Матчастина
Згідно зі ст. 141 Конституції, строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Таким чином, у жовтні 2025 року добігають кінця повноваження місцевих рад, обраних у 2020 році. У Конституції не вказано, що робити після завершення строку повноважень місцевих рад. Коли її писали у 1996-му (а я брав у цьому безпосередню участь), законодавцеві навіть у страшному сні не снилось, що колись Україна опиниться в стані війни. А опинившись у стані війні, не зможе проводити вибори.
Саме тому в Основний закон закладено алогічність: про заборону проводити парламентські вибори під час дії воєнного стану сказано чітко і ясно, а от про президентські – ні. Є, щоправда, закон України «Про правовий режим воєнного стану», стаття 19-та якого передбачає, що під час дії воєнного стану забороняється проведення виборів Президента України, народних депутатів, місцевих виборів, а також референдумів. І це корелює зі статтею 64-тою Конституції України, яка говорить про те, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод громадян.
Отже, 26 жовтня 2025 року місцеві вибори не будуть проведені тому що проведення таких виборів забороняє чинне законодавство, яке зумовлює таку заборону режимом воєнного стану.
Чи… ні?
Лазівка
Повторю ще раз очевидну річ: майже 30 років тому автори Конституції не закладали в ній такий форс мажор, як війна. Тому – все складно. Ми вперше проходимо війну, подібну до нинішньої російсько-української, а тому й багато чого іншого з нами також стається вперше. Просто зараз, на наших очах, народжуються певні правові норми, які проходять апробацію та або відсіюються, або стають новими законами. Отож, повернемося до головного питання: чи могли би бути проведені місцеві вибори у 2025-му, не дивлячись на те, закон «Про правовий режим воєнного стану» їх забороняє?
Могли би. Внести зміни до закону простіше, ніж до Конституції – потрібні лише 226 голосів. Тим паче, що й Конституцію також не можна перекроювати, доки діє воєнний стан. А от закон переписати можна. І навіть треба.
Але чи не виявиться він таким, який не відповідає Конституції? Це питання дискусійне. Бо ще раз: пряму заборону на проведення виборів Основний закон обумовлює тільки у випадку виборів парламентських. Навіть президент опиняється винесеним за дужки, бо щодо нього прямої директиви нема.
Отож, місцеві вибори-2025 можна було б провести. Принаймні, у тих регіонах, де щоденні обстріли російською зброєю не настільки щільні, аби не відкрити виборчі дільниці. До речі, їх можна було б облаштувати в укриттях, але це вже деталі. А нюанси організації виборчого процесу зараз нецікаві, бо самих виборів не буде. Тож пошукаємо відповідь на інше питання: а чому їх важливо було б провести?
Три важливі «тому що…»
Вибори мають проводитися, бо так заведено у демократичних суспільствах. І це настільки очевидний аргумент, що на ньому немає сенсу детально зупинятися. Тож перейду відразу до двох наступних.
Вже зараз місцеві представницькі органи влади функціонують зі значними проблемами: десь депутати своїми рішеннями позбавили мандатів колег із проросійських партій, тому депутатський корпус чисельно неповний (як у Київській облраді), а десь місцеві депутати повтікали, бо виявилися зрадниками. Значна кількість міст та громад живе без обраних голів, їх функції виконують секретарі міських та селищних рад. На Київщині з мерів, яких люди обрали у 2020 році, лишилися одиниці. Додайте сюди дефіцит кадрів у виконавчій вертикалі, і проявиться вся катастрофічність стану речей.
До речі, от що цікаво: ЦВК вже звертала увагу, що виборче законодавство не містить чіткого порядку щодо заміщення депутатів від заборонених партій. Заборонені судом партії не мають можливості вводити в ради нових депутатів, оскільки їхня діяльність припинена на всій території України. Серед цих політичних сил — «ОПЗЖ», «Партія Шарія», «Наш край». Фракції цих партій розформовані, проте депутати залишилися у складі рад як позафракційні або створили нові групи. Чи варто говорити про те, що весь цей прокремлівський елемент необхідно вилучити з органів влади? Думаю, не варто.
Але перейдемо до третьої відповіді на питання, чому варто було б провести місцеві вибори. Якщо оновлення рад не відбуватиметься ще довго, діяльність деяких із них може опинитися на межі нормального функціонування чи й фактично зупинитися. Для таких випадків передбачене заповнення вакууму влади шляхом утворення військових адміністрацій (ВА), яким передають повноваження органів місцевого самоврядування. І все ж масштабний перехід влади на місцях до військових адміністрацій може мати суттєві виклики для легітимності місцевої влади.
Легітимні чи нелегітимні?
Про військову адміністрацію я ще згадаю пізніше. А поки що – про інший аспект. А що буде з місцевими радами у жовтні 2025-го, якщо вибори так і не відбудуться? Власне, нічого не буде. Вони як працювали, так і працюватимуть.
Бо якщо керуватися законом «Про місцеве самоврядування в Україні», то повноваження депутатів місцевих рад та голів громад мають припинятися в день відкриття першої сесії ради нового скликання або з моменту складення присяги новообраним головою. Водночас ані законодавство про місцеве самоврядування, ані законодавство про воєнний стан не містять прямої норми щодо автоматичного продовження повноважень у разі неможливості провести вибори, проте і не передбачають припинення повноважень чинних органів до обрання нових.
Тож легітимність місцевих рад за відсутності виборів базуватиметься на таких чинниках:
- попереднє волевиявлення жителів громади (електоральний мандат);
- юридична неможливість провести нові вибори;
- принцип безперервності функціонування публічної влади (необхідність забезпечення управління на місцях);
- здатність місцевих рад забезпечувати життєдіяльність громад.
Прикладом тривалої відсутності електорального процесу є Донецька й Луганська обласні ради, обрані вже у далекому 2010 році. Через агресію Росії та окупацію вибори до них не відбувалися з 2015 року. Хоча ці ради повноцінно не функціонували, їхні повноваження формально не припинені через неможливість провести вибори.
Які претензії центральна влада висуває місцевій
Отож, підіб’ємо проміжні підсумки усього сказаного:
- Конституція не містить чітких вказівок щодо того, можливі чи ні місцеві вибори у період дії воєнного стану. Їх натоміть забороняє закон «Про правовий режим воєнного стану».
- При цьому місцеві органи влади залишаються легітимними навіть за умов, коли вибори не проведені. І на це є свої правові підстави, які були вказані вище.
- У 2025 році вибори можна не проводити, хоча краще це зробити. Цього вимагає логіка демократичного процесу в країні, а також те, що місцеві ради є подекуди неукомплектованими, а їхні повноваження перетікають воєнним адміністраціям.
При цьому жоден керівник держави – ані президент, ані голова Верховної Ради – не піднімає тему місцевих виборів, які могли би бути проведені бодай точково – у більш-менш безпечних регіонах. Навпаки: представник ЦВК роз’яснює, чому таке проведення наразі виключено.
І ось тут має місце одна нестиковка: центральна влада накопичує претензії до місцевої, хоча й не прагне її перезавантаження. Офіс генерального прокурора раз-у-раз повідомляє про підозру, видану керівникові того чи іншого органу місцевого самоврядування. Такі підозри роздають по всій країні, але ось, для прикладу, Київщина.
Прокурори Київщини оголосили підозри 29 посадовцям органів місцевого самоврядування, працівникам держустанов, керівникам держпідприємств і приватного сектору. Всіх їх підозрюють у системній корупції, яка завдала збитків на суму понад 48,3 мільйона гривень. Про це повідомляє генпрокурор Руслан Кравченко.
Я розкажу вам, яким приблизно є механізм виникнення подібної підозри. Скажімо, та чи інша рада голосує за виділення 400 тисяч гривень на якісь потреби. За це рішення голосує майже 80% депутатів об’єднаної територіальної громади. Голова підписує його, а потім одержує підозру у нецільовому використанні цих коштів. Так і виникає кримінальне звинувачення. При цьому його судові перспективи нульові, воно буде роками «розслідуватися» правоохоронними органами, а потім так само роками – слухатися у суді.
Зате місцева влада опиниться на гачку у центральної. І якщо припустити, що президентські вибори у нашій країні відбудуться першими, тобто раніше за парламентські та місцеві, таке тримання на прицілі голів місцевих рад дуже зіграє на руку Банковій.
За попередніх політичних епох подібна схема називалася «використовуванням адміністративного ресурсу». Нині незалежні місцеві органи управління перетворюються на адміністративні важелі тиску просто у нас на очах.
Столичний акцент
А ось як це відбувається у столиці. У Києва вилучають 8 млрд гривень, які місто планувало спрямувати на виплати військовим, транспорт і доплати бюджетникам. Мене складно запідозрити у симпатії до Віталія Кличка, але тут я погоджусь із ним: такі дії означають згортання реформи децентралізації. Хай там як, а кияни свого часу вручили владу Кличку як меру та обрали склад Київської міської ради. Київрада затвердила фінансування певних напрямів та програм, а тепер це фінансування у неї вилучили.
Кожна зі сторін цього конфлікту тепер зможе шукати виправдання своїй бездіяльності: на Хрещатику, 36 казатимуть, що ми хотіли зробити те-то й те-то, але нам не дали. А на Банковій, 10 говоритимуть, що дехто нічого не робить, хоча мусив би робити.
На нинішнього мера Києва досить зручно навішувати усі промахи – і ті, які він дійсно робить, і ті, які йому інспірують. Настільки зручного цапа-відбувайла ніхто не стане позбуватися, проводячи вибори столичного голови.
Тож поки що робиться ставка на те, аби поглиблювати його конфлікт з головою військової адміністрації Тимуром Ткаченко, виставляючи Кличка проблемним, конфліктним та неефективним політиком, який, мовляв, і сам не працює, і ставленику президента не дає.
Хоча ставленики президента поводяться дедалі зухваліше, що, наприклад, засвідчив недавній конфлікт між головою Деснянської РДА Бахматовим та заступницею мера Києва Старостенко. Бахматов брутально відштовхував Старостенко, отримавши свою «хвилину слави» у соцмережах і жодного реального покарання. Столичній же владі був вкотре надісланий сигнал про те, що не вона – а військова адміністрація з одного боку та призначені главою держави керівники РДА з іншого – править в Києві бал.
Міській владі нині так само викручують руки, як на міжнародному рівні Трамп намагається викручувати руки Зеленському. Не знаю, наскільки релевантним є таке співставлення, але в обох випадках йдеться про нечесні випадки тиску. Тиск же цей має на меті зробити одну зі сторін більш слухняною та договороздатною. При цьому у випадку з Києвом та Кличком мета полягає в тому, аби столиця не заважала «успішному» проведенню президентських виборів.
Тому перезавантаження міської влади і відтерміновуються на невизначений період. Вибори, звісно, відбудуться, але колись у невизначеному майбутньому. Це, до речі, стосується й інших міст. Спочатку їхні очільники мусять засвідчити відданість чинному главі держави. А щоби ними було легше керувати, на кожного заготовлена своя папка компромату або – щонайменше – свій набір претензій, котрі можна розкрутити медійно.
Такою є ситуація на зараз, і до жовтня 2025 року вона вже не зміниться. Бо підготовку до місцевих виборів слід було починати раніше. Тепер вони точно пройдуть не раніше 2026-го, і це – за доволі оптимістичних розкладів.
Джерело: Дилема 26 жовтня: чому насправді не відбудуться місцеві вибори?
