Робота РЕАБАТРу 23-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.
Велика війна Росії проти України триває вже майже три з половиною роки. Повномасштабне вторгнення РФ спричинило серйозні потрясіння у світі. Найвідчутніших наслідків зазнала Європа, залежна від російських енергоносіїв. 2022-го інфляція в країнах єврозони встановила історичні рекорди і сягнула 10 %. Проте з часом ситуацію вдалося стабілізувати. Щодо решти світу, то вплив російсько-української війни на решту держав був опосередкованим і відчувався передусім у геополітичному вимірі. Хоча й дав поштовх процесу переозброєння і перегляду військових бюджетів.
Це цинічно звучить, але зараз можна стверджувати: російська агресія проти України для більшості населення планети стала вже буденним явищем. Світ звик до ситуації, коли Кремль загруз у кровопролитній війні. Існує реальність, у якій понад 600 тисяч російських солдатів беруть участь у бойових діях проти суверенної держави. Для України вона означає смерть, руйнування, довготривалу важку війну на виснаження. Але для інших сусідів Росії це також можливість виграти час, щоб краще підготуватися до різноманітних несподіванок від Путіна. Наростити виробництво зброї, збудувати фортифікаційні споруди на кордоні з РФ, збільшити кількість власної армії. Це і намагаються зараз робити європейські країни.
Литва, Латвія та Естонія посилюють спільний кордон з Росією. Будують Балтійську оборонну лінію, встановлюють міни, копають протитанкові рови та споруджують бункери. Значну увагу також приділяють укріпленню Сувалкського коридору. Однак ці роботи мають значний недолік — вони розтягнуті в часі. Наприклад, Литва виділяє 1,1 млрд євро на зміцнення кордону з Росію і Білоруссю, але ці кошти розраховані на 10 років.
Бронетранспортери фінської армії на борту судна на повітряній подушці армії США під час спільних навчань НАТО «Baltops». Балтійські операції- щорічні військові навчання, що проводяться США в Європі з 1971 року в Балтійському морі та прилеглих до нього регіонах.
Хоча у Європі переважає доброзичливий тон щодо України і партнери засуджують російську агресію, політичні еліти Старого світу не дуже поспішають переозброюватися. Країни НАТО відстають у темпах військового виробництва, тоді як Росія перейшла на воєнні рейки. Нещодавно генеральний секретар НАТО Марк Рютте в інтерв’ю New York Times заявив, що за три місяці РФ виробляє втричі більше боєприпасів, ніж усі країни Альянсу за рік. Оцінки аналітиків і розвідки щодо обсягів російського виробництва різняться: переважно фігурує цифра 3 млн артилерійських снарядів. Так само важко оцінити реальні обсяги виробництва РФ дронів. Але судячи із ситуації на полі бою та масових атак на українські міста, вони мають бути доволі значними.
Багато європейських країн заявили про наміри збільшити чисельний склад армій, який дуже скоротили після завершення Холодної війни. Німеччина планує додатково набрати 60 тисяч військових. Італія розглядає можливість долучити до збройних сил 40 тисяч резервістів. Над збільшенням кількості військовослужбовців працюють Польща, Литва, Швеція. А Данія хоче призивати до армії жінок. Проте все це лише наміри. Європі потрібен час, щоб бути готовою до гіпотетичного зіткнення з РФ. Поки Росія загрузла в Україні, цей час у неї є.
Що довше Кремль буде зайнятий війною в Україні, то менше шансів, що він наважиться на серйозну авантюру в інших місцях. Тоді як закінчення активної фази бойових дій в Україні без військової поразки агресора та зміни влади у РФ загрожує непередбачуваними наслідками.
Андрій Сибіга та Андрюс Кубілюс (праворуч) під час зустрічі в Києві.
У травні єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс заявив: якщо в Україні встановиться мир або перемир’я, існує ймовірність, що Росія розпочне нову агресію проти країн Європи. Голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини Бруно Каль теж вважає небезпечним для Європи завершення війни в Україні раніше ніж 2030 року. На його думку, швидке закінчення російсько-української війни дозволить росіянам напасти європейські країни в той момент, коли вони будуть до цього не готові. Можна не сумніватися, що схожих думок дотримуються й інші європейські посадовці. Логіка у їхніх побоюваннях цілком зрозуміла: у Путіна, для якого війна перетворилася в засіб зміцнення влади, може виникнути нездоланна спокуса перевірити, чи добре працює 5-та стаття НАТО.
Є багато спекуляцій на тему, чи наважиться Росія атакувати країну Північноатлантичного альянсу. І чи взагалі готується Кремль до великої війни на іншому напрямку. Правда в тому, що якою буде реальність після завершення активної фази бойових дій в Україні, не знає ніхто. Як і те, що буде далі робити Путін. Скоротить свою армію, зупинить військово-промисловий комплекс, який набрав обертів і пожирає величезну кількість ресурсів, переведе російську економіку на мирні рейки? Можливо. Але зробити це не так легко навіть за великого бажання. А такого бажання у кремлівського диктатора може й не бути.
Путін живе мріями про відродження російської імперії і відновлення статус-кво, який існував до розпаду СРСР. Спокуса скористатися вікном можливостей і спробувати принизити НАТО може пересилити інстинкт самозбереження. Тим більше, що певні переваги над Заходом РФ таки має. Велику армію зі значним досвідом сучасної війни. Військово-промисловий комплекс, який демонструє непогані обороти. Гласну й негласну підтримку з боку КНДР і Китаю. І відсутність політичних стримувань, які можуть завадити Заходу реагувати швидко й рішуче. Та все ж є обґрунтовані сумніви, що Кремль наважиться розпочати агресію десь на Балтиці, поки не завершить активну фазу бойових дій в Україні.
Інші мотиви на користь продовження російсько-української війни має Китай. Не потрібно вірити запевненням Пекіна, що він нібито зацікавлений у якнайшвидшому припиненні війни проти України. КНР має потужні механізми тиску на Москву. Але жодних не задіяв, щоб змусити зупинити агресію. Зате є багато ознак, які вказують на непублічну підтримку російської економіки й оборонки зокрема.
Прапори Китаю та РФ на вулиці Пекіна в день візиту Путіна.
Слова міністра закордонних справ Китаю Ван Ї про те, що Пекін не змириться з програшем Росії у війні проти України, прикметна тим, що в ній значно більше щирості, ніж у всіх інших заявах Піднебесної від самого початку повномасштабного російського вторгнення.
Пекіну насправді може бути вигідно, щоб війна тривала саме в нинішньому форматі — кривавого затяжного конфлікту без очевидної переваги сторін. Такий стан справ дозволяє КНР успішно реалізувати дві цілі: збільшувати свій вплив на Росію й обмежувати можливості Заходу оперативно та єдиним фронтом реагувати на потенційні проблеми в інших куточках світу.
У 2024 році товарообіг між Китаєм і Росією сягнув 240 млрд доларів. КНР стала головним торговим партнером РФ. Москва отримує з Китаю чимало товарів. У тому числі подвійного призначення. Натомість Китай минулого року став головним покупцем російської нафти, придбавши у РФ 108,5 млн тонн. Тісний економічний зв’язок і непублічний військово-промисловий намертво прив’язує Кремль до китайської орбіти і робить нереальними американські фантазії про відрив Москви від Пекіна.
Російський нафтовий танкер
Якщо в Пекіні наважаться здійснити військову авантюру проти Тайваню, найліпший вигляд вона матиме на фоні активного залучення Заходу до підтримки України у справі її відсічі російській агресії. Власне про це і заявив міністр МЗС Піднебесної. Для Пекіна принципово важливо, щоб сили Заходу були максимально розпорошені, коли настане день Х.
У світі, де міжнародне право деградувало разом з поняттями моралі, базових принципів співіснування націй і справедливості, агресія однієї держави проти іншої вже не викликає однозначного засудження. Світ певною мірою пристосувався до російської агресії проти України. І з різних причин може не надто бажати швидкого завершення війни. Як не бажає, крім певних держав, військової поразки та дезінтеграції Російської Федерації.
