Вадим Денисенко
Третього вересня Китай офіційно оголосив себе другим полюсом світу
У Пекіні відбувся військовий парад — найбільший за останні 80 років. Присвячений перемозі над Японією у Другій світовій війні. Китай прагнув продемонструвати свою військову міць. Західні аналітики вже оцінили цей парад як попередження Заходу на тлі нестабільності у США та ЄС. Пане Вадиме, як ви оцінюєте промову Сі Цзіньпіна, присутність Кім Чен Ина і виступ російського диктатора Путіна?
Почати слід з того, що цей парад, можливо, найбільший у світі за останні 80 років. Китайці завжди були майстрами у створенні символічних подій. На мою думку, 3 вересня стало днем, коли Китай офіційно заявив: він — другий полюс світу.
Епоха після 1991 року, коли існував один гегемон — США — і кілька другорядних центрів сили, минула. Сьогодні маємо світ з двома гегемонами — США і Китай. І Пекін чітко продемонстрував, що готовий кинути виклик Вашингтону.
Згадаймо, як кілька днів тому на саміті ШОС (Шанхайська організація співробітництва. — Ред.) Сі Цзіньпін заявив, що «потрібно змінювати правила управління світом». У перекладі людською мовою це означає: Китай вважає, що ООН уже не виконує функцій, покладених на неї після 1945 року, і починає вимагати реформи, насамперед Ради Безпеки.
Ця заява з’явилася не на порожньому місці. США вже давно руйнують систему правил СОТ. І зараз ми бачимо, як світовий порядок, що формувався з 1945 року, поступово змінюється. Починається час великих переговорів між США та Китаєм: як ділити відповідальність за ключові питання безпеки й торгівлі.
Зліва-направо: президент Індонезії Прабово Субіанто, президент РФ Володимир Путін, президент Китаю Сі Цзіньпін, лідер Північної Кореї Кім Чен Ин та президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв на трибуні Тяньаньмень під час військового параду з нагоди 80-ї річниці закінчення китайсько-японської війни в Пекіні, 3 вересня 2025 року.
Китай переписує історію Другої світової війни
Що сказав Сі Цзіньпін? «Людство стоїть перед вибором: мир чи війна, діалог чи конфронтація, взаємна вигода чи нульовий результат». Це пряма заява до США: або домовляємось, або вступаємо у глобальне протистояння? Чи як ви це трактуєте?
Це чіткий виклик США, що якщо ви хочете домінувати у світі, то ми не дамо вам цієї можливості. Сам парад був навіть важливішим за слова. Сі Цзіньпін показав потужність армії та готовність пришвидшити розвиток. За планами КПК, до 2035 року Китай мав зрівнятися зі США у військовій сфері. Вони мали в запасі ще 10 років, але зараз цей процес намагаються прискорити.
Показовим є навіть його одяг — тренч, схожий на форму Мао Цзедуна. Він не одягнув воєнну форму, але показав, що готовий повернутися до історичних кодів.
Не менш важливий символізм і в даті. Китай намагається переписати історію. Тому що для всіх перемога над Японією — це перемога Сполучених Штатів Америки перш за все. Усі прекрасно розуміють, що Хіросіма й Нагасакі — ключові моменти закінчення Другої світової війни. Але Сі Цзіньпін каже: «Ні, ми повинні посунути рамки Другої світової війни».
Якщо вдатися до історичних паралелей і посунути дату її завершення на 3 вересня 1945 року, як трактують це китайці, тоді можна розширювати рамки й початку війни — це вже не 1 вересня 1939 року, а, здається, 1937 рік, коли відбулися перші зіткнення японських і китайських військ.
Голова Китаю Сі Цзіньпін під час військового параду з нагоди 80-ї річниці закінчення китайсько-японської війни, Пекін, 3 вересня 2025 року
І, власне, зовсім по-іншому можна розглядати всі питання, пов’язані з анексією Чехословаччини й іншими подіями до того, як 1 вересня 1939 року німецькі війська вторглися до Польщі й України. Але ключова історія — що Сі Цзіньпін сказав: «Я приймаю виклик як другий полюс світу». І це багато в чому змінюватиме політичну географію найближчих десятиліть.
Перша «битва» США і Китаю — за прихильність Європейського Союзу — вже почалася
Я хочу тільки уточнити про зміщення акцентів у темі Другої світової війни. Він почав применшувати роль США і більше акцентувати на ролі Китаю. Це також сигнал для Тайваню, певні попередження? Чи це попередження для всіх?
Ні, абсолютно для всіх. Тайвань — лише частина цього меседжу. Головний адресат — США. Власне, до цього Китай ішов давно. Згадаймо тарифну війну: тоді США мусили відступити і Китай показав, що не приймає диктату.
А парад — це ще й своєрідна відповідь на демонстративні кроки Трампа, включно з його парадами й символічним перейменуванням Пентагону на Міністерство війни. У цій інформаційній війні, принаймні зараз, Пекін видається переконливішим.
Світ входить у нову модель біполярності. Але це не копія Холодної війни. Є дві принципові відмінності.
По-перше, з’явилися сильні регіональні лідери, щонайменше 10–15: від Туреччини та Бразилії до Малайзії та Індонезії. Вони вже впливають на глобальні процеси. Росія теж серед них, хоча й у статусі ослабленого гравця.
По-друге, США і Китай не готові воювати за союзників у великих наземних війнах. Вони підтримуватимуть, проводитимуть операції, але не підуть у масштабні вторгнення.
Тому головна битва найближчих років — це боротьба за регіональних лідерів. І перша битва вже стартувала — за Європейський Союз. Формально ЄС на боці США, але на практиці боротьба за його остаточний вибір триває. Ми можемо говорити, що першу битву виграли США, але до кінця війни ще достатньо далеко.
Президент Китаю Сі Цзіньпін ( у центрі), президент РФ Володимир Путін, лідер Північної Кореї Кім Чен Ин та глави іноземних делегацій під час військового параду на площі Тяньаньмень у Пекіні, Китай, 3 вересня 2025 року
Китаю не потрібна перемога Росії, йому потрібна максимально слабка РФ
Сьогодні Китай показав новітні ракети, які нібито можуть дістатися будь-якої точки цієї планети. Коли Китай буде готовий відкрито надавати військову допомогу Росії?
Лише якщо побачить, що Путін програє. Пекіну не потрібна сильна Росія. Йому потрібна слабка, контрольована, залежна від Китаю. Але й перемога України теж не в інтересах Пекіна. Йому потрібна зрозуміла, стабільна Україна як частина торговельного маршруту «Один пояс — один шлях» через Чорне море в Європу.
Тобто концепція тут не змінилася з 2010 до 2014 року, коли в нас були пікові, дійсно хороші стосунки з КНР. І коли у 2013 році ми навіть стали стратегічним партнером Китаю. Він розглядав Україну як одну з гілок Великого шовкового шляху і як таке собі вікно для торгівлі з Європою.
Ми свідомо у 2014 році пішли на погіршення стосунків з Пекіном, що з погляду стратегії є докорінною помилкою. Лідерство в регіоні як китайський хаб здобула Білорусь разом з преференціями.
Питання тут не в демократії, на якій ми часто зациклюємося. Питання в торгівлі, яка відіграє все більшу роль. З приходом Трампа стало очевидно, що питання цінностей відходять на другий план, тоді як на перший план — питання безпеки й торгівлі.
Тобто Китай допомагає РФ не через спільні цінності, а через товарообіг, який збільшився.
Причому Китай допомагає перш за все Україні. Я просто хочу, щоб ми всі це усвідомили: найбільшим торговим партнером України є Китай, подобається це комусь чи ні.
Вадим Денисенко
Станом на 2024 рік (не маю точних цифр за 2025-й) близько 8 % імпорту з Китаю — це БпЛА. Це для розуміння масштабу. Тому коли говорять про те, що Китай допомагає Росії, варто пам’ятати, що він точно так само торгує з Україною.
Єдине, чого досягнув Путін у Китаї, — правил торгівлі не змінюватимуть протягом найближчих умовно кількох місяців. Не знаю, наскільки довго діятимуть ці домовленості, але наразі ми можемо говорити про це чітко. І це один важливий момент.
Другий важливий момент: Китай розуміє, що Путін почав загравати зі США. Зараз його просто обійняли і сказали: «Китай — це покупець останньої надії для тебе. Не переживай, ми можемо стати ще більшим покупцем останньої надії, але потім доб’ємося ще більшої знижки на газ і нафту». Якщо говорити про глобальне, то нічого особливо не змінилося у стосунках Китай — Росія після Шанхайського саміту та параду в Пекіні.
Прелюдія до глобальних змін: США і Китай обговорюють світову безпеку й економіку
Але вони всі виглядали дуже задоволеними. Складається враження, ніби домовилися про щось нове. Не було такого, як думаєте?
Я думаю, що насправді нових домовленостей чи нового військово-політичного союзу не було. Бо військово-політичний союз передбачає участь у війні за партнера, а цього не відбудеться.
Насправді ми маємо прелюдію до великих переговорів США — Китай. Ці переговори будуть складними, а головна ціль — вирішити два питання: не допустити прямого воєнного зіткнення й визначити правила світової торгівлі на найближчі 10–15 років. Це не буде короткострокова угода, але в перспективі 10–15 років певна ясність буде.
І я знову повертаюся до 2035 року, коли Китай має досягти паритету зі США, зокрема у військово-морському флоті. Переговори будуть про це.
Флот ВМС Народно-визвольної армії Китаю на чолі з авіаносцем «Шаньдун» ( на фото) прибув до спеціального адміністративного району Гонконг в рамках п’ятиденного візиту, 3 липня 2025 року.
Чого хоче Росія?
Вона прагне стати посередником у цих переговорах, але це нереалістично. Бо ні Китаю, ні США Росія не потрібна. Проте вони намагаються розторгувати Північний морський шлях і Арктичний шельф.
Головний дипломат РФ Ушаков недарма зробив заяву про створення спільних підприємств Китай — США — Росія на шельфі й морському шляху, але я не вірю, що їх реалізують. Можливо, вони пропонуватимуть частини логістики, щоб залишатися гравцем між двома країнами, але це поки важко оцінити.
Китай може тиснути на Росію, щоб та мінімізувала стосунки зі США. Але і Росія прекрасно розуміє, що звуження до самого Китаю перетворить її з технологічного васала, яким вона зараз є щодо Китаю, на політичного васала. І Росія цього насправді дуже боїться.
Де Україна в цій схемі?
Попри стабільні стосунки зі США, наш головний міст — це Євросоюз. Тобто ми, знову ж таки, прикриваємось Євросоюзом. З іншого боку, стосунки з Китаєм від 2014 року йшли лише вниз і сьогодні залишаються абсолютно низького рівня.
А чи потрібно заручитися підтримкою Індії?
Для Китаю це зараз важливо, тому що ми знаємо, що Нарендра Моді приїжджав на Шанхайську зустріч. І це вперше, здається, за вісім років. Це теж певний сигнал, особливо на тлі того, що США ввели санкції проти Індії через купівлю нафти в Росії.
Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді розмовляє з президентом Росії Володимиром Путіним та головою Китаю Сі Цзіньпіном перед початком саміту Шанхайської організації співробітництва у Тяньцзіні, Китай, 1 вересня 2025 року.
Індії доводиться думати про те, як далі співіснувати зі США та Європою
Відповідно, Індія може якось образитися, грубо кажучи, і почати дрейфувати в бік Китаю?
Ні, вона не може це зробити і ніколи не дрейфувала до Китаю. Мені важко уявити, за яких умов це могло б статися. Сьогодні це ситуативна історія: Індія торгується зі США, демонструючи, що вона потенційно може наблизитися до Китаю. Я в це не вірю.
Є екзистенційна проблема — співіснування Китаю та Індії плюс Пакистан, який є непримиренним ворогом Індії. Пакистан до того ж є прямим проксі КНР. Якщо говорити про майбутній поділ світу на сфери впливу, багато залежатиме від того, у кого країни купують зброю.
Індія традиційно закуповувала зброю в Росії. Починаючи приблизно з 2015 року, вона поступово почала звертатися до США. Сьогодні в Індії є лише три теоретичні варіанти, де купувати зброю:
1. Китай, але це неможливо.
2. Росія — можливо, але вони прекрасно розуміють, наскільки російська зброя програє американській і навіть китайській, що створює серйозну загрозу.
3. Європа та США фактично залишаються єдиними варіантами.
Тому Індії доводиться думати про те, як далі співіснувати зі США та Європою. При цьому ми мислимо категоріями сьогодення, хоча Індія може планувати на п’ять-шість років уперед, коли умовно Трампа вже не буде у президентському кріслі. Процеси будуть набагато складніші.
Президент США Дональд Трамп виступає в Овальному кабінеті Білого дому.
Реакція Трампа мені здалася трохи дивною, навіть з огляду на його ексцентричність. Він передав відеопривіт саркастично, мовляв, проти нього будується змова між Північною Кореєю, Китаєм і Росією. Ушаков уже виправдовувався, що ніякої змови не було. Навіщо така реакція? Це прояв сили чи слабкості?
Щодо Ушакова, тут усе зрозуміло: стратегія Росії щодо Трампа зводиться до двох речей: по-перше, не посваритися, по-друге, максимально тягнути час. Тому будь-яка заява Трампа викликатиме відповідну реакцію Ушакова, Пєскова або навіть Путіна, які, скажімо, будуть лестити Трампу і хвалити його.
Особливої уваги на слова Трампа звертати не варто. Потрібно дочекатися кількох днів, щоб зрозуміти, будуть подальші дії чи їх не буде.
А дії потрібні? Ну якось же потрібно США продемонструвати силу. Як це можна зробити зараз?
Поки не знаю. Але, знову ж таки, помста — це страва, яку подають холодною, тому, можливо, ми й не побачимо сьогодні конкретних дій.
Хоча ми маємо справу з Трампом, який може робити доволі несподівані кроки. Так чи інакше, гойдалки у відносинах з Росією тривають, тож наразі він не думає зупиняти постачання зброї чи щось подібне.
Ви важливу річ сказали трохи раніше: європейські лідери зараз підтримують США — ми виграли першу битву, але все може змінитися. Якщо подивитися, хто приїжджав на військовий парад до Пекіна, то ЄС тримався осторонь. Але якщо не помиляюся, приїхав Фіцо, прем’єр-міністр Словаччини, і президент Сербії Вучич. Ну і Орбан, само собою.
Логіка дій Китаю щодо входження на інші ринки проста: вони обирають країну-хаб, яка стає провідником певних торговельних інтересів Китаю в конкретному регіоні.
У Європі зараз три країни-хаби: Білорусь, Угорщина і Сербія. Угорщина — відповідно Євросоюз, Сербія — Балкани, ну і Білорусь, більш-менш зрозуміла нам. Хоча повторюся: ми мали всі шанси опинитися на місці Білорусі.
Якби ми у 2014 році поводилися трохи інакше щодо Китаю, можливо, 22 року могло б і не бути. Це, звісно, теоретична розмова. Зараз багато читачів можуть обуритися, сказати, що ми тоді мали справу з диктаторським режимом. Але це окрема розмова.
Отже, Лукашенко, Орбан і Вучич не могли не приїхати. Щодо Фіцо: він намагається копіювати Орбана і стати другим Орбаном. У нього поки що нічого не виходить, бо Орбан набагато досвідченіший політик. Але Фіцо пробує грати в ці ігри, розуміючи, що особливої шкоди йому не буде. Якщо він заробить трохи політичних балів — для нього це вже непогано.
Вадим Денисенко
А як Китай може переконати інших європейських лідерів перейти на свій бік?
Зараз Пекін працює над цим через економічні стосунки та преференції для бізнесу. Багато хто зацікавлений в економічних стосунках. Польща теж хотіла б стати таким хабом, хоча поки що їй це не вдається.
Тому ми зараз виходимо за межі питання цінностей. Нинішній період двополярного світу не передбачає набору цінностей, який з’явився значно пізніше від 1945 року — він сформувався протягом останніх десятиліть XX століття. Зараз це період первісного накопичення капіталу й пошуку партнерів, де цінності відіграють другорядну роль порівняно з логістичними, фінансовими й безпековими можливостями.
Переговори США і Китаю відбудуться в жовтні-листопаді
Чи готовий Трамп сісти за стіл переговорів із Сі Цзіньпіном?
Він не зможе уникнути цього. І Китай зацікавлений у цих переговорах, і Трамп зацікавлений. Якщо все йтиме за планом, жовтень-листопад стануть періодом переговорів у тому чи іншому форматі — не обов’язково візит когось до когось, але початок таких перемовин відбудеться.
І так, щоб підсумувати: ці перемовини, як ви казали, більше стосуватимуться економічних питань, ніж політичних?
Це нерозривні речі. Тут йдеться про співіснування двох гегемонів, двох величезних країн світу, де є багато регіональних лідерів з власними інтересами.
З одного боку, це питання запобігання прямому воєнному зіткненню — дуже болюче для обох сторін, особливо через Тайвань й інші фактори. З іншого боку — питання, як існуватиме світова торгівля у момент, коли СОТ фактично перестала виконувати свої функції.
Те, що ми бачимо на прикладі Індії, є класичним доказом, що Світова організація торгівлі не може впливати на дії країн. Тому що апеляційна інстанція СОТ сьогодні де-факто заблокована. Вона заблокована через те, що США, якщо я правильно пам’ятаю, під час першого терміну Трампа не подали представників, які мали забезпечити відповідний кворум. Без цього апеляції не працюють. Байден, до речі, продовжив цю практику — демократи в цих питаннях достатньо солідарні. А зараз Трамп починає прискорювати процес.
Джерело: Вадим Денисенко: «Китай оголосив себе другим полюсом і кинув виклик США»
