У Польщі пошкоджено будинок
Поки що, судячи з його виступів, Туск вагається. На брифінгу пролунала звична формула: «або атака, або провокація». Це ознака пошуку маневру, але водночас і натяк на те, що у Варшави все ще є шанс йти далі й назвати речі своїми іменами. Хоча, визнаємо чесно, ця надія виглядає слабкою. Політична спроможність ЄС і НАТО, коли йдеться про різку відповідь, завжди буксує на узгодженнях і компромісах.
А тепер давайте змоделюємо, якою мала би бути мінімальна колективна реакція — і НАТО, і ЄС — якби на політичні вагання наклалася рішучість.
По-перше, це новий максимальний пакет санкцій. І тут без ролі Польщі не обійтися: саме Варшава мала б змусити Угорщину та Словаччину перестати блокувати рішення.
По-друге, йдеться не про кількість озброєння, а про якість. Україні потрібні нові типи зброї, здатні бити по місцях виробництва й зберігання «Шахедів». Так, у наших мріях — це удар по Кремлю, але у реальності достатньо ліквідувати саму інфраструктуру загрози.
По-третє, це висилка всіх росіян. Скасування віз, посвідок на проживання й будь-яких можливостей легально перебувати в ЄС. Кожен громадянин РФ — це потенційний ризик для безпеки.
По-четверте, нарешті слід поставити крапку у співпраці європейського бізнесу з Росією. Ті, хто досі торгує й заробляє на режимі, мають нести відповідальність.
Нарешті, ЄС міг би зробити безпрецедентний крок — пришвидшити вступ України, використовуючи нестандартні рішення. Це було б не лише символом, а й реальним сигналом Москві. Усе це разом, або хоча б частково, стало б демонстрацією рішучості, де слова підкріплюються діями.
Чи станеться це завтра? Навряд. Усі чудово розуміють, що політична інерція Європи сильніша за бажання діяти негайно. Але водночас ми бачимо: момент невідворотно наближається. Європа вже зробила крок у напрямку, де немає простору для відступу.
