Політика завжди викликала недовіру
Роберт Редфорд народився 18 серпня 1936 року в Санта-Моніці, що неподалік Лос-Анджелеса. Дитинство та юність майбутнього гіганта Голлівуду проходило більшої мірою в каліфорнійських пейзажах. В школі він вчився ніяк, надаючи перевагу заняттю спортом та мистецтвом. З його слів, довіра до політика в нього зникла ще в шкільні часи, коли після чергового спортивного змагання медалі вручав майбутній президент, а тоді сенатор від Каліфорнії, Річард Ніксон – за спогадами Редфорда, виглядало все це настільки картонно та штучно, що він назавжди розчарувався в політиці, хоча до кінця життя мав чітку громадянську позиції з багатьох питань.
Редфорд у 1979 році.
Надворі були 1950-ті. Сполучені Штати переживали небачений економічний розвиток, а консервативна суспільна політика країни створювала атмосферу зашкарублої задухи. Плакатне зображення “американської мрії” з реклами шинки Ham вже не влаштовувало молодь: з’являються явища бітництва та бунтарства без причини. Редфорд у ці роки чесно намагається навчитись хоч чомусь в Університеті Колорадо, але вилітає звідти за п’янство та блуд. Тиняється Америкою в пошуках самого себе, міняє роботи, врешті виїздить в Європу, щоб вивчитись на художника. В цьому його біографія схожа на історію Клінта Іствуда, який так само в 1950-ті не міг знайти себе і працював то рятувальником, то пожежним, то коміявояжером. А ще – на Девіда Лінча: він, захоплений живописом, зробив ривок у сторону Відня, адже (марно) мріяв стати учнем художника Оскара Кокошки.
Врешті після європейського турне Редфорд осідає в Нью-Йорку і реалізує себе як театрального актора у бродвейських постановках. Перша половина 1960-х – це період, коли епоха студійного кіно відживала своє, але до появи Нового Голлівуду, який принесе свіжий подих у стиснуте рамками кодексу Гейза кіно, ще майже десятиліття. Білявий герой-коханець Редфорд з’являється на телебаченні і різко контрастує з суворими образами великих зірок тієї доби, від Джона Вейна до Гамфрі Богарта – щоправда, їх зіркові часи вже добігали кінця.
Головний ковбой Нового Голлівуду
Акторський успіх Редфорда тісно пов’язаний з Новим Голівудом. Цей напрям виник наприкінці 1960-х і став феноменом, який прийнято порівнювати з європейською “новою хвилею”. У цей період малобюджетні гостросоціальні стрічки Мартіна Скорсезе, Роберта Альтмана, Алана Паркера стали відображенням хаотичної та складної епохи 1960-1970-х. Це епоха, коли на голівудську авансцену вийшов морально неоднозначний персонаж, який не вписувався у простір попередньої доби з її прямолнійними героями вестернів, нуарів і костюмованих пеплумів.
Пол Ньюман (сидить), Кетрін Росс та Роберт Редфорд у фільмі «Буч Кессіді та Санденс Кід» (1969), режисер Джордж Рой Хіл
Намагаючи уникнути стереотипізації власної зовнішності, Редфорд відмовився зніматись у таких важливих для Нового Голлівуду картинах, як “Хто боїться Віджинії Вулф” та “Випускник” Майкла Ніколса, віддавши ці ролі відповідно Роберту Бертону та Дастіну Гофману. Себе Редфорд знаходить у ревізіоністському вестерні Джорджа Роя “Бутч Кесседі та Санденс Кід”, в якому об’єднується з іншим голлівудським важковаговиком Полом Ньюманом. Актори створили один з найкрасивіших дуетів в історії голлівудського кіно. Роль в цьому бадді-муві дала Редфорду можливість стати утіленням “хорошого хлопця” з минулих епох, продовжити шлях зірок, які сяяли в часи Джона Форда та Білла Вайлдера, але вже згасали.
Акторська кар’єра Роберта Редфорда у 1970-х пов’язана з важливим режисером Нового Голлівуду Сідні Поллаком. Всі видатні ролі Редфорд зіграв у його роботах: підкорювач американського фронтиру у “Єремії Джонсоні”, адвокат-ідеаліст у “Кандидаті”, романтик у “Зустрічі двох сердець”. Його найбільш знакові ролі в інших проєктах – це журналіст-розслідувач Боб Вудворд у “Вся президентська рать” Алана Паркера та Гетсбі в екранізації роману Фіцджеральда Джека Клейтона. Завершує свої акторські 1970-ті Редфорд також із Поллаком у лірично-ковбойському образі вестерн-драми про родео “Електричний вершник”. А загалом акторська кар’єра Редфорда тривала аж дотепер: нещодавно він зіграв невеликий епізод у серіалі “Темні вітри” (2022).
Роберт Редфорд у фільмі «Великий Гетсбі» (1974), режисер Джек Клейтон.
Епохальні 1980-ті і “Санденс”
У 1980-ті Редфорд вривається як режисер. Його дебютна робота “Звичайні люди” – це психологічна драма про те, як сім’я намагається пережити втрату старшого сина та брата. Фільм став одним з небагатьох дебютів, що отримали “Оскар”.
Редфорд-режисер продовжує працювати з тим самим персонажем зі своїх акторських 1970-х – але тепер втілює його в інших акторах (Рейф Файнс у “Телевікторині”, юний Бред Пітт у “Там де тече річка”, Метт Деймон у “Легенді про Багера Ванса”).
Роберт Редфорд спілкується з пресою під час кінофестивалю «Санденс» в Парк-Сіті, штат Юта, 20 січня 2011 р.
Але найбільш значущим досягненням Редфорда у 1980-ті є створення Інституту Санденс, який своєю чергою є творцем кінофестивалю “Санденс”. 1980-ті у США – це період президентства Рональда Рейгана. Економічний рівень знов зростає, суспільство знов тяжіє до консервативності. Відповіддю на ці зміни у кіно став розквіт франшиз. “Зоряні Війни”, “Індіана Джонс”, “Парк Юркського періоду” — ці фільми були розраховані на найзагальнішу аудиторію. Редфорд чудово розумів, що період незалежного американського кіно з Нового Голлівуду завершується, а розвиток авторського кіно потребує підтримки. Ще на початку 1960-х він придбав землю в пустелях Юти, яку назвав “Санденс” на честь своєї культової ролі Сандеса Кіда. Саме тут у 1981 році запрацював Інститут Санденс, який став великою творчою лабораторією для малобюджетного авторського кіно.
Як згадував сам Редфорда, створюючи кінофестиваль “Санденс”, він працював без жодних очікувань Але не припиняв роботи, бо розумів: це – один з небагатьох способів допомогти молодими кінематографістам, чиї фільми у США неможливо просувати, якщо вони не мають перспективи багатомільйонних зборів. “Санденс” дав поштовх плеяді, яку згодом назвуть “санденсівським поколінням” – це молоді режисери, які дебютували у 1980-1990-х та створили новий незалежний кінематограф країни. Зараз вони – живі класики Голлівуду: брати Коени, Стівен Содерберг, Пол Томас Андерсон, Тод Філліпс, Кевін Сміт, Джим Джармуш, Квентін Тарантіно.
Роберт Редфорд та Джейн Фонда під час отримання премії «Золотий лев» за життєві досягнення під час 74-го щорічного Венеціанського міжнародного кінофестивалю у Венеції, 1 вересня 2017 р.
***
Роберт Редфорд працював у кінематографі до самої смерті. Його амбіції захоплювали світ та відкривали дорогу іншим. А сам він завжди залишався світловолосим героєм, який обов’язково буде на стороні хороших хлопців – навіть якщо хорошими вони на перший погляд не здаються.
Американський актор Роберт Редфорд позує під час фотосесії для фільму «Все втрачено» на 66-му щорічному Каннському кінофестивалі в Каннах, 22 травня 2013 року
