«Мирні» угоди країни Z: Латвійсько-радянський мирний договір

Після проголошення 18 листопада 1918 року незалежності Латвійської Республіки, уже 1 грудня в Латвію вторглася червона армія.

Більшовики діяли за відомим сценарієм: 17 грудня 1918 року утворили Латвійську соціалістичну радянську республіку й пішли в наступ на столицю. Так звані збройні сили лсрр, що були сформовані з червоних латиських стрільців та російської червоної армії, швидко захопили більшу частину території Латвії, залишивши тимчасовому уряду Карліса Улманіса невеликий терен навколо міста Лієпая.

Здавалося, латвійській державності буде покладено край. Але втрутилася Антанта. Коли навесні 1919 року підтримуваний Антантою уряд Ульманіса здійснив контратаку за підтримки частин німецького Фрайкорпусу, втрачені території були швидко повернуті. Столиця Рига відвойована 22 травня 1919 року, а територія лсрр була зменшена до частини Латгалії у східній Латвії.

3 січня 1920 року Польща та Латвія спільно розпочали операцію з визволення Латгалії, а вже 11 січня в москві, після поразки росіян у битві за Даугавпілс, розпочалися ініційовані більшовиками мирні переговори. 13 січня росія в односторонньому порядку оголосила перемир’я, уряд Латвійської соціалістичної радянської республіки було відправлено у відставку.

Тим часом уряд Литви згоди на підписання перемир’я своїй делегації не давав, бо аж до 30 січня тривало визволення Латгалії. Як тільки латвійська армія досягла прикордонної річки Синюхи, латвійська делегація отримала повноваження підписати перемир’я, що вона і зробила о 3:00 ночі. Бойові дії закінчилися 1 лютого о 00:00. Російська сторона погодилася залишити всю територію Латгалії. Угода мала лишатися таємною, доки латвійська сторона не погодиться на її публікацію.

Після підписання договору на фронті встановився відносний мир, але інтенсивні розвідувальні зіткнення тривали.

16 квітня в москві розпочалися офіційні мирні переговори Латвії з радянською росією, в липні вони були перенесені до Риги. Переговори відбувалися в шести комісіях — військовій, політичній, правовій, концесійній, фінансовій та реевакуаційній. Під час дебатів латвійська сторона неодноразово намагалася домогтися поступок росії з економічних питань, але марно.

Врешті, 11 серпня 1920 року о 12:40 латвійсько-російський мирний договір був підписаний спеціально виготовленою з цієї нагоди золотою ручкою. Підписання договору відбулося в будівлі Міністерства закордонних справ Латвії в Ризі, а 4 жовтня того ж року в москві відбувся обмін ратифікаційними грамотами, тож договір набрав чинності.

Найважливішим для Латвії з політичної точки зору був другий пункт угоди, де зазначалося, що «росія беззастережно визнає незалежність, самовизначення та суверенітет Латвійської держави, добровільно та назавжди відмовляється від усіх суверенних прав, що належали росії щодо латвійського народу та землі». Це проклало шлях до міжнародного визнання республіки.

26 січня 1921 року країни-переможці в Першій світовій війні (Антанта) офіційно визнали незалежність Латвійської Республіки, а 22 вересня того ж року Латвія, Литва та Естонія були визнані Лігою Націй.

Здавалося, всі «крапки над і» між країнами були розставлені. На додачу, 5 лютого 1932 року в Ризі був підписаний Договір про ненапад і мирне врегулювання конфліктів між Латвією та срср. Він був чинним три роки з можливістю необмеженої кількості продовжень кожні два роки.

Але «те, що було встановлено у 1920 році, не може тривати вічно», — одного дня заявив сталін.

І СРСР порушив обидва договори з Латвією, підписавши секретний додатковий протокол до пакту Молотова — Ріббентропа 23 серпня 1939 року, напавши на латвійських прикордонників 15 червня 1940 року, а пізніше здійснивши повну окупацію Латвії…

Тільки 4 травня 1990 року було ухвалено Декларацію «Про відновлення незалежності Латвійської Республіки», яка анулювала Декларацію «Про приєднання Латвії до Союзу Радянських Соціалістичних Республік» та оголосила окупацію Латвії 17 червня 1940 року міжнародним злочином.