Премʼєрна вистава Confronting the Shadow
Що сучасне українське мистецтво може сказати Заходу у 2025 році? Я ставлю це питання після прем’єри вистави Тамари Трунової Confronting the Shadow на берлінському фестивалі Performing Exiles.
Думаючи про цю постановку, натрапляю на нещодавно опубліковане інтерв’ю журналістки Аїди Черкез, де та розповідає про облогу Сараєва: «Важливим фактором у підтримці колективного здорового глузду були театри. Люди, які ніколи не ходили до театру, під час війни почали ходити, бо ти сидиш там і протягом двох годин удаєш, нібито все гаразд». Тут-таки згадую раніше побачений у соцмережах коментар мешканки Кам’янця-Подільського: за її версією, дехто має більше вільного часу, доки в новому місті не з’явилися родичі та друзі; а отже, до театрів ходять переважно нові жителі міста.
У виставі Трунової, яка виступила водночас режисеркою та драматургинею цього, за визначенням німецьких критиків, сценічного есе, актори Театру на Лівому березі додають: «Ілюзія нормальності перестає працювати, а побут уже не маскує трагедію». Тут вони грають самих себе. Вирушивши в Берлін — «глибокий тил», мають вдавати «нормальних», уникаючи надмірної драматизації, щоб не травмувати постравматичним гумором тих, кого зустрінуть на своєму шляху. А, і ще за кожної нагоди варто наголошувати: Малевич — українець!
Премʼєрна вистава Confronting the Shadow
Тож Марина Клімова, Костянтин Корецький, Ірина Мак, Олександр Соколов, Олег Стефан та Ірина Ткаченко виходять на камерну сцену Ballhaus Ost у Прецлауер-Берзі в леопардових костюмах. Це символізує вдячність українського народу за німецькі танки.
Звісно, є за що дякувати і крім цього: за допомогу біженцям, за перший кебаб на берлінській Фрідріхштрасе, за шал підтримки, бо ми ж розуміємо, як вам непросто з нами…
Далі з’являється Ірина Лазер у синьо-жовтому костюмі Мардж Сімпсон. Виконавиця етноелектронної музики Mavka, запрошена до команди проєкту спершу як композиторка, врешті отримала наскрізну роль, яка утримує нібито розрізнені епізоди вистави. Німецька модераторка наполегливо повчає українців: не все так однозначно. Навіть якщо ви з краю, де ще вірять у справедливість. Міжнародний діалог передбачає дві сторони.
Премʼєрна вистава Confronting the Shadow
Тут я знову згадую Аїду Черкез, котра зі сцени Львівського медіафоруму безперешкодно висловилася про неминуче примирення в майбутньому; і лише згодом, у соцмережах, її тези активно обговорювали й заперечували, проте вже без участі спікерки. Мабуть, боснійці уже пройшли цей навчальний курс міжнародної дипломатії, як і німці. А українці в процесі. На цій сцені. На цій війні, ще до її завершення. У світовій політиці.
«Світ не витримує чесності, — відповідає хор київських акторів на ці настанови. — Світ за мир, і ціна цього миру — ми».
Хоровий спів, пластичні хореографічні номери, проєкція та світло стають універсальною мовою, зрозумілою усім глядачам, які сприймають виставу через німецькі й англійські субтитри. Так само впізнаваними є відсилки до історії театру — від Шекспіра до Гайнера Мюллера; і очевидний трибют кінорежисерові Девіду Лінчу. Формат політичного кабаре, надзвичайно популярний у Німеччині, допомагає зрозуміти саркастичні випади, які складно вловити тим, хто несистематично стежить не тільки за новинами з війни, але й за суперечками між українцями та росіянами, які залишаються доволі внутрішньою справою.
Премʼєрна вистава Confronting the Shadow
Найбільше вражає, ні, не монолог Чайки у виконанні оголеної Марини Клімової, а вихід на сцену «азовця» Миколи Граднова-Савицького. Режисер і актор, він втратив ноги на війні, зараз проходить реабілітацію і повертається до театру. Гідність, з якою він відкидає загравання Істини (Ірина Мак), — це поява нового героя українського мистецтва, після поетичних читань і панельних дискусій, де відвідувачі так люблять запитувати про повернення на війну й отримувати ствердну відповідь.
Зрештою, пекельна гастроль закінчується. Нам знову показують відеопроєкцію: актор Володимир Кравчук у військовому однострої, який на початку проводжав акторів до Берліна, зустрічає їх на тому самому місці — у фоє Театру на Лівому березі. З полегшенням усі разом вирушають будувати новий театр на руїнах старого світу. Можливо, там Кравчук нарешті зіграє Фортінбраса, як і планував до повномасштабного вторгнення.
Премʼєрна вистава Confronting the Shadow
За словами Тамари Трунової, куратор фестивалю Матіас Лілієнталь надав їй цілковиту свободу в підготовці вистави. У процесі змінювався текст, а сама постановка стала майже на годину довшою. Але робота не закінчилася — восени планують київську прем’єру. Чи почує там столиця щось нове про себе, знову думаю я, адже зусиллями культурної дипломатії там уже давно засвоїли, що Малевич — українець. Навіть німці назвали це перш за все документуванням «виснажливої боротьби за міжнародну видимість», де неукраїнська публіка очевидно потребує термінової підтримки для виправлення багаторічних хибних уявлень (TAZ). Але також і дзеркалом, яке підносять кожному глядачеві (Berliner Morgenpost).
Тамара Трунова каже, що Confronting the Shadow досі в динаміці, як і під час підготовки німецької фестивальної версії. Тож червнева вистава у Берліні певним чином унікальна — у такому самому вигляді вона вже не повториться. У Києві на глядачів чекатиме зовсім інша вистава під назвою «Робота з тінню».
Коли з берлінської сцени казали: «а далі всі глядачі пішли жити своє життя» — йшлося про лише малу частку тих, хто зустрічатиметься з цими «…тінями».
Премʼєрна вистава Confronting the Shadow
Джерело: «Це все у твоїй голові». Вистава Тамари Трунової на берлінській сцені
