Зброя масового культурного ураження: як росія містифікує «Інтербачення»

Росія давно перестала сприймати Євробачення як просто пісенний конкурс. Там, де весь цивілізований світ бачить майданчик для самовираження, свободи і музичного свята, російські пропагандисти бачать виключно «сатанинський шабаш у блискітках».

Конкурс, який в інших країнах викликає радість, у російських ефірах подається як західна деградація, де замість пісень — «розпусна ідеологія, що розмиває традиційні цінності».

Справжній маразм починається, коли в один голос на телебаченні та в Telegram-каналах коментатори намагаються довести, що кожен новий переможець — це не співак, а зброя масового культурного ураження. Особливо якщо на сцені — хтось із ЛГБТК+ спільноти. Реакція прогнозована: чергова істерика про «загниваючий Захід» і «душевнохвору Європу, що більше не співає, а кукурікає».

Замість «Євро» — «Інтер»: хто згадає стару добру епоху НДР?

Не витримавши конкуренції на реальному європейському полі, росія вирішила зіграти свою партію — в стилістиці 70-х років минулого століття. Відтак — із нафталінової скрині дістали «Інтербачення». І якщо хтось думав, що це — жарт, то ні. Все по-серйозному: вишиванки із Самари, балалайки в дуеті з баяном, підспівує дитячий хор з білорусі.

Офіційно — це «відродження великої культурної традиції», неофіційно — жалюгідна спроба створити «анти-Євробачення» в стилі «нам своє робить», але без свободи, без вибору й без шансів на популярність.

Цензуро, увімкни мікрофон

В «Інтербаченні» немає місця для «неправильних» тем. Будь-який натяк на інакшість, іронію чи сучасність — вирізається, забороняється і прирівнюється до «екстремізму». Залишаються лише стерильні куплети про мир, добро і «великого ведмедя, що несе любов слов’янським народам».

Як результат — музика стає штучною, як пластмасовий торт на вітрині. Гарний, рівненький, але абсолютно неживий. Тому що там, де немає свободи, — немає і справжнього мистецтва.

Коли кліпи — це бомби, а ноти — набої

Путінська росія давно зрозуміла: з танками у сучасний світ не ввійдеш, а от через пісню — запросто. Особливо якщо цю пісню подати з наративом про «вічні цінності», «збереження традицій» і «боротьбу з розбещенням». Так починається культурна війна. Не за території, а за світогляд.

«Інтербачення» тут — не просто концерт. Це арена, де формують образ «здорової нації», протиставленої «гнилому Заходу». І поки в Європі на сцені танцюють за права, в росії — викручують шию логіці й здоровому глузду.

Пісенна війна: фінал без аплодисментів

Росія, яка колись збирала мільйони глядачів на трансляції Євробачення, сьогодні веде з ним війну. Спочатку — образилась, бо її виключили. Потім — звинуватила в усіх смертних гріхах. А згодом — вирішила зліпити свій «конкурс», який навіть фанати «Газманова» дивляться з крінжом.

І ось найголовніше: там, де пісня мала б бути мовою любові, росія зробила з неї рупор агресії. Там, де сцена — це простір для єднання, вона створила бутафорську альтернативу, де всі співають однаково, бо бояться думати по-іншому.

«Інтербачення» — це коли ти не виграв бій, то придумав свій ринг, засудив усіх суддів, відгородився від публіки й пішов співати гімн сам собі в дзеркало.

І головне — щоб це дзеркало не тріснуло від сміху.