Диригент Йорґ Цвікер
Перші враження від музики Березовського
Коли я отримав пропозицію долучитися до цього проєкту, то одразу подумав: “Я підтримую Україну, тож я зроблю це”. Втім, ніколи раніше я не чув ані музики Березовського, ані про нього, і, чесно кажучи, не очікував чогось особливого. Та ознайомившись з музикою і з рукописами, я був вражений.
Березовський став для мене сенсацією! Я розумію ситуацію — українці зараз особливо прагнуть захистити свою культуру; і ось мене запрошують грати українську музику з українським оркестром. Я надзвичайно вдячний за це.
Мені було дуже цікаво працювати з Liatoshynskyi:Capella. Я знав, що цей оркестр, як і інші українські оркестри, грав симфонію Березовського безліч разів, але всі вони робили це в класичному стилі. Однак ця музика написана в 1770-ті роки, у перехідний період між бароко і класицизмом — вона вимагає інакшої інтерпретації.
Зазвичай, коли я беруся за новий твір, то не слухаю жодних записів — мені достатньо дослідити партитуру, щоби сформувати власне трактування твору. У випадку з Березовським я все ж послухав кілька записів — щоб зрозуміти, що мене чекає, до чого звикли ці музиканти, і щоб вирішити, чи буду я робити це по-іншому.
Я не був упевнений, чи зможу почати роботу над “Симфонією” з оркестром з чистого аркуша, з чогось абсолютно нового для цих виконавців. Я ризикнув — і нам це вдалося. Ми багато працювали над нюансами, над фарбою звуку, над справді екстремальними переходами від дуже тихої динаміки до максимально гучної, де оркестр грає на межі своїх можливостей, над темпами, над орнаментикою. Я був щасливий спостерігати, як музика Березовського розквітає на очах.
Як розкрити цінність ранньої музики
Рання музика надихає! Питання тільки в тому, як її виконувати. Один із моїх викладачів наводив приклад: в Австрії є радіостанція, яка транслює класичну музику, але її слухає лише 10 відсотків населення. Мій викладач зробив такий висновок: це наша вина, бо ми граємо цю музику нудно! Класична музика, рання музика — все це дуже цікаво, але цю музику треба виконати відповідно.
Втім, в Австрії, наприклад, існує і ще одна проблема. У нас люблять Моцарта, але, здебільшого, не “Реквієм”, а “Маленьку нічну серенаду” — милу, приємну музику. Але ж музика Моцарта — це щось значно більше, ніж просто миле і приємне. Так само і музика Березовського. Тому, працюючи з музикантами над такими творами, я завжди прошу розповідати музикою історії. Звісно, коли йдеться, скажімо, про оперні арії, музиканти повинні опрацьовувати вербальний текст, але це стосується й інструментальної музики. Кожна нота має сенс, своє значення в загальній історії. Якщо ви чітко розумієте, що саме ви хочете сказати слухачеві, тоді музика стає дійсно цікавою. В музиці Березовського багато дрібних деталей, прихованих нюансів, але якщо ви зрозумієте про що ця музика, тоді вона стане надзвичайно цікавою історією.
Про історично інформоване виконавство
Перш, ніж підступитися до цього проєкту, я вивчав багато музично-теоретичних трактатів — це основа історично інформованого виконавства. Вони дають змогу зрозуміти як могла звучати ця музика у XVIII столітті. Бо тогочасна традиція музикування, звісно ж, відрізняється від теперішньої. Зрозуміло, що 250 років тому люди просто грали сучасну для них музику на свій смак. Коли ж ми беремося за цю музику сьогодні, то маємо з’ясувати, в чому суть того смаку.
Але складність у тому, що і трактати не дають однозначної відповіді. У музиці того періоду багато мелодичних прикрас, які в різний час виконувалися по-різному. Наприклад, я зіткнувся з такою ситуацію: автор одного з трактатів XVIII століття пише про загальноприйняте на той час правило виконання певної мелодичної прикраси, але одразу ж вказує, що йому самому не подобається, коли так грають, тому він просить у його творах грати цю прикрасу по-іншому. Це трактат 1780-1790-х років. Звідси ми розуміємо, що ще в 1750-1770-ті ці прикраси грали по-одному, а з часом правила почали змінюватись. Таких нюансів дуже багато і вони надзвичайно важливі.
Річ у тім, що сучасні оркестри, які не спеціалізуються на ранній музиці, звикли виконувати такі твори у класичному стилі. Цьому сприяють і трансформації, які пройшли музичні інструменти: сучасним смичком буває набагато складніше відтворити певні виконавські прийоми, які з легкістю виконувалися на пізньобарокових інструментах.
Втім, твори Березовського належать до так званого галантного стилю — перехідного періоду між бароко й класицизмом у музиці. Виконання такої музики, звісно, дає змогу експериментувати — але так, щоб це відповідало смакам того часу.
Про особисті відкриття в музиці Березовського
До нас дійшло лише чотири арії з опери “Демофонт”. Але щоб їх виконати, треба завжди пам’ятати, що це частина опери, а не окремі треки з умовного альбому. Мені було цікаво дослідити лібрето опери повністю — в якому контексті звучать ці арії, в яких сценах. Тим більше, текст арії зазвичай невеликий, там буквально два речення. Дія опери розгортається в речитативах, а арія фіксує певний настрій як реакцію на цю дію. Тому я не можу інтерпретувати арію, поки не зрозумію, в якому контексті вона звучить. Одна з цих чотирьох арій написана не на текст основного лібрето — тож мені довелося самому з’ясовувати, у якій сцені вона могла би звучати.
Також цікава ситуація із симфонією: вона могла би бути увертюрою до цієї опери. Це стає зрозумілим при детальному вивченні її структури, де відсутні звичні для класичних симфоній повтори частин. Ще одна закономірність у виконанні ранньої музики: щоб розгледіти такі нюанси, обов’язково працювати з автографами. У друкованому виданні нот, яке я отримав спочатку, ці повтори були. Утім, коли я почав працювати з рукописом, то помітив, що їх там нема, у жодній частині! Така структура стає зрозумілою, якщо припустити, що цей твір написано не як симфонію, а як увертюру до опери.
Диригент Йорґ Цвікер
Про співпрацю з українським оркестром
У будь-якій співпраці найважливіше — це люди. Ми з оркестром Liatoshynskyi:Capella вже співпрацювали у квітні цьогоріч, виконуючи “Пасхальну ораторію” і “Magnificat” Баха. Музиканти знають мене, знають, як я працюю, як я мислю і яка моя мета. Цього разу нам уже не довелося починати з нуля. Вони одразу розуміли, що нам ідеться про легкість, прозорість, про афекти й ефекти. Тож, мети вдалося досягти значно швидше.
Я попросив оркестр зіграти цю галантну музику галантно. Якщо чесно, я все ще не був упевнений, що врешті-решт нам вдасться це зробити повною мірою. Втім, музиканти були дуже зацікавленими і відкритими. Зазвичай, коли працюєш із традиційним оркестром над ранньою музикою, то отримуєш лише реакцію на кшталт “Що це таке?”. А цей оркестр був готовий пробувати нове для себе. Зрештою, у них вийшла чудова інтерпретація — я думаю, навіть краща, ніж міг би зробити оркестр, що спеціалізується на бароковій музиці. Тому що вони ризикнули!
Березовський на австрійській сцені — можливо?
Австрія ззовні виглядає музичною країною, але вона дуже традиційна. Організатори концертів зазвичай не хочуть ризикувати, щоби презентувати щось нове, натомість постійно пропонують ті самі програми з тими самими акцентами. Вони чудові, безумовно, але не наважуються відкритися новому чи нещодавно знайденому.
Ось ситуація із записами класичної музики: в Австрії записали усього Баха, всього Генделя, Перселла, Вівальді, а потім почали записувати ту саму музику за другим колом. Ми маємо кілька поколінь таких записів. Натомість записів маловідомої музики зовсім небагато.
На фестивалях можна зіграти сотні концертів із музикою Вівальді, Генделя, Баха, Моцарта, Дворжака, Чайковського… Організації, які цим займаються, думають про прибуток. Якби я запропонував організаторам зробити концерт із музикою Березовського, мені би відповіли: “Ми не можемо це продати, тому поки що — ні”. Ось чому ця музика не звучить зараз в Австрії. Справа не в якості музики, а в тому, як її продати.
Європейські фестивалі зациклені на тому, як зробити Баха чи Моцарта ще кращими — за допомогою костюмів і свічок. Але вони не націлені на те, щоби знайомити аудиторію з іншою музикою. Вони роблять не концерт, а івент. Комерційно це працює добре, але мені не подобається такий напрям розвитку.
Диригент Йорґ Цвікер
Про зв’язок з Україною
Ще до початку повномасштабного вторгнення я проводив в Австрії майстер-класи, де серед гостей були й українці. Так у мене завʼязалися контакти з Україною. А потім, у межах іншого проєкту, я приїхав до України проводити майстер-класи і концерт. Це було в січні-лютому 2022 року. Студенти були дійсно дуже зацікавлені і дуже вдячні, тож у мене з’явилися нові друзі в Україні. А вже через два тижні після того почалася повномасштабна війна. Це було так близько — щасливі дні нашого спілкування і ця страшна трагедія.
Протягом перших тижнів я телефонував усім своїм українським друзям, намагався підтримати — допомагав знайти житло, роботу, музичні інструменти. Ми влаштовували благодійні концерти. Нарешті минулого року я зміг вперше за час повномасштабної війни приїхати до України. Сьогодні я знову тут, і ми вже плануємо проєкти на наступний рік. Коли я у Києві виходжу з потяга — це ніби повернення додому. Це справді моє друге місто. Люди тут такі добрі!
Під час цього приїзду у мене було трохи часу, щоби прогулятися, і я пішов до Києво-Печерської лаври. Я був на дзвіниці, звідки відкривається огляд на Київ. Пам’ятаю, перед тим, як приїхати до Києва вперше, я надсилав своїм українським друзям фотографії з наших парків в Австрії, бо я пишався тим, як багато у нас зелені. А потім я отримав кілька фотографій Києва з цим величезним лісом — тут дійсно не парки, а справжні ліси — і мені стало якось аж соромно за мої крихітні австрійські парки (сміється).
Також мені дуже подобається Майдан Незалежності. Тут суспільство виявляє свою силу сказати “ні”, коли його щось не влаштовує. Дуже важливо знати історію цього місця — вона цінна не тільки для України, але й для усього світу.
Про те, як українським музикантам піклуватися про ментальне здоров’я
Коли мене попросили прочитати у Києві лекцію про стресостійкість (Йорґ Цвікер також ментальний коуч. – Ред.), я подумав: що я можу сказати українцям? Що вам порадити? Ви вже стресостійкі. Ніхто з нас у мирній Європі не витримав би того, що витримуєте в Україні ви — тривоги, недосипання, вимушені перерви в роботі. У центрі Європи всі ці труднощі просто би… я навіть не знаходжу слів. Я вражений вашою силою. Так, ви відчуваєте себе слабкими, виснаженими — це закономірно. Але ментальної сили у вас значно більше, ніж ви думаєте. Інакше ви не витримали би три з половиною роки у такій ситуації.
Зрозуміло, що війна спричиняє значно інтенсивніший стрес, аніж будь-яке сценічне хвилювання. Це непорівнювано. Коли ти під час обстрілу біжиш, рятуючи своє життя, і боїшся, що ракета може влучити у твій будинок. Або коли втрачаєш рідних і друзів на фронті. Це травматичні ситуації, тут потрібен психотерапевт, а не ментальний коуч.
Але, звісно, поза цим також існують і сценічні страх та стрес. Для подолання стресу є багато дихальних технік. Дихання — це пряма дорога до нашої підсвідомості. Також треба навчитися приділяти собі час. Хай навіть це п’ять хвилин на день — просто сядьте і усвідомте, що це суто ваш час. Зосередьтеся на своєму диханні в цей момент — увага до дихання заспокоює його. Просто сядьте і спостерігайте за тим, що відбувається.
Звісно, ми не звикли до такого. Ми виховані так, що “просто сидіти” вважають чимось поганим: іди на роботу, займися справами! Однак іноді нам конче необхідно просто побути в тиші кілька хвилин.
Існують певні техніки для подолання стресу, але ментальна стійкість потребує постійного тренування. На моєму веб-сайті ви можете прочитати: “Якщо у вас концерт через два тижні — не дзвоніть мені”. Бо це абсолютно несерйозно. Таке тренування потребує часу. Для мене це не техніка, а спосіб життя — навчитися спостерігати за своїм внутрішнім світом, слухати і чути себе.
Диригент Йорґ Цвікер
Ментальне здоров’я у XVIII столітті — що змінилося за 300 років?
Я часто починаю свої лекції, особливо ті, що для музикантів, з праці Йогана Йоахіма Кванца — автора школи гри на флейті XVIII століття. Він торкається, зокрема, питань стресостійкості у своїй праці.
У XVIII столітті так само були і війни, і стрес, і сварки в сім’ях — і сценічний страх також. Втім, не певний, чи можемо ми порівняти це із сьогоденням. У той час не існувало цифрового впливу, ритм життя був спокійнішим, шуму було значно менше. Було би цікаво дослідити, яким був середній показник пульсу у XVIII столітті, і порівняти його із теперішнім. Адже релаксація сприяє зниженню пульсу. Погляньте на темпи у музиці Баха — я думаю, у ті часи пульс був спокійнішим, аніж зараз.
Як не вигоріти у щільному графіку проєктів
Легко вчити цьому, але нелегко робити самому (сміється). Звісно, я віддаю надзвичайно багато енергії в усіх проєктах, які ми тут реалізовуємо, але коли я бачу, як люди в Україні сприймають мене, скільки енергії вони вкладають у наше спільне творення музики, то відчуваю, що це цілком рівноцінний обмін. Це дійсно складно, ця робота дуже виснажує фізично, але водночас насичує якоюсь неймовірною позитивною енергією.
Я дуже вдячний за те, що можу бути тут, з вами, і можу чимось допомогти. Звичайно, я розумію, наскільки страшна ситуація в Україні. Музика допомагає багатьом людям принаймні на короткий час відволіктися від війни і виразити свої емоції через мистецтво.
Минулого року ми мали спільний концерт у Софії Київській — це був один із найзворушливіших концертів у моєму житті. Ми з музикантами справді були в одному човні і просто робили музику разом. Це повернуло мене до витоків, до розуміння того, чому ми займаємося музикою, чому музика взагалі існує. Це справді привілей — мати таку роботу, створювати музику.
У Києві в мене дуже щільний графік під час активної фази роботи. Відновлюватися буду, коли повернусь додому — проводитиму час на самоті, без дітей, без нікого. Робитиму те, що захочу.
Але поки що я працюю, я сповнений енергії, щоби працювати ще краще, ще ефективніше. Це не перфекціонізм, ні. Я просто хочу мати прогрес у розумінні музики. Мені байдуже, якщо скрипаль зіграє десь неправильну ноту — таке трапляється. Але я прошу музикантів ризикувати. І вони ризикують! Це робить мене щасливим, я розумію, що мій приїзд сюди дійсно мав сенс.
***
Проєкт “Березовський: звукова антологія творчості” реалізується за підтримки Українського культурного фонду у співпраці Академії давньої музики Леополіс (Львів) та Open Opera Ukraine (Київ).
Джерело: Диригент Йорґ Цвікер: “Березовський став для мене сенсацією”
