«Був це досвідчений кінногарматчик»: Олекса Алмазов командував зразковим артдивізіоном Армії УНР

Окремий кінно-гірський артилерійський дивізіон під командуванням Олекси Алмазова був одним із найвідоміших підрозділів українського війська доби Української революції 1917‒1921 років.

Завдяки своєму командиру він став зразковою частиною та практично не зазнавав поразок.

«Був це досвідчений кінногарматчик, організатор, людина високої моралі та одваги», — так схарактеризував генерал-хорунжого Олексу Алмазова комендант штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР Никифор Авраменко.

«Кінно-гірський дивізіон, яким командував полковник Алмазов, був лялькою в порівнянні з рештою частин корпусу. Найкраще зорганізований, найкраще виекіпірований і на славу вишколений, він був окрасою Запорожців», — свідчив про організовану й очолену Олексою Алмазовим частину сотник Борис Монкевич.

Цьогоріч виповнилось 140 років від дня народження Олександра Алмазова. Із цієї нагоди АрміяInform нагадує про життєвий шлях та бойову звитягу видатного українського військовика.

Гідний шлях офіцера-артилериста

Олекса Алмазов народився 6 (18) січня 1885 року в родині помічника лісника скарбового лісництва у селі Володимирівка на Херсонщині. Тоді це село було волосним центром Херсонського повіту Херсонської губернії, а нині є адміністративним центром Володимирівської громади Баштанського району Миколаївської області.

Освіту Олекса Алмазов здобув у Тифліському (Тбіліському) реальному училищі, після навчання в якому вступив до Олексіївського піхотного юнкерського військового училища в москві. Закінчивши цей заклад 1907 року за фахом піхотного офіцера, молодий військовий невдовзі склав у Михайлівському артилерійському училищі іспит на переведення до артилерії.

За фахом артилериста Олекса Алмазов служив у званні поручника у важкій фортечній артилерії в гарнізонах фортець Лібави (Лієпая, Латвія) та Ковна (Каунас, Литва). 1 вересня 1913 року був відряджений на навчання на гарматний завод у санкт-петербурзі, де здобув ґрунтовні знання з електротехніки для подальшої служби в артилерії.

«Вояцька простолінійність» Олександра Вишнівського: від боїв за Вапнярку до літопису Залізної дивізії

Після початку Першої світової війни Олекса Алмазов повернувся до несення служби в Ковенській фортеці, де служив у званні штабс-капітана до здачі її німцям 18 серпня 1915 року. У листопаді 1915 року був призначений командиром 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої польової артилерійської бригади, створеної з розформованих фортечних артилерійських частин.

За час служби Олекса Алмазов проявив себе як досвідчений і мужній командир, був нагороджений орденом Святого Станіслава 3-го ступеня влітку 1915 року та орденом Святої Анни 3-го ступеня влітку 1916 року.

Не забарилися також підвищення по службі — на початку грудня 1916 року Олексу Алмазова перевели на посаду командира 42-ї важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону, а ще за пів року — на початку травня 1917 року призначили командувати цим дивізіоном.

У червні 1917 року Олексі Алмазову було присвоєне звання капітана, а в липні того ж року він відзначився під час наступальної операції 10-ї російської армії під Крево, яка, утім, виявилась невдалою внаслідок катастрофічного падіння дисципліни серед військових. За даними історика Ярослава Тинченка, за виявлений під час Кревської наступальної операції героїзм артилеристу було присвоєно звання полковника.

На чолі славетних алмазівців

З початком Української революції Олекса Алмазов рішуче долучився до процесів українізації війська та творення українських національних збройних сил. У грудні 1917 року він сформував і з 1 січня 1918 року став командиром Окремої кінно-гірської гарматної батареї у складі Гайдамацького коша Слобідської України.

Завдяки винятковим командирським якостям Олекси Алмазова і добору до частини вмотивованих, дисциплінованих та досвідчених військових очолений ним підрозділ став зразковим та одним з найбільш шанованих в українському війську за стійкість та результативність у боротьбі з ворогом.

Під час оборони Києва в січні та на початку лютого 1918 року артилерійська батарея під командуванням Олекси Алмазова проявила себе як один із найбоєздатніших українських підрозділів, завдавши значних втрат російським більшовицьким військам. Особливо тяжких втрат зазнали місцеві більшовицькі формування — київська червона гвардія фактично перестала існувати.

Після завершення боїв за столицю полковник Олекса Алмазов вивів усі чотири кінно-гірські гармати свого підрозділу в напрямку Житомира. Батарею під його командуванням долучили до 3-го Запорізького куреня Окремого Запорізького загону, створеного на основі 1-го Запорізького кінного полку імені Костя Гордієнка.

Генерал під ворожими кулями: історія Гаврила Базильського, який залишав поле бою останнім

У середині лютого 1918 року під час боїв під Бердичевом Олекса Алмазов зазнав поранення в ногу, однак невдовзі повернувся до строю і взяв участь у визволенні Києва та Лівобережної України від російських більшовицьких загарбників.

15 березня 1918 року Окрему кінно-гірську гарматну батарею було реорганізовано в Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії. На чолі підрозділу лишився Олекса Алмазов.

Відтоді і до 1921 року офіцер незмінно очолював цей артилерійський дивізіон, що перебував у складі різних з’єднань українського війська. На честь командира підрозділ з пошаною називали «Алмазівським».

«Був із тих, що віддали себе Україні та посвятили себе беззастережно»

У березні 1918 року артилерійський підрозділ під командуванням Олекси Алмазова визволяв Полтавщину. А наприкінці квітня Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон взяв участь у славетному поході Кримської групи військ УНР під командуванням полковника Петра Болбочана на Крим.

Кримська операція Армії УНР — перший крок до підняття синьо-жовтого стяга над півостровом

Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського Олекса Алмазов продовжив службу в Армії Української Держави, охороняючи східні кордони України в районі Сватового, Білокуракіного та Старобільська.

Перемога антигетьманського повстання у грудні 1918 року також не відвернула Олексу Алмазова від військової служби Україні та українському народові, яку він вважав вищою за політичні уподобання та державний лад.

У цьому він, поза будь-яким сумнівом, поділяв переконання Симона Петлюри, що «справа здобуття Української Державності — це справа нації української, а не якогось класу чи партії». Саме ці слова викарбувані на постаменті пам’ятника українським військовим, які придушили більшовицький заколот на заводі «Арсенал» у Києві.

Символічно, що над цим висловом українського політичного та військового лідера височіє легка тридюймова (калібру 76,2 мм) гірська артилерійська гармата зразка 1909 року — саме такі були на озброєнні Окремого кінно-гірського артилерійського дивізіону під командуванням Олекси Алмазова.

Упродовж 1919 року артилерійський підрозділ алмазівців звитяжно боронив Україну в численних боях проти червоних і білих росіян — брав участь в успішному наступі Армії УНР з району Деражні на Вапнярку та боях за Кам’янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю і Київ. Наступного 1920 року кінно-гарматники відзначились в боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів.

Легендарна переможна військова операція Армії УНР: чим запам’ятався бій за Вознесенськ

Звитяжною стала участь артилеристів під командуванням Олекси Алмазова в Першому Зимовому поході 1919‒1920 років. Попри те, що під час цієї операції артилеристів через брак снарядів для гармат частіше використовували як кіннотників, вони з честю пройшли виправу. Саме алмазівці відіграли важливу роль у славнозвісному бою за Вознесенськ 15 квітня 1920 року, відбивши контратаки більшовиків.

«…його лицарський дух буде вічно жити в серцях „алмазовців“»

Після поразки Української революції та боротьби за українську державність у 1917‒1921 роках Олекса Алмазів подібно до багатьох українських військовиків був змушений емігрувати. 21 листопада 1920 року алмазівці перейшли річку Збруч у районі Підволочиська та були інтерновані на території Польщі.

На еміграції Олексу Алмазова підвищили до звання генерала-хорунжого Армії УНР та нагородили «Залізним Хрестом за Зимовий похід і бої» — єдиною бойовою відзнакою Армії Української Народної Республіки.

Перебуваючи в таборах для інтернованих, Олекса Алмазов дбав про вояків своєї частини, намагався організувати їхній побут та підшукати для них роботу. У вересні 1923 року це вдалося — вакансії для українців знайшлися на вугільній шахті товариства «Сатурн» у Сілезії. Сам генерал-хорунжий почав працювати на шахті помічником маркшейдера — гірничого інженера.

Новину не знайдено.

Невдовзі Олекса Алмазов переїхав до Чехословаччини, де здобув фах інженера-гідротехніка, закінчивши 1930 року гідротехнічний відділ Української господарської академії в Подєбрадах. Відтак працював за фахом у Луцьку на Волині, беручи активну участь у житті української громади.

Помер 51-річний Олекса Алмазов 13 грудня 1936 року. Похований у Луцьку. Некрологи на смерть військовика опублікували провідні українські газети того часу — «Діло» (Львів) та «Українська Нива» (Луцьк). Короткі згадки вмістили львівські «Правда» та «Наш Прапор».

Пам’ять видатного військовика гідно вшанували в незалежній Україні. На його честь названі вулиці у багатьох українських містах — Києві, Львові, Херсоні, Луцьку, Сумах, Дніпрі, Миколаєві та Винниках. 2018 року Указом Президента України почесне найменування «імені генерал-хорунжого Олексія Алмазова» присвоєне 406-й окремій артилерійській бригаді Командування морської піхоти Військово-Морських Сил Збройних Сил України.