Люсі працює професійною свахою; побачення вважає важкою працею, а шлюб — математичним розрахунком сумісності параметрів партнерів: зріст, вага, колір очей і волосся, матеріальний стан і хобі (образ Люсі ідеально втілює холоднокровною грою Дакота Джонсон). Цей алгоритмічний підхід до стосунків виникає в героїні після важкого розставання з Джоном (Кріс Еванс): він був хоч і коханий, але занадто бідний. Тепер Люсі вважає, що їй потрібен найкращий за розрахунками чоловік. Ним стає Гаррі (його з вродженою інтелігентністю та латиноамериканською харизмою грає Педро Паскаль): високий, симпатичний, розумний, зі смаком й успішною кар’єрою. Люсі називає його єдинорогом шлюбного ринку.
Так у фільмі виникає любовний трикутник. З одного боку — стосунки з Гаррі, що здаються проєкцією ідеального шлюбу: холодний розрахунок тут чесний, з обох боків. Люсі бачить в Гаррі єдинорога, а Гаррі в Люсі — поєднання краси, розуму й гумору; з такою і вдома не нудно, і у вищому світі не соромно. Інша вершина трикутника — це Джон. Минулі стосунки з ним були сповнені пристрасного кохання й не менш пристрасних сварок. Джонові вже 37, та він досі працює офіціантом, орендує житло разом з друзями, але все ще не втрачає надії стати популярним театральним актором. Розрахунки стосунків з Джоном невтішні, але бути з ним хочеться більше, ніж з алгоритмічно ідеальним Гаррі.
Кадр з фільму «Матеріалісти».
Режисерка Селін Сон увірвалась в кінематограф 2023 року з меланхолійною драмою «Минулі життя», де так само розмірковувала про трикутник у стосунках. Фільм отримав кілька «оскарівських» номінацій і похвалу такого майстра Голлівуду, як Мартін Скорсезе. У «Минулих життях» Сон опиралася на корейський принцип ін-йон (인연): душі, які перетнулись одного разу, обов’язково перетнуться знову. У «Матеріалістах» Сон, хоч уже й не так очевидно, знову звертається до цього принципу, повертаючи в розмірене й успішне життя Люсі Джона.
За основу режисерка бере просту й навіть банальну історію про вибір між комфортом і коханням. Це один з базових сюжетів ромкомів — жанру, який після карколомного успіху у 2000-х майже зник з великих екранів і міцно осів на стримінгах. Та Сон, звісно ж, не збирається знімати чергову шаблонну історію: вона вивертає назовні жанр романтичної комедії та перезбирує його. Хоч формула цього любовного трикутника ніби й очевидна, але теорема, з якої її можна вивести, значно складніша, ніж у тих фільмах, які два десятиліття тому зробили кар’єру Г’ю Гранту.
Кадр з фільму «Матеріалісти».
Новий фільм Селін Сон — великою мірою діалогове кіно. Тут не надто багато подій, однак дуже багато розмов. У діалогах режисерка по черзі вводить цілком притомні аргументи і на користь комфорту за розрахунком, і на користь кохання й невідомості. Водночас авторський голос у фільмі не робить вибору: він лише показує, що будь-який варіант буде особистою позицією, яка навіть на думку героїв не є істиною.
«Матеріалісти» — це фільм, який застосовує кілька фільтрів прагматизму, аби показати, що не все в житті можна вирахувати. Сон не вдається до моралізаторства і не намагається показати типовий ромкомівський хепіенд у казкових тонах ідеального світу. Вона розповідає про розпізнавання ідеалу в неідеальності, хай це буде невисокий зріст чи скромні фінансові статки. Її стрічка — історія про самотність, розказана з іронією щодо віртуальних взірцевих образів. Замаскована під клішований ромком, вона стає нагадуванням про те, що кохання, свобода, щастя — це розкіш. І досягти її можна лише через щирість і вміння відчувати близьких.
