Варто почати з того, що «Океан Ельзи» не моя чашка чаю. Не близький ані музично, ані текстуально, жодних особистих зворушливих моментів — хіба що знаменитий концерт на Євромайдані, але то подія громадська, загальновідома. Є, правда, спогад професійний: інтервʼював десь у 1990-х, після концерту — тоді щойно вийшов кліп «Тільки там, де нас нема», після якого музиканти й почали ставати зірками. Вакарчук був не надто говіркий, а найбільше сподобався Гудімов — красномовний та інформативний. Власне, все.
А проте, «Океан Ельзи. Спостереження шторму» дивитися було цікаво.
Фільм про «океанів» назрів давно і мав зʼявитися ще 2014-го під назвою «Океан Ельзи. Backstage». Зйомки тривали під час туру «20 років разом». Режисером запросили провідного українського документаліста Сергія Буковського. Однак проєкт, за дипломатичним висловом прессекретаря гурту, «не вдався». Чому — можна здогадуватися.
Кадр з фільму «Океан Ельзи. Спостереження шторму»
Кадр з фільму «Океан Ельзи. Спостереження шторму»
Артем Григорян і Максим Сердюк (студія KNIFE! Films) спеціалізуються на комерційній документалістиці. Зокрема, їхній мінісеріал «Епізоди: Історії незалежної України» оповідає про наші культурні й спортивні здобутки: вихід збірної України у фінал чемпіонату світу з футболу у 2006 р., розробку гри «S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля», розвиток українського телебачення у 1990–2000-х. Їхній попередній музичний байопік «Яремчук: Незрівнянний світ краси» став прокатним хітом із загальними касовими зборами понад 15,9 млн гривень при кошторисі 2,5 млн.
Артем Григорян діє в «Спостереженні шторму» відповідно до напрацьованого формату. Бере архівні матеріали, інтерв’ю з колишніми й нинішніми учасниками гурту, з людьми, які вплинули на його розвиток, інколи додає ілюстративну анімацію. Вузлові точки оповіді — народження групи у Львові, переїзд до Києва, болісні зміни складу, подробиці створення пісень і альбомів, участь у революціях 2004 і 2014 років, війна. Сюжет лине прямою лінією, інтерв’ю зафільмовані типовим середнім планом сидячи. Усі елементи: коментарі в кадрі й поза ним, музичні вставки, анімація — поєднані пропорційно, гладко зшиті. Григорян і Сердюк уникають будь-яких експериментів, прагнуть єдиного: не збиваючись з ритму, розповісти історію найпопулярнішого гурту часів незалежності. Виходить, як і в «Незрівнянному світі…», добротний фільм-портрет. Інколи навіть і не зовсім парадний: Юрій Хусточка і Дмитро Шуров відверто озвучують свої причини виходу з гурту, продюсер Віталій Климов, що вивів «океани» до слави, губиться в здогадах, чому його відсторонили, Вакарчук кається за зіркову хворобу, що довела до цих пертурбацій.
Кадр з фільму «Океан Ельзи. Спостереження шторму»
Кадр з фільму «Океан Ельзи. Спостереження шторму»
Звісно, такий обережно-консервативний підхід може не подобатись. Одна відома кінорежисерка припечатала навіть «Спостереження шторму» словом «ящик», мовляв, не кіно, а телебачення. Ну, якби в нас для «ящика» фільмували на подібному рівні, його можна було б дивитися хоч інколи. Мені у фільмі радше забракло відвертості в деяких моментах — наприклад, про мотиви другого походу Вакарчука в парламент на чолі власної партії: надто це скидалося на політтехнологію штабу Зеленського з метою відтягти голоси від «Європейської солідарності» Порошенка. Але то вже був би інший фільм. Без участі Вакарчука як виконавчого продюсера як мінімум.
А так маємо цілком професійну річ про феномен «Океану Ельзи». Майже все, що ви хотіли знати про ОЕ, але не знали, де спитати. Ще один бум у кінотеатрах забезпечений, нова хвиля інтересу до нашої естради теж. Чим погано?
Кадр з фільму «Океан Ельзи. Спостереження шторму»
Кадр з фільму «Океан Ельзи. Спостереження шторму»
Джерело: Майже все, що ви хотіли знати: «Океан Ельзи. Спостереження шторму»
