Михайло Винницький
Оптимізація системи
Я так розумію, що відставка була очікувана для вас, принаймні з моменту змін в уряді?
Надходила різна інформація про ті дискусії, які відбувалися під час перепризначення нового Кабміну, перепризначення міністра Оксена Лісового. Була чітко зафіксована домовленість про скасування наказу щодо дистанційного навчання. А стосовно кадрових змін, то нічого офіційно не фіксували. Так чи інакше, скажу відверто, я і без того планував вже завершувати свій термін. Залишався, бо мене про це просив міністр, а не тому, що я мав якісь особливі амбіції. Вважаю себе технократом, зайшов зробити певну роботу. Що вдалося зробити, те й зробив.
Якщо ви планували іти, чи це означає, що ви вважали виконаними свої задачі на посаді?
Скажу так. Певної миті стало зрозуміло, що ми заходимо в інший політичний цикл, в якому реформування системи освіти не в пріоритеті. Зараз в пріоритеті інші речі, які пов’язані радше зі стабілізацією ситуації.
Тобто фіксуємо, що є?
Я думаю, що на цей момент так. Дуже багато речей зроблено вперше і добре. Я маю чим пишатися. Грантами, тою прозорістю, яка була привнесена, можливостями, які дає закон про індивідуальні освітні траєкторії. Ми запустили навчальну програму для університетських керівників. А з іншими речами зараз доведеться трошки почекати.
Учасники програми професійного розвитку академічних менеджерів.
Віцепрем’єр Михайло Федоров анонсував нові підходи в реорганізації закладів вищої освіти. Камінь спотикання — оптимізація мережі?
Зрозуміло, що це був основний камінь спотикання, тому що саме під час процесу реорганізації ми наступили на інтереси дуже багатьох людей, які звикли до певних бізнес-моделей. Я вже дещо озвучував. По-перше, можемо говорити про такі маленькі порушення, які, наприклад, виявили в Уманському державному педагогічному університеті при його приєднанні до Уманського національного університету. Ми побачили, що там була практика однорічних контрактів для науково-педагогічних працівників. І мені розповіли про традицію, що за поновлення себе на посаді з вересня кожен науково-педагогічний працівник мав відповідно віддячити своїй адміністрації. Водночас величезний фінансовий тягар ліг на державу у вигляді невикористаних відпусток. Це фактично 30 млн грн.
Такі ось речі у щось вилились, крім розмов?
Те, про що я зараз говорив, не є кримінальним правопорушенням, яке можна було б зафіксувати, бо ніхто свічки не тримав. Невикористані відпустки — це порушення трудового законодавства. Де є можливості для порушення кримінального провадження, то це випадок Одеської юридичної академії. Там справу передали до правоохоронних органів, оскільки викрили, що у 2023-му академія отримала фінансування на 2155 бюджетників, а фактично їх було 1048. На кожного бюджетника держава в середньому витрачає 50 тис. грн. Можна порахувати збитки.
Крім того, є маленькі правопорушення, які пов’язані з тим, що в цьому університеті існує посада президента, яку обіймає Сергій Ківалов. І це не передбачено законодавством. Може бути або ректор, або президент. А в цьому університеті чомусь так сталося, що є і те, і те. І тут питання до попереднього міністра, чому затверджений відповідний статут з таким двовладдям. До речі, ще один заклад має таке правопорушення — це НУБіП, де президентом є Станіслав Ніколаєнко.
Одеська юридична академія
За Одеську академію вас час від часу підколюють. Позаминулого року ви відвідували академію і хвалили заклад.
Я ніколи не казав, що це нехороший заклад. Вважаю, що він і далі залишається хорошим. Те, що він буде приєднаний до Одеського національного університету ім. Мечникова, тільки покращить цю якість. Студенти матимуть більші можливості в умовах більшого університету. І питання при реорганізації закладів не в тому, що міністерство нібито знищує заклад. Це дуже маніпулятивно. Нічого не знищується. Навпаки. Студенти залишаються студентами на тих самих умовах фінансування, на тих самих програмах. Викладачі залишаються тими самими викладачами. А от адміністрація може постраждати, бо замість двох стане одна.
Одеську юридичну академію очолює людина, яка тримає в себе на столі фотографію з Путіним під час вручення ордена. Це я побачив, коли їздив до них. Думаю, всім зрозуміло, що на якомусь етапі ухвалили рішення набагато вище, ніж на рівні Міністерства освіти і науки, що така людина не повинна бути в системі державної освіти і не має очолювати один з ключових закладів, який готує суддів, прокурорів і адвокатів у країні. Мені можна дорікати зі зволіканням, але ще раз — деякі речі у виконавчій владі здійснюються швидше на виконання тих рішень, які ухвалюють на вищому рівні.
Тобто ваша позиція щодо пана Ківалова завжди була такою, що йому не місце в системі?
Я хотів би сказати так: є керівники закладів, які дуже сильно тримаються або тримались за свої місця. Це добре відомі в освітніх колах прізвища. Приміром, Луцький, колишній ректор Національного авіаційного університету. Його вдалося усунути з посади у зв’язку з роз’єднанням НАУ і створенням КАІ та Української державної льотної академії. Є Андрій Одарченко, пов’язаний з Державним біотехнологічним університетом у Харкові. Він, як ви знаєте, зараз утікач. Далі маємо прізвище Ківалова. Я вже згадував Ніколаєнка. Або Володимир Онищенко, який був ректором Полтавської політехніки з 2003 року. Бортняк у Києві, це Таврійський університет. Поплавський.
Сергій Ківалов під час випуску в Одеській юридичній академії в лютому 2025 року
Вони вважають університети приватизованими ними самими. А це державні університети, і держава має відстоювати свої права на те, щоб управляти ними. Але коли вони стають “прихватизовані”, то це проблема. Тим більше це проблематично, коли такі люди починають знаходити собі, як би це сказати, партнерів у своїх діяннях серед депутатського корпусу. Зараз, приміром, маємо цікаву історію, яка розгортається навколо приєднання Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка до Подільського державного університету. Тому що насправді це не боротьба Міністерства освіти взагалі. МОН прийшов із запитом на реорганізацією місцевих закладів. Як саме це робитиметься, дали на відкуп місцевій владі. Але як виявилося, у депутата Верховної Ради, мажоритарника з Кам’янця-Подільського, і місцевого губернатора (до речі, вони з однієї політичної сили) різне бачення. І на Міністерство освіти пішло дуже багато різного негативу, конкретно на мене. Але до чого тут міністерство? Ми стали заручниками таких собі маленьких політичних міжусобиць. Їх виявилося в країні дуже багато. Деякі підкріплені фінансовими потоками, деякі просто підкріплені амбіціями самих ректорів, самих політиків. І склалися так зорі, що ці люди, які накопичили певне своє невдоволення, вирішили, що можуть його якось виплеснути. Це те, що відбулося.
Прізвища, які я озвучив, як кажуть, велика риба. А ще є багато дрібної, різних ректорів, які залишаються довго на посадах. Це і Харківська політехніка, і Харківський економічний університет. За попереднього міністра відбулась реорганізація двох університетів задля того, щоб залишити ректорів при посаді. Йдеться про Київський національний торговельно-економічний університет і Педагогічний університет ім. Драгоманова.
Державний торговельно-економічний університет
Я хочу закцентувати, що загалом річ не в прізвищах, а в самому факті обману системи. У 2014 році парламент ухвалив закон про вищу освіту, де прописали два терміни для ректорів. І фактично у 2024-му, 2025-му 35 ректорів мають змінитися чи вже змінилися. Це чверть від усіх, і це дуже багато. Але на будь-який закон завжди знайдеться юрист з Одеси, який відшукає спосіб, як його обійти. А якщо тільки ти починаєш писати закон проти негідників, то розумієш, що насправді каратимеш тих, хто доброчесний.
І насправді я пишаюся тим, що під час дванадцяти реорганізацій, які ми провели протягом двох років, немає жодного випадку, коли ми продовжили термін ректора на посаді, якщо строки спливали. В деяких випадках призначали виконуючих обов’язки, як наприклад, в Умані. Подібна ситуація в Кам’янці-Подільському або була у Львові з приєднанням Аграрного університету до Ветеринарного.
Загалом при реорганізаціях нашими мотивами було, по-перше, покращити управління. Це спосіб очистити систему від різних схем, які наплодилися в університетах. А, по-друге, знаєте, є така дитяча казочка ще з радянських часів: «по дороге мальчик потерялся». Треба зробити так, щоб дорогою ніхто не загубився.
А я думала, навпаки, щоб хтось таки загубився, принаймні один з ректорів.
Але не майно. Загубити дорогою ректора, щоб не втратити те майно, яке можна було б втратити. Тому, якщо, приміром, повернутися до питання Кам’янця-Подільського, то національний університет фактично не має майна, а аграрний університет має майже тисячу гектарів землі. І якщо приєднати той заклад, який має землю, до того, який її не має, то по дорозі хлопчик точно загубиться. А якщо ми зробимо навпаки, то ризик набагато менший, тим більше, що вже є домовленість, що новий університет буде зватися Кам’янець-Подільський університет імені Огієнка. Отже, ми приєднуємо юридичну особу і перейменовуємо для того, щоб зберегти цю всю історичну спадщину, яка для нас також важлива.
Вам багато дорікали, що немає прозорих критеріїв, за якими МОН обирає тих, кого треба реорганізувати, немає зрозумілого плану реорганізацій.
Давайте так. Загальні критерії для країни є і вони пов’язані з демографією. Вони опубліковані: в містах, які мають менше 100 тисяч населення, буде один університет, до 350 тисяч два університети тощо. Далі наступний етап. Коли дивишся на конкретну проблему конкретного університету, то ухвалюєш управлінське рішення. І воно насамперед пов’язане з падінням контингенту. Наприклад, за результатами цьогорічної вступної кампанії, лише 48 державних закладів прийняли більше тисячі вступників. Зрозуміло, що інші, м’яко кажучи, в зоні ризику. Бо якщо ти хочеш утримати університет на 5 тисяч студентів, то тобі щороку треба мати щонайменше плюс тисячу абітурієнтів. А якщо більше половини системи не дотягує до цього порогу, то їхній контингент буде з часом падати ще більше. І коли відбувається критичне скорочення, то мусиш щось вирішувати.
Мені можна закинути, що це суб’єктивне рішення. Але я дивився на кількість студентів і її динаміку. На те, яка логіка фінансування, оскільки в нас є університети, в яких контингент скорочується, але вони знаходять фінансування — наукове, міжнародне, грантове. Потім дивимось на те, яка ситуація з ректором і з адміністрацією університету. Нещодавно, приміром, провели так звану експертно-кадрову комісію для чотирьох ректорів Центральноукраїнського технічного університету в Кропивницькому, Волинського національного університету в Луцьку, Східноукраїнського університету ім. Даля, який переміщений до Києва з Луганська, і Чернігівського колегіуму ім. Шевченка. В цих закладах адміністрація підтримувала загальну кількість студентів за рахунок великої частки чоловіків 25+. В деяких випадках вона доходила до 40%. І це на бакалаврських програмах.
А в середньому яка цифра нормальна?
Якщо говоримо про бакалаврські програми, то це точно менше 10%. Якщо про магістерські, то десь на рівні 20%. В аспірантурі очевидно більше. Перевірки проводила Державна служба якості освіти. І незабаром цим ректорам оголосять попередження стосовно їхніх контрактів. І в цьому контексті ось про які цікаві речі я довідався за два останні роки. Догану ректору оголошувати немає жодного сенсу. Оскільки кожну догану протягом двох місяців скасують у суді. Бо завжди знайдеться такий суддя, і отаке в нас законодавство, яке завжди стоятиме на боці працівника, а не роботодавця.
Але насправді велика частина нашої системи вищої освіти бажає очищення, хоче працювати за прозорими правилами і забезпечувати нормальну якість. І прозорі правила означають, що ти не мусиш заходити до заступника міністра в кабінет з пакетом для того, щоб отримати якесь фінансування для свого університету. Ти знаєш, що твоє фінансування забезпечене прозорою формулою, знаєш критерії цього фінансування. Це наукові досягнення, контингент студентів, міжнародна діяльність, працевлаштування випускників. І це ті речі, які можна досягнути управлінськими способами і чесною грою. Якщо я гратиму чесно, то отримаю відповідні кошти. Так не завжди було. Це та система, яку ми запровадили за останні два роки. І не було реорганізацій під ректорів. Були реорганізації, оскільки цього потребувала система.
Так само багато хто бажає покращення управлінських структур. Коли ми запустили програму навчання управлінців університетів, то побачили, що на тисячу місць є конкурс людей, які хочуть прийти вчитися, як краще управляти своїм закладом. Мені здається, це демонструє, що система сама по собі нормальна. Просто є деякі особи, які звикли до того, що завжди можна діяти… Як це українське прислів’я? Ми всі хочемо, щоб корупції не було, але разом з тим, щоб був кум, який все порішає.
Програма професійного розвитку академічних менеджерів
Більше грошей системі
Якщо вже заговорили про управління. Можете розповісти про хоча б проміжні результати експерименту з наглядовими радами, які були б вже відчутні?
Не можу зараз. Бо це експеримент. І він, як і деякі хімічні експерименти, потребує часу, бродіння. Ці три заклади дуже різні — КАІ, Запорізький, Прикарпатський. В них формується зараз дуже різна культура у зв’язку з тим, що прийшла наглядова рада. Є велике незадоволення через вибори ректора наглядовою радою в Запоріжжі. В Івано-Франківську виборчий процес має тільки розпочатися. Зараз він триває в авіаційному в Києві. Якими будуть результати, подивимося. Все залежить від вибору ректора. І в контексті експерименту і реформування системи управління університетом нам треба думати не тільки про те, хто обирає ректора, а яка роль наглядової ради, яка роль вченої ради, яка роль не просто ректора, а ректорату, самого колективу. Треба дивитися на те, як оновлюється чи не оновлюється заклад. Протягом наступного року я займатимусь певною кодифікацією експерименту — ми маємо зрозуміти, що з цього варто брати далі, а що ні. Це одна з тих речей, яку мене попросив зробити Оксен Лісовий, бо я так чи інакше залишаюся радником міністра.
Ви побіжно вже згадували про перезапуск формульної системи фінансування університетів. Який це мало ефект? Як вплинуло на прифронтові університети? Вочевидь, для них формулу використовувати не зовсім коректно.
Тому ми спеціально виділили додаткові кошти на ці чотири прифронтові області. Але суми, які вони отримали, все одно залежали від показників, закладених у формулі. Хтось отримав більше, хтось менше.
Про рестарт формули, скажу так. Формула працює за однієї умови, а саме, що з року в рік сума, яку закладають в бюджеті, залишається принаймні незмінною або мало змінною. Тільки тоді можна дофінансовувати тих, хто сильніший, за рахунок тих, хто слабший. І фактично слабші потроху виводяться з ринку. А якщо всім не вистачає, то не вистачає всім, і сильні стають слабкими.
Йдеться про бюджетну програму, яка називається “Підготовка кадрів з вищою освітою”. В 2024 році на цю статтю виділили 20 млрд. грн. і це той мінімум, з яким університети почуваються більш-менш комфортно. У 2025-му сума зменшилась до 18,5 млрд. грн., що виявилося величезною проблемою. Бо ж ще треба враховувати інфляцію. Міністерство фінансів аргументувало це тим, що кількість бюджетників скоротилась на 4% (з демографічних причин). Добре, стало менше бюджетників, але чому тоді фінансування зрізали на 7%? І, власне, ця різниця у 3% і є тими 400 млн. грн., які пізніше повернули для прифронтових регіонів. Тому тут надзвичайно важливо утримувати рівень фінансування з року в рік.
Студенти спеціальності культурологія УКУ
Що складно в наших умовах.
Складно, але можливо. Що ще важливо додати. Цього року вперше кількість грошей, які заклади отримують в свій так званий загальний фонд дорівнює тій кількості грошей, які вони отримують в спецфонд. Це в середньому по системі. Дотепер загальний фонд завжди був більший. Але наші університети поступово починають заробляти самі. Це дуже добре, оскільки європейський принцип автономії означає, що заклад вищої освіти має певну частину грошей, яку він бере від держави, але це не та частина, від якої він залежний. І для нас було принципово, щоб гранти заходили саме в спецфонд, як кошти від контрактів. Бо це насправді гнучкіший інструмент і його можна використати для збільшення зарплати викладачам. Фактично це єдиний метод, тому що держава платить мінімум за тарифною сіткою. Приміром, для доцента це 14,5 тис. грн, а все, що зверху, іде зі спецфонду. Чим він більший, тим більші можливості платити більше викладачам. І в деяких університетах, в яких нормальне управління, середня зарплата доцента вдвічі вища за тарифну сітку.
Ось ми підійшли і до грантів. Ви кажете, що це для вас привід пишатися.
Цього року, якщо взяти фінальні розрахунки по зарахуванню, у нас вже 63 тисячі осіб вступили на бюджет. А гранти, за нашими розрахунками, точну цифру знатимемо 1 вересня, отримають до 30 тисяч студентів. Тобто фактично десь 90 тисяч наших цьогорічних вступників зі 145 тисяч, які вже підтвердили надані їм рекомендації, отримали ту чи іншу форму державної підтримки. Наша ціль зробити таким чином, щоб їх було дві третини.
І тут я хочу трошечки ідеологічно опонувати колишньому ректору, який дуже голосно нас критикує, зокрема щодо грантів. Мова йде про колишнього міністра освіти Станіслава Ніколаєнко. Він соціаліст, на його думку, вищій освіті просто треба дати більше грошей і все буде добре. Збільшимо бюджетні видатки, зарплати. Всім дамо освіту безкоштовно, викладачі стануть держслужбовцями, отримуватимуть гарантовану зарплату тощо. Окей, це одна модель. Якщо ми будемо такою економікою, як Німеччина, ми зможемо собі таке дозволити. Але ми не така економіка.
Михайло Винницький
Нам потрібно вводити більше грошей у систему вищої освіти. Тут немає про що сперечатись. Зарплати — сором, немає можливості оновити обладнання, хоча ми це намагаємося робити за рахунок донорів, застарілі гуртожитки, будівлі застарілі. Потрібно більше грошей. Як їх туди внести, якщо у держави відсутні на те ресурси? Єдине інше джерело — підняти ціни на контракт.
Що ви і зробили, чим викликали невдоволення.
Але. Піднімаємо ціни на контракт, а домогосподарства не мають звідки їх заплатити. Відповідно, що ми робимо? Ми поступово збільшуємо ціни на контракт, але компенсуємо цю різницю через гранти. Беремо кошти, які були в державному замовленні, і розмазуємо їх трошечки більше для того, щоб більше студентів зайшло на контрактне навчання. Але гранатами зменшуємо той фінансовий тягар, який лягає на домогосподарства. Фактично завдяки цьому більше грошей заходить в систему, але не за рахунок державних цільових витрат, бо держава тут просто компенсує збільшення вартості контрактів. Таким був задум.
То куди ж понесли ці гроші вступники? Розумію, що по цій кампанії ми ще не можемо щось сказати, але хоча б по минулій, коли гранти отримали 13 тисяч вступників. Побоювались того, що абітурієнти понесуть гроші на спеціальності, які державі не дуже потрібні. Що маємо?
Частково так і сталося, треба це чесно визнати. Найбільше отриманих грантів пішли на психологію. На другому місці — комп’ютерні науки, далі право, філологія і інженерія програмного забезпечення (нагадаємо, найбільш популярними спеціальностями за кількістю поданих заяв в 2024 році були — психологія, менеджмент, філологія, право, комп’ютерні науки — LB.ua). Але тут важливі не абсолютні цифри, а відсоток вступників, які отримали ту чи іншу державну підтримку. На психологію минулого року отримали 1776 грантів та 1110 бюджетних місць. Це 34% вступників на цю спеціальність, які мали держпідтримку. Комп’ютерні науки: 924 гранти і 2920 бюджетних місць. Як результат, 61% із тих, які вступили на комп’ютерні науки, мають державну підтримку. На праві таких набагато менше — 30% (919 грантів і 738 бюджетних місць).
Заняття з фізіології для студентів-медиків 2 курсу медичного факультету Каразінського університету , 23 квітня 2024 року
Все одно доволі багато.
Насправді, про що тут йдеться. З одного боку, держава не хоче, щоб гроші йшли на спеціальності з переповненим ринком праці. Це правда. Але, з іншого боку, якщо є вступник, який хоче йти на певну спеціальність і він здібний, то чому держава має йому казати, що він туди не піде?
То хай іде на контракт. Хіба міністерство в такому випадку не мало б відрегулювати це і створити ситуацію дуже високої конкуренції?
Ні, ні, конкуренція величезна. Давайте так. Людина, яка готова йти на право, готова заплатити за власний контракт. І якщо ми збільшуємо його вартість, то державний заклад заробляє з того правника. І ці гроші в закладі перекидаються на фінансування фізики, де немає достатньо контрактників.
Там і бюджетників немає достатньо. В топі немає спеціальностей з особливою підтримкою держави. І всі плюшки, які МОН придумав, а їх справді багато (галузевий коефіцієнт, підвищений коефіцієнт на розмір гранту, нижчий бар’єр для отримання гранту, багато бюджетних місць), не спрацьовують. Якщо інструмент не працює, то, мабуть, треба міняти підходи?
Тут питання в тому, що ми можемо використовувати інструменти заохочення вступу, але якщо дитина перестала вчити фізику в 9 класі, навряд чи вона вступить на інженерну спеціальність після 11-го. Отже, причина, насправді, не тільки у вищій освіті, а, очевидно, в загальній середній, де ми маємо на сьогоднішній день проблему з лабораторним обладнанням, з самою програмою з фізики, де ми маємо дітей, які не хочуть здавати фізику і хімію на етапі НМТ, бо вони її не вчили останні два роки.
Що можна зробити і що зараз роблять? Цього року є дві субвенції, кожна по півмільярда гривень, на розвиток природничого напрямку в старшій школі. Одна йде в межах НУШ, друга спеціально на так звані STEM-лабораторії. І обидві спрямовані на те, щоб повернути учня 9-10 класу до фізики і хімії. Бо коли ми маємо цього року трошечки більше 1% наших вступників, які четвертим предметом обирають хімію, то це катастрофа. Те саме з фізикою — трошки більше 3%. А це інженерія, дрони, оборонка. Наша команда міністерства цього року і минулого зробили кроки для того, щоб покращити ці речі. Але ми бачитимемо результат за 3-4 роки. Це питання і до наших університетів, які мають проводити відповідну профорієнтацію, очевидно.
мобільна STEM-лабораторія , яка входить у європейську мережу Future Classroom Lab, де учні навчаються програмування, використовуючи набори робототехніки
Але університети муситимуть зважати на правила гри, які диктують гранти, зменшення держзамовлення, і той факт, що студенти несуть гроші на кон’юнктурні спеціальності. Часто лунає думка, що не вистачає комунікації з боку держави про важливість природничих і інженерних наук, і які є перспективи в тих, хто їх обере.
Давайте відповім у контексті реорганізації закладів і закону про індивідуальні траєкторії. Система рухатиметься в бік того, що вже існує в деяких європейських країнах. Є різні типи університетів і люди заходять в університет з різними мотиваціями. Хтось іде, розуміючи, що є спеціальність, за якою він буде далі працювати. Це університети прикладних наук. Якщо взяти європейські країни, які запровадили цей тип закладів, то приблизно 60% їхніх університетів працюють з роботодавцями і готують потрібних фахівців. Є інший тип закладів — це швидше наукові центри. От, наприклад, у нас це може бути Київський національний університет ім. Шевченка, Каразінський університет, СумДУ, Львівський університет до великої міри. Де сильна аспірантура, сильні магістерські програми, лабораторії.
Третій тип пропонує формування певної загальної освітньої бази, а не конкретну спеціальність. Звідти виходять люди, які є те, що називається, спеціалістами широкого профілю. За радянською спадщиною, ми говоримо це з негативом. Насправді, це зовсім не погано. Це люди, які вміють незалежно мислити, які протягом чотирьох років проходять дуже багато різних програм, дисциплін — мене цікавить трошки фізика, трошки філософія, трошки соціологія, трошки право. І я виходжу після навчання з певним сформованим набором компетентностей, вмінням мислити, складати, агрегувати думки. Тобто йдеться про широкопрофільну програму з індивідуальною траєкторією. Цієї традиції у нас, на жаль, поки що немає. І наступного року я займатимусь саме тим, щоб у нас з’явилася така Liberal Arts програма в п’ятьох університетах. Нам треба з нею трошки поекспериментувати в Україні. Я впевнений, що на неї буде попит. І такі програми можна буде створювати завдяки закону про індивідуальні освітні траєкторії. Я вважаю цей закон революційним.
Михайло Винницький
Який по факту не працює.
Зараз не працює. Але він заклав фундамент для дуже серйозної еволюції. Без цього закону не було б нового переліку галузей спеціальностей, нових стандартів вищої освіти, які розробляють. Вони дозволять запровадження міждисциплінарних програм, що було дуже проблематично дотепер на бакалаврському рівні. Закон прийнятий, а тепер його впровадження забере певний період часу. Переважно, робиться навпаки. Ми маємо осередки, експерименти і на їх досвіді впроваджують законодавчі зміни. Тут зробили так, що закон прийнятий революційний, а система має підтягуватися до його норм. Коли розповідаю про цей закон європейським партнерам, то вони кажуть, що йшли до цього 15 років. А ми — раз і прийняли.
Але ж важливе наповнення. Він може так і висіти в нас ще 20 років.
Його треба запроваджувати на місцях, створювати певні приклади цих нових форм. І це питання не до Міністерства освіти, це питання до поодиноких університетів, які готові займатися цими інноваціями.
Ризики для освіти
Добре, а що не вдалося і чим не пишаєтесь? Колись ми з вами говорили про боротьбу з ухилянтами в аспірантурі. Ви казали тоді, що пишаєтесь результатами, але не пишаєтесь методами. Бо зокрема правила вступу змінювались фактично вже під час вступу.
Я тут з вами на 100% не погоджуюся, вибачте. Не пам’ятаю, коли ми з вами зустрічалися, тому маю виправити. У 2024 році у нас було понад 80 тисяч бажаючих вступити в аспірантуру. В той час ми вдалися до таких драконівських кроків, скасувавши аспірантуру за контрактом. Цього року на бюджетну форму за 5,5 тисяч місць змагається 12 тисяч вступників. Два до одного. Це абсолютно нормальна цифра.
Я би сказав, що аспірантуру перестали намагатися використовувати не за призначенням. Це пов’язано з тим, що запроваджено загально державні іспити для вступу, з тим, що менше місць. Було дуже багато різних перевірок закладів вищої світи. Особливо приватних, щодо яких відкрито кримінальні справи. Наприклад, Запорізький класичний приватний університет. В коментарях до одного з мого постів я читав, що, виявляється, я якось винен у тому, що цей заклад набрав 4 тисячі аспірантів. Ми з нашою командою якраз розкрили їх в цих зловживаннях. А стосовно єдиного державного заліку (для вступників до аспірантури 2023 року — LB.ua), який зараз так критикують, то я хочу сказати, що насправді треба дуже уважно ставитися до рішень ставки. Коли ставка Верховного Головнокомандувача ухвалює рішення Міністерство освіти не може не запровадити це рішення. Тому питання не до Винницького.
До речі, малоефективна боротьба з фейковими освітніми програмами і академічною недоброчесністю — ще один закид.
Якщо говорити про фейкові програми, то я був частиною створення інституції, яка називається Національне агентство забезпечення якості освіти. І вона, краще-гірше, але працює. Хтось скаже, що вона стала більш бюрократизована за останні три роки. Добре, можу частково погодитися. На сьогодні ми вже повернулись до проведення повноцінної акредитації і маємо багато неакредитованих освітніх програм. Згадаю, як приклад, Таврійський університет, навколо реорганізації якого було так багато галасу. Про нього казали, що його не можна чіпати. Національне агентство нещодавно відмовило їм в акредитації двох бакалаврських програм — одна по музичному мистецтву, друга по терапії та реабілітації. Студенти терапії та реабілітації звернулися до Міністерства освіти і попросили допомогти їм перевестися в інший заклад. Ми допомогли. Щодо академічної доброчесності. Команда Національного агентства працювала дуже активно над законопроєктом про академічну доброчесність, який зараз має розглядати Верховна Рада. Я вважаю, що там зробили дуже багато.
А стосовно того, що не вдалося. Мені часом кажуть, що я був занадто публічним як заступник міністра. І все одно, я вважаю, що ми замало виходили з відвертою комунікацією. В результаті не всі розуміли, навіщо ми робимо те, що робимо. Так було з тими ж грантами. Оце, я вважаю, була певна помилка.
Але комунікація не обмежується тим, щоби донести свою точку зору. Це ще і вислухати точку зору іншого, і, можливо, скоригувати свою. Одна з претензій була, що міністерство не чує.
Я завжди старався бути максимально доступним як заступник міністра. Чи я чув іншу сторону? Мені здається, що так, і я готовий завжди до дискусії. І можу сказати, що ми навіть коригували нашу політику на підставі того, що чули від різних людей. Але коли комунікація іде деструктивно і не націлена на те, щоб покращити ту чи іншу політику, а навпаки щоб зберегти не дуже прозорі схеми, то в мене виникає запитання, а навіщо я маю це чути?
З огляду на нові політичні пріоритети, як ви це називаєте, як далі розвиватиметься ситуація?
Я передбачаю ще 2-3 реорганізації університетів до кінця року. Думаю, вони відбудуться, бо вже запущені. Але такого безпрецедентного темпу, який був впродовж 2024-го, не варто очікувати. Ви самі згадали прифронтові регіони. Наше бажання допомогти тим університетам, яким зараз важко, не має призвести до того, що ми поламаємо фундаментальні основи системи освіти, яку будували. Найважливіша реформа — це запровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Ми не можемо собі дозволити відійти від нього і погоджуватися, наприклад, на деякі політичні заклики до того, щоб робити вступ без НМТ, бо в Харкові чи в Запоріжжі важко. Так, важко, це правда. Але ми маємо й надалі не допускати до вищої освіти тих, хто не пройшов певний фільтр зовнішнього незалежного оцінювання. І це надзвичайно важливо.
То під найбільшим питанням НМТ?
Не під найбільшим, але під одним з. Я думаю, що всі бачили, який був негатив навколо НМТ цього року. Я вважаю, що його скасування стало би величезним ударом. А такий ризик існує. І йдеться не про скасування для всієї держави, а розконструювання основ системи маленькими кроками, цеглинка за цеглинкою — поступками, то для однієї категорії вступників, то для іншої. А це все змінить. Адже система державного замовлення, грантів, алгоритму вступу, підвищених стипендій, які заплановані, все-все-все побудоване на тому, що існує якийсь спосіб вимірювання знань всіх наших вступників без винятку. Але ми вже маємо вступників з тимчасово окупованих територій, які йдуть поза цим. Маємо величезний тиск, щоб поза НМТ йшли на творчі професії, або вступники в прифронтових регіонах.
І друге. Ми остання країна на європейському континенті, яка ще не має 12-річної школи. Перші випускники НУШ у нас з’являться 2030 року. Але вже є заклики від директорів шкіл, депутатів: давайте ми дамо задню, бо в нас війна. І 12-річка теж в зоні ризику. І відкат тут теж був би жахливим. Тому що зараз триває робота над старшою профільною школою, а це можливість збільшити інтерес до інженерних і природничих спеціальностей. І надзвичайно важливо, щоб ми це зробили. А це в свою чергу призведе до змін у вищій освіті, оскільки в нас з’явиться, можливо, трирічний бакалаврат з деяких спеціальностей. Отже, якщо ми зараз дозволимо силам популістськи зняти 12-річку, це буде другий удар, який не можна допустити.
Насамкінець хочу сказати таке. Я дійсно пишаюся деякими речами. Це гранти, навчання академічних менеджерів, індивідуальні освітні траєкторії. Три речі, які я вважаю, що ми зробили дуже-дуже класно і вони дійсно змінюють систему. На жаль, мене пам’ятатимуть за те, за що били, — за проблеми з укрупненням і так званою модернізацією мережі.
Можете щось сказати про вашого можливого наступника?
Це буде прогресивна людина і я радо передам їй справи.
