Під час фестивалю «Земля поетів»
Зі самого ранку сотні відвідувачів блукають локацією, пригощаються кавою, купують книжки та благодійний мерч. Одразу помітно вік аудиторії: тут так багато молоді — яскравої, з різнокольоровим волоссям, масивними прикрасами та цікавими образами. Спершу здається, що потрапляєш на фестиваль субкультур, однак потім починаєш помічати інші обличчя — доросліші, навіть поважні.
Програма фестивалю теж строката і багатошарова, адже поезія може мати різні форми та вияви. Тут і ранкові читання із Сергієм Жаданом і з Мар’яною Савкою, і перформанси, і слеми, і навіть музичні виступи. Часто лунають імена тих, кого забрала війна — їхні голоси продовжують жити на сцені.
Окремо виділяються події, присвячені тим, хто формував українську культуру, був передвісником незалежності й часто страждав за свою позицію: Олег Лишега, Грицько Чубай, Ігор Калинець, Василь Стус, Юрко Покальчук. Іноді здається, що ці імена далекі, однак, спілкуючись із тими, хто їх знав, розумієш — час набагато ближчий, ніж здається.
Юрко Покальчук, наприклад, був боярином на весіллі Василя Стуса, а згодом став наставником цілого покоління — Сергія Жадана, Ірени Карпи, Любка Дереша. Грицька Чубая немає понад 43 роки, але про нього і про Пако зі сцени говорить музикант і перекладач Віктор Морозов. Саме його й Олега Лишегу свого часу відрахували з університету за участь у виданні «Скриня», яке готував Чубай. І коли починаєш вдивлятися у ці переплетення доль, розумієш, що живеш в унікальний час — маєш змогу чути тих, хто стояв біля витоків незалежної культури.
Юрко Покальчук (на екрані) під час фестивалю «Земля поетів»
Саме з постаттю Юрка Покальчука нині працює Літературна платформа «Фронтера» — у Луцьку, в його родинному домі планують створити креативний простір-резиденцію «Дім Пако». Постать письменника неоднозначна й часто контроверсійна: він писав про розвиток країни, але водночас видавав перші в Україні еротичні книги. Перекладав з понад десяти мов, відкрив українцям Борхеса, Кортасара й інших світових авторів.
Соломія Чубай пригадує, що познайомилася з Пако підліткою. Їхній дім завжди був повен гостей — нині вже живих класиків. Вони збиралися, дискутували, читали твори, лишалися ночувати. Вона ж тихенько сиділа в куточку і всотувала кожне слово, боячись, аби не відправили спати. І жартує, що вранці переступала через «тіла» Андруховича, Ірванця чи Покальчука. «Тоді я думала, що всі так живуть», — сміється музикантка й культурна менеджерка.
Музикант Олег (Джон) Сук поділився спогадами про спільний музичний проєкт «Вогні великого міста». Назву запропонував Покальчук — з фільму Чарлі Чапліна. «У нього був такий тембр голосу, що йому не потрібні були сильні вокальні дані, — каже музикант. — Пако визначав свій стиль як мелодекламацію». Усе почалося, коли він вийшов на сцену з гуртом «Мертвий півень» і начитав тексти — глядачам це сподобалося, тож так народився новий проєкт.
Соломія Чубай згадує, що тісніше почала спілкуватися з Пако, коли він з Маркіяном Іващишиним готував книгу «Плач Єремії». «Я набирала тексти на друкарській машинці, на якій колись друкував мій тато, Грицько Чубай», — розповідає вона.
Віктор Морозов , Соломія Чубай і Олег (Джон) Сук під час фестивалю «Земля поетів»
Про атмосферу тих років згадує й Віктор Морозов. Якось його друг привіз журнал Playboy — там були оповідання, тож Віктор вирішив перекласти одне. «А то ще були часи, коли Ірени Карпи не було, Сергій Жадан не вживав негарних слів, — сміється перекладач. — Прочитав оповідання компанії Малковича, Неборака, Андруховича з дружинами і зрозумів, що не всім комфортно слухати такі тексти. Вирішив, що вперше й востаннє перекладаю для цього журналу». — «І переклав “Гаррі Поттера”», — додає Соломія Чубай.
Олег (Джон) Сук каже, що Пако мав неймовірну енергетику: «Коли він заходив у приміщення, ти вже нікого не бачив, крім нього. Коли виходив — здавалося, що приміщення йшло за ним». Пако активно підтримував молодь, їздив до Прилуцької колонії, де видавав альманах разом із засудженими хлопцями.
Усі покоління, про які йшлося на сцені, багатогранні. Митці пробували себе в різних сферах. Віктор Морозов пригадує, що навколо «Дзиґи» гуртувалися музиканти, письменники, художники, перекладачі — усі були єдиним колом, що взаємно надихало й підтримувало. До речі, під час події стало відомо, що Олег (Джон) Сук готує збірку оповідань.
«Юрко не був просто інгредієнтом, він був складною, добре збалансованою стравою», — підсумував Джон.
Фестиваль і спогади про цих людей дають змогу ще раз усвідомити: українська культура була і є частиною світового контексту. У нас є постаті, якими варто пишатися і чиї історії потрібно зберігати, щоб надихатися. І кількість людей на «Землі поетів» лише підтверджує — українцям сьогодні надзвичайно потрібні розмови про нас самих.
Джерело: Пако і покоління свободи: як на «Землі поетів» згадували тих, хто творив українську культуру
