Андреас Шолль
«У мене були фантастичні вчителі»
Коли ви почали співати? Пам’ятаєте цей момент?
Моменту немає, бо в нашому домі співали завжди, ще до того, як я приєднався до хору. Мій батько диригував хором хлопчиків, якраз через дорогу від нашого будинку. Зазвичай це місце для професійного церковного музиканта, але попередній хормейстер пішов, і поки не прийшов новий, батько диригував хором. Мені тоді було сім років, і я сказав: «О, я приєднаюся до тата. Подивлюся, що він робить». Тож я пішов туди і лишився в хорі.
А коли мені виповнилося 13 чи 14, голос зламався. Я зрозумів, що він звучатиме тепер інакше. На щастя, вчителька вокалу, яка приходила раз на тиждень на індивідуальні уроки, сказала: «Тобі 14, ти все ще співаєш так високо, можливо, це контратеноровий голос». Я тоді не був упевнений, що хочу робити в житті. Але вона послала мене до співака, який співає контратенором. Він мій друг уже багато років. Він тоді сказав: «Їдь до Базеля. Це гарне місце для навчання контратенора». Отак це почалося.
Ваш особистий шлях у музиці, вибір репертуару — як швидко знайшли це?
Коли я приїхав до Базеля, то не мав музичної теорії. Мені знадобився рік інтенсивного тренування слуху, уроків гармонії. А підлітком, треба сказати, я слухав майже виключно попмузику. Я любив італодиско, синтезатори, досі слідкую за деякими героями дитинства. У Базелі мені було дивно чути старовинний репертуар, бо я мало що про це знав і почувався трохи чужим, ба навіть дурним. Думав, усі інші знають набагато більше за мене. Але в мене були фантастичні вчителі. Річард Левіт розвинув мій голос, він мені як батько, мушу сказати. А потім Рене Джейкобс — зараз відомий диригент — дуже добре пояснив мені інтерпретацію.
Андреас Шолль і Дмитро Десятерик
У чому полягав цей урок?
Це означає таке питання: чому ми співаємо? Яке моє завдання? Коли я встаю і співаю твір Баха, у мене є роль, яку маю зіграти. Тому спокуса для молодих співаків полягає в тому, щоб сказати: «О, я хочу це заспівати». Ви відкриваєте партитуру і співаєте. Але спочатку потрібно прочитати, що відбувається, зрозуміти, хто говорить, хто я, коли співаю це, яка мета твору. Це релігійна музика? Це проповідь? Це для того, щоб люди плакали? Це коментар чи щось таке? Хороший учитель відкриває цей новий простір мислення.
«Щоб пережити щось на глибшому рівні, ми не можемо використовувати лише інтелект»
Я читав ваше торішнє інтерв’ю, де ви якраз кажете, що не потрібно одразу співати, що музика має визріти всередині співака.
Мій вчитель казав: якщо ти знаєш, як це сказати, то знаєш, як це співати. Отже, як концертний співак я є еквівалентом театрального актора. Візьмімо «Страсті за Йоганном» Баха. Там є момент, коли Ісус помирає і каже: «Es ist vollbracht» (звершилось). А потім контратенор або співачка-альт підводиться і співає: «Es ist vollbracht». Ми так кажемо аудиторії: «Ви чули, що відбувається? Звершилось! Це не смерть, це перемога!». І перше, і друге — момент коментатора. В інтерпретації немає правильного чи неправильного. Є щось, у що люди повірять або ні. Я переконливий або ні. Інтерпретація дуже залежить від вашої особистості, від того, ким ви є і як ви це відчуваєте.
Іноді на концерті можна почути ідеальні, прекрасні голоси, але це не чіпляє. А іноді ми чуємо, можливо, не такий гарний голос, але він співає так, що це захоплює, і це багато в чому пов’язано з тим, що інтерпретація — як бродіння. Сьогодні я вперше дивлюся на твір. Розумію, хто його написав, звідки це взялося, яка історія, думаю: «Я міг би заспівати це так, бо можу». А потім я повертаюся до того ж і кажу: «Минулого тижня я думав, що це гарна ідея. Але сьогодні думаю, що ні». Тож інтерпретація постійно адаптується, змінюється та дозріває. Що погано, то це те, що через 10 років ви слухаєте і кажете: «Я й гадки не мав, що роблю». Треба прийняти, що інтерпретація ніколи не закінчиться. Вона завжди розвиватиметься, але потребує домашньої роботи.
Андреас Шолль під час концерту Music for a while за участі одного з найвідоміших контратенорів світу Андреаса Шолля (Німеччина) та Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble Національного будинку музики.
У чому унікальність контратенора?
Він повинен виконувати свою роль у кожній пісні чи арії, яку співає, як і будь-який інший співак. Є значення слів, риторика. Знову ж таки, як би я це міг сказати, а потім драматизувати? Але контратенор має те, чого немає в інших голосах: елемент несподіванки. Тому що ти виступаєш як чоловік, і люди не очікують, що співатимеш так високо. Це створює плутанину на початку.
Якось я був на різдвяній вечірці, куди запросили професійного оповідача різдвяних історій. Але він, перш ніж розповісти головний сюжет, прочитав повну нісенітницю, щось на кшталт: «Минулого тижня я пішов у ліс і почув голос з дерева. Тож я виліз на дерево, але виявилось, що це не дерево, а церковна вежа. А потім вона впала». І далі в такому ж дусі. І коли цей вступ закінчується, починається основна історія. Тобто ми завжди аналізуємо, але щоб пережити щось на глибшому рівні, ми не можемо використовувати лише інтелект. Тож безглузда історія заплутує мозок, який каже, що мені потрібно це зрозуміти, але потім приймає історію такою, якою вона є, відмовляється аналізувати. І тоді починається основна історія.
І ось я подумав, що, можливо, так працює контратенор, про якого ти спочатку думаєш: «Як це можливо?». А потім ти просто насолоджуєшся. Слухаєш, не намагаючись зрозуміти. І, можливо, це ефект контратенора. Так, це незвичайний голос, але я, як будь-який інший співак, маю передати повідомлення, а не просто відтворювати красиві високі звуки.
Андреас Шолль
«У класичній музиці ти є посланцем, а в попмузиці ти є посланням»
Я знаю, що ви виконуєте електронну музику, попмузику. Але для деяких академічних композиторів чи музикантів це неприйнятне спрощення. Як ви до цього ставитеся?
Так, це спрощення, але, думаю, є два рівні: композиція та виконавець. Щодо композиції, то музика має певну мету в суспільстві. Сьогодні люди схильні шукати речі, які нас відрізняють. Ви не вірите у зміну клімату, а я керую електромобілем; ви не сортуєте сміття, а я не літаю у відпустку літаком. Ми аналізуємо інших і з’ясовуємо, хто чим відрізняється, і потім можемо атакувати.
А на роковому чи попконцерті тисячі людей стоять поруч і разом піднімають руки. Вони не повертаються і не кажуть: «Перш ніж я почну танцювати і співати з тобою, скажи мені, за яку партію ти голосуєш?». Ми погоджуємося і кажемо, що Стінг чудовий, усі стоїмо і співаємо, відкриваємо речі, які нас об’єднують. І на концерті барокової музики ми всі погоджуємося, що Бах найвеличніший. Це нас об’єднує.
У часи соціальних мереж людство божеволіє, атакуючи речі, які нам не подобаються в інших, але ми не бачимо в першу чергу того, що нам подобається. Попкомпозиція простіша. Її легше зрозуміти, форма поппісні триває 3 хвилини 30 секунд. Вона має приспів і куплет. Два елементи, прості гармонії, кожен може їх співати. Це як різниця між коміксом і великим романом. Але обидва можуть бути приємними та виконувати свою функцію.
А що в попіпостасі вам подобається найбільше?
Творчий процес. Подобається придумувати мелодію, гармонію та текст. Потім звукозапис у студії, мікрофони, потім я це міксую, отримую невеликий музичний твір, і це моя пісня. У мене є 10-річна донька, тому я слухав багато нової попмузики, яка мені зовсім не подобається.
Андреас Шолль під час концерту Music for a while за участі одного з найвідоміших контратенорів світу Андреаса Шолля (Німеччина) та Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble Національного будинку музики.
То яка епоха вам цікавіша?
Я дитина 1980-х. Якщо слухати музику 1980-х, різноманітність може бути в поппісні з двохвилинним вступом. Дві хвилини гітари, перш ніж почуєш голос, що співає. А сьогодні у вас на це 5 секунд. Одне слово, можна знайти креативність і бути оригінальним у попмузиці. Так, я можу критикувати композицію, але створити щось, що слухають мільйони людей — це викликає повагу.
А другий аспект — знов-таки, інтерпретатор. Мій учитель сказав: «У класичній музиці ти є посланцем. У попмузиці ти є посланням». Наприклад, люди приходять слухати Стінга. Вони не приходять послухати пісні Стінга, виконані кимось іншим. Це найавтентичніший спосіб співу — коли співаєш пісню, яку створив сам. Великі автори пісень Біллі Джоел, Елтон Джон сидять за піаніно й розповідають історії — і все, що вони роблять, є автентичним, тому що це вони. А коли хтось співає пісні інших, необхідна інтерпретація.
Мушу сказати, що виступати на попсцені нелегко. Я якось спитав знайомого ізраїльського попспівака Ідана Райхеля: «Ти нервуєш?». Він відповів: «Чого мені нервувати? Я співаю свої пісні». У класичній музиці вимагається досконалість. А на попконцерті ти співаєш ноту, яка не на 100 % чиста, і нікого це не хвилює. Бо люди шукають чогось іншого, а не технічної досконалості.
«Якщо ми на Заході об’єднаємося, Росія збанкрутує»
Минулого року ви вперше відвідали Україну. Чи було страшно їхати сюди?
Так, звичайно. Я чув, що тривають напади на Київ, і трохи нервував з цього приводу. Але мені довелося збалансувати це. Я прийняв рішення, коли почалася війна. Тетяна, моя студентка в Зальцбурзі, сама з України. Вона організувала благодійний концерт з чоловіком і запитала мене, чи хочу я взяти участь. Отже, в Зальцбурзі, у великому соборі, ми виконали Stabat Mater Перголезі на підтримку України. А згодом я отримав повідомлення від українського контратенора Романа Меліша, зрозумів, наскільки він у розпачі. Я знаю його багато років, ми разом брали уроки. Тож я написав, що викладаю і даю концерти, тому, якщо треба концерт чи майстер-клас, я приїду і зроблю це.
Знадобився рік, щоб це сталося. І торік тут, у Києві, я по-справжньому відчув політичну силу мистецтва. Я бачив, як люди реагували на музику, що вона їм дала. Це працює на багатьох рівнях. Музика щось дарує нашому серцю та душі, заспокоює нас, і ми можемо сказати: «Дякуємо, що відволікаєте нас від війни». Це один рівень. Наступний рівень: «Ми не самотні». Люди приїжджають з виступами — і це знак солідарності.
Андреас Шолль
А як зараз громадська думка в Німеччині налаштована щодо України — з того, що ви бачите?
Більшість розуміє, що відбувається. Не потрібно бути ракетним ученим для цього. Є меншість, яка каже: «Ми повинні припинити давати зброю Україні». Я відповідаю: «Вам легко це говорити, бо це не ваша свобода й не ваше самовизначення». Путін повторює: «Україна завжди належатиме Росії», це його дуже чітка мета. Але українці стоять на своєму: «Ні, ми вирішимо самі, як нам жити». Я не можу уявити, як це — відчувати таку загрозу. Мій тесть з Ізраїлю був лікарем-десантником у двох війнах, і якби вони програли, Ізраїль зник би. Тож є термінова потреба щось зробити, і я можу запропонувати те, що вмію.
Я чув від Романа, що люди морально втомлюються від війни. Але я оптиміст. Десь читав, що економічна міць Росії приблизно дорівнює економічній потузі Іспанії на цей момент. Тож якщо ми на Заході об’єднаємося, Росія збанкрутує. Вони не можуть собі дозволити продовження війни. Якщо будуть достатні економічні санкції і життя росіян стане жалюгідним, то вони скажуть, що, можливо, Путін не є таким великим лідером.
Я стежу за каналом YouTube під назвою Russian Media Monitors, який веде американська журналістка Джулія Девіс. Це дайджест уривків з токшоу російського державного телебачення з англійськими субтитрами. Це чисте промивання мізків. Це божевілля. Коли почалася війна, я подумав: «Гей, за тиждень це закінчиться, тому що в Москві відбудуться масові протести проти цього». Я був наївний. Населення Росії підтримує війну, можливо, тому що не отримало правильної інформації та живе в бульбашці, де вважає себе світовою наддержавою. Але, окрім природних ресурсів, Росія не має нічого – виробника автомобілів, електроніки чи біотехнологій. Що ця країна пропонує світові, окрім газу й нафти?
Андреас Шолль і Дмитро Десятерик
Думаєте, їх удасться дотиснути через економіку?
Я впевнений, що фінансово-економічний колапс буде ключовим. Україна атакувала багато нафтопереробних заводів, і росіянам доводиться стояти в черзі, щоб заправити свої машини. І можливо, у тих чергах кажуть: «Ми досягаємо прогресу. Триденне вторгнення йде так добре. Але я не можу заправити свою машину». Може, це змушує їх задуматися. Не знаю.
«У Німеччині алгоритми соцмереж щодня розсилають фейкові новини, що дружина Зеленського купила Bugatti Veyron або що Зеленський купив віллу Йозефа Геббельса»
Складно було відмовитися від російської аудиторії?
Я написав невеликий есей про те, чи варто нам бойкотувати російських музикантів. Багато західних музикантів не займають чіткої позиції. Мене запросили співати в Москві приблизно рік тому. Я відмовився. Це недобре для кар’єри в Росії, але було б цинічно засуджувати цю війну і водночас давати концерти в Росії. Зізнаюся, в мене були чудові концерти в Москві й Санкт-Петербурзі, з обізнаною аудиторією. І я був дуже розчарований, коли побачив, що ніхто не протестує.
Я переглянув усі цитати Лаврова, Путіна, Пєскова, усіх політиків. Їм потрібен був привід. Спочатку це було щось на кшталт: «О, нам потрібно звільнити Україну від нацистів». А потім вони сказали: «Ні, це про розширення НАТО». Усі вони відправили своїх дітей до Британії і США, але кажуть, що Захід поганий і декадентський. Тож я думаю, більшість німців дивляться на це і розуміють, що існує конфлікт цінностей. Є вільне суспільство і є диктатура. Але кампанія ботів, пропагандистська кампанія має певний успіх у Німеччині.
Чому?
Бо щодня алгоритми соціальних мереж розсилають фейкові новини про те, що дружина Зеленського купила Bugatti Veyron за два мільйони фунтів у Лондоні. Або що Зеленський купив віллу Йозефа Геббельса. Хтось сидить там і надсилає це мільйон разів у світ, і є ті, хто хоче в це вірити. Це пропагандистська машина. Деякі люди, якщо почитати коментарі, кажуть: «Гей, українці, немає сенсу чинити опір. Ви не можете виграти». А наступне речення буде: «Покоріться, прийміть, що це більше не ваша країна». Це пропагандистська війна, і брехня в її природі. Як у газеті, яка публікує брехливу історію з величезним заголовком, а через місяць пише невеличке спростування. Це принцип, який використовується.
Німецькі праві з партії AfD раніше були великими шанувальниками Путіна. А тепер там розкол. Невелика делегація абсолютно неважливих політиків цієї партії поїхала до Москви. Вони нікого не представляють, але почуваються важливими. А загалом, я думаю, люди знають, що відбувається.
Андреас Шолль
«Якщо ситуація буде спокійнішою, я із задоволенням приїхав би з дружиною та донькою»
Поговорімо про приємніше — про ваш київський концерт у філармонії. Чому саме ці композитори, саме ця музика?
Я запропонував Генрі Перселла, тому що він писав саме для контратенора. Наприклад, у Генделя багато оперних партій виконували кастрати. Я можу їх співати, але вони не були написані для контратенора. А в Перселла багато контратенорового репертуару, у тому числі чудові контратенорові дуети, тож я вирішив, що можу зробити їх разом з Романом (Мелішем. — Ред.). А потім оркестр сказав: «Ми також хочемо виконати трохи Баха». Тож ми додали кантату Баха.
А як щодо майбутнього? Що ви хотіли б заспівати в Україні під час наступного візиту?
О, тут багато всього! Якщо ситуація буде спокійнішою, я із задоволенням приїхав би з дружиною та донькою. Моя дружина — піаністка та клавесиністка, тому ми могли б робити програми з фортепіано або клавесином. Або з лютністом Едіном Карамазовим, моїм найкращим музичним другом, ми могли б виконувати лютневі пісні Джона Доуленда з оркестром. Також з гарним українським сопрано і з вашим оркестром ми могли б втілити багато ідей.
«Важливо, якщо є хтось на вершині протягом століть, від короля до президента, хто піклується про мистецтво й музику»
Я знаю, що ви не історик музики. Але хотілося б почути думку від людини, що живе в Німеччині: чому саме ваша земля, ваша країна породжує стільки великої музики? У чому секрет?
У мене немає всеохопного пояснення, але, думаю, в кожній країні, де освіта й культура відіграють певну роль, має бути консенсус зверху вниз. Фрідріх II, який грав на флейті, чи канцлер Гельмут Шмідт, який був чудовим піаністом… Важливо, якщо є хтось на вершині протягом століть, від короля до президента, хто піклується про мистецтво й музику. І ми повертаємося до початку нашої розмови. Те, що всі разом переживають музику, що вже в школі діти співають, танцююють, музикують, також є визначальним фактором. Коли в освітній програмі достатньо дітей, які стикаються з музикою, то більше з них займатимуться музикою професійно, і у вас є статистично більша ймовірність мати великих композиторів, правда? Така моя теорія, не знаю.
Концерт Music for a while за участі одного з найвідоміших контратенорів світу Андреаса Шолля (Німеччина) та Liatoshynskyi Capella: Early Music Ensemble Національного будинку музики.
Останнє запитання частково пов’язане з цим, хоча й більш філософське. Чи може мистецтво впливати на людство, робити його кращим?
Так, абсолютно. Це мета митців сьогодні. Нам потрібно бути соціально значущими. Це не може бути суто розвагою. Я сказав, що музика працює на колективний досвід, може працювати на різних рівнях. Ми вмикаємо радіо, коли відчуваємо стрес, слухаємо гарну поппісню — і наш настрій змінюється. Отже, маленька пісенька дала нам трихвилинний тайм-аут і позитивний імпульс. Або є фільми на кшталт «Списку Шиндлера», і це вже не розвага, це змушує тебе задуматися. Ми дивимося грецьку трагедію і думаємо: бідна цариця, що вона робить, вона хоче накласти на себе руки — і це змушує замислитися над нашою людяністю, над вибором, який робиться в опері, чи в театральній виставі, чи в книзі.
Це трансформація в спільноті. Багато років тому я уявляв собі Земну кулю в космосі. І скрізь, де закінчується концерт, є маленький імпульс світла. Знаєте, люди виходять з концертної зали, виставки, кінотеатру, і це як нейронна мережа. Завжди є маленький спалах світла, коли люди йдуть, кажучи: «О, який чудовий фільм», або все ще співають музику з попконцерту. А наступного дня передають цей імпульс друзям.
Тож мистецтво створює позитивну енергію, а бомби — це темні моменти. Хай це і звучить пафосно, але, зрештою, це битва між темрявою та світлом. Мистецтво, музика, театр, танці, скульптури — вони на боці світла. Це створює імпульси, які змушують нас думати. Це дає нам тайм-аут, коли ми можемо підтримувати баланс у світі. Якщо ми втратимо культуру й мистецтво, то вб’ємо себе. Думаю, що важливість мистецтва в суспільстві недооцінюється. От за часів коронавірусу в нас була системна актуальність. Системно актуальними є медсестри, лікарі, пожежники, поліцейські, але й музиканти, художники.
Актуальність мистецтва в тому, що пожежник і медсестра повинні навчитися не тільки свого фаху, але й того, чому важливо допомагати іншим людям. Звідки це береться? Від читання роману, коли я хочу бути таким, як цей герой. Від перегляду фільму. Це не так помітно в короткостроковій перспективі. Так, ви можете сказати, що ось я чотири роки вчилася на медсестру і тепер можу допомагати людям. Але мистецька освіта займає ціле покоління, від моменту, коли дитина йде до школи, і до її закінчення. А це довгий час у політиці. Ви не можете виграти вибори, кажучи, що якщо ми зараз вкладемо гроші в освіту, то через 20 років заощадимо гроші на в’язницях, психотерапії та багатьох інших речах. Якби політики це зрозуміли…
Та є місця, де культура має вищу цінність, де я відчуваю, коли співаю на концерті, що люди йдуть туди не тільки заради розваг, що це для них як їжа. І це приємно бачити.
Джерело: Контратенор Андреас Шолль: «У Києві я по-справжньому відчув політичну силу мистецтва»
