Ключовий виклик — це не прізвища в Кабінеті Міністрів, а інституційна безвідповідальність, яка десятиліттями роз’їдає державне управління в нашій країні. Українська Конституція не передбачає персональної відповідальності ні уряду, ні членів Кабінету міністрів України за наслідки їхньої діяльності. Для порівняння, у Німеччині (четверта економіка світу) стаття 65 Основного закону країни встановлює чітку модель урядування: «Федеральний канцлер визначає напрямки політики і несе за них персональну відповідальність. У межах цих напрямків кожен федеральний міністр самостійно і під власну відповідальність керує своєю сферою діяльності».
Ще до повномасштабного вторгнення у Стратегії економічної безпеки України до 2025 року прямо зазначалося: рівень економічної безпеки є незадовільним, із системним погіршенням показників. У 2019 році Україна займала 104 місце зі 141 країни світу за ефективністю інституцій (дані Світового економічного форуму). 115 — за стабільністю урядової політики, 136 — за надійністю фінансової системи. Ця статистика — вирок!
Після 24 лютого 2022 року ситуація мала б докорінно змінитися. Але ні війна, ні тотальна залежність фінансової системи країни від підтримки міжнародних партнерів, ні критика з боку міжнародних експертів не змогли завадити «святу на бюрократичній вулиці».
На березень 2025 року до системи органів виконавчої влади разом з Кабінетом Міністрів України входили 19 міністерств. Керівництво діяльністю міністерств, поряд з 19 міністрами, здійснювали 18 державних секретарів та понад 100 заступників міністрів. Міністерство юстиції стало рекордсменом за кількістю заступників – 10!
Згідно з п. 5 ст. 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», посади першого заступника міністра та заступників міністра є політичними, тому на них не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. За результати своєї діяльності заступники міністрів несуть політичну відповідальність. Формально заступник міністра може навіть уникати відповідальності за корупційні дії, посилаючись на те, що діяв у межах реалізації власної політичної програми.
Кабінет Міністрів України замість визначення стратегічних напрямків політики перетворився сьогодні на громіздку бюрократичну структуру. Окрім 19 міністерств, 25 служб, 15 агентств, 4 інспекцій, 11 Центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність яких, відповідно до ст. 116 Конституції України він спрямовує і координує, йому безпосередньо підпорядковуються 16 державних органів. Для виконання цих функцій сформовано величезний Секретаріат чисельністю 828 співробітників (дані за 2018 р.), діяльність якого керується ще одним міністром – міністром Кабінету Міністрів, державним секретарем і кількома заступниками міністра.
В умовах війни та тотальної залежності фінансової системи країни від підтримки міжнародних партнерів збереження такої бюрократичної системи – це не тільки екзистенційна загроза для майбутнього країни, але й прояв моральної деградації з боку політичних еліт, які відповідають за призначення та контроль уряду і при цьому демонструють небезпечне нерозуміння причин системної кризи.
З огляду на це, доречні рекомендації українській державі дали експерти Берлінської конференції з відновлення України, що відбулася 25 жовтня 2022 року: «Україна повинна зосередитися на імпорті передового міжнародного досвіду та сильних інституціях і стандартах управління, а не на іноземному капіталі». І це справедливо, адже щорічно з України виводиться понад 10 млрд доларів США. Уряд та Верховна Рада замість створення сприятливих умов для внутрішніх інвесторів знову розвинули активну діяльність щодо нового закону про іноземні інвестиції.
Післявоєнне відновлення потребує чогось більшого, ніж технічне урядування. Післявоєнне відновлення Німеччини розпочиналося з боротьби проти всевладдя бюрократії шляхом передачі частини функцій держави, особливо в економічній сфері, самокерованим органам (об’єднанням) громадянського суспільства. Розподіл завдань між неурядовими інституціями та виконавчою владою створив ефективні запобіжники на шляху розростання бюрократії й забезпечив значну економію бюджетних коштів.
Післявоєнному відновленню Японії передувала адміністративна реформа. Її результат – компактна система уряду, в яку були вмонтовані механізми політичного стримування бюрократії. Вищі керівники уряду отримали статус політичних посадових осіб, уповноважених визначати напрямки діяльності відповідної урядової інституції без втручання в її «внутрішнє життя». При цьому при формуванні напрямків політики враховувалася позиція відповідних консультативних органів, що представляли – об’єднання підприємців, профспілок, академічних кіл, з того чи іншого питання соціально-економічного розвитку.
В основі успіху реформ у Сингапурі було викорінення корупції з державних органів та ліквідація патерналістської системи соціального забезпечення. Суворі кримінальні покарання чиновників за корупційні злочини доповнювалися переформатуванням функцій державної служби та підняттям її престижу. Паралельно з цим проводилась робота зі залучення суспільства до активної участі в перетвореннях, спрощувалися умови ведення бізнесу, впроваджувалися десятки програм стимулювання його розвитку, вводилось додаткове оподаткування заробітної плати.
Україна ж знову перед загрозою чергової імітації реформ. Ми не маємо права повторити цю помилку. Сьогодні країна потребує:
- компактного уряду, відповідального за проактивну стратегію, а не ручне керування.
- різкого скорочення бюрократії;
- делегування частини функцій — від міністерств до професійних, неурядових організацій;
- нової управлінської культури, заснованої на довірі, прозорості та професіоналізмі;
- системи стримування і противаг між апаратом та політичним керівництвом.
Тільки у такій конфігурації ми зможемо відновити країну, вибудувати стабільну економіку й отримати справжню підтримку суспільства. Бо відновлювати державу можна лише там, де є довіра до влади. А довіру не можна призначити — її треба заслужити.
Матеріал підготовлений за фінансової підтримки Deutsche Forschungsgemeinschaft (Німецького наукового товариства)
