
Ярослава Гресь біля мозаїки
Доля мозаїки “Боривітер” була непростою. Коли затверджували її ескізи, планувалось, що птах на зображенні стане символом боротьби-героїзму – соцреалістичне мистецтво повинно було виконувати виховально-патріотичні функції, принаймні на етапі планування. Утім вже під час маріупольської експедиції Горська разом з іншими художниками вирішили внести зміни у проєкт і передати через кольори особливість Приазов’я як місця зустрічі степу з морем. Згодом шістдесятниця Горська стала персоною нон-ґрата для радянського режиму; після вбивства її ім’я викреслювали з переліку авторів, деякі роботи знищили. “Дерево життя” замурували фальш-стіною, “Боривітер” залишався відкритим і потроху руйнувався разом із радянським рестораном.
У 2010-х ресторан – тоді вже “Аристократ” – остаточно припинив роботу. Активісти, що займалися українським монументальним спадком (зокрема колектив “Де Не Де”) писали чисельні звернення до Міністерства культури України та департаменту культури Маріуполя, але отримували лише відписки. Урядовці, покликані захищати культуру, не бачили достатньої цінності в роботах художниці-шістдесятниці, аби хоч щось вчинити для їх збереження. У 1960-х Горська виконувала монументальні проєкти здебільшого у Донецькій та Луганській областях, тож після 2014-го, разом з територіями, Україна стрімко втрачала її спадок. У 2022-му, під час битви за Маріуполь, російські війська частково зруйнували будівлю ресторану разом з мозаїками Горської: панно пішли трищінами і втратили до 30% мозаїчного полотна. Що з “Боривітром” зараз – невідомо.

панно
Ідею щодо відтворення втраченої мозаїки організація Ukraine WOW презентувала ще минулого року. 11 червня у Києві презентували її реалізацію: панно “Боривітер” відтворили у точній копії за старими ескізами та фотографіями, але на розбірній основі: щоб можна було швидко скласти, запакувати та перевезти. Як розповіла на презентації співзасновниця Ukraine WOW Ярослава Гресь, у планах організаторів – тур містами України, а потім – закордонними містами. Після повернення, “Боривітер” обіцяють передати одному з українських музеїв. Навряд чи зашиту в скло копію мозаїки можна вважати музейним об’єктом, але в добу, коли твори мистецтва зникають шаленими темпами, обирати не доводиться; крім того,вона справді могла би бути доречною у приміщеннях на кшталт Українського дому чи одного з павільйонів ВДНГ.
Над відтворенням мозаїки працювали 15 художниць і художників, серед яких – онука Горської Олена Зарецька. “Щоб якнайточніше відтворити оригінал, ми знайшли у різних куточках світу понад 700 кілограмів матеріалів, – розповідає Зарецька, – від непрозорого скла (смальти) та плитки потрібних кольорів до металевих плит і навіть алюмінієвих ложок. Все в точності, як було створено художниками у 1967 році.”

онука Горської Олена Зарецька

Копію “Боривітра” збирали в одному з ангарів Укрзалізниці, а смальту для неї шукали по всій Україні: частково взяли зі старих, ще радянських запасів художників-монументалістів, частково замовили на виробництвах в Сумах і Львові. Переважна частина художників, що займались відтворенням мозаїки, належать до колективу “Затирка”, що працює з монументальними формами. Місяць тому в місті Українка колектив відкрив першу масштабну роботу: мозаїку “Трипілля” на фасаді нового торгівельного центру Obriy Trypil, створену за мотивами орнаментів трипільської кераміки. Наступний проєкт, над яким працюють художники – це мозаїка для торгівельного центру в Татарові. Вона зображатиме червонокнижних тварин та рослини, а відкрити її планують вже в середині осені.
На запитання, чому колектив “Затирка” об’єднався саме навколо мозаїки, його координаторка Анастасія Лелюк відповідає: “Мозаїка у публічному просторі формує його сприйняття як спільного. В нас нема культури розуміння публічного як частини себе, як чогось, про що треба піклуватися. Мистецькі об’єкти, мені здається, додають цього розуміння, додають уявлення про публічний простір як про наше спільне помешкання, про яке варто дбати.”

Монументальне мозаїчне панно ‘Вітер’ 1967 року на стіні ресторану Mill Hub автори: Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Плаксій.
У нашому спільному просторі, який відстоюють Збройні сили України, досі лишаються ще принаймні два оригінали мозаїк Алли Горської. Одна з них – мозаїка “Вітер”, єдина київська робота художниці – розташована на фасаді ресторану “Вітряк”. З 2010-х ресторан декілька разів змінював назву і власників, та усі вони не бачили сенсу зберігати роботу видатної художниці: її декілька разів зашивали під різні рекламні плакати, вбиваючи кріпильні конструкції прямо в мозаїчне панно. Знадобилась петиція від киян та дуже запізніле втручання міської влади, аби ситуація почала змінюватись. Щоб долучитись до збереження “Вітра”, компанія Ukraine WOW замовила другу копію “Боривітра”: її розділили на більше ніж тисячу шматочків і тепер продають через ROZETKA. Виручені гроші обіцяють витратити на світове турне відтвореного “Боривітра” та відновлення оригінального “Вітра”.
Ще один оригінал – мозаїка “Птах” – поки ще зберігається на фронтоні їдальні “Супій” в селі Гельмязів на Черкащині. Це остання спільна робота дуету Горська-Зарецький і остання мозаїка Горської: художники завершили роботу над нею в жовтні 1970 року, а вже в листопаді Горську вбили. На сайті кабміну зареєстрована петиція про збереження цієї мозаїки: в ній йдеться про вимогу внести панно “Птах” та будівлю ресторану до реєстру об’єктів культурної спадщини, провести реставрацію й запобігти їхньому руйнуванню. Наразі петиція зібрала менше 4 тис підписів з необхідних 25 тис; покликані захищати культуру урядовці діяти не поспішають; мозаїка потроху руйнується і без допомоги російських військ.

Мозаїка ‘Птах’ була створена 1970 року на фасаді сільської їдальні ‘Супій’ на Черкащині
***
До відтворення панно “Боривітер” долучились 15 художниць-монументалісток, дослідниць і дослідників, серед яких Анастасія Лелюк, Тетяна Тадай, Інга Леві, Ольга Чикало, Аля Сєгал, Тамара Турлюн, Поліна Пискурьова, Анастасія Антонець, Тетяна Бакум, Андрій Фішер, Ганна Круть. Очолили команду онука Алли Горської Олена Зарецька та культурна менеджерка Настя Іщенко.
Джерело: “Боривітер” Алли Горської: твір мистецтва в добу його зникомості