Священник ПЦУ Сергій Бережний
Чи мав символічне значення хрест у дохристиянські часи?
Зображення хреста або хрестоподібне зображення відоме з часів Старого Завіту. Наприклад, у Книзі виходу читаємо, що Мойсей піднімав руки, зображуючи хрест, і молився за перемогу свого народу у битві з амаликитянами. Прообраз Христа на хресті також бачимо, коли Мойсей під час нашестя змій підніс мідного змія на древо. І люди, дивлячись на це знамення, уникали укусів змій та їх наслідків. У цих історіях ми прочитуємо пророцтво майбутнього приходу Спасителя і його хресної жертви.
Хрест став символом християнства відразу після страти Ісуса? Чи були інші символи?
На хресті в ті часи розпинали зазвичай найбільших негідників. Це була дуже ганебна смерть. Тіла страчених довгий час залишалися на хрестах, щоб напоумлювати інших людей не переступати закон. Після того, як на хресті був розіп’ятий Христос, символ приниження став знаменням перемоги – перемоги життя над смертю, добра над злом. І цей символ поступово став головним для християн. Але так було не відразу. Спочатку християни використовували монограми імені Ісуса Христа (христограми). Християнськими знаками також були зображення риби (бо Христос був ловцем людських душ) або вівці (бо Христос – пастир).
Ще в апостольські часи поширилося шанобливе ставлення до хреста — він був освячений кров’ю Ісуса.
Із IV століття цей символ набув особливого поширення. Це пов’язано з віднайденням хреста Господнього на Голгофі. Пошуки відбулися за дорученням імператора Костянтина і зусиллями його матері Олени. Цей хрест знайшли в межах Єрусалима, приблизно там, де був розіп’ятий Ісус Христос. А далі ви знаєте історію, як Єрусалимський патріарх Макарій підтвердив справжність хреста і підніс (воздвиг) цей хрест перед людьми. На згадку про цю подію святкуємо Воздвиження Хреста Господнього.
Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній у свято Воздвиження хреста Господнього
Вважаєте, деревина, яку знайшли при розкопках на Голгофі — це справді хрест Господній?
Немає сумніву, що в Єрусалимі, у храмі на місці Голгофи, зберігається автентичний хрест, на якому був розіп’ятий Христос. Складно сказати, наскільки глибоко проводили наукові дослідження, що це за деревина, до яких часів належить, але не це важливо. Важливий той, хто був розіп’ятий на хресті. А хрест для віруючих людей, для православних — це знамення перемоги, яке було освячене кров’ю Христа.
Це як тризуб і синьо-жовтий прапор, які є символами нашої держави, піднімаються над звільненими містами, щоб засвідчити нашу перемогу. Так хрест для християн є символом перемоги Воскресіння, який нагадує людству про жертву Христа та Його перемогу – перемогу життя над смертю.
Усе ж людям властиво шукати матеріальні підтвердження своєї віри. Скажімо, християни прагнуть прикластися до мощей, зокрема, дуже популярні частинки хреста Господнього, які зберігаються в деяких храмах. Хотілося б бути певними, що вони справжні…
Погоджуюся. На жаль, сьогодні в кожному випадку потрібне підтвердження достовірності. Коли громаді чи храму дають ту чи іншу реліквію, до неї завжди додається сертифікат, який підтверджує її автентичність. Так само, коли йдеться про хрест Господній. Ті, що мають частинку хреста, повинні показати документ, який доводить, що це справжня реліквія. І я чомусь не впевнений, що у всіх є цей сертифікат – хрест не настільки великий, щоб його роздробити на ту кількість часточок, яка є сьогодні по всьому світу…
Хрести виглядають по-різному: з розп’яттям і без, з різною кількість рамен, з написом і т.д. Чи якийсь із них вважається «правильнішим», «більш православним»?
Є, мабуть, сотні різних видів хреста. І восьмикінцевий хрест (має три поперечини), і мальтійський (восьмикутний), і андріївський (у формі літери Х), і хрест святого Петра (перевернутий), і козацький (рівнораменний). У православній традиції поширене зображення, яке ми можемо бачити в храмах, на іконах і яке увінчує куполи багатьох соборів Києва – восьмикінцевий хрест.
Козацький хрест на могилі Василя Сліпака на Личаківському цвинтарі у Львові
На мою думку, не варто робити поділ на більш або менш «правильний» або «неправильний», «православний» або «неправославний», варто просто вивчати свою історію та традиції, їх відроджувати та послуговуватися ними і розвивати їх. Як приклад можна навести хрест рівноапостольної Ніни, шанованої святої в Грузії. Цей хрест має особливу форму – з опущеними правим і лівим кінцями, де традиційно були прибиті руки Христа. Цей різновид хреста став тісно асоціюватися з християнством у Грузії.
Відколи християни почали робити на собі хресне знамення чи, як ми кажемо, хреститися?
Загалом зображати на собі хресне знамення почали з апостольських часів. Але в різний час у різних місцевостях це робили дещо по-іншому. Відоме так зване двоперстя, яким послуговувалися старообрядці, чи триперстя, яке ми зараз практикуємо, або, як в західній церкві, використовують усю долоню. Крок за кроком вибудовувалася і прив’язка молитов до хресного знамення аж до звичного нам «Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь».
‘Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа…’
Ми вже звикли, що і духовенство, і віряни носять натільні хрестики. Як ви ставитеся до такого «маркування» християн?
Хрест супроводжує життя християнина від народження і до самої смерті. Коли народжується дитина, ми її охрещуємо, батьки благословляють хресним знаменням своїх дітей на шлюб, у дорогу або й на війну… У наших Збройних силах також використовують символіку із зображенням хреста – на гербах, шевронах, у нагородах.
Хрест увінчує кінець життя, ми ставимо його на могилі, тим самим показуючи, що ми донесли свій життєвий хрест до земного завершення.
Ну і впродовж життя ми носимо хрест на грудях. Зокрема, священники так засвідчують пошану до жертви Христа, а також свій пастирський обов’язок.
Наведу приклад із життя вірян нашої громади. Колись хрест врятував людині життя, яка перед необдуманим трагічним життєвим рішенням, йдучи по вулиці, побачила хрест на куполі одного з київських храмів та зрозуміла, що її життєві труднощі не настільки важкі, як були хресний шлях і жертва Христа за спасіння людства.
А нічого, що дехто носить дуже коштовні хрести – платинові, з діамантами тощо?
Ісуса Христа розіп’яли на дерев’яному хресті. І хтось скаже, що не варто носити коштовні хрести з прикрасами, мовляв, тут доречна стриманість. Але я вважаю, чи людина носить золотий хрест, чи простий дерев’яний — це її вибір. Коштовність хреста не наближає і не віддаляє нас від Бога, важливіша цінність того, хто приніс себе в жертву за нас на ньому. Якщо глянемо на історію християнства, то побачимо, як християни намагалися давати Богові все найкраще — прекрасні храми, ікони, хрести та інше. Це вважалося пожертвою на славу Божу. Заможні люди будували церкви, оздоблювали їх коштовними матеріалами. Проте важливо, щоби ці коштовності не мали кримінального походження. Пригадуєте, як свого часу Янукович на вкрадені в людей гроші робив дорогі подарунки для церкви? Це було глузуванням над церквою, над Христом і над християнами загалом.
Звісно, ці коштовні матеріальні речі мають супроводжуватися найціннішими духовними скарбами, як от любов, милосердя, доброта. Зловживання матеріальними речами — це спокуса, яка відводить від Христа. Коли довкола багато знедолених людей, які залишилися без домівок чи потребують лікування, коли Збройні сили України потребують допомоги, то, ясна річ, не до коштовних прикрас.
До речі, про ЗСУ. На початку повномасштабного вторгнення наші військові почали маркувати свою техніку білими хрестами. Вони наче демонстрували, що от, ми – християни, ми на світлому боці, що з нами Бог. А як ви пояснили б такий вибір символіки?
Як знак того, що ми повертаємося до своєї ідентичності, до свого коріння. Коли росіяни вдерлися до нас, щоби вбивати, ґвалтувати, чинити геноцид українського народу, то ми як віруючі люди, як нащадки князя Володимира, як ті, хто культивував і зберігав у собі віру протягом багатьох століть, звернулись по допомогу Божу разом із нашим військом. І ті хрести стали свідченням, що ми стоїмо на позиції захисту, а не нападу, на позиціях миротворців, а не нападників. Це знамення нашої перемоги над злом, над дияволом і його послідовниками. Бо росіяни є послідовниками диявола, хоч і прикриваються християнською символікою.
Білі хрести на техніці ЗСУ
Не всі сприймають християн із їхніми символами: хтось зневажає, хтось насміхається, когось вони начебто ображають…
Якщо йдеться про Україну, то таке ставлення виникло з декількох причин. Найперша – це деструктивна роль Московського патріархату в Україні і загалом Російської церкви. Уся та «християнськість», яку пропонувала Російська церква, разом з усіма символами, обрядами і традиціями, стала отруйною. І тому люди почали відмежовуватися від цих символів і від того, що ця церква проповідувала. Так Московський патріархат сплюндрував певною мірою релігійні почуття. Відбулося відторгнення всього християнського, бо воно було пов’язано з Російською церквою, що благословляє та освячує вбивство нашого народу.
Друга причина – це глобальні секулярні процеси. У деяких середовищах релігія вважається чимось деструктивним, фанатичним. Така релігійна нетерпимість певною мірою породжена зневажливим ставленням невіруючих політиків, науковців, культурних діячів, тобто лідерів громадської думки, які екстраполювали ці погляди на свою аудиторію.
І третій момент – це боротьба Кремля за вплив на людську свідомість. І з цією метою вони використовують не тільки Російську церкву в Україні, а й різних «діячів». І вони поширюють пропаганду, в якій відкидають важливість історії хрещення Київської Русі та позитивний вплив цієї події на майбутнє, нашу християнську ідентичність, яку заснував князь Володимир і через яку об’єднав князівства та народ.
Але на противагу цьому хочу навести приклад Греції, Болгарії, Румунії, Грузії, в яких православна християнська традиція є домінуючою. Там люди не цураються своєї віри, своєї традиції. Навіть ті, що не є християнами чи не вірять в Бога, поважають історію свого народу, яка тісно переплетена з християнством. Так само український народ має шанувати свою християнську історію. Якщо б князь Володимир не ухвалив рішення охрестити Русь, невідомо, що було б із нашим народом. Його вибір відкрив двері до Європи, ми стали частиною цивілізованого християнського древнього європейського світу.
Митрополит Епіфаній перед встановленням відреставрованого хреста Софії Київської
А згадаймо християн в Єгипті, представників коптської церкви? Ці люди є хранителями своєї історії, свого християнського культурного коду і певною мірою мучениками і сповідниками. У них заведено робити татуювання хреста на зап’ястку. Цей хрест назавжди з ними.
Є люди, що як ті копти, не соромляться публічно виявляти своє християнство, а є такі, що воліють тримати свої релігійні переконання при собі. Ви на чиєму боці?
Я християнин, я живу в демократичній країні, де є релігійна свобода, тож вважаю, що зобов’язаний підтримувати і зберігати те надбання, яке отримав від пращурів-українців із часів Володимирового хрещення. Люди, які бажають бути таємними християнами або належати до іншої релігії чи конфесії, мають на це також абсолютне право та заслуговують на повагу. Але Євангеліє каже, що світильник не ховають під стіл, а навпаки – ставлять на видноті, щоб він освічував якомога більший простір, розсіюючи темряву. Християни, як кажуть святі отці, є сіллю землі. Ми є носіями Божого спадку, любові, милосердя, жертви Христової, і маємо цей спадок поширювати.
Джерело: Знаряддя страти і символ перемоги. Чому християни обрали своїм символом хрест?
