Глава УПЦ МП митрополит Онуфрій під час літургії у Свято-Миколаївському соборі Свято-Покровського жіночого монастиря в день свята Покрови Пресвятої Богородиці в Києві,14 жовтня 2025 р.
За крок до ліквідації?
30 жовтня має відбутися чергове судове засідання за позовом ДЕСС про ліквідацію Київської митрополії УПЦ МП.
Як відомо, припис ДЕСС про розірвання зв’язків з РПЦ Київська митрополія УПЦ МП не виконала, далі її визнали афілійованою з Російською церквою й подали до суду, щоб офіційно ліквідувати цю структуру. Перше засідання мало пройти 30 вересня, але його відклали на місяць — захворів суддя.
Усе б нічого, але УПЦ МП отримала ще місяць на підготовку судових позовів, пропагандистські виступи в ЗМІ та на міжнародних майданчиках, як, наприклад, включення відеозвернення підсудного настоятеля Святогірської лаври митрополита Феодосія (звинувачують у держзраді. — Ред.) в Раді ООН.
Відеозвернення підсудного настоятеля Святогірської лаври митрополита Феодосія в Раді ООН, жовтень 2025 р.
Чітко артикульованої стратегії «захисту» УПЦ МП не має, головна лінія — тягнути час. У сподіванні, що перебіг війни може щось перемінити. Або партнери почують заклики Володимира Путіна «дати спокій російській церкві в Україні».
«Хоча насправді настрої всередині не дуже. Майже щонеділі на обіді після служби митрополит Онуфрій хіба що не прощається. З кінця літа різко почав вручати всім підряд церковні нагороди, відзнаки, щедро роздає сани. Якось навіть пролунала фраза: “Невідомо, чи наступної неділі ми зустрінемось отак всі разом, за столом”», — розповідає наш інсайдер із середини УПЦ МП.
Професор НУ «Острозька академія», доктор історичних наук Андрій Смирнов вважає, що найстрашніше для УПЦ МП вже відбулося.
«Українська православна церква Московського патріархату втратила привілейований статус, який вона мала раніше, зокрема, в часи президентства Віктора Януковича. Зараз ця церква стала токсичною, не користується широкою підтримкою населення, принаймні за результатами соціологічних опитувань. Представників УПЦ МП не запрошують на зустрічі з керівниками держави чи навіть на засідання Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Вони не мають права займати капеланські посади в ЗСУ, не підлягають бронюванню, а 23 єпископи є фігурантами різних кримінальних проваджень. Тобто УПЦ МП втратила панівне становище», – вважає він.
доктор історичних наук Андрій Смирнов
Так, ієрархи УПЦ МП уже не почуваються небожителями. Але вони відчайдушно хапаються за соломинку. Адже зараз йдеться не стільки про репутацію, скільки про гроші та майно.
«Найстрашніше для УПЦ МП те, що вона втратить майно»
Після того, як Держслужба з етнополітики та свободи совісті визнала КМ УПЦ МП афілійованою з Російською церквою, цей статус наклав дуже серйозні обмеження на їхню діяльність. Це стосується передусім користування майном: якщо релігійна організація визнана афілійованою, то з нею розривають угоди на користування державним і комунальним майном. Є також інші обмеження, і стосуються вони не тільки Київської митрополії як центру, а ще й близько півтори сотні релігійних організацій, які з нею пов’язані.
У суді 30 жовтня Держетнополітики вимагатиме припинити діяльність релігійної організації «Київська митрополія УПЦ МП», а також «передати майно, кошти та інші активи, що перебувають у власності релігійної організації, крім культового, у власність держави».
І вже зараз повідомлення про визнання КМ УПЦ МП афілійованою отримали Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування — і це для них своєрідний посібник, щоб почати дострокове припинення права на користування майном.
В УПЦ МП вже відчули, як боляче втрачати насиджені місця.
Свято-Успенський кафедральний собор у Володимирі, 2025 рік.
Свіжий приклад — Успенський собор у Володимирі, що на Волині. У липні минулого року добіг договір оренди на пам’ятку 12 століття, угоду не продовжили, але МП з цим не змирилася. Понад рік тривала судова тяганина. Виявилося, що за час користування в соборі встигли прописатися, як у власній хаті, деякі священники. Місцевий митрополит, як заведено, оголосив про «порушення конституційних прав». Але не допомогло. Суди різних інстанцій винесли рішення, що УПЦ МП у стародавніх будівлях перебуває незаконно, а невдовзі виконавці примусово виселили всіх мешканців.
Є й складніші випадки, коли, наприклад, УПЦ МП встигла за допомогою недоброчесних посадовців приватизувати будівлі. Так було із собором у Каневі, в якому свого часу відспівували Шевченка. Понад 20 років у ньому хазяйнувала УПЦ МП, яка примудрилася оформити право власності. Прокурори в суді довели незаконність приватизації будівлі Успенського собору.
Не один рік тривала судова тяганина, аби повернути державі комплекс споруд заповідника «Чернігів стародавній», якими тривалий час безкоштовно користувалася УПЦ МП. Врешті це вдалося.
«Найстрашніше для УПЦ МП те, що вона втратить майно. Принаймні ті пам’ятки культури, архітектури, які є в державній або комунальній власності. Цей процес розпочався. Як приклад — Києво-Печерська лавра, де фактично розірвані договори, собори в Чернігові або у Володимирі Волинської області. Десь закінчилися договори і їх не продовжили або держава судиться за порушення пам’яткоохоронного законодавства», — зазначає Андрій Смирнов.
Митрополит Епіфаній провів перше богослужіння в печерах Києво-Печерської лаври — церкві Преподобного Феодосія Печерського. 23 липня 2025 року
Тут варто додати, що великі храми, особливо якщо вони історичні чи в знакових місцях, є джерелом надійного прибутку для тих, хто там «окормляється». І це не про прибутки від продажу свічок, а радше про гроші спонсорів. Як казала колись одна мудра людина: «Майже в кожного приходу УПЦ МП є свій Вадим Новинський. Питання лише в масштабі». Тобто питання не стільки у стінах, скільки в грошах.
На кожне рішення влади — судовий позов
У деяких областях місцеві ради не чекали на рішення центральної влади й розірвали договори на користування будівлями і землею з парафіями МП. Так вчинила Хмельницька міська рада ще навесні 2023-го. Поштовхом до цього рішення став резонансний випадок, коли в храмі УПЦ МП священнослужитель побив військового. І тоді депутати припинили право користування 13 земельними ділянками, зокрема й ділянкою під Свято-Покровським кафедральним собором, де побили ветерана.
Таких прикладів чимало. Але в УПЦ МП так легко не здаються — вони довго й активно позиваються.
Наразі невідомо про позбавлення майна структур УПЦ МП саме внаслідок дії ЗУ «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних органзацій», тобто після підтвердження афілійованості. Виглядає, що до цього ще не дійшло. Коли дійде — питання. І воно не про релігію, а про національну безпеку.
Обшуки в Корецькому монастирі, листопад 2022 р.
«Наприклад, Корецький монастир — це ставропігія московського патріарха, — розповідає Андрій Смирнов (тобто підпорядковується навіть не митрополиту Онуфрію, а напряму патріарху Кирилу. — Ред.). — Будівля належить державі, а церква лише користується нею. Буквально днями визнано, що Корецький монастир має ознаки афіліації з РПЦ. Він має розірвати цей зв’язок, але ясно, що цього не зробить, тож і з Корецьким монастирем держава мала б розірвати договір користування.
Це парадокс, коли монастир, для якого Кирило призначає священників та ігуменю, з погляду закону не РПЦ. Бо все, що зареєстровано на території України, — це українські релігійні організації. Виходить, що в Україні заборонили діяльність Російської православної церкви, якої в нас немає».
Чекають, що все вирішиться на користь Москви
Професорка Києво-Могилянської академії, доктор філософських наук, релігієзнавиця Людмила Филипович вважає, що УПЦ МП досі почувається впевнено в Україні й має величезну підтримку не тільки від відомих спонсорів, а й у середовищі влади.
«За їхніми плечима величезні гроші, велика підтримка. І вони мають цю підтримку не тільки від Новинського, який зараз сидить за кордоном, а й тут, всередині України. Є достатньо лобістів Московського патріархату навіть в Офісі президента», – зазначає професорка.
релігієзнавиця Людмила Филипович
За її словами, в УПЦ МП тягнуть час і вичікують, бо впевнені, що ситуація обернеться на їхню користь.
«Вони живуть в якійсь своїй бульбашці, за своїми правилами, в своїй реальності. І те, що відбувається в Україні, думаю, сприймають як тимчасовий стан. Мовляв, треба дочекатися, коли нарешті все вирішиться на користь Москви і на їхню, відповідно, користь. Тому вони готові до затягування судових процесів, і це триватиме й триватиме. Вони будуть писати апеляції, звертатися до міжнародних судів, безкінечно «підгодовувати» різноманітних експертів, які казатимуть, що в Україні їх переслідують за віру», – зазначає Людмила Филипович.
То чи реально запрацює профільний закон?
Професор Андрій Смирнов зауважує, що метою закону була не заборона церкви. «Метою було підштовхнути Українську православну церкву розірвати зв’язки з Московським патріархатом. Але ці зв’язки не розірвані. І майнові проблеми не вирішують загалом проблеми існування церкви, афілійованої з Московським патріархатом», – зазначає науковець.
Він вважає, що держава має вести переговори з керівництвом церкви, зокрема з єпископами. Щоправда, на самого очільника УПЦ МП митрополита Онуфрія надії мало.
«Митрополит Онуфрій зайняв вичікувальну позицію – чекає на завершення війни і різких кроків не робить. Іншої такої авторитетної особи в УПЦ МП немає. А митрополит Антоній Паканич, який є сірим кардиналом у церкві, – прихильник збереження УПЦ МП у фарватері Москви», – зазначає Андрій Смирнов.
Людмила Филипович також вважає, що підхід держави до МП «нехай вони самі по собі розпадуться» не спрацював і не спрацює.
«Вони не розпадуться самі по собі. Без сумніву треба працювати з керівництвом цієї церкви. Але питання, хто має працювати?» – зазначає професорка. Вона вважає, що ні в кого – ні в церкви, ні в держави, ні в громадськості – немає плану, як «розрулити» кризу.
***
Чимало громад відразу після отримання Томосу покинули МП та приєдналися до ПЦУ, наступну хвилю спричинило повномасштабне вторгнення, але невдовзі цей процес сповільнився.
Скажімо, в Хмельницькій області, яка вважається лідером із «переходів» констатують: за минулі два роки активність різко знизилась. Лише Івано-Франківська та Львівська області декларують, що на їхніх територіях не залишилося громад Московського патріархату. До них могла б «підтягнутися» й Тернопільщина, якби не Почаївська лавра, яка досі залишається під контролем МП.
