Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді з міністром закордонних справ Китаю Ван Ї під час зустрічі в Нью-Делі, 19 серпня 2025 року.
Днями голова МЗС Китаю Ван Ї побував у Нью-Делі. Домовилися якнайшвидше відновити авіарейси, припинені ще 2020 року, взаємно спростити видачу віз туристам, бізнесменам, журналістам тощо. А головне — розпочати переговори про делімітацію кордону на спірній ділянці в Гімалаях.
Ці дива умиротворення чинить політика Дональда Трампа — у тому сенсі, що «Трамп штовхає Індію в обійми Китаю», вважають в Українській асоціації китаєзнавців. Погроза подвоїти тарифи на індійські товари, до 50 %, через закупівлі російської нафти зруйнувала роки зближення Вашингтона з Нью-Делі і стимулювала Індію тимчасово зблизитися з Китаєм, попри їхню стратегічну конкуренцію в регіоні. «У нинішній міжнародній ситуації стратегічна значущість китайсько-індійських відносин стає дедалі помітнішою», — заявив під час візиту в Індію Ван Ї. Тепер питання — наскільки справжнє та глибоке або ж поверхнево-демонстративне це потепління відносин і чи виграє щось додатково від того Росія. Досі вона успішно будувала відносини з обома країнами, а в Пекіні на Моді чекатиме не тільки Сі Цзіньпін, а й Путін.
Задумали миритися, аж тут тарифи Трампа
Ладакх — це високогірний пустельний район на півночі Індії, частина штату Джамму та Кашмір. У минулому окреме князівство, центр тибетського буддизму і важливий хаб на шляху караванів. А нині ціль територіальних зазіхань Китаю, що вважає своїм прикордонний регіон Аксай-Чин. У 60-х конфлікти за нього закінчилися утворенням лінії фактичного розмежування. Питання, як ділити землю, відклали на потім. У червні 2020-го китайці вирішили, що «потім» настало — війська Народно-визвольної армії Китаю з кийками і штик-ножами в руках перетнули лінію розмежування в долині Галван і розпочали бій (ножами, бо з 1996-го в регіоні чинна заборона використовувати вогнепальну зброю). Уперше за 45 років у результаті зіткнення тут загинули люди — кілька десятків бійців обох армій. Унаслідок цього країни обопільно припинили авіасполучення, прикордонну торгівлю й ужили інших заходів, що показали: відносини приморожуються, розповідає Наталія Плаксієнко-Бутирська, експертка з питань Східної Азії, старша аналітикиня Центру «Нова Європа». Після того відбулися понад 20 раундів перемовин на рівні військових, щоб знизити напругу, розвести війська.
Зліва направо: президент Китаю Сі Цзіньпін, президент Росії Володимир Путін і прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді перед пленарним засіданням саміту БРІКС 2024 в Казані, 23 жовтня 2024 року.
І вже аж на саміті БРІКС у Казані в жовтні 2024-го зустрілися Моді й Сі Цзіньпін, готові до співпраці. «Вирішили, що це краще, ніж боротьба, і потрібна розрядка. Зустрічі, що відбуваються (між представниками країн. — Ред.) зараз, були заплановані раніше», — каже Плаксієнко-Бутирська.
Тільки довелося прискоритися, коли Штати застосували свою митну політику. Китай відразу почав будувати антиамериканську коаліцію, до якої, щоправда, було небагато охочих (вигідніше ж маневрувати між КНР і США). А Індія, за словами експертки, мала свої розрахунки. Понад 20 років США робили ставку на неї як на силу, здатну врівноважувати вплив Китаю в регіоні. Мали низку договорів про військово-технічну співпрацю, інвестиції. Натхненний цим очільник уряду Індії поставив собі за мету вивести її на третє місце у світі за рівнем ВВП. І так, щоб водночас зберігати принцип стратегічної автономії, нейтральності, не дружити проти когось у жодному блоці. Навпаки — приєднуватися до різних організацій, навіть до БРІКС, хоча в ній ті самі Пакистан з Китаєм. Нічого особистого, мовляв, тільки бізнес.
Нарендра Моді ще за першого пришестя Дональда Трампа в Білий дім налагодив з ним хороші стосунки, і коли тривали президентські вибори в США, зберігав, на відміну від багатьох політиків, спокій. А взимку одним з перших побував з візитом у Вашингтоні. «Прем’єр Індії вважав, з Трампом узагалі не буде проблем. І ці тарифи стали холодним душем, ще й ударом по цілій стратегії, яку довелося міняти, і самолюбству», — зазначає Плаксієнко-Бутирська. Налаштувалися на швидкий ріст — і тут тарифи, що вже псують економічні показники.
Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді і президент США Дональд Трамп прибувають на пресконференцію у Східну кімнату Білого дому у Вашингтоні, 13 лютого 2025 р.
Це наклалося на попередні взаємні реверанси та домовленості з Китаєм. І вилилося у спробу продемонструвати Штатам, що Індія може по-різному будувати свої відносини з іншими країнами і завжди знайде альтернативу, пояснює експертка. Китай — чудовий варіант для такої «сцени ревнощів», бо стабільно намагається сформувати спільноту країн для економічного і технологічного протиставлення США. «Тож цю зустріч між лідерами Індії та КНР можна розглядати як знак Вашингтону, — вважає Плаксієнко-Бутирська. — Особливо тому, що американці відмовилися зустрітися з індійцями 25–29 серпня (скасували запланований візит американських торговельних переговірників до Нью-Делі. — Ред.), коли Індія сподівалася владнати проблему тарифів і вийти хоча б на 15 %, які США дали своїм союзникам Кореї та Японії».
Якщо Дональд Трамп спробує сегментувати світовий ринок товарів і послуг, то для Індії з Китаєм залишатися в орбіті США означатиме йти проти власних інтересів, пояснює політичний аналітик Ігар Тишкевич. «І політика Білого дому буде стикатися з протидією держав, що не примиряться з такою конструкцією світової торгівлі. Вони розвиватимуть відносини з КНР», — каже він.
І не лише Індія. Після перших же заяв про тарифи з Вашингтона вперше за 11 років зібралася комісія з питань розвитку торговельно-економічної співпраці за участю Південної Кореї, Японії та Китаю, нагадує аналітик. Хоча дві перші учасниці завжди сприймалися Штатами як країни, що мали стримувати КНР у регіоні. «І потім раптово Трамп знизив тарифи для Кореї та Японії», — каже Тишкевич.
політаналітик Ігар Тишкевич
Тепер Нарендра Моді збирається на саміт Шанхайської організації співробітництва, який розпочнеться 31 серпня. «Бо це вигідно економічно. Краще врегулювати конфлікт, щоб тримати ситуацію під контролем. Це типовий азійський підхід, який демонструє багато країн Сходу», — пояснює Плаксієнко-Бутирська.
Майже друзі, завжди конкуренти
Індійська політика тепер одночасно і тиск на США, і реалізація давніх планів. Так збіглося. Власне, Індія і досі успішно торгувала з Китаєм, була його провідним комерційним партнером попри всі територіальні суперечки, зауважує експертка з питань Східної Азії. І навіть дуже покладається на поставки з КНР — зокрема, рідкісноземельних металів, компонентів для фармацевтичного виробництва. «Індія на 60 % покладається на внутрішній ринок, економіка орієнтована на нього, і Моді намагається його протекціонувати (що й стало причиною проблем зі США), щоб менше залежати від зовнішніх факторів, — пояснює вона. — Та промисловість Індії багато в чому залежить від безперебійності поставок з Китаю».
Але повна гармонія між сусідами насправді є хіба що на світлинах з усміхненими політиками. Йдеться не стільки про зближення, щоб іти в одному фарватері, скільки про зменшення вірогідності конфліктів у відносинах, про загальне покращення, вважає Ігар Тишкевич.
І підхід непоганий, щоб не нагнітати ситуацію, погоджується Наталія Плаксієнко-Бутирська, але територіальні суперечки КНР та Індія так не владнають. «Ладакх не єдина ділянка кордону, що викликає суперечки, і нинішнє потепління не розв’язує проблеми, яка нависає великим мечем над відносинами двох країн», — каже вона.
Наталія Плаксієнко-Бутирська
Ще є Пакистан, з яким тісно співпрацює Китай, перераховує точки тертя з Індією експертка. Інвестиції КНР у китайсько-пакистанський економічний коридор уже перевищили 60 млрд доларів, і частково він проходить через Кашмір — територію, яку Індія вважає своєю. Тобто наступає на болючу мозолю. 20-денна цьогорічна війна Індії з Пакистаном теж продемонструвала, що КНР підтримує його і розвідданими, і зброєю в протистоянні з Індією.
Річ не тільки в територіальних суперечках — Китай ще й поступово розширює сферу впливу на країни, які традиційно в колі друзів Індії: Непал, Бутан, Шрі-Ланка — колишні складові Британської імперії і пояс безпеки Індії. «Почалася конкуренція за вплив на ці близькі політично Нью-Делі країни, і вона жорстка, — каже пані Наталія. — Індія намагається запропонувати їм більше, ніж Китай».
Нині Індія може вигадувати різні форми тиску на Штати, надсилати різні сигнали, але навряд чи розверне політику різко в бік Китаю — між ними купа геополітичних проблем, що робить відносини багаторівнево непростими.
«Китай претендує на глобальне лідерство, і Індія в цьому де-факто його конкурент, — каже Ігар Тишкевич. — Глобально країни залишаються і партнерами, і конкурентами одночасно».
Партнерами — хоча б тому, що доводиться балансувати, змінювати хоча б ситуативно підходи і зближуватися з КНР бодай торгівельно, щоб компенсувати економічні втрати від тарифної війни зі Штатами, пояснює Плаксієнко-Бутирська. Хоча Китаю теж хотілося б нівелювати індійську противагу в регіоні, форпост США в Індійському океані. Зближення сусідів зі США Пекіну дуже не подобалося. Тепер він скористається шансом попсувати їхні зв’язки і продемонструвати, що якась, та компанія однодумців проти тарифної політики Трампа збирається. «Це не призведе до міцних китайсько-індійських відносин, вони будуть прагматичні і дещо більш контрольовані, — міркує експертка з питань Східної Азії. — Їхні проблеми не мають близького рішення: до демаркації кордонів, умовно кажучи, не дійде».
Індійські військові машини з особовим складом рухаються по шосе, що веде до Ладакху, поблизу літньої столиці індійського Кашміру, 7 вересня 2020 року
Індія розуміє, що її геополітичний супротивник не США, а Китай, каже головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень та економіст Іван Ус. «У перспективі вона повернеться не те що до прозахідного табору, але до табору, що сприйматиме Китай як загрозу для багатьох», — переконаний він.
Що отримає Росія від зближення партнерів
Нас у цій історії найбільше цікавить, чи зміцнять Росію події в Південно-Східній Азії. Індія, ймовірно, заглибиться у свою попередню політику стратегічної автономії і далі братиме від відносин з іншими країнами максимальну вигоду для себе — як від РФ, так і від КНР, вважає Плаксієнко-Бутирська.
Але політика індійців і китайців стосовно Росії завжди відрізнялась. Індія набирає геополітичну міць і використовує все для цього, тож Росія — лише інструмент збільшити додану вартість індійської економіки», — каже експерт з питань Росії Ігар Тишкевич. А КНР уже сьогодні одна із супердержав на планеті, і мета Пекіна — максимально збільшити економічну залежність РФ. Причому мова вже не так про торгівлю, як про переведення РФ на китайську технологічну базу, пояснює аналітик.
До 2022 року Росія фактично ще була частиною американсько-європейського технологічного простору — технології, обладнання закуповувала на Заході. А такі речі де купуєш, там потім і апгрейдиш, обслуговуєш, втягуєшся в певну мережу. Китай докладав максимум зусиль, продаючи і навіть надаючи Росії техноскарби, щоб та змінила технологічну орієнтацію, втягнулася в його простір. Тож обидві країни торгують з РФ, але Індія — щоб мати вигоду, а Китай — щоб прив’язати до себе російську економіку. «Не можна сказати, що тепер вони єдиним фронтом змінять характер співпраці з РФ: їхні цілі різні, — вважає Тишкевич. — Але співпраця — торгівля — гарантовано триватиме».
РФ і Китай обмінюються теками після підписання договорів у Кремлі, 8 травня 2025 року
Та є нюанс — на яких саме умовах. Є прайскеп, встановлений країнами Європи на російські енергоресурси. Завдяки сірим схемам нафта з РФ часто потрапляє на європейський ринок за цінами, що перевищують гранично встановлені. І є лише дві країни, що користуються можливостями так торгувати і в офіційних контрактах викручують Москві руки, нагадує експерт з питань Росії. «Це Індія, яка купувала російську нафту із суттєвим дисконтом — нижче від прайскепу, встановленого на рівні 60 доларів за барель, і Китай, що у статусі покупця останньої надії готовий купувати лише дуже дешево», — каже він. І взагалі все хоче дуже дешево. Минулоріч Пекін відмовився фінансувати будівництво газогону «Сила Сибіру», але оголосив, що купував би газ із цього газогону по 60 доларів за 1000 кубометрів. «А це нижче за російську внутрішню ціну», — наголошує аналітик.
Уже чотири державні заводи Індії відмовилися купувати нафту РФ, і та намагається переорієнтувати поставки на Китай, зауважує економіст Іван Ус. Окремі осінні партії арабської нафти НПЗ Індії придбали в альтернативних постачальників, а Китай викупив 15 відмовних партій російської. І на цьому РФ точно втратить. «Бо Китай купуватиме зі своєю знижкою, і вона відчутна», — пояснює Ус.
Вважають, що коридор собівартості російської нафти — $45–50 за барель, а барель Urals зараз коштує $55. «Зі знижкою вона впаде ближче до $50, і цілком можливо, що в цій ситуації КНР змушуватиме РФ постачати нафту на рівні собівартості, тож Росія не зароблятиме, — вважає економіст. — Хоч цих деталей ніхто не розкриє, звісно».
Майданчик для співпраці — КНР, РФ, Індія — є, і Росія намагалася просувати його, щоб спільні людські, фінансові та сировинні ресурси утворили міцну економічну зграйку, розповідає Наталія Плаксієнко-Бутирська. Тристороння діяльність заглухла після 2022 року. Через взаємну прохолоду між Індією та Китаєм Кремлю довелося балансувати між ними, але потепління стане ґрунтом до відновлення її зусиль. «Просуватиме знову цей майданчик, щоб демонструвати гарні відносини з партнерами, існування певної коаліції, — міркує експертка. — Ситуативно співпраця на трьох може відновитися (окремі проєкти), але не варто очікувати міцного ядра». Бо Індія не може не оглядатися на відносини із Заходом, а її взаємодія з РФ має геть не ті мотиви, якими керуються китайці.
Так, Індії абсолютно недоцільно підтримувати Москву політично, каже Ігар Тишкевич, вона воліє зберегти системну взаємодію з ЄС та зі США. Та й Китай розглядає Росію як сировинний придаток, прив’язаний економікою до китайської. «Навіщо їм обом змінювати цей стан справ? Використовуватимуть і далі слабкість РФ так, щоб не зміцнювалась», — упевнений він.
Але сама Росія вбачає у примиренні партнерів матеріалізацію антиамериканського блоку, вважає Іван Ус. Досі її ініціативи протистояти Штатам на рівні БРІКС упиралися в погані відносини між головними слонами об’єднання — Індії та КНР. «І це заважало інституційному розвитку БРІКС, — пояснює експерт. — А зараз виникає підґрунтя для нормалізації відносин (і теоретично — розвитку. — Ред.)». Чи це вдасться — є сумнів. США апріорі налаштовані, що їхній основний конкурент — це країни так званого Глобального Півдня, і Дональд Трамп уже анонсував ще вищі мита і жорсткі заходи, якщо з’явиться відчуття, що ці країни (насамперед члени БРІКС) прагнутимуть створити власну торгову валюту, аналог платіжної системи SWIFT тощо. «Така пропозиція вже лунала від Бразилії (у липні 2025. — Ред.), але тоді Індія з Китаєм не підтримали її», — нагадує експерт.
–
Іван Ус
А головне — Індії стратегічно ближча компанія США, Великої Британії, Японії, Австралії, каже економіст. Китай досі вважає Індію, що вже перегнала його за кількістю населення (у 2024-му було 1,409 млрд у Китаї і 1,451 млрд в Індії) молодшим партнером, а та з цією роллю не погоджується.
«Думаю, ці суперечності ще вистрілять, і США ще зрозуміють, що не варто так нападати на Індію, а повернутися до тактики Байдена, хоч як це Трампу й неприємно», — каже Іван Ус.
Джерело: Пекін плюс Нью-Делі: які вигоди може дати Росії зближення Китаю та Індії
