Массиміліано Тіта
Транспорт. Архітектура як інструмент інклюзії та примирення
Я буду наводити багато прикладів, корисних для сьогоднішньої України. Почнімо з Колумбії. З 1990-х років місто Медельїн зазнало глибокої трансформації завдяки політиці соціального урбанізму: архітектура стала інструментом інклюзії та примирення. Такі проєкти, як Biblioteca de España, електричні ескалатори й лінії метро-канатної дороги, що з’єднують периферійні райони з центром міста, демонструють, як міський простір можна спроєктувати, не лише щоб розв’язати практичні проблеми, а й зцілити соціальний простір, сформувати нове відчуття безпеки.
Однією з найпоширеніших помилок у процесах швидкої реконструкції — після воєн чи катастроф — було механічне відтворення моделей простору, зорієнтованих на автомобілі, особливо тих, що базувалися на тренувальній логіці автоцентрів. У ХХ столітті багато міст будували навколо потоків автотранспорту, жертвуючи громадським простором, безпекою та якістю середовища. Сьогодні Україна має унікальну можливість переосмислити місто навколо ширших, інтегрованих і розумних систем мобільності.
Копенгаген інвестував у щільну мережу велосипедних доріжок, створюючи нові коридори для м’якої мобільності. 62 % мешканців щодня їздять на роботу велосипедом, користуючись спеціальною інфраструктурою — велосипедними мостами, охоронюваними стоянками й розумними світлофорами. Фрайбург у Німеччині зменшив використання автомобілів, запровадив інтегрований громадський транспорт, периферійні паркінги та стимули використовувати трамваї і велосипеди. Район Vauban у Фрайбурзі є зразком низьковуглецевого урбанізму. Таллінн, столиця Естонії, запровадив безкоштовний громадський транспорт для мешканців ще у 2013 році в межах стратегії цифровізації міських послуг.
Массиміліано Тіта
Що це означає для України?
Можливість переробити систему міських доріг, пріоритизувати пішоходів, велосипедистів і громадський транспорт. Далі планувати міжмодальні вузли: інфраструктура для велосипедів, поїздів, трамваїв, автобусів і спільного користування авто. Використовувати цифрові інструменти для створення розумних систем мобільності: моніторинг у реальному часі, аналітика потоків, оснащення. Уникати міських автомагістралей, натомість створювати міське середовище з ближчими відстанями та повільнішим ритмом — як основу міста поствуглецевої епохи. У країні, що змушена відбудовувати велику частину інфраструктури з нуля, це ідеальний момент, щоб відразу увійти в майбутнє, при цьому уникнути помилок минулого.
Природа: не декор, а екологічна стійкість
Міську зелень більше не розглядають лише як елемент декору — це стратегічна інфраструктура для підвищення екологічної стійкості. Мережа зеленої інфраструктури має інтегровану систему з парків, вуличної зелені, екологічних коридорів і водозбірних басейнів — критично важливих для життя в місті.
Які конкретні переваги? Зменшення впливу міської спеки чи шкідливих чинників довкілля. Поглинання дощових вод і запобігання ерозії, відновлення й регенерація середовища. Фільтрація забруднень повітря і поліпшення його якості. Покращення психічного і фізичного здоров’я. Доступ до природи, зниження рівня стресу й серцево-судинних ризиків у міському середовищі. Сприяння соціальній інтеграції — особливо там, де зелені зони доступні, спільно спроєктовані й розташовані поблизу житлових кварталів.
Наведу кілька прикладів.
Париж запустив ініціативу Plan Arbre (Деревний план) і концепцію 15-хвилинного міста: з мікропарками, новими парками та масштабними кампаніями озеленення. Заплановано висадити 170 000 нових дерев до 2026 року. Є також регіональна ініціатива — лісова стратегія, що передбачає висадження дерев до 2030 року в межах міської агломерації.
Массиміліано Тіта
У Європі існує багато інших знакових проєктів на кшталт Bosco Verticale (Вертикальний ліс). Сінгапур, як глобальна модель, інтегрував зелені насадження у всі шари міського середовища: лінійні парки, сади на дахах, вертикальні ліси та знаменитий гай супердерев — які виробляють енергію та доступні кожному.
Що можемо зробити ми як архітектори?
Якісні зелені зони мають бути невід’ємною частиною людського дизайну, а не лише центральними острівцями. Варто спиратися на майбутню суспільну користь, щоб залучати громади до перетворення пустирів на спільні сади, дитячі майданчики й обжиті ландшафти.
Запроваджуйте екологічні мережі між зеленими зонами, створеними людиною, та природними. Інтегруйте природу в школи, лікарні та житлові будинки — створюючи острівці зелені, сади на дахах і живі стіни. Зелень може стати символом українського відродження — життя, турботи й відкритого простору, які повертають гідність і відповідальність людству.
Економіка: простір для стосунків і взаємодії
Архітектура має потужний потенціал стимулювати місцевий економічний розвиток. Вона може стати каталізатором зростання — залучаючи людський капітал, активізуючи простори, розкриваючи місцеві ресурси. Сучасне розуміння архітектури — це не лише про дизайн будівель, а про створення простору для стосунків і взаємодії. Архітектура впливає на економіку як безпосередньо, так і опосередковано. Високоякісні архітектурні проєкти створюють цінність одразу в кількох вимірах:
Місцева зайнятість і виробництво — проєкти дають роботу, залучають фахівців і залишають гроші в регіоні;
Оновлення і привабливість міста — простори стають живішими, зростає цінність, з’являються інвестори;
Ідентичність й інновації — архітектура підсилює характер місця й відкриває шлях до нових рішень.
Массиміліано Тіта
Контекстно чутлива архітектура допомагає посилити місцеву ідентичність як ключовий компонент економіки, заснованої на унікальності. Наприклад, можна зробити ставку на гастрономічний бізнес і культуру. Або застосувати інноваційний підхід — наприклад, використовувати місцеві матеріали в сучасних рішеннях. Це сприяє формуванню виразної, красивої та привабливої територіальної ідентичності.
Архітектура — це не лише про форму чи функцію. Це сервіс і стратегічний важіль для сталого місцевого економічного розвитку. Ми можемо розглядати її як інтегровану в локальну культурну, соціальну й економічну структуру. Проєкт Porto Nuova в Мілані інтегрував деградуючу територію в сучасний діловий район. Це офіси, житлова забудова, громадський простір і бібліотека дерев. Ця реконструкція залучила і національні, і міжнародні інвестиції.
І це сприяє місцевій економіці і створенню робочих місць. Загалом було створено понад 10 000 прямих і непрямих робочих місць. Вартість нерухомості в навколишньому районі зросла на 30 %. Культурна й комерційна активність у районі зросла на 20 %.
План 22 був масштабною реформою в Барселоні. Промисловий район Ель Поблену перетворили на інноваційний квартал. Він привабив понад 4 000 технологічних компаній і створив приблизно 100 000 нових робочих місць. Вплив став еталоном для нового покоління міст. Його наслідують Бостон, Стамбул і Кейптаун.
Інший приклад — реновація району Кінгс-Крос у Лондоні перетворила занепалу територію на багатофункціональний житлово-комерційний квартал з активізацією місцевої громади.
Цікавий приклад — відновлення струмка Чхонґєчхон (Cheonggyecheon) у Сеулі. Вартість землі в районі зросла через це на 30–50 %. Загальний обсяг залучених інвестицій — 2 мільярди доларів. Тепер туди щодня приїжджають 4 000 відвідувачів з відчутними економічними вигодами для регіону.
Массиміліано Тіта
Ще один приклад — мабуть, найвідоміший — Музей Ґуґґенгайма в Більбао. Цей проєкт створив економічний ефект, який оцінюють у 800 мільйонів доларів — нові робочі місця і податкові надходження. Поєднання знакової архітектури з оригінальною виставковою програмою дало нове життя Баскському регіону.
Наступний приклад — Глазго, де створили 50 000 нових робочих місць завдяки 5–6 мільярдам державних і приватних інвестицій. Цей приклад демонструє, як архітектура і міська регенерація можуть стати двигунами розвитку.
Підсумок: не відтворювати, а будувати те, чого ніколи не існувало
Підсумуємо, як архітектура сприяє розвитку місцевої економіки. Це створення робочих місць. Залучення інвестицій — як локальних, так і зовнішніх. І підвищення якості життя в постраждалих громадах.
Сьогодні Україна стоїть перед викликом, подібним до того, що постав перед Італією після Другої світової війни. Але тепер з новими інструментами: передовими технологіями, глобальною мережею досвіду та надзвичайним людським капіталом. Відбудова може стати справжнім інструментом змін. Для цього треба:
Перше: подолати зосередженість на відтворенні минулого. Натомість створювати нове;
Друге: сприяти сталим формам мобільності та розумному транспорту;
Третє: інтегрувати зелену інфраструктуру як частину людського середовища;
Четверте: створювати публічні простори, що заохочують зустрічі та взаємодію.
Іншими словами: не просто відбудовувати, а регенерувати. Не просто відтворювати те, що втрачено, а будувати те, чого ніколи раніше не існувало. Це головний урок, який ми можемо винести з минулого — від повоєнної Італії до Німеччини та Японії.
Массиміліано Тіта
Архітектура — це форма культури. Це політичне, культурне й етичне мистецтво. Це видимий вияв того, у що вірить суспільство про себе. І того, про що ми мріємо у своєму майбутньому.
Нехай сьогодні Україна стане джерелом нової епохи людських інновацій — здатної поєднати красу, функціональність, пам’ять і спільноту. І нехай ми — архітектори, урбаністи, громадяни — будемо активними учасниками цього надзвичайного процесу. Це буде Українське відродження.
***
Проєкт «Території культури» виходить у партнерстві з компанією «Перша приватна броварня» і присвячений дослідженню історії та трансформації української культурної ідентичності.
Джерело: Архітектор Массиміліано Тіта: Урбаністичні рецепти для повоєнної України
