Мощі в Києво-Печерській лаврі.
Тіло має значення
“Коли всі виходили з Єгипту й одні виносили золото, інші срібло, Мойсей замість усякого багатства взяв і ніс кості Йосифа, несучи в них із собою додому скарб величний і сповнений незліченних благ”. Так Іоан Золотоустий розповідає нам, як у довгу дорогу до землі обітованої Мойсей бере мощі Йосифа Прекрасного. Так ще в Старому Завіті віруючі люди шанобливо й трепетно ставилися до тіл праведників і прагнули мати їх поруч, на своїй землі, у себе вдома.
Християни не тільки взяли собі за приклад Мойсея, а й розвинули цей звичай, створивши своєрідний культ вшанування мощей.
Найперший аргумент на користь такого шанобливого ставлення до тіл померлих, про який говорять богослови, – це віра у воскресіння мертвих під час другого пришестя Ісуса Христа. Воно, як відомо, передбачає, що люди повстануть із могил, тобто оживуть у своїх фізичних тілах. Отже тіло навіть після смерті має значення?
Науковий секретар Відкритого православного університету Софії-Премудрості, священник ПЦУ і водночас кандидат фізико-математичних наук Богдан Огульчанський розповідає, що перші християни бережливо ставилися до останків своїх братів і сестер.
Богдан Огульчанський
«Перші християни вірили, що Христос прийде і станеться це скоро, – розповідає Богдан Огульчанський. – Розуміли це буквально: люди встануть із могил. Тож їхні останки, як і душі, мали дочекатися приходу Спасителя, і тому вони були важливі. До того ж, коли йдеться про перших християн, вони справді були святими: їхня поведінка дуже відрізнялася від язичницької, вони жили гідно, за Євангельськими заповідями, і дуже ризикували життям, яке могло закінчитися муками і стратою», – зазначає православний священник.
Директор Інституту святого Томи Аквінського, священник РКЦ Петро Балог вважає, що, окрім очікування пришестя і воскресіння мертвих, причиною шанобливого ставлення до тіла є віра у втілення Бога.
«Цей звичай можна пояснити також і вірою у втілення Бога. Господь став людиною, він втілився і відповідно цим продемонстрував, що людське тіло важливе», – зазначає Петро Балог.
За його словами, у другому столітті розвинувся публічний культ вшанування мощей убитих за віру. На їхніх могилах збиралися християни. Так з’явився звичай проводити богослужіння на рештках або ж, як кажуть католики, реліквіях мучеників. На місцях їхніх поховань почали будувати каплиці, а потім храми.
Петро Балог
«Коли храми з’являлися по всьому світу, їх стало тисячі, то їх вже будували не на місцях поховань, а навпаки – мощі привозили до цих храмів», – розповідає отець Петро Балог.
Досі частинки тіл мучеників за віру часто зберігають в православних і католицьких храмах.
«У традиційних християнських конфесіях зберігають традицію, що престол, на якому служать, містить частинку мощей мучеників. Їхня присутність є гарантією того, що вони з нами перебувають. І таким чином вони освячують спільноту, службу і те місце, де збираються християни», – каже отець Богдан Огульчанський.
Православні ще використовують антимінс – полотно, в якому зашиті частинки мощей, на якому можна служити літургію, навіть якщо немає престолу.
Згодом, коли храмів стало ще більше, виникла практика дроблення мощей. Це була гарантія того, що кожна парафія, навіть найменша, зможе отримати частинку мощей.
Представники протестантських церков закидають, що от, мовляв, католики й православні є «ідолопоклонниками», бо поклоняються мощам та іконам.
«Не поклоняються, а вшановують», – зазначає Петро Балог. І наголошує, що термінологія дуже важлива.
«На заході про це писав святий Августин у своєму творі «Про Град Божий», на сході про це читаємо в Іоана Дамаскина. Хоч у них йшлося про ікони, це ж можна застосувати до мощей. Треба розрізняти адорацію (поклоніння) і венерацію (вшанування). Поклонятися можна лише Богу єдиному. Все, крапка. Решту ми вшановуємо: Діву Марію, святих, херувимів, ангелів, реліквії, мощі, батьків і так далі», – розповідає богослов.
Сім голів святого Іоана
Велика побожність до мощей із часом породила проблему, через яку Католицька й Православні церкви зазнали серйозного удару по репутації.
Певне, ви не раз чули історії про сім голів Іоана Хрестителя та 7 чи й більше рук Андрія Первозванного. Різні храми й монастирі в різних країнах і містах досі сперечаються, в кого зберігається справжній палець чи череп святого.
«У Середньовіччі з’явилося сотні, тисячі підробок. Бо культ мощей «розкрутився», вони притягували паломників. Усі тодішні паломницькі місця в Європі були пов’язані з могилою якогось святого. І якщо в Римі фактично зберігалися мощі всіх 12 апостолів, то далеко не кожен храм міг похвалитися бодай частинкою реліквій. І тоді почали з’являтися повідомлення, що десь віднайшли голову чи руку, чи ребро святого. Їх поміщали в релікварій у храмі. Так почали множитися «святі голови і руки». Потім те ж відбулося з частинками хреста, на якому Ісус був розіп’ятий, – їх стали тисячі. Якби їх скласти докупи, то вийшло б сотні хрестів», – зазначає Петро Балог.
Так було в усі часи – коли щось стає популярним, то починають продукувати фейки, а хтось підприємливий заробляє на цьому.
Голова Іоана Хрестителя в Ам’єнському соборі у Франції.
Донині подекуди процвітає «чорний ринок мощей».
«Це боляче, тому що грають на почуттях вірних, які хочуть якогось матеріального підтвердження своєї віри – щоб побачити, доторкнутися. І шахраї на цьому спекулюють. Навіть коли війна, є мародери, які гуманітарку цуплять. Так і тут. І якщо це роблять духовні, церковні особи – тоді це найбільший злочин», – зазначає отець Петро.
У Католицькій церкві, за словами священника, канонічне право забороняє продавати реліквії й передбачає покарання за непослух аж до заборони служіння.
Але в деяких країнах досі не цураються паразитувати на почуттях вірян, використовуючи відверті фальшивки.
Пригадуєте історію з дуже підозрілими «дарами волхвів», що їх так пафосно возили Києвом, а потім Кримом представники РПЦ разом із російськими спецслужбами? Фінансував це «паломництво» відомий «православний олігарх» Костянтин Малофєєв, супроводжував «особливий вантаж» – Ігор Гіркін. Малофеєв та йому подібні не раз використовували християнські реліквії в політичних інтересах, наприклад, на виборах. Не варто й нагадувати, що після тих ефесбешних дарів відбулося вторгнення в Крим та на схід України.
Дари волхвів у Криму
Святість не означає нетлінність
Тут варто пояснити, що не тільки тіла святих вважаються реліквіями або ж мощами. Одяг, особисті речі тощо – це так звані реліквії другого ступеня. Тож «дари волхвів», очевидно, з цієї категорії.
«Рештки тіла святого – це мощі першого ступеня. Другий ступінь – це щось, що святий використовував – книжка, образочок, частинка одягу. А ще є предмети, які контактували з реліквіями: це хрестик чи образок, яким доторкнулися до саркофагу з мощами, – це реліквії третього ступеня», – пояснює священник Петро Балог.
Особливий пієтет викликають так звані нетлінні мощі – останки, які дивним чином збереглися впродовж тривалого часу. Християни, зокрема в Україні, вважають, що нетлінність мощей є свідченням святості людини.
«Якщо людина була доброчесною, а ще й її останки виявилися нетлінними, вважали, це Бог дає знак, що ця людина дійсно є святою. Часто це було аргументом для канонізації», – розповідає священник Богдан Огульчанський.
Але далеко не всі сприймають нетлінність як свідчення праведності, інколи ставлення абсолютно протилежне.
«У Православній церкві загалом не пов’язують тлінність чи нетлінність тіла зі святістю особи. А, скажімо, на Афоні дотримуються думки, якщо тіло не розкладається, то це ненормально. Там вважають: якщо людина годила Богу, значить тіло повинно розкластися так, як належить», – розповідає Богдан Огульчанський.
І додає: захоплення історіями з нетлінністю мощей спонукали непорядних людей до фальсифікацій.
Богдан Огульчанський
«Часто траплялося, що тільки частина тіла залишалася нетлінною. Наприклад, плече, рука та інше. І в багатьох храмах (це було, зокрема, заведено в Російській імперії) решту тіла викладали з пап’є маше чи ще якихось матеріалів, накривали священницьким одягом, щоб люди думали, що тіло ціле. Коли більшовики захопили владу, почали розкривати мощі й показувати, що от, мовляв, які у вас «нетлінні мощі». Це був великий удар по церкві», – розповідає отець Богдан.
Як вберегтися від підробок
Кожен християнин хоче бути впевненим, що мощі в його храмі справжні. Коли йдеться про релігійні почуття, «репліки» недоречні. То як упевнитися, що вам не підсунули підробку?
За словами Петра Балога, є цілком легальний і надійний спосіб: звернутися до єпископа тієї місцевості, де зберігаються мощі святого. Він вивчить всі обставини і в разі згоди надішле частинку реліквій та документ із печаткою, який підтверджує їхню автентичність.
Останніми десятиліттями завдяки науковому прогресу з’явилася можливість перевірити походження різних святинь.
Туринська плащаниця відкрита для загального огляду в соборі Святого Іоанна Хрестителя.
«Науковці неодноразово досліджували Туринську плащаницю, в яку нібито було загорнуто Ісуса Христа після смерті. Спочатку провели вуглецевий аналіз, який виявив, що тканина XIII століття, а отже не може бути плащаницею Христа. Через кілька років, коли техніка вдосконалилася, знову провели експертизу, яка виявила, що плащаниця з першого століття. Усі зраділи. Але, звичайно, немає стовідсоткового підтвердження, що дійсно це полотно є плащаницею Ісуса Христа», – розповідає отець Петро.
За його словами, якщо відомо про три голови святої Катерини Сієнської, то й без досліджень зрозуміло, що котрісь з них, а може, й всі фальшиві. Але якщо взятися перевіряти всі реліквії, то доведеться робити мільйони досліджень.
А якщо нудить у криптах?
В італійському Палермо є знаменитий стародавній монастир капуцинів, у якому зберігається понад тисячу муміфікованих тіл. Причому вони не покладені в саркофаги, а часто «стоять» вздовж стін або підвішені в нішах підземелля. Спочатку капуцини тут зберігали останки своїх співбратів, а потім додалися поховання й світських людей – дорослих і дітей. Не кожен відважиться пройтися таким коридором. Бо ж для декого навіть одне мертве тіло – моторошне видовище.
Катакомби капуцинів у Палермо на Сицилії – видовище не для слабкодухих.
«Для когось справді виглядає трохи макабрично засохла нога чи рука. Вистачить піти в Києво-Печерську лавру, де видно частини тіл святих угодників. На заході багато храмів і монастирів із мощами. Наприклад, монастир на Сицилії, в якому підвал і навіть бічна каплиця переповнені трупами монахів, які там жили. Для когось це наче фільм жахів, а для когось – місце паломництва», – розповідає отець Петро.
Буває, навіть дуже побожні християни, які дотримуються церковних приписів, можуть відчувати біля мощей не благодать, а нудоту. Чи означає це, що з цими вірянами щось не так?
«Чи може людині стати погано в печерах із мощами святих? Звичайно. Є люди, яким некомфортно у замкнутому приміщенні або під землею. Хтось не сприймає певні запахи. Це особливість психіки людини. Так, дехто вважає, що раз людині погано біля мощей, то вона грішна. Але я не беруся осуджувати таких людей», – говорить отець Богдан Огульчанський.
Катакомби капуцинів у Палермо.
Головне – без фанатизму
Священники пояснюють: попри важливість мощей, не варто ставитися до них фанатично.
«Якщо хтось більшу увагу звертає на антимінс під час літургії, ніж на саму літургію, то в нього щось не так із вірою. Бо чи є мощі в антимінсі, чи немає – літургія дійсна. Католики, скажімо, після реформи вже не служать на мощах.
Або хтось будує свою віру на вогні, який сходить на Пасху в Єрусалимі. Уже довели 100 разів, що це патріарх запалює свічки, але люди опираються всіма силами, бо на цьому побудована їхня віра. А насправді – марновірство.
Чи, наприклад, чудо Святого Януарія – люди чекають щоразу, щоб кров «ожила», а якщо цього не сталося, то що ж – святий «відпочиває»? Чи, скажімо, в Італії дуже поширений культ отця Піо та інше… Інколи ці історії виглядають кумедно», – зазначає отець Петро.
Петро Балог
Та водночас він цілком позитивно ставиться до вшанування мощей.
«Вони, як фото рідних на стіні: ти не концентруєшся на ньому, а думками линеш до мами чи тата, які зображені на цьому фото. Тому воно тобі дороге. Подібно мощі або ікони – ведуть думки і серце далі, до святого, в якого просимо заступництва перед Богом», – ділиться Петро Балог.
Православний священник Богдан Огульчанський погоджується, що мощі не повинні замінювати власне віру в Бога.
«Я ставлюся до мощей із пошаною, але не маю надмірної тяги до матеріального як підтвердження своєї віри. Є мощі – добре, нема – нічого страшного», – зазначає отець Богдан.
***
…Кажуть, що перші християни хусточками збирали кров на місцях катування і страти мучеників за віру. Та й недавня історія зберегла чимало випадків трепетного ставлення до тіла святого, навіть якщо офіційно не визнано його святість. Наприклад, як секретар Івана Павла ІІ завбачливо зібрав його кров після замаху в 1981 році, а через кілька десятиліть її частинки розійшлися по храмах як мощі святого Папи.
І нехай скептики критикують християн за трепетне ставлення до мощей їхніх святих – ця любов із ними надовго.
Бо завжди будуть люди, які прагнутимуть доторкнутися до того, хто сягнув неба.
Нехай навіть це частинка його кісточок.
Джерело: Дорогі кістки. Чому й навіщо християни вшановують мощі?
