Кадр зі стрічки «Сірі бджоли»; Сергій Хмеленко (Віктор Жданов) і Пашка Яцюк (Володимир Ямненко, праворуч)
У сірій зоні АТО живуть двоє пенсіонерів — Сергій Хмеленко (Віктор Жданов) і Пашка Яцюк (Володимир Ямненко). Перший, буркотливий відлюдько, тримає пасіку. Другий, друг-ворог Сергія ще з дитинства, не мучиться докорами сумління, отримує пенсію відразу і в Україні, і в «ДНР», а в покинутому селі, де лишилися тільки вони двоє, промишляє дрібним мародерством. Сергій і Пашка не дуже люблять один одного, але змушені співіснувати. Так і мусолять свої оманливо мирні будні, аж раптом в околицях окопується російський снайпер, а на порозі зʼявляється боєць ЗСУ (Максим Бурлака).
«Бджоли» наразі найуспішніша робота Дмитра Мойсеєва: світова прем’єра відбулася на Роттердамському кінофестивалі, а на Одеському фільм переміг у Національному конкурсі. Усі складники в цій картині збалансовані майже ідеально: ритмічно вибудована оповідь, блискуча операторська робота Вадима Ількова, тривожний, невіддільний від зруйнованого краєвиду саундтрек композитора Андрія Пономарьова і, звісно, актори. Жданов грає стримано, точно, на нього цікаво дивитися, що б він не робив: п’є чай, місить тісто, набирає воду чи просто сидить біля пічки.
Напередодні старту прокату ми поговорили з Віктором Ждановим про роботу над «Сірими бджолами» і загалом про акторське ремесло.
Віктор Жданов
Вікторе, ви розуміли, що хочете грати, просто з дитинства? Чи довелося себе шукати?
Я, коли вже потрапив у професію, збагнув, що це, мабуть, дійсно з дитинства. Ми дуркували в школі, брали участь у якихось гуртках. І треба подякувати людям, які спонукали мене вийти на акторську стежку. Тому що я вступав до училища на клас труби, на духовий оркестр. Але трапилася така жінка, Ольга Каганова, Царство Небесне, яка, правду кажучи, почала формувати мене.
Умене якраз наступне питання про ваших наставників.
Ольга Аркадіївна провела мене по життю. Вона викладала і в мене, і в моєї дружини (акторка Олена Хохлаткіна. — Авт.), просто роки різні. Вона ходила на всі наші вистави і в Херсоні, і в Донецьку, слідкувала за нами. Коли ми приїжджали, то зустрічалися, спілкувалися. Коли мене не взяли в Херсонський музично-драматичний театр, вона зробила все для того, щоб я пішов актором у Херсонський театр ляльок. Я почав свій шлях звідти і дуже радий, що так склалося. Цей фактор дав змогу зрозуміти акторську професію ще й за ширмою. Те, що отримав там, досі допомагає мені.
Який метод роботи з роллю вам ближче – вживання в образ і занурення у персонажа, чи удавання?
Питання дещо провокаційне. Десь треба «плюсувати», десь треба переживати. Є драматичні моменти, а є опереточні, де ти в «плюс» ідеш, не те щоб награєш, але трошки на котурнах підіймаєшся. І те, і те застосовується в професії. А вже глядач робить висновки: вірити тобі чи не вірити, голосує квитком за те, є ти чи тебе нема.
Кадр із стрічки «Сірі бджоли»
А як ви прийшли в кіно? Перша екранна роль у вас аж у 50 років.
– Ніколи не хотів зніматися.
Отакої.
Коли ще приїздили до Херсона зі зйомками і Свердловська кіностудія, і кияни, я навіть у масовку не йшов. Свідомо. Мене це не захоплювало, я хотів щось довести в театральній сфері. Але війна викинула мене з Донецька. Внаслідок цього я потрапив у кіно і зрозумів, що мені там подобається. Відкрив новий світ з цікавими людьми, з персонажами, сценаріями, режисерами, операторами, художниками. Може, я голосно це скажу, але це мене збагатило у всіх сенсах.
Робота на сцені й робота на знімальному майданчику потребує різних регістрів. Яка тут головна відмінність для актора?
Це очевидно. В театрі треба повторювати з вистави у виставу. Місяць минув, тобі треба згадувати, знову занурюватися в ті обставини. В кіно в цьому плані простіше, але складніше на початковому етапі. Ти приходиш, читаєш сценарій, знайомишся з персонажем, говориш з режисером, потім виходиш на майданчик, оп, і вже не повернеш. Якщо в театрі можна щось виправити, а коли пішло на екрани, то лишається тільки скрипіти зубами і казати: “Ох, треба було тут інакше зробити, але вже нічого не вдієш”. Отакі відмінності. А підхід до професії що там, що там має бути чесним, щирим. І ти повинен це любити.
Часто так буває, що дивишся український фільм – цікава ідея в сценарії, чудовий оператор, а актори переграють, фальшивлять. Таке враження, що просто така пошесть в ігровому кіно. Чому так?
Ну, вибачте, будь ласка, ми відповідаємо за те, за що відповідаємо, правда? Є люди, які відповідають за те, що відбувається перед камерою. Маю на увазі режисера, продюсерську групу тощо. Коли сказали «стоп, знято», я знімаю з себе всю відповідальність. Кожен має відповідально ставитися до роботи. І все.
Віктор Жданов у ‘Кіборгах’.
А з якими режисерами краще працювати? В одного, наприклад, все по міліметру й секунді розкреслено до самого кінця, а другий дозволяє імпровізувати, може змінювати сценарій під час зйомки.
Стикався з такими відмінностями. Перший має своє бачення, знає що робить і вимагає від тебе те, що він хоче. З другого боку, за великим рахунком, коли тобі все дозволяють, воно не виходить гарно. А коли йдеш через ці колючки до зірок, коли трошки тобі щось заважає, тоді до цього й ставишся інакше. А коли ти сам собі режисер, то ти сам собі режисер.
Мені цікаво і з тими, і з тими. Але все має бути в міру. От щодо [Андрія] Жолдака зараз: в нього є перегини, неприємні мені особисто – значить, я не потрапляю в цю виставу, все, я цього не роблю.
Як для вас почалася робота в «Сірих бджолах»?
Мене одразу затвердили на роль. Були репетиції, проби, перебудови персонажа. Дмитро Мойсеєв – людина в цьому плані прискіплива. Він робить своє авторське кіно. І ти, будь ласка, засунь свої амбіції подалі в кишеню. Це з приводу попереднього питання, з яким режисером краще працювати. Буває, ти знаходиш якісь точки відліку, буває, не знаходиш, але все одно ти вже в цій історії, тож повинен її робити, як би тобі там не велося. Фільмування «Бджіл» було непростим, хаотично-збалансованим, можна так сказати – та все ж збалансованим. Ще й повномасштабна війна вибила нас із формату, але це, можливо, спрацювало навіть на краще в певних складових.
Кадр із стрічки «Сірі бджоли»
Як ви створювали вашого героя?
Не хочу розкривати цю історію до кінця, щоб лишалася якась інтрига. Як я працюю, що я думаю… Ти споглядаєш своє життя, а якщо тебе бентежить чийсь біль, чиясь радість, то пропускаєш їх крізь себе. І дуже класно, коли можеш якийсь свій досвід втілити на майданчику очима, жестом, рухом. Мене запитували: «Як ви оце в «Сірих бджолах» коржі пекли?» Так моя бабця пекла ці коржі, я їв їх з такою насолодою, знаю, як це робиться, з дитинства бачив. Мені цікаво, щоб діти й онуки побачили це. Бо то історія твого народу, твоєї землі. А як інакше?
Я в одному фільмі чув репліку, мені здається, вона про те, що ви зараз кажете: поганий актор грає, а хороший актор робить по-справжньому, живе в даній миті.
Я над цим, чесно кажучи, не замислююсь. Намагаюсь робити, як роблю. А які підходи, яка техніка? Я не викладаю акторської майстерності. Мені теж цікаво, як це робиться. Я, коли знімався з ірландським актором, просто дивувався. От стоїть звичайний чоловік з Ірландії, тільки сказали: «камера, мотор» – і в кадр заходить зовсім інакша людина, з іншими думками, поглядом, хоча костюм той самий. Це магія нашого мистецтва. Як про це розказати? Виходить – і слава Богу. Це штука десь контрольована, десь ні. Не можу відповісти вичерпно.
Яка роль у вас була найскладнішою?
Вони всі складні. Навіть епізоди. Епізод ще складніший. В три секунди треба вкласти все. Не задаюся цим питанням. Ти бачиш ціль, ти до неї преш. Бачу мету, не бачу перепон. І все.
Кадр із стрічки «Сірі бджоли»
Я, схоже, ставлю вам не ті питання.
Ні, питання логічні, правильні, але я не знаю відповідей. Я не навчався у вищих учбових закладах так, щоб досконало знати професію. Коли хотів вступити до інституту імені Карпенка-Карого, мене не пустили. Коли я таки вступив туди на режисуру, мені вже було за 40. Так, щось почерпнув. По-доброму заздрю тим людям, що вчилися там у юності, з радістю дивлюся, як вони вміють спілкуватися своєю особливою мовою. Вони впізнають один одного просто по стилю розмови. І я дивлюся, думаю: «Це ж кайф». Мене туди не внесло. Я за цим, можливо, шкодую. Але це не означає, що треба скласти ручки і нічого не робити. Нічого страшного.
Розкажіть про роботу з Володимиром Ямненком. У вас вийшов блискучий дует, як на мене.
Я дуже вдячний, що ми працювали разом. Ми познайомилися ще в 2014-му на зйомках. І були один в один, як то кажуть. Він уже мав великі роботи, пройшов цей етап у Карпенка-Карого. Його підказки дуже допомагали мені. Не така прямо допомога, що я за тебе там щось винесу. Але доречні поради – десь не так став, дивись де камера тощо. Я йому за це безмірно вдячний. І тут ми з ним потрапляємо в один фільм. Це ж приємно.
Коли тебе поважають за те, що ти такий, який є, це багатого варто. Для мене це етап мого особистого розвитку, мого входу в кіно. Я вдячний долі і Володі за те, що так сталося. Ну і продюсерці Іванні Дядюрі, що запросила його, і в нас з’явився цей дует.
Є питання, яке часто ставлять акторам…
Цікаво.
Сергій Хмеленко (Віктор Жданов) і Пашка Яцюк (Володимир Ямненко, праворуч ) у стрічці «Сірі бджоли»
Яку роль ви б хотіли ще зіграти? Роль мрії Віктора Жданова.
Справа не в тому, що я не мрію про це. Але я з початку роботи в театрі зрозумів, що не є настільки видатним. Якби був суперталановитим, супервизнаним – є ж актори, які самі пишуть сценарії, п’єси, роблять постановки, кіно знімають – а в мене цього нема. Ти людина підневільна, залежиш від обставин, від режисера. Візьмуть тебе у виставу, не візьмуть. Коли я це зрозумів, то в мене амбіцій поменшало, бо я бачив людей, які мріють щось отаке зіграти і взагалі нічого не грають. Туди не йде, сюди не йде, а про щось мріє. Я не сказав би, що хапаю все, заробітчанством займаюся. Але іноді доводиться і таке робити. Я не тішу себе надією, що от принесу п’єсу і на неї підуть, або принесу сценарій і його одразу втілять. А можливо, я такий лінивий, що не хочу це робити.
Тоді яких героїв вам грати найбільше до вподоби?
Не люблю грати «голубих героїв», тобто солодкаво-позитивних. Не для мене. Навіть у казках. Мені завжди подобались шкодні персонажі. Памʼятаю перші ролі в театрі ляльок: Леший і дядюшка Ау, домовий, блін. Це ж клас. Ти можеш все. Це шкодні персонажі, це приколюха. Ти можеш працювати і голосом, і тембром, і рухами, тобі дозволено все. Ну, а коли закоханий, то що? Ну, закоханий, і ходиш як дошка. Мені таке нецікаве. Можливо, якби я був там писаний красень, ну, весь як Арнольд Шварценеггер, то й грав би. А так пикою не вийшов, то що будеш робити?
В мене була така роль, в постановку «Наймички» мене вводили: позитивний персонаж, хлопець-роботяга. Я довго текст учив, великі монологи – я тебе люблю, ти мене любиш, я страждаю, оце все. Не моє. А шкодні персонажі цікаві, в них рух є, вони мислять конкретно і швидко приймають рішення. Вони бувають такі, і такі, і такі. До речі, це зараз уже вік, але все одно ми шкодничали на майданчику. Дуже подобається, що Володя такий з гумором. Навіть на серйозних зйомках ми знаходили смішні моменти, тому що вижити в сьогоднішній ситуації без цього неможливо. Не знаю, чи відповів я на ваше питання.
Відповіли чудово. Спасибі.
Джерело: Актор Віктор Жданов: «Не люблю грати позитивних героїв, мені завжди подобалися шкодні персонажі»
