Альона Гетьманчук
“Робитиму все можливе, щоб не було жодного відкату від позицій щодо перспективи членства України в Альянсі, які НАТО задекларувало раніше”
Якою ви бачите особисту місію, вступаючи на посаду глави Місії України при НАТО?
Це честь і певною мірою виклик, тому що за 16 років роботи в аналітичному секторі, а до того в медіа, у мене сформувався, як я жартую, менталітет вільної людини. Починати кар’єру держслужбовиці після 16 років у незалежному аналітичному центрі може виглядати достатньо складно.
Однак у контексті взаємодії з МЗС мені не потрібно починати з нуля. Щоб бути успішним і впливовим аналітичним центром, завжди потрібно було мати взаємодію, наскільки це можливо, з органами державної влади. Оскільки наш аналітичний центр завжди опікувався питаннями зовнішньої політики безпеки, основним нашим стейкхолдером було саме Міністерство закордонних справ, ми дуже багато взаємодіяли з ним на різних рівнях і в різних форматах.
Не можна сказати, що я беруся до цієї місії, не розуміючи, як працює МЗС, які є державні пріоритети, не кажучи вже про те, що напрацьовано дуже багато контактів і в самій системі Міністерства закордонних справ, і в посольствах. Так само давно сформовані контакти і зв’язки в країнах-членах НАТО і в штаб-квартирі Альянсу. Сказати, що я починаю із взагалі чистого аркуша, було б неправильно.
Щодо твого питання — я не впевнена, що можу сьогодні в принципі говорити про якусь особисту місію. Я вже є частиною великої української дипломатичної команди. Хоча досить символічно, що це чи не єдина закордонна дипломатична установа України, в назві якої є слово “місія” — і українською, і англійською мовами. Моя посада звучить як “глава Місії України при НАТО”, тож, очевидно, певне відчуття місії все ж має бути. Звісно ж, на основі Конституції України та пріоритетів, визначених Президентом України.
глава Місії України при НАТО Альона Гетьманчук і глава МЗС України Андрій Сибіга
Для мене членство України в НАТО — це питання не лише безпекових гарантій, а й гарантій суверенітету України, спроможності обирати не просто альянси й організації, до яких ми хочемо долучитися, а своє майбутнє в принципі. Ця довгострокова мета залишається. Я буду робити все можливе, щоб не було жодного відкату від позицій щодо перспективи членства України в Альянсі, які НАТО задекларувало раніше.
Однак моїм безумовним короткостроковим пріоритетом буде робити все для того, щоб використати всі наявні в НАТО програми й інструменти, аби зміцнити нашу обороноздатність, заохотити більше інвестицій в оборонні індустрії України та ресурсів для сталості сил оборони загалом. Якою би не була наступна фаза війни — чи це будуть військові дії такої самої інтенсивності, як ми бачимо сьогодні, чи це буде низькоінтенсивний конфлікт, чи якась із форм тимчасового припинення вогню або врегулювання — вона обовʼязково передбачає зміцнення нашої оборони і посилення або утримання військових позицій.
Другим аспектом є реалізація рішень Гаазького саміту НАТО щодо можливості включення допомоги для України та інвестицій в оборонне виробництво України у 5% бюджетних витрат на оборону країн-членів — нову оборонну ціль для країн Альянсу до 2035 року. Це дуже тривалий період, тому моє завдання — вести комунікацію, переконувати окремі країни-члени, щоб вони якомога швидше формували бачення, і включали допомогу для України й інвестиції у згадані 5% вже на рівні бюджетів на наступний рік.
Модернізація німецького основного бойового танка Leopard на заводі Rheinmetall AG в Унтерлюсі , Німеччина, 6 червня 2023 р.
Пріоритетом є працювати й на довгострокову перспективу, щоб в один момент Україна була абсолютно готовою стати членом НАТО, була максимально взаємосумісною у військовому і демократичному сенсі. Як стали, скажімо, Швеція і Фінляндія. Щоб членство України в НАТО, коли відкриється відповідне історичне вікно, вже було питанням техніки, а не політики.
“В НАТО сьогодні помітна не тільки нова роль, а й нова швидкість”
Чого перш за все очікує президент України від вашої роботи в найближчий період? Чи була така розмова?
У мене була можливість поставити таке питання пану президенту. Можу лише сказати, що ми маємо максимально сфокусуватися на практичному вимірі взаємодії з НАТО, на реалізації тих формулювань і рішень, які були ухвалені на Гаазькому саміті НАТО для того, щоб Україна не просто встояла, а щоб достойно вистояла і зрештою відбулась як сучасна європейська держава.
Це особливо важливо в контексті того, що сьогодні НАТО фактично набуває нової ваги в координації військових постачань, зокрема і летальних озброєнь від Сполучених Штатів. Запущений у роботу новий механізм PURL (Prioritised Ukraine Requirements List) — це перелік пріоритизованих потреб України, коли ми разом з американськими партнерами спільно напрацьовуємо перелік пріоритетних потреб, а потім за чіткої координації НАТО європейські держави-члени НАТО мають можливість дуже швидко ці потреби профінансувати. Чотири країни на момент нашої розмови вже долучились до цієї ініціативи і згенерували 1 млрд доларів буквально за два дні. Для мене це не просто про постачання військового озброєння чи техніки, хоча це теж неймовірно важливо, а й про нову філософію, нову роль НАТО в забезпеченні та підтримці безпеки України і потенційно нову роль у майбутньому завершенні війни. Це абсолютно новий зсув, який відбувся впродовж останніх двох місяців, після Гаазького саміту.
За адміністрації Байдена було зроблено все можливе, щоб максимально дистанціювати НАТО від будь-якого постачання летального військового озброєння для України, від будь-якої координаційної ролі, боячись спровокувати ледве не ядерну ескалацію з боку Путіна, і не бажаючи підігравати російським наративам про те, що з Росією воює НАТО, а не Україна.
Ми бачимо, що нинішня адміністрація не має таких фобій. Саме адміністрація Трампа запропонувала, щоб закупівлю американських озброєнь координувало НАТО. Це дуже серйозний імпульс, який потрібно підтримати.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте та президент США Дональд Трамп під час зустрічі в Овальному кабінеті Білого дому у Вашингтоні, 14 липня 2025 року
Також у цьому світлі наразі набувають нової ваги інструменти, запущені НАТО раніше. Скажімо, NSATU (місія НАТО з підтримки України, започаткована в липні 2024 — Ред.) — це ініціатива з безпекової підтримки й підтримки тренувань, яка базується у Вісбадені в Німеччині. До цього часу вона виконувала певну координаційно-логістичну функцію, але нині її роль суттєво зростає.
В НАТО сьогодні помітна не тільки нова роль, а й нова швидкість. 14 липня генсек Рютте і президент Трамп домовилися про новий механізм фінансування закупівель американської зброї, а реалізація цього процесу почалася вже на початку серпня, трішки більше ніж за два тижні. Ми бачимо, що НАТО може бути швидким, наші західні партнери можуть діяти дуже оперативно, коли є відповідна політична воля. У випадку з PURL — це наразі безпрецедентна швидкість.
Чи помічаєте зміну позицій країн, від яких залежить вступ України до НАТО, після саміту в Гаазі?
Вся історія відносин України з НАТО і нашої амбіції стати членом Альянсу — це про те, що завжди хтось був більш або менш не готовий. Коли наші партнери вагаються, ми маємо згадувати про наш власний шлях і те, наскільки ми часом були непослідовними, несистемними у своїх прагненнях.
То неготовим було українське суспільство: пам’ятаємо, що підтримка вступу країни в НАТО до початку агресії Росії проти України сягала не більше 32%. То неготовою була українська влада, то неготовими були деякі європейські країни-члени НАТО, то — Сполучені Штати. Завжди хтось не сприймав цю ідею й активно намагався кидати їй виклик.
Сьогодні ми у ситуації, коли кількість “неготових” до того, щоб у певний момент розблокувати запрошення для України в НАТО, є найменшою.
Є абсолютна готовність української влади. Є готовність українського суспільства, попри ті розчарування, які, маємо визнати, теж є серед українців через свідому відстороненість Альянсу від низки важливих для України політичних процесів і постачання летального озброєння у початковий період повномасштабного вторгнення.
Є підтримка в абсолютно більшості країн-членів і на рівні суспільств, і на рівні політичних еліт. Фактично нам на перспективу потрібно розблокувати рішення лише в одній країні — Сполучених Штатах.
“Є суттєва відмінність на сьогодні: по лінії НАТО ми можемо провести деякі рішення, які не змогли би провести по лінії Євросоюзу”
Чому важливий голос Трампа під час ухвалення рішень щодо України?
За часів адміністрації президента Байдена, в якого було дуже скептичне ставлення щодо майбутнього членства України в НАТО, були ще й європейські країни, які могли б опонувати, навіть якби він раптом погодився підтримати, наприклад, запрошення для України до Альянсу. Сьогодні є розуміння, що якщо це рішення буде ухвалене в Білому домі й саме президентом Трампом, то навряд чи будь-яка країна-член НАТО опонуватиме цьому.
Ми бачимо серйозну зміну позиції Німеччини з приходом канцлера Мерца. Бачимо, що є деякі голоси в Угорщині та Словаччині, але мені дуже складно уявити, що чи Орбан, чи Фіцо блокуватимуть рішення, якщо воно буде ухвалене президентом Трампом. Так само це стосується Польщі.
У цьому є суттєва відмінність на сьогодні: по лінії НАТО ми можемо провести деякі рішення, які не змогли би провести по лінії Європейського Союзу. Авторитет Дональда Трампа, його важелі впливу в позитивному сенсі на прем’єра Орбана дають можливість розблоковувати речі, які не можна розблокувати по лінії ЄС.
Можливо, завдяки цьому зв’язку з президентом Трампом ми навіть могли би переконати Угорщину розблокувати можливість отримати понад 6 млрд євро, передбачених ЄС по лінії European Peace Facility (EPF) та розблокувати початок переговорів про вступ до ЄС. Це збіг, але 6 мільярдів євро — якраз та сума, яка нам сьогодні конче потрібна на власне виробництво різних типів дронів та ракет. Президент України про це чітко заявляв.
Я не кажу, що це ті самі кошти, які могли б піти нам на виробництва, але сьогодні кожне євро і кожен долар важливі як для термінових закупівель обладнання і техніки, так і для інвестицій в оборонні виробництва.
Альона Гетьманчук
Чи зберігся скепсис Трампа щодо НАТО?
Справді, було багато дуже негативних очікувань щодо того, якою буде позиція Дональда Трампа за нинішньої каденції щодо майбутнього НАТО й участі Сполучених Штатів у Альянсі.
Деякі представники попередньої адміністрації Трампа навіть впевнено заявляли, що одним із перших його рішень на посаді президента буде вихід Сполучених Штатів з НАТО або ж перехід до режиму “сплячого НАТО”, коли США формально залишатимуться членами, але де-факто робитимуть усе можливе, щоб поступово виходити з Альянсу, і основне навантаження в обов’язку захищати євроатлантичний простір ляже на плечі європейських союзників.
Зобов’язання, які були підтверджені на Гаазькому саміті, дуже важливі, і зруйнували бачення, яке було в Москви, в Путіна, що НАТО доживає останні якщо не дні, то місяці.
“Європейці мають бути готовими до того, що залученість США у питання європейської безпеки зменшуватиметься, і їм самим доведеться більше дбати про свою безпеку”
Чого хочуть європейці від США в контексті безпекових гарантій?
Сьогодні в європейських столицях ми бачимо змагання двох ідей, які, на перший погляд, виглядають антагоністичними і взаємно несумісними.
Одна з них — робити все можливе, щоб США залишилися активно присутніми в НАТО та Європі загалом, починаючи від закупівель американського озброєння й закінчуючи готовністю витрачати 5% бюджетних видатків на оборону. Це була фактично умова Дональда Трампа для підтвердження зобов’язань США за статтею 5 Вашингтонського договору. Щоб США залишилися не лише з точки зору свого політичного зобов’язання щодо статті 5, а й в контексті присутності американських військ у Європі.
Друга — попри заяви адміністрації Трампа, що вони залишаються відданими статті 5 Вашингтонського договору, європейці мають у будь-якому разі бути готовими до того, що залученість Сполучених Штатів у питання європейської безпеки зменшуватиметься, і так чи інакше їм самим доведеться більше дбати про свою безпеку.
Ці дві ідеї зараз паралельно співіснують в одних і тих самих європейських будівлях в одних і тих самих офісах. Однак насправді вони є не антагоністичними, а цілком сумісними. Більша готовність європейців робити справедливий внесок у спільну оборону НАТО, у власну безпеку більше заохочує Сполучені Штати залишатися в Альянсі, цінувати свою присутність в Європі та поважати європейських союзників.
Спільні навчання військ НАТО та Польщі на півночі Польщі, 20 травня 2023 р.
Чи готова Європа до виведення військ США?
Переосмислення Трампа щодо ролі Сполучених Штатів у НАТО відбулось. І це переосмислення позитивне: на користь того, що США залишають за собою лідерство в Альянсі і продовжують бути активно залученими до всіх процесів. Так, ми поки що не знаємо, чи це переосмислення більш ситуативне, чи більш постійне. Але воно відбулося, зокрема, й тому, що європейці змогли показати: ми готові платити більше, готові брати на себе більше відповідальності. Ми готові на рівних, десь, можливо, навіть більше, ніж самі США, робити внесок у євроатлантичну безпеку. Звичайно, така позиція імпонує США. Що більше буде кроків із європейського боку, то більше Сполучені Штати будуть зацікавлені залишатися в НАТО.
Дуже важливо мотивувати європейських партнерів, щоб політичні декларації Білого дому щодо відданості статті 5 НАТО не “розслаблювали” їх, а, навпаки, мобілізували. Підготовка до потенційно меншої американської заангажованості у європейські безпекові справи має бути реальною.
Тим паче, що триває перегляд Пентагоном американської військової присутності у світі, і Європа — це перший регіон, який підпадатиме під можливі скорочення або дислокації американських військ. Ми не знаємо, скільки з 84 тисяч американських військових, присутніх на європейському континенті, будуть виведені, скільки будуть переміщені, але те, що це відбудеться, слід сприймати швидше як доконаний факт, а не щось малоймовірне. Ми ще не розуміємо, коли і наскільки швидко це відбудеться, але європейці до цього мають бути готові.
Десантники 2-го батальйону 503-го піхотного полку 173-ї повітряно-десантної бригади армії США піднімаються на борт C-17 Globemaster на авіабазі Авіано, Італія, в рамках навчань з швидкого розгортання. Армія США могла забезпечити розгортання будь-де в зонах відповідальності європейського, африканського та центрального командувань США протягом кількох годин після тривоги.
“Сьогодні ми у ситуації, коли кількість “неготових” до того, щоб у певний момент розблокувати запрошення для України в НАТО, є найменшою”
Яка користь від України як потенційного члена НАТО? Як Україна може посилити безпеку ЄС?
Звичайно, можуть утворитися певні безпекові прогалини, коли американці почнуть переміщати свої війська, а європейці ще не зможуть замістити це повною мірою. І роль України може бути тут дуже вагомою. Не тільки з погляду того, що в перспективі — підкреслюю, в перспективі, не сьогодні, коли ми маємо відбити російського ворога на наших кордонах — ми можемо допомогти замістити деякі американські контингенти. Але з погляду єдиної армії в світі, яка понад 3,5 роки протистоїть Росії на полі бою у сучасній війні, наша стійкість, наш досвід, наші технології є дуже цінними. Понад те, не будучи членом НАТО, ми фактично виконуємо стратегічну концепцію Альянсу, стримуючи Росію, згідно з документом, як “найбільш суттєву і пряму загрозу” для безпеки НАТО.
Є чимало можливостей, які ми можемо дати європейським країнам-членам для того, щоб вони могли посилити свою власну обороноздатність на випадок потенційної агресії РФ, щоб Європа загалом була більш самодостатньою, спроможною і більш самовпевненою у власних силах.
Я недаремно згадала про самовпевненість, бо саме її дуже часто бракує. Військова потуга країн Європейського Союзу разом становить 1,3 мільйона військових, — однозначно більше, ніж у Росії, і порівнювано зі Сполученими Штатами. Весь європейський компонент НАТО — близько 1,9 мільйона вояків. Якщо порівняти деякі інші позиції в кількісному вимірі — скажімо, за різними типами озброєнь і техніки, то європейці мали б бути набагато самовпевненішими, ніж вони є.
Сприйняття американської військової присутності в Європі як усталеної призводить до недостатнього лідерства з європейського боку?
За 75 років американської присутності в Європі у європейців виробилось відчуття, що Сполучені Штати є вічним лідером у питаннях безпеки Європи, а вони просто мають чітко рухатися в траєкторії, визначеній США. І європейцям складно уявити себе на лідерських позиціях.
Німецькі військові на бойовому танку Leopard2A7 і британські військовослужбовці на Challenger 2 під час танкових змаганнях Canadian Army Trophy на військовій базі Адажі, Латвія, 3 травня 2024 року.
Хоча насправді від самого початку планувалося, що американські війська будуть в Європі не більш як два роки. Коли президент Рузвельт відвідував перемовини в Ялті (4-11 лютого 1945 року — ред.), один із його ключових сигналів був, що ні Конгрес, ні американський народ ніколи не погодяться, щоб американські війська перебували в Європі більш як два роки.
Ми інколи сприймаємо як зраду Америкою Європи саму наявність думок про вивід чи дислокацію американських військ, але насправді маємо дякувати американцям, що вони затрималися в Європі на понад 75 років. Їхня присутність мала бути тимчасовою, а стала постійною.
Якою мірою європейці готові до підвищення такої відповідальності?
Двадцять років тому було складно уявити, що саме європейські військові будуть кістяком посиленої військової присутності, своєрідної стримувальної місії НАТО в країнах Балтії (Enhanced Forward Presence — EFP). Зараз саме європейські країни формують цю стримувальну силу, зокрема німецький контингент у Литві.
Йдеться не тільки про військову присутність, а й про деякі спроможності, які європейським країнам буде складно замістити впродовж щонайменше кількох років, наприклад, спроможність здійснювати ефективне командування багатонаціональними силами, на належному рівні координувати, забезпечувати логістику.
Скажімо, за деякою інформацією, востаннє британський генерал брав на себе командування дивізією в 10-15 тисяч військових у 2003 році, ще під час війни в Іраку. Всі звикли, що цим опікуються Сполучені Штати, це їхня частина роботи, це сприймалося як само собою.
Одна з дуже палких дискусій, яка тривала останніми місяцями і є достатньо індикативною щодо того, наскільки США будуть відходити взагалі з Європи і з НАТО, — це посада головнокомандувача Об’єднаних сил НАТО в Європі (SACEUR), яка традиційно належала американцям. Вперше почалися дискусії, що, можливо, це мав би бути європеєць, але навіть в адміністрації Трампа не знайшли спільного знаменника щодо цього і все ж призначили американця Алексуса Гринкевича. Цікаво, що він білоруського походження, його дідусь у 1899 році виїхав із Мінська в Сполучені Штати. Гринкевич сьогодні відіграє дуже важливу роль в ініціативі PURL, і я з нетерпінням чекаю зустрічі з ним.
Генерал-лейтенант Алекс Грінкевич виступає на пресбрифінгу в Пентагоні, 17 березня 2025 року
Чи може свідчити заява посла США при НАТО Метью Вітакера про зміну стратегії щодо Росії? На початку серпня він сказав, що “неможливо зрозуміти думки Путіна, бо вони хворі, викривлені й, ймовірно, нелогічні. Але, я думаю, що він не хотів би змагатись з найпотужнішою армією світу, якою є армія США”.
Мет Вітакер — дуже важливий посадовець і дипломат. Це людина, яка дійсно має позицію, вплив, бачення. Теж із великим нетерпінням очікую зустрічі та початку роботи з ним у Брюсселі. Загалом у контексті США важливо відрізняти зміну риторики та зміну стратегії. Не завжди перше супроводжується другим.
Адміністрація Трампа у перші місяці намагалася перезавантажити відносини з Росією?
Не маємо забувати, що кожна американська адміністрація починала свою каденцію зі спроби знайти максимальні точки дотику і вийти на адекватний діалог, чи навіть певний вид партнерства з Росією, під якою б назвою цей процес не фігурував — перезавантаження чи встановлення передбачуваного діалогу.
В контексті другої каденції Трампа, звичайно, це відбувається в загостреній формі, тому що збігається у часі з повномасштабною війною Росії проти України та бажанням Дональда Трампа її зупинити. Тобто відбулась накладка двох треків: перезавантаження відносини з Росією і “миротворчого” треку, повʼязаного з бажанням якомога швидше завершити війну.
Звичайно, Путін цим намагається активно скористатись. Водночас для нас теж відкриваються нові вікна можливостей. Ще кілька років тому було складно уявити, що ми можемо обговорювати зі Сполученими Штатами, світовим лідером озброєнь, багатомільярдну угоду щодо продажу українських дронів. Коли ми аналізуємо це, то розуміємо, наскільки Україна є не просто невіддільною частиною євроатлантичної безпеки, що, до речі, було підтверджено в декларації Гаазького саміту, а й робить свій внесок у цю безпеку не на рівні політичних декларацій, а дійсно з допомогою конкретних практичних кроків.
Альона Гетьманчук
“Деякі країни Європи досі не розуміють, що війна Росії проти них вже розпочалась. Вона вже ведеться на гібридному рівні”
Які приклади комунікацій із суспільствами щодо потреби збільшувати видатки на оборону, бачимо у європейських країнах, членах НАТО? Є загроза, що популістичні своєю риторикою нівелюватимуть цю ціль в очах громадян?
Звичайно, це виклик. Популістичні сили в різних країнах будуть ставити ці питання.
За Німеччину в цьому сенсі я більш спокійна, ніж за деякі інші країни. Опитування, проведені останнім часом, показують, що близько 75% німців підтримують підвищення оборонних витрат, підтримують інвестиції у власні оборонній індустрії.
Великою мірою це заслуга Фрідріха Мерца, який зміг пов’язати наявність загрози з Росією та показав економічні переваги такого кроку. Велику роботу ще до нього зробив міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який інвестував дуже багато енергії в те, щоб на конкретних прикладах, цифрах продемонструвати, що Росія дійсно являє собою загрозу для безпеки Німеччини.
Коли суспільство розуміє, що є ця загроза і їй потрібно запобігти, то ставлення до збільшення видатків інше. Іспанський прем’єр Педро Санчес, наприклад, робив усе можливе, щоб довести іспанському суспільству, що загрози немає і Росія ніколи не буде спроможною дійти до Піренейського півострова — так, начебто росіяни планують на танках туди дійти. Ми чудово розуміємо, що якщо буде війна щодо будь-кого з країн-членів НАТО, то це буде війна іншого типу, ніж сьогодні відбувається в Україні. Вони мають бути готовими до цього теж. Цікаво, що іспанське суспільство більш прихильно ставиться до збільшення видатків, ніж політична сила Педро Санчеса.
Я недаремно згадую цих двох політиків. Адже відповідь на це питання полягає в тому, наскільки лідери країн готові чесно, відверто і аргументовано говорити зі своїми виборцями, зі своїми суспільствами.
Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц (у центрі) під час пресконференції у офісі канцлера в Берліні, 18 червня 2025 року.
Мерц це зробив таким чином, що пов’язав загрозу Росії з економічними вигодами, які зʼявляться для німецьких оборонних індустрій. Це спрацювало, тому є достатньо високий рівень підтримки в німецькому суспільстві, незважаючи на те, що популістичні сили позиціонують це як вибір між мілітарною і заможною країною (welfare state vs warfare state).
Якою може бути роль НАТО, щоб унеможливити втручання Росії у внутрішню політику країн-членів у Європі?
Український досвід може бути дуже важливим і з точки зору того, як ми пройшли від моменту російських гібридних загроз, політичного, енергетичного шантажу, кібератак до повномасштабного вторгнення. Як “розпізнати” момент початку війни Росії проти тієї чи іншої країни.
Деякі країни Європи досі не розуміють, що війна Росії проти них вже розпочалась. Вона не ведеться за допомогою танків і масованих ракетних атак як щодо України, але вона вже ведеться на гібридному рівні.
Для країн, які це розуміють, наш досвід дуже важливий. Їм цікаво, які кроки чи дії Росії сигналізують, що вона де-факто почала агресію проти тієї чи іншої країни і як її зупинити на тих початкових стадіях. В нас є нова інфраструктура з НАТО, яку зараз потрібно максимально активізовувати з огляду на нову динаміку в Альянсі, що склалась після Гаазького саміту. Один з елементів інфраструктури — це JATEC у Польщі (Спільний Центр НАТО-Україна з аналізу, підготовки та освіти JATEC — ред.), створений для вивчення досвіду, вивчення уроків. Там ми можемо дуже багато таких речей пропрацьовувати.
Спільний центр з аналізу, підготовки й освіти JATEC (NATO-Ukraine Joint Analysis, Training and Education Centre) — спільний проєкт України та НАТО.
“Військова взаємосумісність із НАТО дійсно дуже важлива, але демократична взаємосумісність є не менш важливою”
Чому взаємосумісність із НАТО є важливою для нас?
Маю наголосити, що військова взаємосумісність дійсно дуже важлива, але демократична взаємосумісність є не менш важливою.
Навіть якщо при ухваленні рішень щодо нашого майбутнього в НАТО це не буде ключовим аргументом, очевидно, що деякі країни-члени можуть скористатись будь-якими нашими недоліками, щоб використати це як аргумент, щоб сказати нам “ні”, замість того, щоб сказати “так”.
В нас сформувались особливі відносини під час великої війни з країнами Північної Європи, вони якраз є зразковими в сенсі того, як можна синхронізувати військову і демократичну взаємосумісність та можуть показувати нам приклад у дуже багатьох питаннях. Тому мені б хотілось, щоб ми рівнялись на них, а не, скажімо, оглядались на Угорщину чи інші країни, до яких є певні питання.
Так склалось, що ми маємо, як висловився колись один із європейських політиків, бути білішими за сніг. На жаль, ми, Україна, покарані за помилки і прорахунки багатьох країн, які раніше за нас долучались до НАТО, до Європейського Союзу. Після кожної хвилі розширення вимоги стають все жорсткішими, аби впевнитись, що ми дійсно вже готові, дійсно “свої”. Але, з іншого боку, ми теж маємо говорити, що чимало стандартів НАТО, як і регуляцій Європейського Союзу, орієнтовані на мирні часи та потребують негайної адаптації до воєнного часу.
Альона Гетьманчук
Чим небезпечна забюрократизованість НАТО?
Ми усвідомлюємо це і дуже багато говоримо з європейськими партнерами, а більшість із них — ще й країни-члени НАТО, про те, що вони не можуть бути достатньо готовими до потенційної війни з Росією, якщо будуть далі керуватись усіма регуляціями для мирного часу.
Коли ми говоримо про нарощування оборонних видатків у європейських країнах — це важливе питання, але збільшення бюджету саме по собі не є мірилом того, що країна стає більш обороноздатною.
Я особисто дуже вітала рішення, щоб розділити згадані 5% на 3,5%, які будуть витрачатися винятково на оборонні потреби, і на 1,5%, які будуть іти на потреби, пов’язані з безпекою й обороною в ширшому контексті, зокрема інфраструктурою. Сподіваюся, що цей розподіл допоможе країнам посилити саме свою обороноздатність, а не лише, скажімо, побудувати нові дороги.
Є ще більш важливе питання, бо стосується не тільки європейських союзників НАТО і Канади, а й самих Сполучених Штатів, — про нарощування оборонних виробництв. Тут проблема набагато серйозніша, глибинніша. Я чую часто нарікання від європейців, що для того, щоб в Європі не лише відкрили нове оборонне виробництво, але навіть розширити діюче, потрібно понад рік чекати на відповідний дозвіл. І це в той час, коли на європейському континенті йде повномасштабна війна, і маємо дбати не лише про якість виробництва, але про швидкість і масштабування.
Джерело: Альона Гетьманчук: «Україна фактично вже виконує стратегічну концепцію НАТО»
