«Виття» (1980). Джо Данте
Що це був би за Гелловін без перевертнів. Історія цього фільму побудована навколо журналістки, яка допомагає затримати серійного вбивцю. Вона вирушає підлікувати ментальне здоров’я в комуну в Каліфорнії. Однак маніяк виявляється не типовим серійним убивцею, а буквально перевертнем, який іде слідом.
«Виття» — це продукт 1980-х років. Тут ще не надто переконливі, хоча вже досить моторошні спецефекти та гарно обіграна тематика перевертнів, що взагалі слабко опрацьована горорами. Окрім того, цей фільм балансує на межі комедії та горору, а тому стане чудовою точкою входу у світ жахного кіно.
«Мій кривавий Валентин» (1981). Джордж Міхалка
Класика піджанру горорів — слешеру — про переслідування маніяками. У далекому шахтарському селищі на День святого Валентина сталась страшна аварія. Вижив лише один шахтар, який з’їв своїх побратимів і втратив глузд. Але то було давно, і щоб оживити місто, мер вирішує відновити святкування Дня закоханих, яке колись заборонили через траур. Усі раді цьому — окрім шахтаря, який колись вижив, а тепер готовий вбивати тих, для кого День Валентина — свято.
Спершу критика громила цей слешер як занадто кривавий, що викликає лише відразу й огиду. Однак з роками оцінка фільму змінилась: наприклад, історик кіно Адам Рокофф визначає його як «найбільш відшліфований слешер 1980-х», а режисер Квентін Тарантіно взагалі вважає найкращим фільмом у піджанрі.
«Відеодром» (1982). Девід Кроненберг
Класика боді-горорів — фільмів, які зосереджують жахне в тілесних трансформаціях. «Відеодром» — це історія про те, як власник невеликої телестанції зловив частоту з фільмами, де реально вбивають людей. Ця історія виводить його на теорію змов про контроль людей через сигнали телевізора і, врешті, призводить до драматичного фіналу.
Ідея фільму прийшла до Кроненберга в дитинстві, коли американське телебачення витісняло канадське й він переживав, що може побачити щось страшне. Сьогодні цей тривожний техносюрреалістичний горор може слугувати великою метафорою світу пропаганди в медіа.
«Ніч страху» (1985). Том Голланд
Старшокласник Чарлі дізнається, що його сусід — вампір. Сусіду це викриття, звісно, не подобається, і він планує вбити Чарлі. Старшокласнику ніхто не вірить, окрім ведучого його улюбленого шоу «Ніч страху». Чарлі певний, що він експерт з боротьби проти нечисті. Однак на практиці це не зовсім так.
Том Голланд (не той, що грав у «Людині-Павуку») написав цей сценарій як жарт. Однак врешті стрічка стала його творчим дебютом, де режисер вдало поєднав комедійну та горорну частини.
«Інші» (2001). Алехандро Аменабар
Похмурий містично-готичний психологічний горор з розкішною Ніколь Кідман у головній ролі. Історія про родину, яка перебирається в нормандський маєток в очікуванні батька з Першої світової. Але є одна біда: сім’ю переслідують привиди. Ну, або це сім’я їх переслідує.
«Інші» — це дуже тривожна і при цьому меланхолійна історія про те, що не лише люди бояться примар, але й навпаки. Це холодна стрічка про смерть у дуже красивій естетиці старовинного маєтку.
«Пульс» (2001). Кійосі Куросава
Ще одна історія про примар, але тепер з далекої Японії. Студент-програміст накладає на себе руки і лишає по собі дискету з страшними фото, які призводять до хвилі суїцидів. Винні в усьому примари.
«Пульс» — це естетський горор, знятий на 35-міліметрову плівку в блідих і приглушених тонах. Через тему примар і суїцидів він говорить про проблеми самотності в місті та розмірковує про загрози кіберпростору. Фільм знятий у 2001 році, коли люди ще не мали уявлення про соціальні мережі та штучний інтелект — але саме ці загрози є метафоричними примарами у стрічці.
«Хребет Диявола» (2001). Гільєрмо дель Торо
Видатний мексиканський режисер на початку 2000-х задумав трилогію горорів про Громадянську війну в Іспанії 1936–1939 років. Так світ отримав «Хребет Диявола» і «Лабіринт Фавна» — утім із завершальним фільмом «3993» так і не скалалося.
«Хребет Диявола» — це історія про сина загиблого противника режиму Франко, який у сиротинці зустрічає примару. Спільне дослідження сиротинця виводить хлопця та примару у простір, де кривава бійня громадянської війни перетинається з містичним світом окультних сил і древнього зла.
«Історія двох сестер» (2003). Кім Чжи Ун
Моторошний психологічний горор з Південної Кореї, заснований на фольклорній історії «Казка про Розу та Лотос». Це стрічка про возз’єднання сестер після лікування однієї у психіатричній лікарні. Щоправда, жити щасливо в новому будинку не вдається.
«Історія двох сестер» — це горор, який вибудовує жахне, щоб говорити про почуття провини та сімейні відносини. Це дуже тривожне кіно, яке не провисає протягом всього хронометражу завдяки складному сюжету, над яким доведеться поламати голову.
«Впусти мене» (2008). Томас Альфредсон
«Впусти мене» — це історія про хлопчика Оскара, якого булять однокласники. Єдина його подруга — Елі, яка вчить його постояти за себе. Щоправда, Елі, як і всі вампіри, дуже хоче, аби Оскар запросив її в гості.
Скандинавські країни мають власну горор-традицію, засновану на міфології та фольклорі. Шведський режисер Томас Альфредсон вибудовує цю історію на тропі про те, що упир не може зайти в дім, поки його туди не запросять живі люди. Один з найповажніших кінокритиків у світі Роджер Еберт говорив, що «Впусти мене» ставиться до вампірського кіно так само серйозно, як класичні автори фільмів про Носферату — Вільгельм Мурнау та Вернер Герцог.
«Відьма» (2015). Роберт Еґґерс
Дебютна робота знаного горормейкера сучасності Роберта Еґґерса з Анею Тейлор-Джой у головній ролі.
Камерна і прохолодна стрічка про дівчину в родині релігійних відлюдників у Новій Англії XVII століття. Похмурий і тривожний фільм про сепарацію й сексуальні бажання, протестантську етику й забобони. «Відьма» стала одним з тих фільмів, після яких заговорили про постгорор: стрічки, які не намагаються налякати ріками крові і «тортурпорно», а роблять ставку на загальний вайб, операторську роботу і сценарій, щоб викликати відчуття тривоги та дискомфорту.
Джерело: Гелловінський кіномарафон: 10 горорів про відьом, перевертнів, вампірів і примар
