Андрій Красножон
Знайшли давні мури й натяки на італійську базу Джинестру
Пане Андрію, місцезнаходження Хаджибейського замку було загадкою впродовж останніх 200 років. Чому? Усі попередні спроби знайти його руїни були невдалими?
Замок був взятий російськими військами у вересні 1789 року, і вже у жовтні Потьомкін, який керував армійським з’єднанням у російсько-турецькій війні 1788–1791 років, дав наказ знищити його. Дослівно: «разорить крепость Хаджибейскую под основание». Чому так — невідомо. Але до моменту, як росіяни вирішили будувати порт, міську інфраструктуру (у 1794-му), від замку на поверхні нічого не залишилося.
Інтелектуальна спільнота, яка доволі швидко сформувалася в перше ж десятиліття розвитку міста, почала цікавитися: а що, власне, передувало появі Одеси? Ще навіть у середині 19 століття залишалися живі свідки (принаймні є посилання на них) штурму Хаджибейського замку, архівні документи. Цікаво було, де ж він стояв?
У 1820 році побудували Приморський бульвар. І серед місцевої інтелігенції десь у той період уже виникали версії з приводу османського попередника Одеси. Згідно з цими здогадами, замок стояв десь на ділянці від сучасного Воронцовського палацу до центральної частини Приморського бульвару. Ніхто не знав навіть, як він розташовувався, фасадом до моря чи до степу тощо. І суперечки тривали, виходить, два століття.
Під час розкопок
Археологічні пошуки цього замку стартували в 1996-му, коли на схилах біля Воронцовського палацу знайшли деякі фундаменти доодеського періоду (як здавалося тодішньому керівнику експедиції професору Андрію Добролюбському). І він уперше заявив на публіку, що знайдено одну з круглих веж Хаджибейського замку. Це був підсвідомий крок, відповідь на те соцзамовлення, що існувало десятиліттями в одеському інтелектуальному, краєзнавчому просторі. Важливо було поставити крапку. Я був ще студентом, співавтором тих розкопок, помічником професора і спостерігав історію формування легенди про віднайдення Хаджибейського замку.
Але впродовж наступних 30 років тривала еволюція пошуків. Дослідників не влаштовували натягнуті аргументи Добролюбського. Почалася епоха цифровізації державних архівів, стали відомі архівні матеріали, раніше не опубліковані. І плани Хаджибейського замку, складені російськими офіцерами, які взяли його. Виходило, що він розташовувався десь на центральній частині приморського плато, зайнятого сучасним Приморським бульваром. Над схилом була прибудована батарея з артилерійськими позиціями для контролю над гаванню. І все стало зрозуміло: те, що знайшов Добролюбський, — не замок, шукати треба на північній частині Приморського бульвару, яку доти взагалі ніколи ніхто не розкопував.
Як це відбувалося?
Ми з геологом Іваном Голтуренком розпочали радарні дослідження — сканування підземних культурних нашарувань спеціальним геофізичним приладом, який формує мапу залягання субструкцій і глибину. Ну як мапу — бачимо, є на ній пляма, вимальовується в якусь геометрію, але що це за аномалія: скупчення каміння, мурування чи сучасні комунікації — не знатимеш, поки не розкопаєш. Знайшли аномалію, яка нагадувала контур Хаджибейського замку. І у 2020 році разом з Інститутом археології, моєю колегою Світланою Івановою заклали перший розкоп, з якого почали дослідження, що тривали до цього літа. Кожна наступна експедиція обов’язково спиралася на дані георадарних досліджень. В умовах, у яких працювали ми, це було особливо важливо — це ж не в степу, а в курортній зоні. І Приморський бульвар під шаром бетону, який дуже важко знімати і потім дуже дорого відновлювати. Треба було мати хоч якийсь натяк на присутність субструкцій (конструкція, що підтримує споруду. — Ред.) під поверхнею бульвару із залишками веж тощо.
Під час розкопок
І отримали купу важливої інформації стратиграфічного характеру (стратиграфія — це послідовне залягання культурних шарів). Під час досліджень наблизилися до єдиного місця, яке залишалось для пошуку Хаджибейського замку — ділянка між Дюком, фунікулером, бульваром і напівкруглим будинком № 8. Ми планували третю спільну експедицію з Інститутом археології на початок літа 2022 року. Та вийшли на Приморський бульвар з новими даними георадарки лише цьогоріч. І вдало.
А можна трошки більше про стратиграфію — як з новими даними читати історію доодеського періоду?
Ми й раніше знали, що на Приморському бульварі є артефакти шостого століття до н.е. Апойкія (грецька назва поселення-колонії. — LB.ua) Гавань Істріан існувала тут десь до початку 5 ст. у районі сучасного Воронцовського палацу. У 5–3 ст. до н.е. греки заселяли лише південну частину бульвару — від пам’ятника Дюку до пам’ятника Пушкіну. Далі неочікуваний для нас період 14 століття. У межах північної частини бульвару, від Воронцовського палацу і до пам’ятника Дюку, в різних розкопах знайшли залишки якогось культурного шару, що не зберігся. Але є його залишки у вигляді уламків кераміки 14 ст., і їх дуже багато. Знайдено монети часів хана Абдулаха (жив у 1340–1370 роках. — Ред.), кераміку, імпортовану з Кримського півострова, з візантійських центрів. Це все репрезентує, на мій погляд, італійську Джинестру — факторію, портову стоянку, відображену на численних картах, лоціях (інструкція для пересування вздовж берега для мореплавців) венеціанців і генуезців 14 століття. Найдавнішою вважають лоцію 1311 року Петра Весконте.
Срібні монети часів Кримського ханства, знайдені в яру біля села Флора на Одещині
Досі жодних підтверджень існування факторії, крім цих лоцій, ми не мали. Тепер можемо впевнено сказати: Весконте був правий, факторія тут була до кінця 14 століття. Я вважаю, що це вносить корективи в послідовність існування середньовічних попередників сучасної Одеси. Про польсько-литовський Кочубіїв археологія поки що мовчить, бо в нас, на жаль, немає з усіх тих розкопів ще жодного уламка 15 ст., у якому Кочубіїв мав би існувати на теренах сучасної Одеської затоки.
Це означає, що він досі напівлегендарний чи просто міг бути не там, де копали?
Це означає, що ми його не знайшли поки що. Він може бути десь поруч. Чи був, але представлений керамікою, яку ми не можемо ідентифікувати. Вважаю, тут усе набагато складніше.
Кочубіїв — це перша згадка в контексті польсько-литовської колонізації на теренах сучасної України, перша згадка про існування порту. У 1415 році він уже функціонував. То хтось же мав його ще раніше заснувати? І отут згадаємо наші знахідки кінця 14 ст. Тобто є версія, яку треба буде ще перевіряти.
Не виключено, що поляки або литовці розвивали (хоч і короткочасно) якусь торгівельну діяльність на цих берегах, але її започаткувала італійська колонізація, інфраструктура від якої потім дісталась у спадок. Умовно, Кочубіїв знайдено (за артефактами, про які вже казав), просто його треба передатувати.
А далі за хронологією османський період. З кінця 16 ст. на території сучасного Приморського бульвару була османська інфраструктура і маємо артефакти відповідного походження або пов’язані з Османською імперією. Він і тривав до кінця 18 століття, коли османське містечко Хаджибей завоювали росіяни.
Під час розкопок
Колодязь, дві мечеті і кав’ярня грека Аспарідіса
Який вигляд мала зведена турками Хаджибейська фортеця?
Ми знайшли не центральну частину замку, а ту, яка прилягала до берегового кліфу (урвище морського берега. — Ред.). Знайшли залишки прибудованої до старого замку артилерійської батареї, яку обмежувала невисока кам’яна стінка. Вона тримала відкриту (просто неба) земляну платформу, на цій платформі над морем височіла берегова артилерія, яка контролювала гавань. Тож частково знайшли стіни цієї батареї і знаємо тепер, з якого боку шукати сам замок. Знаємо точно, де розбивати розкоп, щоб знайти ту чи іншу вежу, пороховий льох чи куртину (частина оборонного муру. — Ред.).
Це має значення насамперед для історичної науки чи ідеологічне також? Коментатори вашого допису про відкриття висловлювали думки, що це видатна подія для країни й історії загалом. І що завдяки їй маніпуляції з Днем Одеси завершуються, наратив про те, що до Росії тут нічого не було, остаточно розвіяно тощо.
По-перше, це просто красиво. Круто мати під склом у центральній історичній частині Одеси фортецю — хоча б її залишки.
Тобто воно буде все-таки під склом? Бо я так зрозуміла, що зараз мусите відновити покриття, розкопи закривають.
Так, відновлюємо покриття, і ніяких експозицій під час війни не планується — є на що витрачати гроші. Ми й копали власним коштом — у сенсі не з бюджету міста чи держави, а за кошти спонсорів, власні заощадження.
Тож вирішили, що краще робити експозицію після війни. Та й до того часу буде знайдено щось пристойніше, ніж артилерійську батарею, наприклад, масивну вежу — це набагато цікавіше.
Що стосується ідеологічного значення — результати роботи введені в науковий обіг, у публічний простір, і вони вже обростають новими міфами, інтерпретаціями. Як науковці ставимося до цього відкриття утилітарно. Завдання виконане: археологія поставила крапку в пошуках Хаджибейського замку, факт залізобетонний.
Під час розкопок
А от друге завдання, яке ставимо перед собою і яке цікавило мене особисто впродовж останніх 30 років — датування цього замку. Свого часу виклав у докторській дисертації версію, що замок за своїм типом виглядає як дуже архаїчний, як кам’яна споруда доартилерійської епохи. Артилерія в цих місцях почала використовуватися десь у першій половині 16 ст. і в дуже обмеженому форматі. А цей замок з’явився ще раніше, він мав класичну середньовічну структуру: високі стіни, мерлони — зубці на стінах для лучників. Це замок епохи арбалета, стріл і середньовічного лука. Проти стріл він тримається, проти артилерії пасує. Усі ознаки доосманського походження, до 16 століття. І тут ми можемо лише гадати, хто ж міг його побудувати. Литовці, генуезці? Форма його нетипова для інших османських замків, які ми знаємо в Північно-Західному Причорномор’ї. І тут окрема інтрига. Знову згадуємо знайдені кераміку і монети 14 століття. Це натяк, що подальші пошуки центральних стін замку і прилеглого культурного шару можуть дати відповіді про час заснування замку. Які, гадаю, нас дуже здивують.
Цікаво. Тобто османи могли й не докласти рук до його зведення? А я вже подумки підрахувала, що це фортеця часів султана Мурада ІІІ чи батька його Селіма (сина легендарної Хюррем і Сулеймана).
Ми точно знаємо, що в 1583 році замок уже існував. І сюди османською адміністрацією був надісланий такий собі Пері-бег з тодішньої частини Османської імперії під назвою Морея. Він мав відремонтувати, як вказано в джерелах, уже занедбаний на той час Хаджибейський замок. Тобто хтось побудував його, а він встиг занепасти. Щоб дізнатися, хто [побудував], треба знайти основу, якусь центральну частину або вежу — споруду, пов’язану з найдавнішою історією цього замку. Ми вже точно знаємо, де буде брама, а де донжон чи куртина, тож можемо продовжувати пошуки предметно. Це буде нова сторінка в історії Одеси і взагалі в українській музеїстиці. Це тема, що давно вийшла за краєзнавчий рівень зацікавленості. Тема литовської та генуезької колонізації Північно-Західного Причорномор’я дуже цікавить цілу низку сучасних українських дослідників.
А турецьких? Колеги з Туреччини не переймаються вашими дослідженнями?
Турки дуже зацікавлені. Генеральний консул Республіки Туреччина в Одесі Мухіттін Челік особисто двічі приходив на розкоп. Він просив покликати, коли будуть перші результати. І вперше побував, коли знайшли перші архітектурні деталі біля Дюка, а потім — залишки фронтальної стінки османської артилерійської батареї. Він привітав нас зі знахідкою і вручив тритомник — наукову збірку про мечеті, які були перетворені на церкви на околицях колишньої Османської імперії.
До слова, точно знаємо, що в Хаджибеї були дві мечеті на кінець 18 століття. Міська стояла в районі сучасного Літературного музею, а інша була унікальною, бо інтегрована як частина внутрішнього планування самого замку.
Фрагмент плану Хаджибея 1793 р. Франца де Воллана у промальовці Андрія Красножона. Красножон А. В. Фортеці та міста Північно-Західного Причорномор’я (XV–XVIII ст.). – Одеса: Чорномор’я, 2018
А що ще могло бути в Хаджибеї, яка інфраструктура? Там жив тільки турецький гарнізон чи було якесь місцеве населення?
Ми точно знаємо, що була татарська слобода — переселенців з анексованого в 1783 році росіянами Криму. Вони селилися на околицях замку, там, де сьогодні Шахський палац. Хаджибей був містечком з центром у сучасній Карантинній балці. Бо там була вода, прохолода, спуск з форту, вся інфраструктура — усі будівлі. Зокрема: караван-сарай, крамниці, приміщення з провіантом для зведеної турецької османської ескадри Північно-Західного Причорномор’я. Колодязь був — його відображено на старих мапах. Кладовища на виїзді з містечка, там, де сучасна Європейська вулиця перетинається з Дерибасівською, Грецькою. І там само, на розі Європейської і Грецької, була кав’ярня грека Аспарідіса (історичні джерела зберегли його ім’я). Тобто тут було населення грецьке, татарське, і жили волохи (молдовани), адміністрація гарнізону, яничарський корпус.
Традиція від Рима — святкувати дні міст, від Москви — руйнувати
А чому все ж таки росіяни знищили його, як ви гадаєте? Може, через традицію знищувати, щоб не було і сліду від того, що нагадувало б про колишнє життя без росіян. Немає замку — значить, завжди була Росія.
Причин може бути дві. Перша — практична. Хтозна, що буде з цими землями після війни в результаті політичних змагань і перемовин. Поки це у твоїх руках, краще знищити військову інфраструктуру, щоб вона не дісталася, не була повернута ворогу. І не стала основою для подальшого зміцнення турок.
Друга ймовірна причина випливає з того, що знаємо про долю інших пам’яток. Від кладовищ не лишилося жодного каменя. Деякі мечеті встояли, тому що їх перетворили на церкви. Тільки через зміну функціоналу вони залишилися як архітектурні споруди (в Ізмаїлі одна, інша в Очакові сучасному). Усе інше розібрано на каміння. Мармурові надгробки пішли на вторинне використання. Тобто звичайне варварство, бо чужа культура не становила цінності для завойовників. Не виключаю й велику частку політики в намаганнях стерти будь-які нагадування про османське минуле.
Ця версія підтверджується наявністю такої тенденції, як зміна всієї топоніміки. Турецький Хаджибей з 1789 по 1795 рік ще був російським Хаджибеєм за документами. Але потім вони схаменулися і перейменували його на Одесу. Так, як Аджидер став Овідіополем, а Ак’яр — Севастополем тощо.
Центральна вулиця Хаджибею на одеській пощтовій листівці початку ХХ ст.
З огляду на все, як же правильно рахувати, скільки Одесі років? Чи мають значення всі 2500 років, протягом яких тут жили люди?
Не знаю, то не наукове питання. Вирахування дати заснування міста не має жодного наукового критерію. Це винятково культурна традиція, і започаткував її Марк-Теренцій Варрон, що жив у II–I ст.ст. до н. е. в Римі. Коли цьому римському вченому — може, на соцзамовлення, замовлення імператорів — захотілося визначити дату заснування Рима, це стало першим прецедентом в історії світу, коли місто заявило про якусь дату заснування. Тоді вирахували не лише рік, але й місяць і день заснування. І, ясна річ, узяли їх зі стелі. Археологічно Риму набагато більше, ніж Варрон порахував.
Слідом за Римом (а римська цивілізація задавала тренди для всієї середньовічної Європи) поширилася ця мода — хизуватися і порівнювати, чиє місто старше. Це цивілізаційно-культурне змагання триває дотепер, хоч досі жодного критерію для визначення дат заснування немає. В Одесі, наприклад, до 1837 року ніхто не знав, скільки їй років. А потім історик Аполлон Скальковський на замовлення генерал-губернатора Михайла Воронцова видав книжку, яка називалася «Первое тридцатилетие истории города Одессы». І, за принципом Варрона, «призначив» дату заснування міста на 22 (за старим стилем) серпня 1794 року. Бо так було потрібно: невдовзі місто мав відвідати імператор Микола І. І генерал-губернатор Воронцов подарував йому цю книжку зі словами: от дивіться, батюшка наш імператор, у день вашої коронації (коронований 22 серпня 1826 р. — LB.ua), як виявилось, Одеса була заснована! Дайте фінансування нам якесь чи привілеї. І їх з барського плеча таки дали: дозволили Одесі святкувати свій перший ювілей, перше 50-річчя.
Щоб ви розуміли, у Російській імперії на той час були лише два міста, яким було дозволено фіксувати свою дату заснування. Одеса стала третім. Тож в уявленні чиновника, який керував Новоросійським краєм, було дуже круто отримати власну дату заснування і стати на один рівень з Москвою і Санкт-Петербургом. Це підвищило його власний статус.
А суперечки з приводу дати заснування того чи іншого міста взагалі безпідставні. Вчені шукають істину. Наша справа — подавати в науковий і соціальний обіг інформацію. Якщо суспільство хоче використовувати ті чи інші артефакти, знахідки для формування якоїсь нової ідеології — то чому б і ні?
Джерело: Андрій Красножон: «Археологія поставила крапку в пошуках Хаджибейського замку»
