Зараз Віталій Капля проживає в Івано-Франківській області разом з мамою та дружиною. Зовсім нещодавно він проходив реабілітацію після поранення руки, яке отримав в результаті дронової атаки у вересні 2024 року в його рідній Білозерці, що на Херсонщині. Чоловік стояв на вулиці, коли російський дрон раптом упав поруч, і його металеві частини врізалися в руку. Потім у пораненій руці почалося запалення — довелося робити операцію. Лише після цього він покинув прифронтову територію та рушив до сімʼї — на Івано-Франківщину.
Віталій Капля
Контролювали “лнр-ці та днр-ці”
Білозерка знаходиться поруч з Херсоном, тому цей населений пункт перебував під контролем російських військових майже такий самий проміжок часу, як і обласний центр. Весь період окупації Віталій Капля був вдома разом з мамою.
Чоловік пригадує, як починалося повномасштабне вторгнення та перші “зустрічі” з російськими окупантами.
“В основному, це були, так звані, військові “луганської народної республіки та днр”. Вони не приховували свого походження і ненависті до нас, до наших людей. Ці солдати робили, що хотіли, — мародерили, викрадали людей з будинків та прямо з вулиці, били, знущалися, “віджимали” майно, каталися пʼяними на техніці та автівках, стріляли”, — каже Віталій Капля.
За його словами, окупанти наставили стільки блокпостів, що люди в якийсь момент просто перестали виїжджати з населеного пункту без крайньої необхідності.
“Люди спочатку їздили на автобусах, на маршрутках, на машинах. Коли стали перевіряти та шманати сильно, — то лише на маршрутках. Але згодом й з маршруток людей витаскували”, — розповідає він.
Армія окупантів
Йшов на роботу, коли забирали мера Херсона
За словами чоловіка, коли збройні сили РФ окупували місто Херсон та зайняли адміністративні будівлі, частина керівництва, у тому числі мер, збиралися в іншому місці для вирішення нагальних питань Херсону.
“У той день, коли окупанти забрали Ігоря Колихаєва, ми йшли на роботу. Це був ранок 28 червня 2022 року. Наші колеги бігли по вулиці назустріч та сказали не йти туди, бо російські військові забирають міського голову та всіх чоловіків, які зараз перебувають там. З тих пір наш мер знаходиться у них”, — каже Віталій.
Того дня чоловіку пощастило. Проте він знав, що окупанти все одно його знайдуть та прийдуть за ним.
Віталій Капля на роботі, 2019 р.
Викрали з власного будинку
Чекати довго не довелося. Приблизно за тиждень, точної дати Віталій не памʼятає, до його будинку приїхали бойовики так званої “луганської народної республіки”.
“Вони були дуже пʼяні і, мабуть, під дією якихось наркотичних речовин, а також дуже агресивні. Нормально нічого пояснити не могли, просто стали бити вдома. Потім приїхали ФСБ-ники. Допитували мою стареньку маму про щось, але не погрожували. Моя дружина на той час вже перебувала на підконтрольній території”, — розповідає чоловік.
Далі його запхали в машину і повезли у невідомому напрямку. Коли його привезли — Віталій впізнав місце. Це була територія великого сільгосппідприємства у Приозерному.
“Одразу по приїзді туди мені почали розповідати свої казочки про те, що вони прийшли сюди назавжди. Що я маю працювати з ними, ніхто мене не образить. ФСБ-ник намагався зі мною говорити, проте, з його “аргументами” я не погоджувався. Мене сильно побили і відвели у камеру”, — згадує він.
Перебування в ув’язненні памʼятає не повністю: отруївся парами пального
Камерою це назвати важко. Це чотири стіни з пиляного каменю три на три метри, зверху накриті плитою з залізними дверями. Ні вікон, ні туалету, ні води. В туалет його не виводили, тому доводилося ходити прямо там.
Годували лише один раз на день — макаронами та шматком хліба.
Свій час перебування в ув’язненні Віталій памʼятає не повністю, оскільки отруївся парами бензину та інших речовин, які стояли у приміщенні, де його утримували окупанти.
“Там стояли великі пластмасові бочки з бензином і соляркою. На вулиці — неймовірна спека. Я хоч і зробив собі маленьку дірочку між дверями і пиляним каменем, аби хоч трохи дихати, але таки втратив свідомість. Мабуть. Не памʼятаю, як мене звідти винесли. Досі маю проблеми з легенями через отруєння”, — каже чоловік.
Одна з камер, де утримували людей в Херсонському ІТТ, 14 листопада 2022 року.
Цілодобово — крики жінок та плач дітей
На території цього сільгосппідприємства Віталія утримували не одного. Він каже, що цілодобово чув крики людей, плач жінок та дітей.
“Я нікого не бачив, бо в камері мене тримали одного. Проте, я чув. Це були страшні крики і вдень, і вночі. Біля цього підприємства вони облаштували блокпост і перевіряли людей, тому там постійно був шум. Когось відпускали, а когось лишали. Памʼятаю плач дітей за мамою, яку, ймовірно, забрали на допит, а їх лишили в машині”, — згадує Віталій.
Він також чув жіночі крики. За його словами, характер цих криків та фраз, які долітали до його камери, говорили про те, що їх ґвалтували.
Розстріл
На пʼяту чи шосту добу Віталія та ще двох чоловіків повезли на розстріл. Їх везли в окремих машинах.
“Хлопець був молодим, років 26-27, а інший — чоловік із сусіднього села, старший за мене на пару років. Молодого одразу розстріляли з автомата і скинули його у рів від танку. Памʼятаю, що він був у спортивних штанах, у порваній футболці та в одному резиновому тапку. Нас теж туди кинули, почали стріляти — по верху. Я думаю, якби ФСБ-ники дали команду нас розстріляти — то вони б це зробили. Вони були пʼяні, сміялися, але при цьому були дуже агресивні”, — згадує чоловік.
Коли російські солдати поїхали, то Віталій з іншим чоловіком поховали хлопця, аби його тіло не з’їли тварини, і розійшлися, хто куди. Після цього, герой нашого матеріалу більше не бачив того чоловіка.
Переховувався у рідні та друзів
Того ж дня Віталій приїхав додому. Ще тривалий час він приходив до тями після свого перебування в російській неволі. Проте, окупанти не залишали чоловіка у спокої.
“Згодом вони знову приїхали, але просто поговорити. То підпишіть папери, то підпишіть, що я нібито з ними буду співпрацювати, то йдіть працюйте у їхню військову адміністрацію… Мені набридли їхні навідування до мене і я став ховатися по родичам — то у друзів, то у кумів”, — сказав чоловік.
Йому вдалося дочекатися ЗСУ на рідній землі.
Місцеві вітають військових у Херсоні після його звільнення від окупантів.
Віталій Капля запевняє, що російські військовослужбовці та бойовики незаконних збройних формувань відчували наближення українського війська. Особливо, якщо говорити про останні тижні перед блискавичним контрнаступом ЗСУ. За його словами, вони активно стали пропагувати “евакуацію” — мовляв, “прийдуть бандерівці і всіх розстріляють через те, що вони залишалися в окупації, а не виїжджали”.
“Багато кого вивозили насильно, особливо сімʼї з дітьми. З їхніх будинків грабували майно. Сутками через Дніпро везли на кораблях та човнах зерно, картини, музейні експонати, гроші. Навіть мощі святих з Херсону вивезли. Ну, от можна назвати їх людьми?”, — каже Віталій.
З часу деокупації правобережної частини Херсонщини пройшло більше двох років. А проросійська влада ніяк не залишить в спокої ні звільнені території, ні людей. Так, на початку цього року проросійське видання ТАСС опублікувало дискредитаційну статтю, де назвали Віталія Каплю та ще ряд місцевих чиновників “бандерівською бандою”. Проте Віталій не здивований. Він сказав, що це їх звичайні “методи”.
Наразі Білозерка впритул наблизилася до лінії фронту. Там залишаються люди, попри постійні обстріли та неможливість жити нормальним цивільним життям. Однак, люди пережили окупацію, тож мають надію, що і війна скоро закінчиться.
