Про справжню безбарʼєрність, фізичну реабілітаційну медицину та життя на повні груди: інтерв’ю з капітаном медичної служби Ярославом Ярошем

Не зважаючи на зростаючу актуальність, безбарʼєрність та інклюзивність в медичних закладах України і досі являються рідкісним явищем.

І тим не менше, саме в системі Медичних Сил ці світові стандарти розвиваються доволі швидко. Пораненого захисника вже не здивуєш електричним автобусом, що курсує по всій території госпіталю, пандусами чи сучасними ліфтами. Куди далі рухається ця реформа і як це працює в реабілітаційних центрах Recovery? Про це ми говоримо з начальником відділення такого центру, який було нещодавно відкрито на території одного з реабілітаційних госпіталів Медичних Сил ЗС України, капітаном медичної служби Ярославом Ярошем.

— Чим цей простір не схожий на звичайні реабілітаційні госпіталі?

— Якщо ми кажемо про відмінності, то звичайні реабілітаційні госпіталі повинні робити все, щоб відповідати рівню, який задав Recovery. Чому? Тому що всі наші палати інклюзивні, а вся територія центру зроблена як єдиний простір. В нас немає порогів чи неінклюзивних санвузлів, де людина на кріслі колісному не може самостійно помитися, сходити в туалет, чи переміщуватись між просторами в рамках проходження реабілітації. Тут скрізь стоять функціональні ліжка, скрізь є сигналізація для пацієнта, яка виходить на пост. Тобто якщо пацієнт вже може сам пересідати зі свого ліжка в крісло колісне, то він зможе сам добратися до будь якої точки реабілітаційного центру. Це той рівень, до якого поступово повинні дійти всі реабілітаційні клініки Медичних Сил.

Якщо говорити про безбарʼєрність, то всі наші двері ширші за звичайні, те саме можна сказати і про відстань між ліжками в палатах. Все це для того, щоб пацієнт максимально зміг повернути собі відчуття самостійності і укріпитися в вірі у власні можливості. Це все повинно стати нормою, бо це не щось екстраординарне, а світовий стандарт реабілітаційних установ. Нещодавно під час навчання в США я відвідав їх госпіталь ветеранів і відмітив, що їх клініка з вдвічі меншою кількістю ліжок набагато більша за наш госпіталь. Все дуже велике — коридори, палати, санвузли. Бо ця споруда з нуля будувалася за світовими стандартами, а не реконструювалася зі старого радянського обʼєкту. В нашому випадку тут був санаторій, тож Recovery довелося зробити велику роботу — це була глибока реконструкція вже існуючих реабілітаційних просторів задля наближення умов до міжнародних стандартів.

— Хто, як і за якими показниками може сюди потрапити?

— Наша спеціалізація — це важкі наслідки після поранень і травм, які потребують індивідуального підходу і роботи для кожного пацієнта та часу на відновлення/реабілітацію. І якщо бути точнішим — до нас повинен заїжджати пацієнт, який вже може витримати три години безперервної роботи за день. Тобто наш пацієнт — він вже знаходиться на певному етапі відновлення, це підгостра довготривала реабілітація.

Для прикладу, якщо це ампутація, то кукса вже сформована, вона потребує мінімальної перевязки. Якщо мова йде про оперативні втручання, то шви вже або зняті, або потребують мінімальної обробки. Пацієнт потрапляє до нас на тому етапі, коли вже не потребує нагляду профільного лікуючого лікаря: хірурга, кардіолога, нейрохірурга і так далі. Тобто на етапі, коли головна мета це складання плану реабілітації під конкретного пацієнта та подальша індивідуальна робота команди з пацієнтом.

— Розкажіть докладніше про це?

— У відділенні повністю розгорнута мультидисциплінарна реабілітаційна команда. Вона складається з лікарів ФРМ (фізичної реабілітаційної медицини), фізичного терапевта, ерготерапевта, клінічногопсихолога, терапевта мови та мовлення, та іншихспеціалістів, які нам будуть необхідні.

Також, ми завжди намагаємось виходити за рамки і надавати нашім пацієнтам додаткові можливості.

От наприклад, один з наших фізичних терапевтів є чемпіоном світу з кік-боксингу. Щотижня він проводить тренування з тими пацієнтами, які вже можуть витримувати таке навантаження і хочуть займатися боксом. Також ми організовуємо зайняття з гончарства, інклюзивного футболу, возимо пацієнтів на рибалку, проводимо реабілітаційні сесії в басейні. Днями хлопець з травмою руки захотів навчитися ліпити вареники — довелося нашим ерготерапевтам освоювати і цей напрямок.

Фонд Recovery зацікавлений в якісному наданні реабілітаційної допомоги. Тому вони забезпечують дуже велику кількість навчань для кадрів, які тут працюють. Постійно йдуть навчання для всіх фахівців мультидисциплінарних реабілітаційних команд обох реабілітаційних відділень. Зараз в нас проходять навчання для терапевтів мови та мовлення. Я сам наразі проходжу навчання по ЕНМГ, що в подальшому дасть можливість проводити це дослідження в умовах госпіталю, для більш якісної діагностики ураження переферичної нервової системи.

— Розкажіть трохи про команду. В умовах нестачі спеціалістів з реабілітації де Ви шукаєте людей?

— Коли я сюди тільки прийшов, то команда відділення складалася з начальника і одного фізичного терапевта. Це було два роки тому. Наразі в мене в команді знаходиться чотири фізичних терапевти і близько десятка асистентів, два психологи (військовий клінічний психолог та цивільний психолог — і це проблема, оскільки в просторах Медичних Сил поки що немає посади для цивільного клінічного психолога. Хоча всі психологи які працюють в стаціонарах повинні бути клінічними), один терапевт мови та мовлення і два лікарі ФРМ. Додатково я залучив до роботи студентів медичного університету імені О.О. Богомольця, там діє факультет підготовки лікарів для Збройних сил України, в склад якого входить кафедра фізичної реабілітації та спортивної медицини. Сьогодні до студентів НМУ ім. О.О. Богомольця долучилися слухачі кафедри фізичної та реабілітаційної медицини УВМА, студенти Університету фізичної культури, а також Університетів Драгоманова і Грінченко.

Фахівець, який залучений до реабілітації, це висококваліфікований, вузьконаправлений спеціаліст, який потребує досить тривалої підготовки. Для прикладу, до нас прийшли на роботу дві студентки четвертого курсу факультету підготовки лікарів для Збройних Сил. Вони були бакалаврами, тобто мали право бути асистентами фізичного терапевта. Наразі вони відпрацювали вже два роки, довчилися до рівня магістра фізичної терапії. Тепер вони переходять на посади фізичних терапевтів. І наразі в мене знов звільняється декілька місць асистентів фізичних терапевтів. Зараз знову прийшла група студентів, ми робитимемо ставку на тих, хто хоче рости, хто хоче навчатися. Ті, хто розуміють, навіщо їм це потрібно, вони тут залишаться.

Ця кузня кадрів має і інший бік: коли фахівець з реабілітації стає професіоналом, коли опановує фах, то за грошове забезпечення нижче конкурентного його важко утримати. Це велика проблема, бо до прикладу, лікувальні та реабілітаційні заклади поза системою Міністерства Оборони пропонують подібним спеціалістам зарплату в півтора — два рази вищу. Тому ми практично не можемо конкурувати на ринку праці

— Мабуть це стосується не лише грошей, а й посад?

— Це ще одна проблема: фізичний терапевт, ерготерапевт — це людина з немедичною освітою. Тобто він, якщо і буде офіцером, то не Медичних Сил. Якщо ми мобілізуємо людину, то її якось треба доростити, тому що у більшості фізичних- та ерготерапевтів там, де вони раніше готувалися, не було військової кафедри. Наприклад,в мене є висококваліфікований спеціаліст, фізичний терапевт, магістр, має сімнадцять років стажу — він сержант. Тобто зараз він доріс з солдата до сержанта, а до того він був змушений сюди заходити на посаду санітара. Зараз в нас в команді відділення є дуже фахова фізична терапевтка, вона теж хоче мобілізуватися. А в неї немає військового звання і немедична освіта. Тобто після мобілізації вона має зайти на посаду санітарки, служити там певний час, перейти на сержантську посаду, там провести півроку, потім пройти БЗВП і податися на офіцерські курси. І весь цей час вона має виконувати свої задачі по реабілітації наших військовослужбовців.

— Якщо повернутися до центру, в якому ви працюєте: чи бачите розповсюдження цих сучасних стандартів по інших медичних закладах?

— В принципі всі медичні заклади України повинні відповідати рівням інклюзивності і безбар’єрності для всіх без винятку пацієнтів. Розумієте, це нормальна історія, це не повинно бути виключенням. Це є норма, якій повинен відповідати будь-який заклад. На жаль, багато де ці вимоги виконуються лише частково. Наприклад, в лікарні встановлюють зовні пандус, додають поручні на сходах. Але в палатах нічого не помінялося. Санвузли не помінялися. Як були пороги, які важко переїхати кріслом колісним, так і залишилися ці пороги.

Ми тут у себе зробили спеціальний майданчик для реабілітації пацієнтів з ампутацією нижніх кінцівок. Але це зроблено було виключно тому, що ми бачимо реалії, з якими буде стикатися пацієнт з ампутацією. На майданчику є асфальтове покриття, трава, гравій, пісок, бруківка. Тому що після залу, де він навчиться ходити, він піде по гравію чи по піску, і до цього в повній мірі пацієнт може бути не готовий.

В цьому і є основна задача реабілітації. Не все може бути повністю відновлено. Але пацієнт після виходу з реабілітаційного центру не повинен відчувати якусь обмеженість своїх функцій. Він повинен бути навчений користуватися тим, що в нього є в наших реаліях. Якщо ми цього зможемо досягти, то наші пацієнт після проходження реабілітації зможе жити життя на повні груди.