Тема, яку коротко і обрізано дехто називає «заводити дітей», дуже складна і часто невралгічна, при чому, не лише під час війни, але й загалом у багатьох сучасних суспільствах, особливо більш-менш демократичних і розвинених, чи таких, які прямують у цьому напрямку. Тому причини народжувати менше дітей комплексні, а не лише з приводу тривоги і переживання про життя, чи теж з приводу війни.
Основні причини зменшення народжуваності у світі
Різні дослідження подають багато причин зниження рівня народжуваності у деяких частинах світу, передусім у так званому західному суспільстві чи теж у високорозвинених країнах загалом. Часто це суб’єктивні причини, інколи однак об’єктивні. Тому говорячи про «причини», варто це брати до уваги: та чи інша причина може бути власним вибором чи особистим уявленням про труднощі, а не дійсно реальними об’єктивними проблемами для родини.
Серед основних причин найчастіше фігурує економічний тиск, зокрема висока вартість життя і що з цього випливає – думка про неспроможність належно забезпечити більшу кількість дітей у сім’ї. Також культурні трансформації, які особливо розвинулися у ХХ столітті, і які віддаляють розвинене суспільство від колишнього і традиційного ідеалу багатодітної родини. Крім того, часто це є особисті мотиви, такі як прагнення свободи та вільного часу, життя «для себе», що інколи навіть виражається у свідомому виборі не мати дітей без якихось медичних чи економічних причин, що поточно називається «чайлдфрі» (англ. «childfree – вільний від дітей»).
Звичайно, також тривожність щодо майбутнього, родинні чи особисті проблеми, медичні проблеми, негативний досвід вагітності або виховання дітей, пріоритет на професійний розвиток чи інші інтереси стають не раз причинами відмови від народження дітей.
Якщо проаналізувати конкретно і більш детально ці причини, то їх можна умовно поділити на: 1) економічні, 2) культурні та соціальні, 3) особисті, і врешті, 4) тривожність і невизначеність. В Україні тепер в основному цей останній чинник домінує серед причин катастрофічного демографічного показника (згідно різних досліджень, серед тих, які не виїхали з України, середній рівень народжуваності становить одна дитина на жінку, що є найнижчим показником в Європі, і одним з найнижчих у світі).
Економічні чинники які є основною причиною зменшення народжуваності, часто мають характер суб’єктивний: колись, правду кажучи, взагалі не було краще в економічному плані, але тепер багатьом у більшості розвинених і демократичних країн здається, що економічна ситуація невідповідна для народження більше ніж однієї чи двох дітей. Серед економічних чинників називаються такі як підвищення вартості житла, медичних послуг чи загальних витрат на життя, що на думку громадян цих країн значно ускладнює утримання та виховання дітей. Також рівень заробітної плати не відповідає темпам зростання витрат, що посилює економічну нерівність і обмежує фінансові можливості молодших поколінь. Якщо однак порівняти рівень заробітної плати старших поколінь, то тоді він був набагато нижчим, і це не становило критичної причини для зменшення народжуваності. Також до економічних чинників можна додати обмежені можливості, на приклад житлова нестабільність. Відсутність доступу до стабільного й доступного житла знижує готовність молоді створювати сім’ї.
Вагомою причиною є культурні та соціальні зміни, зміна суспільних ідеалів. Багатодітність перестала бути домінантною суспільною нормою, натомість зростає прийнятність, і відповідно «нормальність» менших родин або навіть свідомої бездітності. Крім того, зросла підвищена увага до індивідуальності: сучасні культура, мас-медіа, освіта тощо приділяють більше значення самореалізації, професійному розвитку та особистим інтересам, що часто вступає в конфлікт із вимогами батьківства. Також зниження рівня шлюбності (чи теж розлучень – в Україні один з найвищих показників у цьому плані) прямо корелює зі зниженням народжуваності, відображаючи трансформацію традиційних моделей сім’ї.
Варті уваги також особисті чинники у зменшенні народжуваності. Це передусім прагнення свободи й особистого часу. Виховання дітей вимагає і сил і часу, і накладає значно більші обов’язки, аніж коли дітей немає. Тому, усвідомлюючи це, частина осіб віддає перевагу особистій автономії та вільному часу перед тими обов’язками, пов’язаними з вихованням дітей. Є теж такий особистий момент, як негативний досвід власного батьківства. Люди, які зіткнулися з труднощами у вихованні дітей, виснаженням чи негативними враженнями від ранніх етапів дитинства, можуть відмовитися від подальшого батьківства, і тому зупиняються на одній дитині, чи максимально на двох. Для жінок також причиною може бути вагітність і образ власного тіла, а саме – фізичні навантаження під час вагітності та пов’язані із цим зміни зовнішності можуть бути додатковим стримувальним чинником перед народженням дітей. Також важливу роль відіграють кар’єрні орієнтації. Особливо для жінок значний вплив мають наслідки вагітності та догляду за дітьми для професійного розвитку, що призводить до відтермінування або обмеження кількості дітей у сім’ї. Врешті, медичні чинники та безпліддя стають об’єктивною причиною зменшення народжуваності. Суттєвими перешкодами тут можуть бути проблеми зі здоров’ям, включно з безпліддям і спадковими захворюваннями, як жінок так і чоловіків. Часто причиною цих проблем є підвищені стресові ситуації у житті.
І накінець, тривожність і невизначеність є однією з важливих причин демографічної кризи, а в Україні ця причина є насущною та екзистенційною. Часто тривожність викликана відчуттям нестабільності майбутнього. А таке загальне відчуття соціально-політичної та економічної нестабільності стримує людей від створення сім’ї. Якщо на Заході часом зустрічається така аномальна тривожність, яку називають «еко-тривожність», що характеризується побоюванням, пов’язаним зі зміною клімату та екологічною ситуацією, що змушує деяких осіб сумніватися у доцільності продовження роду, чи теж як своєрідний протест проти «перенаселення планети», то в Україні головним джерелом тривожності є війна, почуття постійної загрози від обстрілів, переживання за дітей народжених і невпевненість у майбутній безпеці дітей ненароджених, як і загалом своїй особистій.
Народжувати чи ні в часі війни?
Статистично різниця між смертністю і народжуваністю в Україні така, що на одного народженого припадає троє померлих. У цифрах, згідно соціологічних досліджень, станом на 2024 рік народилося 176 тисяч, померло 495 тисяч. Це дає зменшення населення на майже 320 тис осіб за рік. А це в рази більше, ніж загиблих на фронті. Особливо гостро проблема стоїть у прифронтових чи фронтових областях. Приміром у Донецькій та Херсонській областях, за даним Мінюсту, різниця між народжуваністю і смертністю часом перевищує 10-кратну позначку!
Варто додати, що у 90-х роках минулого століття і ще на початку 2000-х років, рівень смертності був набагато вищим ніж тепер, проте і народжуваність була у рази вища, тому демографічна проблема в Україні хоча вже і була, так гостро не відчувалася. Тепер натомість, як говорять деякі спеціалісти, ми перейшли червону лінію «неповернення»… А може однак є надія?
Прогнози однак на майбутнє не втішні. Різні дослідницькі соціологічні інститути більш-менш подібно подають песимістичні цифри кількості населення України до 2050 чи теж 2100 року. Так ось, у 2050 році населення України становитиме приблизно 30 мільйонів, і це у кращому випадку, а у 2100 році – 20 а може навіть 15 мільйонів.
Підчас війни більшість думає про власну безпеку і про безпеку вже народжених дітей. Про нових думається радше з тривогою, аніж з радістю і надією. Хоча, парадоксально, інколи саме в часі війни багато жінок прагнуть народити. Власне, з приводу можливості кожного дня втратити коханого чоловіка. Тому «відкладати на потім» народження дитини, як це часто робиться у мирні часи, тепер досить ризиковано, і саме таке відтермінування додає тривоги. Стресові ситуації зазвичай пригнічують, але часто теж додають сил, енергії і мотивації, щоб діяти – тут і тепер, бо кожен місяць чи навіть тиждень є даром. Саме тому деякі жінки вважають, що війна не повинна ставати причиною відмови від мрії про дітей і прагнуть зберегти своє право на материнство.
Тим не менше, рішення про народження дитини під час війни є глибоко особистим і залежить від багатьох факторів, включаючи особисту готовність, підтримку, безпеку та усвідомлення ризиків. Не існує універсальної відповіді, оскільки деякі люди вважають це поганою ідеєю через небезпеку та складні умови, тоді як інші, попри ці виклики, продовжують народжувати, не бажаючи дозволити війні вкрасти їхнє майбутнє.
Тому деякі важливі фактори, які слід врахувати, думаючи про продовження роду у воєнних обставинах, є наступні. Передусім, особиста готовність. Народження дитини – це взагалі важливе рішення, яке вимагає емоційної, психологічної та фізичної готовності до викликів, пов’язаних з вагітністю та вихованням дитини. А в умовах війни і поготів. Далі, належить брати до уваги безпеку. Необхідно враховувати безпеку пологових будинків, укриттів та шляхів евакуації. Важливою є також підтримка. Наявність надійного партнера, сім’ї чи інших близьких людей може значно полегшити процес. Медичне обслуговування, особливо у прифронтовій зоні – це дуже важливе питання. Тому належить оцінити доступність кваліфікованої медичної допомоги під час вагітності та після пологів в умовах близькості фронту чи теж обстрілів. Хоч якась, і наскільки це можливо, економічна стабільність має братися до уваги. Важливо мати можливість забезпечити базові потреби дитини в умовах нестабільної економіки. І останнє, проте не менш важливе – психологічний аспект. Необхідно бути готовим до стресу та можливих обмежень у комфорті, включаючи необхідність переміщення в укриття під час повітряних тривог.
Важливо розуміти, що народження дитини під час війни вимагатиме додаткових зусиль і може бути складним, але для багатьох жінок це є цінним досвідом, який приносить надію. Головне, щоб при цьому пам’ятати: прийдеться діяти в умовах невизначеності. Рішення про народження дитини є вашим особистим вибором, який людина має прийняти, враховуючи всі доступні їй ресурси та можливості. Тим не менше, немає «правильної» відповіді на питання: народжувати чи ні в часи війни. Це складне рішення, а вибір залежить від індивідуальної ситуації та пріоритетів.
Проте війна – це виклик і шанс одночасно. Шанс, щоб зміцнитися, загартуватися, стати більш опірними на стреси, переживаючи їх належно, і більш сильними, проходячи моменти слабкості. Завдяки цим парадоксам наш народ не здається сильнішому ворогові, а нація має шанс відродитися і оновитися, між іншим – даючи нове потомство, не зважаючи ні на що, а надію покладаючи на Бога, довіряючи Йому себе і своїх дітей.
Католицька Церква про народжуваність і про дітей
Католицька Церква має дуже розвинене вчення про народження і виховання дітей. Це вчення закорінене у Святому Письмі, Традиції та представлене в офіційних документах, таких як енцикліки, папські повчання чи Катехизм Католицької Церкви.
Церква навчає, що подружжя має дві цілі, нероздільні між собою: 1) єднальна – глибока особиста спільність чоловіка й жінки, 2) плідна – відкритість до дару дітей (див. Папа Павло VI, Енцикліка «Humanae Vitae», 11). Також вчення Церкви підкреслює, що діти є даром Божим, а не власністю чи правом. А тому, батьки покликані щедро приймати дітей, водночас діючи відповідально згідно зі своїми обставинами.
Не бракує також у вчення про народження дітей мови про відповідальне батьківство. Церква визнає, що подружжя може зіштовхуватися з економічними, медичними чи соціальними труднощами (див. II Ватиканський Собор, Конституція «Gaudium et spes», 50). До соціальних, належать, між іншим, війни. Відповідальне батьківство означає, що подружжя може відтермінувати чи обмежувати народження дітей, але лише морально допустимими засобами (див. ККЦ 2368).
Тобто, відповідальне батьківство виключає контрацепцію (штучне запобігання зачаттю), але дозволяє природне планування сім’ї (ППС), якщо воно здійснюється з поважних причин і за взаємною згодою. У будь якому разі, подружній акт завжди має залишатися відкритим до життя. Добровільна відмова від дітей (чайлдфрі з ідеологічних причин) зазвичай вважається несумісною з покликанням подружжя у католицькому вченні.
Не мало важливим аспектом у вчення Церкви про потомство є не лише вчення про народження дітей, але і про їхнє виховання. А тому батьківство розглядається у вченні Католицької Церкви як особливе і важливе покликання. Батьки мають обов’язок не лише дати життя, але й виховати дітей у вірі (див. ККЦ 2221–2231). Виховання дітей розглядається як ключова частина місії сім’ї в Церкві та в суспільстві.
Підсумовуючи, Католицька Церква навчає, що народження й виховання дітей є центральними для подружнього покликання. Подружжя повинно залишатися відкритим до життя, приймати дітей як Божий дар і практикувати відповідальне батьківство без застосування контрацепції. Водночас Церква визнає, що обставини – між іншим війна чи інші серйозні труднощі – можуть вимагати розважливого відтермінування народжень, якщо це робиться морально допустимими засобами.
