У кожного з них своя особлива мета:
а) Держава намагається регулювати і контролювати освітянські процеси шляхом адміністративних і фінансових важелів, встановлюючи «фахові компетенції» та розміри мінімального фінансування підготовки фахівців. «Компетенції» начебто повинні відповідати запитам ринку праці і потребам суспільства, хоча – це не факт. При цьому, встановлена державою вартість навчання (підготовки) одного студента/фахівця ніяким чином не прив’язана до реальних витрат і до профілю (напрямку, спеціальності) підготовки, а лише – до спроможності державного бюджету забезпечити визначеного середньо-арифметичного (не середньо-зваженого хоча би) фінансового показника утримання державного ЗВО «на плаву». Приватні ЗВО повинні орієнтуватися на ці показники, але плисти – самостійно, досягаючи бажаного берега, або ж дрейфуючи в цьому освітянському морі-океані.
б) Студенти (абітурієнти і батьки) свою місію і завдання бачать у своєчасній реакції на «ринкову рейтингову престижність та ціну навчання у ЗВО за певним напрямком освіти/спеціальністю», а також – на можливість подальшого працевлаштування з умовою отримання «пристойного матеріально-фінансового забезпечення» свого життя-буття. Покликання до вищої освіти, професії, морального та інтелектуального задоволення від подальшої професійної діяльності є – вторинними і враховуються, на загал, 10-15% всіх студентів (абітурієнтів та їх батьків)…Інші 85-90% живуть і навчаються в очікуванні «чуда».
в) Заклади вищої освіти в особі їх науково-педагогічних колективів та очільників піклуються про взаємопов’язані чинники: як фінансово вижити в умовах конкуренції серед колег, ринку освітніх послуг, утримання стабільного складу викладачів та допоміжного персоналу і частково щодо перспектив майбутнього працевлаштування своїх вихованців… Тому на порядку денного їх діяльності стоять проблеми: відкриття «престижних у моменті освітніх напрямів і спеціальностей», креативно-заворожуючі абітурієнтів назви навчальних програм, різноманітні меморандуми та угоди з європейськими ЗВО про стажування/навчання за кордоном та отримання «подвійних дипломів» і сертифікатів. Сенси і якість навчального процесу є похідними від розв’язання поточних проблем.
ЗМІ та інтернет-платформи українських ЗВО констатують, що вища «університетська освіта» давно перетворилася в бізнес-проекти/школи для виживання науково-педагогічних колективів цих освітніх закладів шляхом запровадження, у першу чергу, фінансових інструментів для залучення до себе абітурієнтів – випускників загальноосвітніх шкіл. Інформаційні піар-компанії часто-густо перевищують реальні спроможності університетів та абітурієнтів/студентів відповідати задекларованим перевагам і преференціям. У приватних ЗВО ця проблема стає ще більш гострішою, оскільки бізнес-проект може й розвалитися.
Університети втратили свою основну й багатовікову місію і завдання – розвиток особистості з метою продукування нових знань, умінь і навичок. Наші «університети» гуманітарного, природничого або технічного спрямування (за своїми найменуваннями) перетворилися у звичайні професійні школи з масовою видачою дипломів про «університетську освіту» та підготовкою вузькопрофільних «фахівців» в окремих сферах життєдіяльності без будь-яких гарантій щодо використання їх потенціалу за обраним напрямком освіти.
З огляду на вище викладене має сенс окремо зупинитися на вартості навчання в університеті, яка за свідченням аналітиків щорічно зростає в середньому приблизно зростає 10%. Це зростання яскраво простежується у вартості навчальних контрактів, яке цьогоріч збільшиться подекуди (від Харкова до Львова) й на 30%. Як і щороку, значна частина абітурієнтів не зможе вступити на бюджет. Тож доведеться платити за навчання у закладі вищої освіти. Ціни — різні: від 23 000 і аж майже до 100 000 гривень за навчальний рік.
Найдорожчими напрямками/спеціальностями вищої освіти в межах від Харкова до Львова у 2025 році в узагальненому (без деталізації) варіанті є такі:
- міжнародні відносини: комерція та інвестиції, європеїстика, переклад (англійська та друга іноземні мови).
- економіка: цифрова, міжнародна, підприємницька, маркетингова,
- менеджмент (управління): бізнесом, фінансами/банками, організаціями, публічним адмініструванням, готелями та ресторанами, туризмом,
- іформаційні технології: комп’ютерні науки, системи штучного інтелекту, інженерія програмного забезпечення, кібербезпека, інформатика,
- право: українське та міжнародне,
- журналістика.
Найдешевшими є природничі та інженерно-технічні напрямки/спеціальності:
- математика, фізика та астрофізика, хімія, біологія та біоінженерія,
- харчові та біотехнології,
- геологія та геоінженерія,
- екологія,
- педагогіка загальноосвітньої школи.
Виникає лише одне запитання:
Що далі, які тенденції і тренди очікують Україну у сфері освіти та ринку професійної праці в майбутні 5-10-15 років?
Відповідь на це запитання, на мій погляд, залишається відкритою і різнокольоровою. Це «погано» чи «добре» – не знаю.
Джерело: Вища освіта в університетах України у 2025 році й надалі: сенс, зміст, якість та ціна
