Втім, почнемо з цифр. Інвестиції в освіту в Євросоюзі показують ранні ознаки відновлення після падіння, яке було за доби COVID-19: держави-члени витратили на ці цілі в 2023 році 4,7% ВВП, або 9,6% державних витрат. У Швеції та країнах Балтії вони перевищують 12% від усіх державних витрат. В абсолютних цифрах інвестиції склали 806 мільярдів євро. І це тільки видатки держав- членів – ЄС, в які союз через різні програми підтримки інвестує 148 мільярдів євро в період 2021-2027 років.
Ці дані здаються фантастичними на фоні того, що українські видатки на освіту у 2025 році (194,3 млрд.грн) становлять приблизно 2% ВВП та 5% державних витрат.
Зрозуміло, що у нас війна, якої у Євросоюзу немає. Але нам з цих 2% ВВП треба збудувати ще укриття – дивний для Європи освітній видаток. І покрити освітні втрати, що є спільним викликом для всієї Європи. Наслідки COVID-19 ще не подолані – як свідчить цей звіт, рівень інвестицій досі не досяг до-ковідного, спостерігаються лише перші ознаки “одужання” і відновлення. Наші ж освітні втрати ще більше – оскільки система освіти змушена була продовжити практику навчання онлайн і після 2021 року, у звʼязку із повномасштабним вторгненням. Тоді як європейські країни мали змогу спокійно відновлювати до-ковідний рівень інвестицій.
Цілком зрозуміло, що додаткові витрати на безпеку і подолання освітніх втрат змушує нас відновлювати видатки на освіту випереджаючими темпами. Навряд чи хтось серйозно думає про досягнення північноєвропейського рівня інвестицій в 12+ державних витрат. Так само як і в 7% ВВП. Але досягти середньоєвропейського рівня в 9,6% держвитрат та відповідно 4,7% ВВП – це саме та мета, на якій ми можемо сфокусувати свої зусилля. Починаючи з 2020 року обсяг наших видатків на освіту з кожним роком зростав, і за цей період він збільшився з 112 до 194 млрд, тобто на 72%. Але враховуючи інфляцію і випробування, з якими система освіти зіткнулася під час повномасштабного вторгнення, мусимо, на жаль, констатувати, що підвищення не таке вже й велике.
Освіта є доведеним та перевіреним «двигуном» конкурентоспроможності і довгострокової стійкості економіки. Як каже звіт, «Збільшення інвестицій в освіту окупається шляхом зміцнення людського капіталу, підвищення продуктивності та стимулювання інновацій. Вищий рівень базових навичок призводить до вищого зростання ВВП, що робить освіту не просто соціальним благом, а й стратегічним економічним активом». Що більш кваліфіковане населення, то кращі результати в економічному зростанні – це пряма, лінійна залежність робить освіту не тільки публічною витратою, необхідною для сталості і балансу в суспільстві, але й потужним фактором розвитку економіки та її виходу з тієї прірви, в якій вона наразі перебуває. Якщо більше людей матиме достатній рівень базових навичок, говориться у звіті, ВВП європейських країн до 2030 року може зрости на 8-10%. Лише один додатковий рік навчання може збільшити дохід в Європі приблизно на 7%.
Якісна освіта, на думку Єврокомісії також ключ до вирішення демографічної проблеми, у тому числі – проблеми кваліфікованих кадрів. Старіння населення – це навантаження на бюджет. Тому інвестиція в освіту молоді – це інвестиція у власну економічну життєздатність. Це не ми говоримо, це говорить Європа. Для нас ці виклики теж актуальні, правда, їхня вагомість зростає в геометричній прогресії.
Характерно, що виклики і для нас, і для заможних країн, і для стабільних країн Євросоюзу подібні. Звіт зазначає актуальність подолання дефіциту кваліфікованих кадрів в STEM-дисциплінах. На сьогодні в Україні, ще й досі спостерігаємо більшу кількість вступників до вишів, ніж до закладів професійної освіти. А на спеціальності природничого напрямку, які називають STEM-дисциплінами попит залишається все ще низьким.
Отже, що ж робити? Які рішення будуть на часі, а які зачекають більш мирних та спокійних умов життя та розвитку.
Я абсолютно впевнений: інвестиції в освіту не можуть чекати часу миру та злагоди. Вони потрібні вже зараз. Особливо враховуючи наш рух до Євросоюзу. Ми побачили: в Європі опікуються майже тими самими проблемами, що й ми. Тільки їх масштаб у нас, на відміну від європейських країн – в рази більший. Тому ми змушені діяти на випередження. Звісно, найближчим часом нам не наздогнати країни Балтії та Північної Європи за рівнем державних видатків, спрямованих на освіту (12+%). Але досягти хоча б середньоєвропейського рівня в 9,6% видатків або 4,7% ВВП – а це означає збільшення відрахувань приблизно вдвічі – може, й не завдання цього року, але нагальна мета, до якої треба прагнути. Принаймні, про скорочення видатків мова не йде. Це буде злочином не тільки проти якогось віддаленого майбутнього країни, але й проти вітчизняної економіки найближчого часу і навіть сьогодення.
Другий момент. Інвестувати треба розумно. Треба впевнитися, що наші структури і інституції здатні витратити кошти саме на те, що забезпечить зростання і вдосконалення. Не треба боятися підвищити заробітні плати вчителям. Наприклад, Бельгія на це скерувала більше 80% інвестованих коштів. Інша справа, що підвищення зарплати має йти пліч-о-пліч з підвищенням якості освіти. Ми маємо нарешті припинити миритися з поточною наповнюваністю класів. Вона майже вдвічі менша за планову. Забезпечити якісну освіту – зокрема, повноцінне навчання у профільній старшій школі – можна лише за наявності достатньої кількості вмотивованих учнів. Планове наповнення класів, зростання фінансової й нематеріальної мотивації вчителів дозволить якщо не запобігти, то зменшити їхній дефіцит – я вже писав, що за прогнозами «Освіторіі» цей дефіцит за умов поточної наповнюваності становитиме близько 300 тис.осіб по країні до 2030 року.
І третє: особливу увагу варто приділити STEM-спеціальностям – математиці, фізиці, хімії і т.д. Комітетом ми ініціювали цьогорічні субвенції на створення природничих кабінетів у закладах освіти, подекуди це мають стати природнічі хаби. Для якісного навчання потрібно і технічне обладнання, і фінансова мотивація викладацького складу. Ті, хто шукав математика для своє дитини, знають про що мова. Ми очікуємо і більш серйозне ставлення до професійного навчання, більш солідарної і активної позиції бізнесу в цьому питанні. Сподіваюся, нещодавно прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом закон “Про професійну освіту” буде стимулом для розвитку цієї сфери. Це важливо, адже країна потребуватиме технічних спеціалістів для відбудови.
Звісно, це не всі освітні виклики, які стоять перед нами, як країною. До них кожен може додати ще пару десятків. Я теж можу. Але легше стане тоді, коли ми ці проблеми перестанемо накопичувати і почнемо вирішувати.
