Віледж обирає найкращі книжки червня та пояснює, чому їх варто читати.
Художня література
«Українська сучасна проза: 25 найкращих оповідань»
«Видавництво Stretovych»
«Українська сучасна проза: 25 найкращих оповідань» – амбітна назва, ризикована ідея. Звісно, підстав не довіряти експертній думці упорядника збірки, літературознавця, викладача Ростислава Семкова в нас нема, але завжди знайдуться критики, блогери, автори тощо, яким в антології бракуватиме ще чийогось твору, у кого виникне запитання: а чому саме 25, невже більше не знайшлося? Утім, такі закиди, що породжують дискусії, – хороше промо для книжки. Подивимося, чи спрацює.
У передмові до видання Семків пропонує розібратися з термінологією, пояснюючи різницю між «сучасною» й «актуальної» літературою. І найголовніше – упорядник чітко пояснює, на основі якого підходу сформував перелік авторів, чия мала проза ввійшла до книжки. Тож ідеться про представників трьох поколінь: іронічних дисидентів – Олега Лишегу, Марію Матіос, Богдана Жолдака; епатажних естетів – Оксану Забужко, Василя Махна, Юрія Іздрика, Олеся Ульяненка; відвертих бунтарів – Тараса Прохаська, Сергія Жадана, Галину Крук, Наталку Сняданко; перше цифрове покоління – Ірину Цілик, Софію Андрухович, Олександра Михеда. Чудово сформульовано, чи не так. Переказ оповідань усіх 25 авторів не дасть такого ефекту, як особисте знайомство з текстами. Тож сідайте зручніше, читайте, порівнюйте – отримуйте задоволення від розмаїття талантів.
«Маїсові люди»
Міґель Анхель Астуріас
«Вавилонська бібліотека», Переклад з ісп. А. Марховської
«Маїсові люди» Міґеля Анхеля Астуріаса – чиста літературна магія. Тут годилося б одразу згадати про магічний реалізм, одним із зачинателів якого й був гватемальський письменник. В оригіналі роман «Маїсові люди» вийшов 1949 року. Тоді книжка викликала збентеження. Астуріаса критикували за складність стилю й акцентовано індіанську манеру письма. Пізніше, уже під час «латиноамериканського буму», «Маїсові люди» здобули статус культового твору.
Про кого чи про що цей роман? Він про індіанців і робітників, носіїв міфів і болю, про тих, хто є серцем світу загадкових снів, туманів і сяйва ночі. Ось ватажок повстанців Ґаспар Ілом, який заряджав гвинтівку «насінням темряви». А це знахар, що мандрує в подобі оленя. Від листоноші Нічо втекла дружина, а сеньйор Томас залишився без сина. Їхні історії переплітаються з цілком реальними суспільно-політичними зрушеннями у Гватемалі, а також із християнськими молитвами й індіанськими віруваннями. Не така гучна, як роман El señor Presidente, з погляду наративу, але й без того промовиста книжка «Маїсові люди» подає низку портретів, ескізів повсякдення, позначеного несправедливістю, де магічне – передовсім спосіб знайти істину.
«Джеймс»
Персіваль Еверетт
«Фабула», Переклад з англ. О. Степанова
ЛауреатПулітцерівської премії з художньої літератури та Національної книжкової премії 2025 року, фіналіст Букерівської премії – роман, який наробив багато галасу в США, бо посягнув на святе – літературний канон, «великий американський роман». Персіваль Еверетт переінакшив «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена. Наш сучасник подав сюжет книжки від імені раба Джима, чим поставив його на перший план.
Тож «Джеймс» – це й роман-подорож, і соціальна сатира, і політичне висловлювання, адже Персіваль Еверетт не приховує своєї антитрампівської позиції (ні для кого не секрет, що нинішній президент Штатів відомий своєю расистською риторикою). Розповідь про раба, який наважився на втечу, бо не хотів, щоби його продали та розлучили з родиною, побудована на контрасті. Джим у книжці Еверетта постає освіченою людиною з філософськими роздумами та глибоким мисленням, яка намагається збагнути, чому виникло рабство, чим є свобода. На відміну від численних білих фермерів, проповідників чи просто ошуканців. Дуже обережно обходячись із сюжетом Марка Твена, сучасний прозаїк вибудовує діалог між поколіннями, расами й навіть мовами, прагнучи довести, що нині люди живуть у світі з іншими цінностями.
«Ті, що вірили»
Ребекка Маккай
Artbooks, Переклад з англ. С. Стеця
Якби ця книжка була подорожником, її можна було б прикладати до душевних ран. Фіналіст Пулітцерівської премії з художньої літератури 2019 року, переможець Книжкової премії The Los Angeles Times 2018-го, одна зі ста найкращих книжок 21 століття за версією The New York Times – роман «Ті, що вірили» одночасно є хронікою епідемії ВІЛ/СНІДу в Чикаго 1980-х і свідченням незнищенного людського прагнення любові.
Книжка має дві основні сюжетні лінії, герої яких перетинаються в різні періоди свого життя. Єль Тішман у середині 1980-х будує карʼєру галериста. Але поруч із його професійним успіхом ідуть втрати найближчих друзів і коханих через СНІД. Паралельно розгортається історія Фіони. 2015 року вона завітає до Парижа в пошуках доньки, натомість зустрінеться і з Тішманом, другом її рідного брата. Разом ці дві лінії утворюють своєрідний часовий рельєф із миттєвим і затяжним горем, колективною й особистою травмою. Ребекка Маккай пише про мистецтво як памʼять, горювання, солідарність і свободу. Авторка не експлуатує біль, а ставить запитання: як жити, коли інші пішли? Тому в цьому романі багато емпатії й душевного тепла.
«Шалено закохані»
Невілл Томпсон
«Видавництво Старого Лева», Переклад з англ. Ю. Казькової
Невілла Томпсона називають Квентіном Тарантіно ірландської літератури. Це порівняння, цілком доречне, має наштовхнути читача на певні підозри щодо авторського стилю. У романі «Шалено закохані» Невілл Томпсон пише про пограбування, секс, підступних жінок і чоловіків-відчайдухів, для яких бійка – найкращий спосіб прославитися. Поєднавши роман-дорослішання, історію кохання та caper story, Томпсон зміг ще й торкнутися тем соціального детермінізму та складних політичних реалій Ірландії.
У центрі сюжету – історія стосунків Джонсера та Джекі, які мешкають в одному з найнебезпечніших районів Дубліна. Він – хлопець із бідної багатодітної родини, який знає, що зможе досягти більшого в житті, якщо стане злочинцем. Вона – єдина донька скромних, але дбайливих батьків, закохана в типового поганого парубка. Стосунки Джонсера і Джекі пройдуть випробування зрадами, тюрмою, моральними конфліктами. Урешті, коли мине понад десять років, вони будуть разом. Та чи судилося їм насолодитися щастям? Відповідь Невілла Томпсона позбавлена ідеалізму й максимально наближена до реального життя, адже в цьому й полягає сила його книжки.
Нонфікшн
«Збройні люди України. Історії, які ми розповімо онукам»
Владислав Головін
«Наш Формат»
Коли йдеться про памʼять, час постає її невблаганним руйнівником. Додамо до цього факту перенавантаження інформацією, політичне забарвлення трактування тих чи інших відомостей із недалекої історії – й отримаємо необхідність фіксувати важливі події, наприклад, російсько-української війни докладно та ґрунтовно. Що, власне, і робить книжка журналіста Владислава Головіна. Її назва вже підказує, що йтиметься про людей, але не президентів чи генералів, а про полковників, майорів, лейтенантів, волонтерів…
Під однією обкладинкою автор зібрав життєписи дійсно легендарних військових, серед яких Вадим Сухаревський, Андрій (Джус) Пільщиков, Дмитро (Да Вінчі) Коцюбайло і їхні менш відомі, але не менш героїчні побратими й посестри. Кожна історія викликає захват і вдячність, як і думки про те, скільки цінного й важливого ми ще не знаємо про тих, хто навряд чи колись планував зустріти про себе розділ у книжці. Відсіч терористам ДНР навесні 2014 року під Словʼянськом, танковий бій влітку 2022-го на Херсонщині, повітряний захист Києва, квиток в один кінець на Мі-8 до Маріуполя – Владислав Головін збирає історії, які слід перечитувати, щоб памʼятати: війна – це не сухі зведення з фронту, а насамперед долі людей.
«Історії українських митців. Ніл Хасевич»
Марчела Можина
Projector Publishing
Книжка дослідниці Марчели Можиної – це історія опору, розказана мовою шрифтів, гравюр і непохитної внутрішньої волі митця. А вже потім, звісно, біографія Ніла Хасевича – людини, яка зробила творчість зброєю в прямому сенсі цього слова. «Я втратив усе, та я не можу втратити більше за життя, – писав художник. – Одначе, поки іскра життя залишається, я битимуся з ворогами нашого народу». Майже повністю паралізований після аварії в юності, Хасевич жив у холодних криївках УПА, проєктував прапори, верстав підпільні видання, малював плакати та створював візуальну айдентику визвольного руху.
Авторка книжки дуже уважно, але без міфологізації, розповідає про шлях неймовірної людини, чиє життя було схожим на пригодницьку сагу, показуючи Хасевича надзвичайно працьовитим, послідовним і смислотворчим митцем. Велика кількість архівних матеріалів, репродукції робіт художника, дизайн і верстка книжки – усе це разом створює по-справжньому яскраву та незабутню візуальну історію, що перекидає місток між минулим і сьогоденням.
«Чернігів. Невигадані історії старовинного міста»
Володимир Пилипенко
«Віхола»
«Моя розповідь про історію Чернігова не претендує називатися науковим викладом», – попереджає Володимир Пилипенко. Автор пропонує прогулятися містом, що «зачаровує неквапливим ритмом життя, зеленими скверами, широкими вулицями та тисячолітньою історією». Від Дитинця до будинку Мазепи, далі – до Спасо-Преображенського собору, Гімназичної площі, якої немає на мапах, і кінотеатру – текст Пилипенка веде крізь століття, зупиняючись на важливих подіях і знакових особистостях.
Тож із книжки історика дізнаєтеся, що Чернігів був одним із найбільших міст Східної Європи в часи Середньовіччя, що в його межах існував колегіум, який дотримувався принципів освіти Києво-Могилянської академії, а перший стаціонарний «сінематограф» тут запрацював аж 1907 року, поринете в атмосферу Третяка – району, у якому поєдналися «язичницькі кургани та давньоруські собори, дорогі особняки дворян і дерев’яні будинки простих містян»… У Володимира Пилипенка вийшла жива, захоплива оповідь, яка добре підготує до майбутньої подорожі чи додасть знань про Чернігів, який уже встиг зачарувати.
«Вижити»
Коді Кессіді
«Бородатий тамарин», Переклад з англ. Я. Панко
Якщо раптом вашу світлу голову бентежить питання, чи змогла б людина обігнати динозавра, не дає спокійно спати ідея про порятунок під час найгіршого торнадо в історії Америки 1925 року чи на «Титаніку», що тоне, варто звернутися до книжки американського журналіста Коді Кессіді, адже вона, за словами автора, є «детальною, практичною інструкцією з виживання під час найбільших катастроф чи пригод в історії планети».
Опрацювавши різноманітні джерела, прочитавши щоденники вцілілих і висновки експертів, письменник постарався дати аргументований погляд на визначні події минулого, без яких сучасний світ не був би таким, яким ми його знаємо. Коді Кессіді, жартуючи, запрошує читача в подорож в часі. Утім, його книжка – не збірка анекдотів із минувщини, а винахідлива спроба поєднати науку, історію та гумор, щоб зробити сиву, або не дуже, давнину ближчою й більш зрозумілою. І хоч українці самі можуть будь-кого повчити виживати в екстремальних умовах, читати про те, як уцілити під час падіння астероїда чи льодовикового періоду однаково дуже цікаво.
«Нарцис у розквіті: Альтернативна історія селфі»
Метт Кохун
#knigolove, Переклад з англ. О. Абраменка
«Бути нарцисом сьогодні – чи не найгірше, що може статися з людиною», – іронізує англійський письменник Метт Кохун. У своїй книжці автор пропонує переосмислити саму суть того, що ми звикли називати «нарцисизмом», який Кохун трактує не як гріх епохи соцмереж, не як психіатричний діагноз, а як складну культурну форму, де віддзеркалюється розгубленість, бажання, надія на краще сучасної людини.
«Нарцис у розквіті» – глибока, місцями поетична, місцями критична есеїстика, що досліджує зміни у сприйнятті людської особистості: від міфу про Нарциса й автопортретів Дюрера до Брітні Спірс. Як щодо селфі? Кохун розглядає такі світлини як форму емансипації, а не як симптом «покоління его». Його цікавить, чому ми обираємо зображати себе так чи інакше, і що це говорить про місце людини в суспільстві. Цікавими й оригінальними вийшли розділи про селфі як інструмент протесту й опору, у яких автор аналізує феномен колективного нарцисизму, рухи за соціальну справедливість, роль зображення в ідентичності маргіналізованих спільнот.
Джерело: 10 нових книжок червня
