Місцеві мешканці стоять навколо уламків літака в Пампорі, на околиці Срінагару, Індія, 7 травня 2025 року після повітряного бою між ВПС Індії та Пакистану.
Найсвіжішим прикладом повітряного бою є зіткнення літаків ВПС Індії і Пакистану у ніч проти 7 травня. ВПС Пакистану — 42 літаки з трьох авіабаз, Індії — 72 літаки з 11 авіабаз. Рахунок матчу — 6:0 на користь ВПС Пакистану. Індія також втратила 1 БпЛА. Жодна сторона не залишала національного повітряного простору. ВПС Пакистану діяли сімома групами по шість літаків, Індії — чотирма ударними групами по дві підгрупи з 6–10 літаків. Діями авіації Пакистану керував повітряний КП, літак SAAB 200 ERIEYE (у нас теж такий є, дякуємо Швеції). Діями авіації Індії керували із землі. В бою Індія, за версією Пакистану, втратила МіГ-29, Су-30МКІ, Mirage 2000, три Rafale і БпЛА IAI Hаron.
Мій викладач розвідки в університеті казав: «На війні брешуть. Не вір нікому». Тому є різні оцінки втрат ВПС Індії: три літаки (НШ ВПС ЗС Франції), чотири (Центр Стімпсона) і п’ять (Дональд Трамп).
15-та ескадрилья ВПС Пакистану Cobras, яка діяла з авіабази Minhas у Камрі, піднявши в повітря 18 з 20 літаків, заявила про шість збитих. ВПС Пакистану застосували китайські винищувачі Chengdu J-10 Vigorous Dragon з ракетами PL-15, якими вразили один індійський Rafale із рекордних понад 200 км.
Отут варто звернути увагу і на літак J-10C (не найновіший, слід сказати), і на ракету PL-15. J-10C починався як літак третього покоління, і припускають, що це реінкарнація ненародженого ізраїльського винищувача IAI Lavi. Цікаво, що Китай проводив навчальні бої між J-10C і придбаними у РФ Су-35. Китаєць перемагав регулярно.
Китайський всепогодний багатоцільовий винищувач Ченду Chengdu J-10B з ракетами класу ‘повітря-повітря’ PL-8 та PL-12 в аеропорту Чжухай Цзіньвань перед початком авіашоу Airshow China 2018
Питання: хто ж панував у повітрі? А ніхто! Оперативна обстановка не змінилася ніяк.
Дещо відмотаємо назад, у 2015–2023, до подій у Сирії, і згадаємо, що там робила авіація ЗС РФ.
Тактика дій ПКС нашого ворога — ставка на ударну авіацію, яка здійснювала бомбовий пресинг, завдаючи регулярних серій ударів по одних і тих самих районах, аби виснажити противника групами з двох-чотирьох літаків, рідко ескадрильями. Застосовували некеровані бомби ФАБ-250, ФАБ-500, потім кориговані авіабомби КАБ-500, КАБ-1500 і авіаційні ракети. Мета — безпосередня авіаційна підтримка сирійських урядових сил, руйнування тилової інфраструктури повстанців, системне придушення ППО в зонах дії, особливо після того, як 2015 року турецькі F-16 збили російський Су-24.
До дій залучали штурмовики та бомбардувальники Су-24М, Су-34, Су-25СМ, винищувачі прикриття Су-30СМ, Су-35С, МіГ-29СМТ, літаки-розвідники Су-24МР, БпЛА «Орлан-10», «Форпост», стратегічні бомбардувальники Ту-160, Ту-95МС, Ту-22М3, які завдавали ударів крилатими ракетами Х-555, Х-101, і літаки морської авіації Су-33 й МіГ-29К з ТАКР «Адмірал Кузнєцов».
На початку, у 2015-му, з авіабази Хмеймім діяли до 50 літаків і вертольотів, на піку активності, у 2016–2017 — до 70–80. Бойове навантаження — 70–100 вильотів на добу. За перші три роки війни російська авіація здійснила понад 39 тисяч вильотів, щодоби застосовуючи до 200 авіаційних боєприпасів.
Су-24 на авіабазі Хмеймим у провінції Латакія, Сирія, 4 травня 2016 року
Тобто навантаження на пілотів і наземні служби було значним, тож індивідуальна майстерність зростала, рівень взаємодії пар і ланок покращувався. Але все це відбувалося в умовах відсутності в повстанців і авіації, і ППО середньої та великої дальності дії. Тобто формально це полігон, якщо не тир.
Управління авіацією росіяни здійснювали через національний центр управління обороною (Москва) з подальшою постановкою завдань штабу угруповання у Хмеймімі. Управління тактичними діями — КП авіабази Хмеймім, передові авіанавідники в наземних силах (і російські, і сирійські військовослужбовці). З вартого уваги — хороший рівень інтеграції дій авіації і розвідки: дані від БпЛА, супутників, радіотехнічної розвідки та сирійської агентурної мережі передавали в режимі, близькому до реального часу. Ясна річ, була взаємодія із «союзниками» — іранськими військовими, «Хезболлою».
Особливість — розмежування повітряного простору з ВПС США. Сторони не літали одна до одної. Від гріха подалі.
З того, що нам слід враховувати, досліджуючи тактику дій авіації ворога:
— висока залежність від старих платформ (Су-24, Су-25) під час поетапного введення нових, Су-34, Су-35. Тобто якщо знищити новіші, це відкине противника до потреби застосовувати старі, ресурс котрих і так вичерпується;
— пріоритет дій авіації — забезпечення тактичного успіху наземних сил навіть ціною значної витрати авіаційних боєприпасів і постійного нарощування інтенсивності польотів. Тобто противник сконцентрований на успіху наземних сил, а не на пануванні в повітрі, і готовий платити за це боєздатністю своїх літаків;
— постійна присутність чергових винищувачів у повітрі для перехоплення й демонстрації сили.
Питання: хто ж панував у повітрі? Росія. Тому що в повітряному просторі Сирії більше нікого не було. Спроба промацати ППО Туреччини закінчилася втратою бомбардувальника Су-24 й ростом цін на турецькі помідори в Москві. Довідатися, що буде, якщо залетіти в зону американців, росіяни не наважилися.
На кордоні Туреччини та Сирії збито російський військовий літак
Ну, аби глибше зрозуміти тренди, позадкуймо у 2008 рік, у Грузію. Чому саме туди? Пілот-лейтенант у 2008-му за минулі 17 років мав би вирости до командира ескадрильї, а то й авіаційного полку, тобто масштабувати особистий бойовий досвід, який у більшості випадків збагачувався в Сирії.
У війні проти Грузії в серпні 2008 року авіація ПКС ЗС РФ діяла менш ефективно, ніж у Сирії, і стала однією з найслабших ланок російського угруповання. Хоча в більшості пілотів за спиною дві війни в Чечні. А Чечня відсутністю ППО й авіації дуже подібна до Сирії.
Тактичними завданнями російської авіації в Грузії була підтримка наступу сухопутних військ у Південній Осетії та Абхазії, удари по авіабазах, штабах, складах боєприпасів, вузлах зв’язку ЗС Грузії, прикриття угруповань військ від можливих атак грузинської авіації та ізоляція району бойових дій.
В агресії проти Грузії застосовували фронтові бомбардувальники Су-24М з бомбами ФАБ-250/500, штурмовики Су-25, винищувачі прикриття Су-27, МіГ-29, літаки-розвідники Су-24МР (через погане планування дані розвідки часто запізнювались). Загалом росіяни задіяли близько 200 літаків різних типів, але одночасно в повітрі діяли пари й ланки (два-чотири борти). Інтенсивність була середньою, кілька десятків бойових вильотів на добу. Авіація діяла без комплексної системи управління боєм, завдання часто змінювали вже в повітрі, що знижувало ефективність.
Збитий Су-25 окупантів
Воюючи проти армії, котра втратила свою авіацію ще на початку конфлікту, РФ примудрилася попрощатися з трьома Су-25 і одним Ту-22М3. Але незалежні оцінювачі говорять про шість-сім літаків, збитих грузинською ППО (ЗРК «Бук-М1», «Оса-АКМ» і ПЗРК).
Управління авіацією здійснювали з наземних КП у Північній Осетії та з аеродромів базування на території боліт. Централізоване планування було негнучким, тактичний рівень слабким і погано навченим. Через дефіцит розвідданих удари часто були неточними, а повторні нальоти по тих самих цілях збільшували ризики.
Проблемами визнали відсутність сучасних засобів РЕБ і прицільно-навігаційних комплексів на літаках, погану взаємодію з наземними силами, відсутність ефективних авіанавідників, помилкову оцінку можливостей грузинської ППО, що призвело до бойових втрат навіть на ранньому етапі операції. Наш противник тоді дійшов висновку, що його авіація не готова до сучасної війни в умовах насиченої ППО навіть невеликої держави. Росіяни виявилися спроможними вивчити уроки: війна в Грузії підштовхнула масово переозброїти авіацію, модернізувати Су-25, закупити Су-34, розвинути КАБ і системи РЕБ, що пізніше було помітно в Сирії.
Питання: хто ж панував у повітрі? Росія. Тому що, попри вкрай низький рівень підготовки авіації росіян, їхнього обмеженого бойового потенціалу вистачило виконати локальні тактичні завдання в повітрі.
Що зараз?
Пам’ятаємо, що в авіації противника не виросли пілоти, здатні вести повітряні бої формаціями від ескадрильї і більше, діяти в групах, де присутні літаки різного призначення, зокрема радіотехнічної розвідки, РЕБ. А втрата чотирьох літаків ДРЛВ А-50у (залишилися два-чотири технічно справні) додатково ускладнила управління: авіацією управляють з наземних КП, її наводять наземні пункти, кваліфікація їхнього персоналу досить обмежена.
Літак ДРЛВУ А-50 вкс рф.
Ця війна зруйнувала саме уявлення про панування в повітрі. Уздовж лінії бойового зіткнення утворилася зона суцільного знищення завглибшки плюс-мінус 15 км в обидва боки, яка до того ж має тенденцію до розширення, за різними прогнозами, до 20–30 км. У цій зоні авіація не з’являється взагалі, хоч і відбувається обмін ударами авіаційними засобами дальнього вогневого ураження. Усе частіше звучать заяви про мале повітря і велике повітря. Тактичні БпЛА відбили й упевнено опанували і вже згадану зону смерті, і висоти до 2000 м щонайменше. Розвиток дронів-перехоплювачів уже надав можливість спостерігати безпілотні повітряні бої. І це слід сприймати як боротьбу за панування в малому повітрі.
Про роль і місце БпЛА — через кілька днів.
Джерело: Про перевагу в повітрі
