43-річний Григорій Галаган – приязний, часто всміхається, і з виду не зовсім типовий ССОшник. Але відчувається, що справу в цій сфері знає добре. Тим більше, як виявилося, військову кар’єру Григорій Анатолійович починав саме в спецназі ЗСУ, а торік повернувся “до витоків”.
Він очолює Сили спецоперацій із серпня 2020-го. Прийшов у ССО після посади першого заступника міністра у справах ветеранів, на якій перебував кілька місяців (квітень-вересень 2019 року). А більшу частину своєї військової біографії присвятив Центру спеціальних операцій “А” СБУ.
“Альфач” Галаган входить до тих 10% кримських офіцерів Служби безпеки, які не зрадили присязі і після початку російської окупації півострова вийшли на материк. В ЦСО “Альфа” у Сімферополі служив із 2002-го по 2014 рік.
Після початку російської агресії був нагороджений орденами “За мужність” III ступеня та Богдана Хмельницького III ступеня. Генеральське звання отримав у березні 2018-го.
У великому інтерв’ю “Новинарні” Григорій Анатолійович розповів, як його вербувала Федеральна служба безпеки РФ, як він покидав Крим та чи можна було зарадити окупації; що він уже встиг за сім місяців на посаді командувача ССО, як оснащуються і вдосконалюються Сили спецоперацій при новому керівництві, заробітки та імідж. Запитали про роль “спеців” на фронті, поранення Галагана у 2015-му, чи дошкуляють українські інформаційно-психологічні підрозділи противнику і чимало іншого.
Кадри із “землі”
У робочому кабінеті командувача в режимі нон-стоп працює канал English Club TV. Так створюється штучне мовне середовище задля покращення англійської генерала Галагана. Дуже потрібно дня переговорів із делегаціями країн-партнерів.
На столі між робочих паперів – перший том спогадів Маннергейма “Нашого формату”.
– Григорію Анатолійовичу, ви служили в “Альфі”, обіймали посаду першого заступника міністра у справах ветеранів. Як ви потрапили в ССО? На яку посаду?
– У 2019 році, після того, як я пішов із Міністерства у справах ветеранів, мені запропонували службу в Силах спеціальних операцій – посаду начальника штабу. Кілька місяців тривало оформлення, і в лютому 2020 року я вже був у лавах ССО.
– Командувачем ССО президент Зеленський призначив вас 25 серпня 2020 року. Що б ви назвали здобутком на цій посаді? Що вже вдалося?
– Найперше, що вже встиг – це низка кадрових призначень. Вони гарантують більшу ефективність роботи з підлеглими. Говорю про ланку “орган управління – військова частина”. Я вже провів так званий “аудит спроможностей” – це була перевірка по всіх напрямках Сил спецоперацій. Проаналізував рівень виконання всіх завдань. За ці пів року на посаді я встиг зрозуміти і виявити основні проблемні питання, які є в ССО.
Продовжуємо роботу, яка була започаткована моїм попередником генералом Луньовим щодо нарощування сумісності з підрозділами НАТО, триває широка співпраця із міжнародними партнерами. Завжди хочеться більшого, але, на жаль, у добі всього 24 години, а в тижні – сім діб.
Командувач ССО генерал-майор Григорій Галаган під час інтерв’ю Новинарні.
Фото: Людмила Кліщук
– Після вашого призначення ви анонсували кадрові зміни в структурі. Йшлося про те, що “на більш високі посади в Командуванні ССО будуть призначені бойові командири підрозділів”. У листопаді фактично за тиждень були змінені командири двох полків – 3-го та 8-го. Розкажіть, на яких посадах опинилися полковники Трепак і Шаблій?
– Командири полків пішли на підвищення до вищого органу управління – Командування ССО – для набуття нового досвіду. Мені подобається те, що вони прийшли “із землі” – з того тактичного рівня, на якому вони знають про проблемні питання, що є в частинах на рівні командирів груп, рот чи загонів, начальників штабів частин.
Ці кадрові зміни для цього і були здійснені – щоб краще володіти інформацією про те, що відбувається “внизу”. По-перше, вони озвучують мені ту інформацію, яка реально відбувається. По-друге, вони розуміють рівень керівництва і координації підлеглих частин. І він уже покращився, в тому числі – і з мого боку як командувача. По-третє, ці офіцери мають унікальний бойовий досвід.
Коли ми говоримо про кадрові зміни – ми говоримо про систему натовських стандартів: у структурі Альянсу обов’язковим є переміщення на посадах і по горизонталі, і по вертикалі за певний проміжок часу. Це кадровий менеджмент, який ми впроваджуємо в Силах спеціальних операцій: щоб люди з Командування йшли у війська, а з військ – у Командування. Ця ротація надасть змогу для професійного розвитку як офіцерів, так і самого органу управління.
В інтерв’ю “Новинарні” у 2019 році ексзаступник командувача Сил спеціальних операцій генерал-майор Сергій Кривонос критикував Командування ССО за нерозуміння ситуації у військових частинах цього окремого роду ЗСУ.
“Знаєте, яке прізвисько дісталося Командуванню Сил спецоперацій? “Байконур” – бо вони як ті космонавти, які літають над землею та не розуміють, що реально діється внизу”, – розповідав Кривонос.
Галаган, схоже, опустив “Байконур” до землі.
– Що ви можете сказати про нових командирів бойових полків ССО? Хто ці люди?
– Це офіцери, які пройшли шлях від командира групи до командира частини. Вони не були “введені” на посаду з інших родів військ чи загалом силового блоку. Ці командири користуються авторитетом і в цих частинах, і загалом у ССО. Це специ. І я впевнений, що вони працюють на максимум для всебічного розвитку своїх полків.
– Нові командири полків можуть говорити англійською з іноземцями?
– Так, звісно, це був один із критеріїв та вимог вищого керівництва ЗС України перед їх призначенням.
– Які кадрові зміни ще плануєте? 73-й морський центр, навчальний центр?
– У 73-му центрі теж новий командир, ми змінили його теж восени 2020-го. Цей офіцер пройшов шлях від командира групи. Він добре володіє ситуацією, яка відбувається в його частині, чудово розуміє соціально-психологічний клімат в колективі – досі він був начальником штабу.
Забезпечення, допомога Заходу й унікальний острів
– Після указу про ваше призначення ви зустрічалися з президентом і, як повідомляла пресслужба Банкової, запевнили у “якісному виконанні завдань за призначенням у різних умовах, продовженні роботи, спрямованої на розвиток морського та авіаційного компонентів ССО”…
– Розвиток цих двох компонентів ССО для мене – завдання номер один. Коли постає питання будь-якого розподілу ресурсу, то пріоритетом є військові частини, які відповідають за ці компоненти.
Розвиток авіаційного компоненту ССО досить тісно пов’язаний із нашою взаємодією з країнами-партнерами. Ми лише формуємо нашу авіацію, тоді як у наших союзників вона вже функціонує десятки років.
– США часом не хочуть передати для ССО літак?
– (Сміється) У нас є техніка в оперативному підпорядкуванні від Повітряних сил. Решта питань вирішується вищим керівництвом щодо всебічного забезпечення як власними силами, так і в рамках матеріально-технічної допомоги від наших країн-партнерів.
– У січні 2021-го посольство США повідомило про передачу позашляховиків “Хамві” і човнів для, в тому числі, Сил спецоперацій ЗСУ. На які надходження очікуєте від партнерів цього року?
– Водолазне спорядження, парашутну техніку, інфраструктурне забезпечення, зокрема наметове містечко. Через пандемію маємо незначні збої в цьому процесі. І плавзасоби, і “Хаммери”, які надійшли в січні, мали прибути раніше. Це залежало не від нас. Супровід із нашого боку був вчасним і оперативним. Сподіваюся, що в 2021 році отримаємо все, що мали отримати в 2020-му.
– У вересні 2020-го водолази-розвідники 73-го центру провели планові спуски, випробувавши нове спорядження. Від кого – не повідомили. Хто допоміг нам у цьому?
– Допомагають США, Польща своїм обладнанням. Додатково ще очікуємо закупівлю спорядження і з нашого бюджету, і за рахунок країн-партнерів. 
Фото: пресцентр 73 мцсп імені Антіна Головатого
– Не можу не запитати про острів Майський. Ваш попередник Луньов говорив про те, що повернення до того варіанту Майського, який був у радянський час – коли військова частина була ізольована на острові – не розглядається. Як ви задіюватимете острів для бойової підготовки особового складу?
– Острів використовується в бойовій підготовці наших частин, зокрема морського центру. Там регулярно проводимо заняття. Зараз треба розбудовувати інфраструктуру – ту, яка там збереглася. На це потрібно чимало коштів, але на острові може бути цілком нормальний тренувальний центр. Це місце, де можна відпрацьовувати всі елементи бойової підготовки.
Операція ФСБ для викрадення генерала Луньова як поштовх до законодавчих змін
– У лютому 2021 року контррозвідка СБУ повідомляла про викриття агентурної мережі ФСБ, до якої входили, в тому числі, колишні українські спецпризначенці. Одне із завдань, яке відпрацьовували представники цієї групи – викрадення попереднього командувача ССО. Ідеться про генерала Луньова. Що вам відомо про цю справу? І як ви дбаєте про свою безпеку?
– Ми співпрацювали з СБУ щодо цієї ситуації. Деякі питання ми дізналися раніше, ніж це з’явилося в ЗМІ, й допомагали контррозвідці викрити цих агентів.
Маємо розуміти, що триває війна, у нас досить підступний та фінансово забезпечений противник, який може собі дозволити спецоперації в різних куточках світу. Тому викрадення представника військового керівництва держави, екскомандувача ССО мало би значення – і для них, і для нас.
Перший крок, який ми зробили після цього інциденту – законодавчий. Вже ухвалені зміни в закон про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Тепер ССО можуть забезпечити безпеку військовослужбовців Сил спеціальних операцій.
За три місяці ми внесли в Раду законопроєкт. Після всіх змін до підзаконних актів (наказ міністра, розпорядження головнокомандувача ЗСУ) наші військові можуть охоронятися. Треба розуміти, що наші бійці виконують спеціальні завдання, в них є родини, житло… Тепер ми можемо забезпечувати безпеку своїх військовослужбовців за рішенням командувача Сил спеціальних операцій, щоб мінімізувати ризики щодо загрози їхньому життю та здоров’ю.
І це йдеться не лише про мою безпеку, повертаючись до вашого питання. У нас служать колишні військовополонені, хлопці, які виконували специфічні завдання в районі АТО/ООС.
– У вас є державна охорона?
– Ні. Я поводжуся обережно (сміється). Є певні заходи… Ну і досвід попередньої роботи… Його вистачає. Зброю з собою ношу завжди.
– В одному з інтерв’ю головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак говорив про випадок, коли офіцер виграв позов до Командування Сил спеціальних операцій. Ви знаєте, про який випадок йдеться?
– Так, здогадуюсь про кого він говорив. Наші хлопці воювали, і якщо вони відчувають, що є порушення їхніх прав – вони можуть звернутися до суду. Ми правова держава, і це є нормальна європейська практика. Так, командири можуть бути неправі. Тому певні аспекти доводиться вирішуватися через суд.
можуть бути неправі. Тому певні аспекти доводиться вирішуватися через суд.
Командувач ССО генерал-майор Григорій Галаган і журналістка Людмила Кліщук під час інтерв’ю Новинарні
Крім того, з особистим прийомом особового складу в мене взагалі немає питань. Якщо військовий прибуває, і я є на місці – двері мого кабінету до нього завжди відчинені. Є випадки, коли приїжджають з Очакова чи Хмельницького і кажуть: “Хочу на прийом до командувача”. Будь ласка. Це питання честі. Якщо в моїй компетенції вирішити це питання – я завжди відкритий для спілкування. Нормально ставлюся до судових позовів, я однозначно за справедливість. І якщо керівник нижчого рівня виявиться винним – то ми з нашого боку його притягнемо до відповідальності.
“Наступним на чергуванні Сил реагування НАТО буде третій полк ССО ЗСУ”
– У 2020 році підрозділ українських Сил спеціальних операцій уперше заступив на бойове чергування в складі Сил реагування НАТО (NATO Response Force). Йдеться про 140-й центр. Про які попередні підсумки цього процесу, бойового чергування, можемо говорити, коли рік вже минув?
– Для країни, яка не є членом НАТО, мати підрозділ, який стоїть на чергуванні в Силах швидкого реагування НАТО – це вже перемога. У такому підрозділі всі, до рядового, мають знати іноземну мову. Далі – сумісність по зброї, техніці, спорядженні та виконанні завдань. Виходячи з цих вимог, ми підтягуємо всі наші підрозділи під прописані критерії.
Ми плануємо, що всі військові частини ССО по черзі будуть залучатися до Сил реагування НАТО.
Все розписано до 2025 року. У кожній частині має бути підрозділ, який стоїть на чергуванні НАТО, він буде сумісний і оцінений нашими партнерами. Це наша мета. І всі пройдуть цей шлях. Він непростий, але так буде.
Ми беремо участь і в ООС, але паралельно з цим маємо набувати спроможностей. Це можливість показати себе, заявити про себе.
– Хто наступним готується заступити на чергування до Сил реагування НАТО?
– В наших планах це буде 3-й полк. Готуємо тактичну групу.
– Чи не послабилася співпраця з партнерами з НАТО через пандемію? В усіх запланованих міжнародних навчаннях вдалося взяти участь?
– Всі військові навчання відбулися. Десь, можливо, зменшили кількість людей, коригували інші нюанси, але витримали всі графіки.
Мої заплановані поїздки за кордон щодо обміну досвідом довелося скоротити. Але це не настільки цінно. Важливіше – бойовий досвід частин, а обмін досвідом керівного складу можна й перенести.
– На початку січня 2021-го ви оголосили старт відбору кандидатів на проходження вже 13-го кваліфікаційного курсу. Які його результати? 20 січня відбір мав завершитися, але 22 січня пресслужба 73-го морського центру ще раз поширила заклик до кандидатів подаватися на Q-курс. Чи означає це те, що в 2021 році набір кандидатів іде тугувато, спостерігається недобір? Якщо так – які причини?
– Рекрутингова кампанія працює. ССО – це, найперше, селекція. Ми зосереджені на якості. Але на селекцію впливає, в тому числі, і пандемія. Ми оголошуємо додаткові набори, аби якісніше підійти до процесу. Кваліфікаційний курс – це вже бренд, імідж. Наші партнери визнають, що Q-курс ССО – на досить високому рівні. 13-й курс ми набрали, вони пройшли селекцію, залишилося [кандидатів] менше, ніж минулого року. Грає роль і сезонний чинник. Влітку все таки умови комфортніші для проходження селекції (сміється). Але графік побудований так, що холодну пору року будь-який курс все одно зачепить, оскільки його тривалість – сім місяців. 
Підготовка бійців ССО
“Багато хто відчує цивільне життя – і повертається в ССО”
– Яка тенденція щодо звільнення військових з лав ССО? Чи аналізували, з яких причин специ не продовжують контракти?
– На жаль, в нас вже восьмий рік триває збройна агресія Росії проти України. І це – основний фактор плинності кадрів, не тільки в ССО. Наші військові активно беруть участь в ООС, і бути в стані постійно стиснутої пружини не всі витримують. Є ще такий фактор як родини – дружини хочуть, щоб чоловіки осіли вдома. У ССО не так: ми або на війні, або постійно готуємося.
Наприклад, дехто, навпаки, звільняється, відчує цивільне життя і повертається. Я завжди кажу, що оператор ССО – це не професія, а стан душі. У мене зараз на розгляді перебуває з десяток особистих справ наших військових, які не продовжили контракти, побули цивільними і вирішили повернутися в ССО. Дехто з них встиг побувати за кордоном на заробітках… А військовослужбовець ЗСУ – це ж соцзахист, стабільність, імідж, особливо якщо ми говоримо про ССО…
Мої родичі, наприклад, пишаються, що я – в Силах спеціальних операцій. Думаю, що багато дружин теж пишаються своїми коханими, які служать в цьому роді сил. Так, мільйонером тут не станеш, але…
У нас є дуже багато нагороджених, які звільнилися, але хочуть повернутися.
Вони виконували надважливі завдання для держави і є носіями безцінного досвіду. Звісно, якщо вони відповідають всім критеріям після проходження ВЛК тощо – вони повернуться в лави ССО.
Ми зараз розвиваємо співпрацю з партнерами – тому це ще й можливість поїхати за кордон, вивчити мову, здобути нові навички тощо. ССО – це як локомотив, який дуже стрімко йде вперед.
– Спецпризначенці Глондар, Коріньков, Іванчук і Дєєв, яких звільнили 2019 року з полону – чи продовжують вони службу в ССО, чи знайшли себе в житті цивільному? Якщо служать – на яких посадах?
– Двоє з них служили в Командуванні ССО. Один залишився, один – звільнився. Інші двоє – по військових частинах, у колективах, серед побратимів.
– Про можливості. Чи продовжують іноземні школи підготовки приймати на навчання наших спецпризначенців?
– Так, це десятки навчальних курсів у різних країнах. Головний критерій – знання мови. США, Естонія, Литва, Німеччина, Данія, Греція, Грузія, Туреччина працюють з нами. Військові вдосконалюють навички щодо гірської підготовки, бо в нас є і Карпати, і Кримські гори. А спецпризначенець має вміти працювати в горах.
– До речі, про гори. Недавно в ССО завершилися спільні навчання з литовцями в Карпатах із гірської підготовки. Чому саме Литва і наголос на гірській підготовці?
– З Литвою ми вже давно працюємо. Гори – це та частина України (і Карпати, і Крим), де можуть виникнути різні завдання. Пересування і виконання завдань зимою – ще одна специфіка цих навчань. Пройти в горах на лижах – треба вміти, і ці навички треба відпрацьовувати. Спецпризначенець в горах – це не турист у Буковелі. 
Командувач ССО Григорій Галаган під час навчань у Карпатах із литовцями. Фото: пресцентр КССО
Наші військові спільно з литовцями відпрацювали виявлення і захоплення бази терористів. Вважаю, що на досить високому рівні пройшли ці навчання, я задоволений.
Тут важлива довіра. Якщо нам треба буде виконувати спільно якісь завдання для НАТО – не потрібен буде період адаптації. Бо вони вже разом працювали на навчаннях, бачили наших військовослужбовців у роботі, і під час виконання завдань, у тому числі бойових, скоротиться термін для злагодження.
Влітку у нас ще будуть курси з Литвою на сумісність. Наступні навчання у форматі JCET відбудуться вже на території Литви наприкінці року.
Бійці ССО в зоні ООС та ІПсО
– У соцмережах Силам спецоперацій закидають, що вони є “інстаграмними військами” – мовляв, далі ефектних фото у спорядженні діло не йде. Скажіть, будь ласка, чи виконують зараз підрозділи ССО завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил? Яка функція спецпризначенця в ООС в умовах так званого “всеосяжного та сталого припинення вогню”?
– Той, хто говорить про “інстаграмні війська” – то “диванний спецназ” (сміється). Так, ми фотографуємося та знімаємо відео на навчаннях, бо в бойових ситуаціях це робити недоречно. Позиційний або іміджевий матеріал, котрий ми викладаємо на власних ресурсах – це один із елементів інформаційної війни, тим самим ми показуємо ворогу нашу готовність надати йому гідну відсіч, а українцям – впевненість в наших ССО і ЗСУ загалом. Також ці матеріали використовуються для рекрутингу до ССО. Інформаційне супроводження повсякденної діяльності військ – нормальна практика для всіх країн-членів НАТО. Відео з бойових завдань, які ми для себе знімаємо – для службового користування, для аналізу дій, які група проводила.
Наші військові, а це значна кількість людей, постійно перебувають у районі проведення операції Об’єднаних сил. Попри оголошене перемир’я, працюють, наприклад, російські снайпери. Нещодавно загинули четверо військових ЗСУ. Звичайно, відсіч ми даємо. Люди проводять розвідку, спостерігають. Якщо треба відповідати – відповідаємо.
ССО в ООС – в бойовій готовності та перебувають в розпорядженні командування операції Об’єднаних сил. Завдань стоїть багато. Головне: щоб їх виконати – потрібно завчасно мати інформацію та могти спрогнозувати формати розвитку подій. Тому бійці постійно працюють на всіх напрямках. В ООС зараз знаходяться підрозділи не від однієі нашої військовоі частини.
Командувач ССО генерал-майор Григорій Галаган під час навчань IcePeak із литовцями. Фото: пресслужба КССО
– То коли ми почуємо новини типу: “специ викрали з ОРДЛО”, “бійці ССО ліквідували”?
– Можливо, ви зустрінете мене через років 20, запитаєте це ж, тоді й відповім (сміється).
Наша робота – це не лише про режим таємності. Інколи просто краще не коментувати той чи інший випадок, суспільство дуже чутливе в нас до певних тем….
– Яких форм та змісту набула гібридна війна з РФ на восьмому році? Якщо аналізувати з точки зору ваших підрозділів інформаційно-психологічних операцій – які тенденції російської агресії у цій площині? Яку роль у ній виконують офіцери-ІПcОшники?
– Поняття “гібридної війни” не з’явилося із вторгненням Росії в Україну. Перші визначення ввели ще американські науковці, згодом європейські. Це було ще десь років 20-30 тому. Якщо ж ми говоримо про гібридну агресію РФ проти України і 2013 рік, то начальник генерального штабу Російської Федерації [Валерій] Герасимов показав так звану “доктрину Герасимова” – йдеться про те, що співвідношення військових і гібридних (невійськових) дій складає 1:4.
Тобто три чверті дій РФ проти України – це невійськові дії. Це те, наприклад, що відбулося в Криму.
– ІПсО працюють більше на захист чи контрзаходи й атаку?
– Триває планова робота (усміхається). Інформаційні впливи оцінити на цільову аудиторію дуже важко. І протидія має бути, і адекватна відповідь буде. Але ІПсО – це не про той випадок, коли тебе вдарять? і тоді відповідати. Є пасивна оборона, а є – активна (усміхається).
ІПсО – це засоби НАТО. Ми не протидіємо, ми працюємо там (в інфополі противника – “Н”). Як розрізнити засоби наступу і засоби протидії? Майже ніяк.
– Бувало таке, що приходите вранці на роботу, а на столі лежить в течці доповідь від ІПсОшника, ви її читаєте – і бачите результат, як наші допекли?
– Кожна маленька перемога тішить мене періодично. Успіхи є (усміхається).
“Антоненко – наш, ми максимально підтримуємо родину”
– Сержант ССО Андрій Антоненко залишається в СІЗО вже понад рік. Під час інтерв’ю із вашим попередником генералом Луньовим я запитувала його думку з приводу того, що один із військових Сил спецоперацій наразі є фігурантом “справи Шеремета”. Запитаємо й у вас: ваше ставлення до справи? Коли Ріффмастер вийде зі слідчого ізолятора, чи зможе він продовжити службу в ССО?
– Звичайно. Антоненко – військовослужбовець Сил спеціальних операцій. Він наш, з нами. Триває судовий процес. Є чинники, на які ми не можемо вплинути – є суд, є прокуратура, це їхня компетенція. Під час судових засідань постійно є наше представництво в суді – це начальник нашої пресслужби, його безпосередній командир, мій помічник. Ми максимально підтримуємо родину. Хочеться, щоб крапки над “і” були розставлені. Він багато зробив для ССО, справді.
– Чи вважаєте, що обвинувачення у справі Шеремета є заполітизованим? Як на вашу думку, політика торкнулася сфери аполітичної – війська?
– Я взагалі намагаюся відходити від політики. Мені складно це коментувати. Є кримінальне провадження – воно триває. Якщо бачимо ситуацію, де можемо допомогти – ми допомагаємо. Ми нікого не кинемо в будь-якому випадку. Чекаємо.
– Ви були знайомі з Антоненком до того, як його затримали?
– Я перетинався з ним, ще коли служив в іншому відомстві. Антоненко працював в районі АТО/ООС з виступами тоді.
“У перспективі територіальна оборона стане важливим компонентом Національного руху опору”
– Ваш радник працює як консультант у робочій групі РНБО щодо законопроєкту про територіальну оборону. Яка роль Командування ССО в розвитку військ тероборони? Які позиції ви намагаєтеся внести в цей законопроєкт?
– Наша точка зору: сили територіальної оборони мають розвиватися в складі ЗСУ як окрема компонента з окремим фінансуванням та безпосереднім підпорядкуванням головнокомандувачу ЗСУ. Це надасть можливість командувачу ТрО не тільки генерувати, а й застосовувати сили ТрО.
У разі виведення сил ТрО зі структури ЗСУ з’являється велика кількість питань. Навіщо знищувати існуючу систему, щоб потім будувати аналогічну? Знову відбудовувати оргструктуру, логістику, матеріально-технічне забезпечення, порядок взаємодії з підрозділами ЗСУ тощо. Тобто, на рівному місці з’являється низка зайвих проблем.
Командувач ССО генерал-майор Григорій Галаган під час інтерв’ю Новинарні. Фото: Людмила Кліщук
Переконаний, що отриманню індивідуальної штатної зброї має передувати складання присяги. Спрогнозуймо, що на виборах, скажімо, переможуть представники проросійської опозиції. Якщо в них буде можливість в окремих регіонах керувати територіальною обороною – чим це може обернутися? У нас відійшов Крим, частина Донецької і Луганської областей… Умови російсько-української війни диктують нові вимоги. Надзвичайно важливою стає ефективна взаємодія Сил територіальної оборони та Сил спеціальних операцій.
ССО мають достатньо досвіду. Ми готові надати всю необхідну допомогу, як на етапі кадрового підбору для формування частин, підрозділів та загонів територіальних громад, так і на етапах підготовки та застосування сил ТрО.
Ми говоримо в цьому контексті і про спільні навчання ССО та ТрО. І ми відкриті до співпраці наших консультантів та інструкторів для підготовки населення до адекватної відсічі агресії. Ми переконані, що в перспективі територіальна оборона стане важливим компонентом Національного руху опору.
Зі спецназу через СБУ назад у ССО
– Торік у вас був досвід десантування з конвертопланів США, пліч-о-пліч з американцями. Які враження ваші від такої співпраці?
– Мова жестів спецпризначенців – універсальна і зрозуміла кругом. Під час десантування все було зрозуміло, питань не було. Спеціалісти є спеціалісти. Я приїхав на навчання, була можливість стрибнути – чом би й ні.
Це було перше десантування після поранення [у 2015 році]. 536 стрибків перед цим я встиг здійснити. Перший раз стрибав у 1996 році, в самоволку тоді довелося піти, але стрибнули (сміється). Тоді ще лиш гривню ввели – стрибок коштував 20 грн.
Я ж лейтенантом починав зі спецназу, із навчального центру спеціального призначення ЗСУ. Прийшов у ССО не зовсім з “Альфи”. Починав із військ спецпризначення – до них і повернувся. 
Командувач ССО ЗСУ генерал-майор Григорій Галаган після десантування з Osprey CV-22, вересень 2020 року. Фото пресцентру Командування Сил спецоперацій
– Розкажіть, як ви зі спецназу опинилися в СБУ, і навпаки – знову повернулися у війська спецпризначення?
– Після закінчення розвідувального факультет Інституту Сухопутних військ направили для подальшого проходження служби в 50-й навчальний центр спеціального призначення в місто Кропивницький (тоді Кіровоград). Там я пройшов і командира групи, виконував обов’язки і командира роти, і був викладачем циклу, там були мої перші стрибки.
Згодом мене запросили долучитися до формування антитерористичного підрозділу в Сімферополі в структурі Служби безпеки України.
Зараз, коли я приїжджаю у військову частину спецпризначенців, то говорю і з командиром, і з особовим складом однією, професійною, мовою. Бо то все для мене знайоме. Чотири роки на війні теж дають про себе знати. Я був керівником об’єднаного угруповання контрдиверсійної боротьби, в яке входили представники СБУ, поліції, Національної гвардії, ССО. Багатьох командирів загонів знаю особисто ще за час тієї служби.
Перед виходом із Криму я був керівником позаштатної групи парашутистів в СБУ. Там були специфічні завдання щодо виведення групи повітряним шляхом. Тому десантування – це не нове для мене.
– Генштаб анонсував проведення у 2021 році масштабних навчань “Об’єднані зусилля”. Під таких самих СКШН торік Сили спецоперацій брали активну участь. Чи очікується участь ССО цього року? Знову будуть американські конвертоплани, десантування?
– Думаю, так. У нас вже є домовленості. У 2020 році всі наші центри брали участь в “Об’єднаних зусиллях”. У цьому році будуть відпрацювання не лише на тактичному рівні, а й оперативному – це спільна робота штабів тощо.
ССО буде залучено на всіх етапах навчання, ми вже провели попереднє планування. Очікуємо участь повітряного компоненту ССО США спільно з нашими військовослужбовцями та країн НАТО.
Наше завдання – максимально використати можливість відпрацювати виконання завдань за призначенням, в тому числі – виведення тактичних груп повітряним шляхом, відпрацювання способів десантування з залученням максимальної кількості особового складу в різних умовах та місцевості.
Фото: пресцентр Командування ССО
“Один львів’янин при мені теж написав рапорт про перехід у ФСБ РФ. Каже: в мене борги…”
– Ви служили в СБУ в Криму 12 років. З точки зору офіцера спецслужби – що пішло не так, що Україна втратила півострів? Ви ж на власні очі могли бачити, які процеси відбуваються на півострові та які передумови виникали для загарбання Криму РФ, мали протидіяти їм.
– Почнемо з того, що Російська Федерація тривалий час вела досить агресивну політику. Відпрацьовувати плани щодо захоплення Криму вони почали з 1994 року. Тоді в Криму був так званий “президент республіки Крим” Юрій Мєшков, який ініціював референдум щодо від’єднання Криму від України. Київ зреагував та не дав тоді можливості Росії провести референдум у Криму.
Далі – 2003 рік. Острів Тузла. Я вже служив у Криму. Під час подій довкола Тузли я провів у Керчі і безпосередньо на острові кілька місяців. Ми проводили навчання на острові, на поромі тощо. Це була спроба [російського вторгнення].
У 2014 році Росія все ж реалізувала плани щодо загарбання стратегічного для неї півострова. Крим забезпечував би Росії контроль над Чорним морем, вихід у Середземне море.
Зараз півострів – це масштабна військова база. Взяти хоча б той факт, що РФ зуміла відновити зараз ті 19 аеродромів, які були в Криму…
Перебування баз Чорноморського флоту РФ в Криму теж сильно вплинуло на плани Росії анексувати півострів.
Мої сусіди ходили на той “референдум”, бігали з прапорами РФ і кричали, що хочуть в Росію.
Що цьому передувало? Інформаційні операції зі сторони Росії. Пам’ятаю, як у жовтні 2013 року в газеті “Вести” на першій шпальті розписували всі блага, які можна було б отримувати у складі Росії – пенсії, зарплати тощо. Людей до цього поступово готували. У Криму постійно створювали проросійські фонди, організації. Якщо говоримо про православну церкву – в Криму безліч храмів Московського патріархату, які теж проводили певну роботу з цільовою аудиторією.
Під час служби в Криму в 2002-2014 роках я готував і виховував десятки людей до різних міжнародних змагань (СНД, Європи, світу) щодо військового снайпінгу. Я їх готував як спеціалістів.
Але тоді я не думав, що їх треба готувати як патріотів. Це моя помилка.
Мене дивувало, коли у 2002 році ми приїхали в Крим, знімали житло, спілкувалися з місцевими, вони нас запитували: “А ви з України приїхали?” Я не міг зрозуміти цього й перепитував: “А ви де знаходитеся?”
Згодом, проживши деякий чай в Криму і спілкуючись з цивільним середовищем, у мене теж інколи проривалися фрази типу: “Там, в Україні…”.
Не приділялася достатня увага розвитку українознавства й виховання патріотизму в Криму.
Командувач ССО генерал-майор Григорій Галаган під час інтерв’ю Новинарні. Фото: Людмила Кліщук
– Чи попереджала СБУ про загрози в контексті національної безпеки в АР Крим?
– Спецслужби працювали. У 2009-2010 роках було багато звітної документації з головного управління СБУ в АР Крим на Київ про активізацію проросійських фондів, організацій на півострові, створення органів управління ФСБ і ГРУ в Севастополі в 2012 році. Всі знали, що там збільшується контингент і нарощується чисельність російських спецслужб. Про це доповідали.
Але були завербовані ключові керівники сектору безпеки і оборони [України]. Щоб приймати якісь рішення щодо російської агентури в Криму – потрібні рішення вищого керівництва. А керівник тоді хто був? Янукович and company. Які вони рішення ухвалювали щодо протидії Російській Федерації? Так, їм надходили рапорти, доповіді, звіти – а вони робили з ними ось так (бере аркуш паперу, перевертає текстом донизу і ховає під стос інших паперів на столі – “Н”).
Якби у Криму було хоча б три-чотири військові керівники – ключові фігури, які територіально управляли ситуацією й ухвалювали рішення, все могло б завершитися на рівні конфлікту з островом Тузла. І навіть втручання Києва не треба було б у 2014-му.
– Чи були спроби у ФСБ перевербувати особисто вас у 2014 році?
– Звичайно. Дві години ФСБ і десь години півтори моє керівництво зі мною говорили. Це був початок березня, перед “референдумом”. Їм потрібні були люди, які знають територію – спеціалісти топового рівня, знавці своєї справи.
Керівник ЦСО [“Альфа” Юрій] Котовський просто зібрав особовий склад в актовому залі, завів представника ФСБ і сказав:
“Хлопці, давайте, всі разом переходимо”. І вони почали писати рапорти просто на підвіконні.
Один львів’янин теж писав рапорт тоді. Я підійшов і питаю: “Ти що, теж?” А він відповідає: “Так, у мене борги”. Відповідаю йому: “Головою думаєш?”
– Що вам пропонували в обмін на службу в Росії?
– Зарплату, квартиру, забезпечення, підвищення… Можливо, переїзд десь в центр Росії.
– Про яку зарплату ішлося?
– Десь втричі більшу. Від 3 до 5 тисяч доларів.
Знаю багато порядних офіцерів, які казали: “Ні, я на ФСБ служити не буду”. Їхали в Київ, звільнялися з СБУ і поверталися в Крим цивільними. Це було принципово. Переважно, це корінні кримчани, яких тримали на півострові родинні зв’язки. Треба ж розуміти, що державна зрада – це найперше, юридична сфера. Це стаття. Ти – військовий, і ти порушив присягу. І це не просто історія про зміну посвідчення.
– З вами говорили дві години. Ви для них настільки цінний?
– По-перше, я дуже багато їх (ФСБшників – “Н”) знаю. Часто бував у Росії, працювали разом у напрямку міжнародного співробітництва. До мене якраз приїхали (вербувати) ті хлопці, які мене добре знають. Ми раніше з ними працювали по антитерору, вони часто приїздили з дружинами в Крим на відпочинок, телефонували, зустрічалися.
Читайте також:
СБУ оприлюднила список колишніх співробітників, які перейшли на бік ворога
Маю зараз інформацію, що російські специ ставляться з великою повагою до офіцерів української спецслужби, які в 2014 році вийшли з Криму. Це про офіцерську честь. А от як вони ставляться до тих, хто залишився на півострові – я не знаю.
Був у мене один військовий, Микола звати. Він залишився працювати на ФСБ. Запитав колись:
“Командире, якщо побачиш мене в сітку прицілу – будеш стріляти?”. Я відповів, що буду.
Командувач ССО генерал-майор Григорій Галаган під час інтерв’ю Новинарні. Фото: Людмила Кліщук
– Як ви покидали Крим?
– Питання про вивезення родини було негайним. У мене дружина ще більше звідти поїхати хотіла, ніж я.
На Перекопському перешийку був цікавий момент, там стояв кримський “Беркут”, з якими я до того перетинався. Я виїжджав у бусі, в ньому дві кицьки, дві папуги, лежача бабуся на задньому сидінні, дружина з кількамісячною дитиною.
Він мене впізнав: “Григорію Анатолійовичу? Перевіряти не будемо. Ви виїжджаєте?”. Я відповідаю: “Так, а ви залишаєтеся?”. Вони поопускали очі: “Так”.
Я згодом повернувся в Крим за особовими справами 24 військових, які вийшли на материк. Котовський мені обіцяв їх віддати. І не зробив цього.
– Ці 24 військові зараз служать в СБУ?
– Так. Одразу після виходу з Криму всі пройшли війну. Дехто вже на пенсії. Більшість досі служать.
25 дірок після поранення 25 квітня під Зайцевим
– Де ви служили після виходу з Криму? І коли вперше потрапили в АТО?
– У травні 2014 року, це була перша ротація, досить коротка. З жовтня 2014 року зайшов у Краматорськ на постійній основі [у складі ЦСО “А”] і вийшов звідти в 2019-му, коли призначили першим заступником міністра у справах ветеранів.
– В одному із інтерв’ю ви розповідали, що “при формуванні нового підрозділу в районі АТО став одним з його організаторів, а у 2015 його очолив і служив там до останнього часу”. Про який підрозділ йдеться?
– Це одне з управлінь Центру спеціальних операцій “А” СБУ. До поранення був заступником, після – очолив його.
– Це правда, що ви отримали поранення, прийнявши вибух гранати на себе?
– Було таке (усміхається). Це було під Зайцевим – цей населений пункт тоді був не в тому статусі, що зараз. Я дуже переживав за одне з бойових завдань, тому вирішив сам очолити групу й повів її. Нас було троє, напарники – трохи молодші, ніж я. Місія було специфічна. Треба було оглянути місце, щоб уночі повернутися туди й виконувати завдання. Я особисто хотів оглянути, як все має відбуватися. Ми пройшли кілометрів 15, досить багато встигли зробити, прочесали територію. Збиралися вже відходити. Але я став на коліна, нагнувся, щоб іще раз пересвідчитися в безпеці того місця, де будуть відбуватися дії вночі, і побачив гранату на відстані 60 см від мене. Зрозумів, що далі немає вже нічого. Прикрив хлопців від неї. Це було 25 квітня 2015 року. Пам’ятаю, наче день народження.
– Реабілітація була тривала?
– Уже в червні 2015 року я був на базі (на Донеччині – “Н”). Дякуючи шпиталю в Харкові. Там був один доктор наук, який на мені ставив “експерименти” – працював з моїми пораненнями лазерами, новітніми технологіями.Ті медики писали наукову роботу. А я для них був нормальний екземпляр (сміється),
бо на тілі були приблизно 25 різних по формі і по розриву дірок.
Це для них був такий подарунок – вони не хотіли мене відпускати, казали, що я їм ще потрібен. Дуже їм вдячний, бо за 21 день стати на ноги… Реально – потрібно було 40 днів, навіть більше.
“ССО готові виконувати завдання зі звільнення Криму”
Журналістка Людмила Кліщук і командувач ССО генерал-майор Григорій Галаган під час інтерв’ю Новинарні
– Ви кілька разів згадували Кримські гори, Крим, навчання в гірських умовах. Також ССО часто вправляються в тактиці бою в урбанізованій місцевості, відпрацьовують штурм корабля, ведення ближнього бою. Скільки часу і ЗСУ, і ССО мають ще тренуватися, щоб бути спроможними до встановлення синьо-жовтого прапора в окупованих містах?
– Постійно. ССО – це постійне вдосконалення своїх професійних навичок, вивчення та впровадження нових підходів.
Я в спеціальних підрозділах 25 років. Ти виконуєш одні і ті самі дії постійно, щоб довести їх до автоматизму.
Щоб вдало опанувати прийом у боротьбі, скажімо, його треба повторити 10 тисяч разів. Щоб навчитися влучати в ціль на відстань, наприклад, 1 км – треба повторити це тисячу разів. Так і в ССО. Ми тренуймося постійно.
У ССО – дуже серйозні напрямки діяльності. І вони мають постійно ці вміння відшліфовувати. Казати, що ми завтра підемо в Крим, через рік, п’ять чи десять? Нам ставлять завдання – головне, аби ми були спроможні і готові. А до цього готуватися треба постійно. Бо якщо це не так, то мені нічого робити на цій посаді.
– Якщо завдання постане завтра – звільнити Крим. ССО готові?
– Ми готові завжди виконати поставлене перед нами завдання. Якість виконання? Вона завжди може бути краща. Може бути гірша. Але ми готові.
Інше питання – як це виконувати, ціною яких втрат. Для мене основне – людське життя. Бо я дуже багато похоронив своїх хлопців, які зі мною воювали.
От я досі ношу, три зірки сам домалював від руки. (Знімає з лівого зап’ястка браслет, на якому кількадесят зірок і виведено латиною Semper memento, в перекладі – “Завжди пам’ятай” – “Н“).
Браслет Григорія Галагана у пам’ять про загиблих. Фото: Людмила Кліщук, Новинарня
Це – втрати в СБУ за час війни. 30 полеглих – із 2014-го до 2019 року.
Станом на зараз в ССО – 75 загиблих. Щоб цього (киває на зірки) не було – треба готуватися. Постійно.
