Проєктом передбачено будівництво житла у громадах-учасниках, які відбиратимуть, зокрема, за кількістю зареєстрованих ВПО та спроможністю реалізувати цей важливий проєкт.
Проєкт виглядає привабливо. Але…
Але за умови системного підходу, реального фінансування й чітких гарантій. Чого ніколи не було у нашого уряду.
В поточному вигляді це радше пілотна імітація державної політики, яка ризикує перетворитися на:
- інструмент соціального поділу між групами населення;
- механізм зняття відповідальності з центральної влади;
- ілюзію компенсацій замість вирішення житлової кризи для ВПО.
Чому? Давайте просто беземоційно розберемо ризики.
Для ВПО:
1. Високі очікування, низька реалізація
Уже були програми (наприклад, «єВідновлення»), які для багатьох залишились на рівні обіцянок. Якщо громади не реалізують проєкти – це не просто знову знецінить довіру ВПО до державних ініціатив, а підірве її назавжди.
2. Нездорова конкуренція між вразливими групами
У переліку бенефіціарів — ветерани, родини загиблих, ВПО, вчителі, лікарі, діти-сироти, але ресурс обмежений. Це створить суперництво за право на житло, що може загострити соціальну напругу. Хто більше постраждав та хто кому більше винен. І це не про єдність та підтримку. А швидше за все про конфлікти та суперечки.
3. Невизначеність у тривалості оренди
Якщо механізм не врегульований належним чином (а він не врегульований на стадіі анонсу), існує ризик, що сім’ї ВПО можуть втратити житло після завершення «експерименту» або строку пільгової оренди.
4. Потенційна дискримінація за «приналежністю до громади»
Громади можуть віддавати пріоритет «своїм» (місцевим), а не переселенцям. Це вже спостерігалось у програмах з працевлаштування та компенсацій.
Для громад:
1. Фінансове навантаження без гарантії підтримки
Громади мають самостійно будувати житло — якщо фінансування буде недостатнім або затриманим, усе зупиниться або завершиться «недобудовою».
2. Ризик соціального перекосу
Якщо муніципальне житло зосередиться лише в окремих громадах, виникне міграція ВПО за доступним житлом — це тисне на інфраструктуру, школи, медицину. Та призведе до десоціалізації ВПО.
3. Політизація процесу
Вибір бенефіціарів і учасників може стати предметом корупції або «вдячності» місцевій владі. Це безумовне перетворення житла на інструмент політичного впливу.
Для державної політики в цілому – це повна відсутність системності та підміна обов’язків держави громадами.
Були вже десятки «експериментальних проєктів». Якщо немає гарантій масштабування й стабільного фінансування — це точкове латання, а не стратегія. Проте відповідальність за житло для ВПО — це загальнодержавне завдання. Якщо його перекладають на плечі місцевих громад, це ознака ухилення держави від гарантій. Ба гірше. Це ілюзія допомоги.
Якщо громади будують житло за власний кошт, а держава лише «запускає експеримент» і збирає статистику, ВПО отримують не підтримку, а хибну надію. При тому, втрачають всі. ВПО. Громади. Держава.
Проте, в нас не залишається вже ні часу, ні ресурсу. Мабуть, настав час просто позбутися геніїв експериментів. В надії, що наступні будуть дбати, а не створювати замки на піску.
Джерело: Замки на піску для ВПО, або коли закінчаться “експерименти”
