитячій та підлітковій Українській Кіношколі ми часто бачимо, як дитина, яка приходить замкнутою або надто сором’язливою, раптом розквітає, коли починає працювати над фільмом, над історією. Коли
вона говорить від імені свого персонажа, вона наче дозволяє собі говорити про власні почуття, але в безпечній формі. Через кіно та storytelling діти вчаться не приховувати емоції, а називати їх. І це
важлива частина їхнього психічного здоров’я.
Історія — це завжди вибір. Який герой? Який конфлікт? Який фінал? Це вибір, який допомагає дитині розуміти: «Я можу впливати на те, що зі мною відбувається. Я можу створювати».
Для дітей, які пережили війну, переїзди, втрати й страхи, це особливо важливо. Створення свого фільму або сценарію повертає їм відчуття контролю над життям. Воно формує внутрішню опору. Так
працюють історії. Вони дають дітям свободу розуміти себе, а не лише реагувати на зовнішні обставини.
У світі, де роботи пишуть тексти, а алгоритми створюють відео, тим, що залишиться людським, є сенс. Уміння передати ідею так, щоб її почули. Storytelling — це те, що вже сьогодні потрібне в
будь-якій професії. У підприємництві – щоб презентувати продукт. У науці – щоб пояснити складне простими словами. У технологіях – щоб побачити, як працює логіка процесів. У громадянському суспільстві
– щоб формувати наративи, які змінюють країну.
Неважливо, стане дитина в майбутньому режисером чи ні. Важливо, що вона навчиться мислити структурно, відчувати глибоко та говорити переконливо. Тому в дитячій та підлітковій Кіношколі ми не
ставимо собі за мету виховати «великого режисера». Наша головна мета – дати дитині інструменти, які працюють у житті, а не лише в кіно. Це впевненість у своєму голосі, готовність вислухати іншу точку
зору, сміливість думати креативно.
Ми не просто вчимо дітей робити фільми. Ми вчимо їх створювати сенси. Це те, що потрібно країні сьогодні – і що буде потрібне їм у дорослому житті завтра.
Джерело: Чому дітям потрібно вчитися розповідати історії — навіть якщо вони не стануть режисерами
