Молодь протестує проти обмеження автономії у САП/НАБУ , Київ, 30 липня 2025 року.
Якщо перебувати в межах власної інформаційної бульбашки, то може скластися хибне враження, нібито всі українці проявили високу громадянську свідомість і солідаризувалися з протестувальниками. Та й як можна не солідаризуватися з ними, якщо мова йде про святе — про боротьбу з корупцією. Усім-бо відомо: корупція — головний ворог України (якщо не брати до уваги Москву). Хтось уже поспішив провести паралелі з попередніми революціями. І зробити вкрай далекосяжні висновки про політичну долю Зеленського та його команди.
А проте, не можна не зауважити: багато хто сприйняв акції протесту в українських містах проти ухвалення й підписання закону № 12414 доволі скептично. І навіть вороже. Мова зараз не про владу чи наближених до неї персон, які персонально зацікавлені урізати можливості НАБУ. В інтернеті можна прочитати абсолютно протилежні за змістом думки про доцільність акцій протесту від абсолютно різних людей, включно з військовими, цивільними і навіть членами однієї політичної сили. Аргументи в усіх, хто проти, різні. Частина радше емоційна, з нотками роздратування на кшталт реакції на нецензурну лексику. Але частина не позбавлена здорового глузду. Хоча й демонструє певну заангажованість, надмірне теоретизування і нехтування специфікою моменту.
Якщо відкинути спекулятивну риторику про зовнішнє колоніальне управління, проплачених протестувальників, всемогутню руку Сороса і підступних грантоїдів, які організували загальнонаціональну акцію протесту, то можна знайти раціональне зерно в думках опонентів. Йдеться про загрозу внутрішнього протистояння, яке може набути неконтрольованих форм. Це значно ослабить здатність України давати відсіч агресору. А за найгіршого сценарію може спричинити обвал фронту й управління обороною, з усіма негативними для існування Української держави наслідками.
Акція під ВРУ напередодні голосування по законопроєкту №13533, який зареєстрував президент щодо повернення незалежності антикорупційних органів.
Чи можливий такий сценарій? І чи виправдані страхи тих, хто скептично ставиться до будь-яких акцій протесту проти дій влади в умовах повномасштабної війни? Теоретично так. Але наразі немає підстав стверджувати, що акції за скасування скандального закону про ліквідацію незалежності НАБУ і САП здатні спричинити хаос і призвести до громадянських заворушень. А от змусити владу, яка дуже неохоче бореться з корупцією, виправити свою стратегічну помилку — цілком.
Ті, хто апелює до негативного історичного досвіду внутрішнього протистояння під час війни, передусім згадують про добу українських національно-визвольних змагань початку XX століття. Дійсно, глибокий суспільний розкол і нерозуміння цінності збереження власної держави був одним з головних чинників поразки УНР. Але не варто порівнювати нинішні антикорупційні мітинги з подіями 1917–1920 років. Тоді в боротьбі за владу в Україні політичні опоненти регулярно використовували військових. Не гребували державними переворотами. І розглядали бунт як інструмент приходу до влади.
Склад Директорії в другій половині 1919 р. Зліва направо: Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра
Згадаймо прихід до влади Директорії і повалення Гетьманату — однієї з відносно успішних форм української державності в цю буремну епоху війн і революцій. Організатори повалення Павла Скоропадського не виводили людей на демонстрації. Не вимагали від нього зректися федеративної грамоти про союз з небільшовицькою Росією. Не протестували проти несправедливої соціальної політики й не агітували за очищення державного апарату від російських чиновників. Директорія вирішила прийти до влади збройним шляхом. Гетьманат упав менш як за місяць. Але УНР не судилося довге політичне життя.
На щастя, зараз ми не бачимо ніяких ознак внутрішнього конфлікту чи бунту. Мирні демонстрації з висловленням своєї позиції та вимог до влади не загрожують державній стабільності. Навпаки, стимулюють Офіс Президента, уряд і парламент працювати краще й ефективніше. Не покривати своїх від НАБУ і не йти до авторитаризму.
Звісно, не можна повністю виключити, що масові акції протесту на якомусь етапі здатні вийти з-під контролю і призвести до внутрішньої дестабілізації. Безперечно, Кремль уважно стежить за розвитком подій і готовий підлити оливи у вогонь. Але будьмо відвертими: українська влада сама дала підстави громадянам вийти на вулиці. Надто показовим було бажання взяти під повний контроль антикорупційні органи. На цьому етапі достатньо виправити помилку, відновити статус-кво — і акції протесту завершаться.
Акція під ВРУ напередодні голосування по законопроєкту №13533, який зареєстрував президент щодо повернення незалежності антикорупційних органів.
Не праві ті, хто вважає, що боротьба з корупцією — це щось другорядне, абстрактне і може зачекати до кращих часів. Річ тут не лише в залежності українського бюджету від зовнішньої фінансової допомоги, яка змушує виконувати взяті на себе зобов’язання. Усе просто: що ефективніша держава, то більше в неї шансів зберегтися у протистоянні з агресором. Небажання ставати ефективнішою пропорційно зменшує ці шанси.
З різних причин якість українських національних політеліт є загалом невисокою. А спокуса скористатися доступом до ресурсів значна. Багато країн світу свого часу отримали чималу підтримку Заходу, щоб стати інституційно спроможнішими. Тому ті, хто апелює до зовнішнього впливу на призначення очільника НАБУ, мали б подумати: а чому українська влада за понад 30 років не спромоглася самостійно створити ефективні незалежні антикорупційні органи? Може, тому що не було такого бажання.
Кращою гарантією безпеки України в майбутньому буде не членство в ЄС чи навіть НАТО. А передусім наявність держави, у якої достатньо фінансових, військових та організаційних спроможностей адекватно реагувати на російську загрозу. Але щоб вони з’явилися, потрібно забезпечити розвиток економіки й мінімізувати корупційну ренту.
Підприємство, де виробляють дрони-перехоплювачі.
Напередодні повномасштабного російського вторгнення ВВП України становив близько 200 млрд доларів, тоді як ВВП Ізраїлю — майже 500 млрд. Військові видатки України на 2022 рік планували в розмірі близько 4,6 млрд доларів, тоді як Тель-Авів міг собі дозволити виділити на оборону понад 24 млрд доларів США. Ці диспропорції у фінансових можливостях — наслідок у тому числі корупційних дефектів української системи.
Прагнути до євроатлантичної інтеграції варто. Але не треба тішити себе ілюзіями: цей шлях може виявитися дуже тривалим. Тоді як Росія нікуди не зникне. Без суттєвого зменшення корупції шанси ефективно протистояти такому серйозному противнику, як Кремль, незначні. Як і швидко відбудувати країну та повернути тих, хто виїхав. Тому немає сенсу штучно проводити лінії поділу між прихильниками і противниками акцій протесту під час війни. Попри різне бачення поточного моменту, учасники обох таборів (крім щирих поборників знищення незалежності антикорупційних органів) працюють на Україну. Як би це не подобалося корупціонерам чи стратегічному ворогу — Кремлю.
Скульптурна композиція до 75-річчя заснування Організації Північноатлантичного договору – «Україночка під парасолькою НАТО» в Києві, 2 липня 2025 р.
