Один із парадоксів нашого сприйняття світу полягає в тому, що те, як ми уявляємо підтримку, не завжди має щось спільне з реальністю, але саме ця фантазія впливатиме на наше самопочуття.
Такий феномен називається perceived social support – його можна перекласти як «суб’єктивна віра в турботу й повагу». Це наче м’яке, але міцне переконання, що коли все піде шкереберть, спільнота не покине тебе напризволяще. Так не обов’язково має бути – важливою є саме віра в те, що хтось завжди поряд і, коли треба, – підтримає, зрозуміє.
Є ще й інший бік підтримки – received social support. Це та опора, яку ми реально отримуємо від інших: дзвінок від товариша, який запитує, як ти дістався додому ввечері; допомога під час переїзду; або чуттєва розмова за потреби. Це те, що можна порахувати, виміряти й за що варто подякувати.
А тепер запитання: яка з цих двох підтримок більше допомагає нам почуватися впевнено в цьому світі? Відповідь проста й водночас несподівана – фантазія, у яку ми віримо, важливіша за те, що отримуємо насправді. Тому що знання, що є хтось, хто подбає про вас, підвищує стійкість і знижує тривогу. І, що цікаво, коли ми впевнені в цьому, немає потреби перевіряти людей постійно. Адже навіщо пересвідчуватися в тих, у кому не сумніваєшся?
Джерело: 5 наукових історій про те, як розвинути стійкість, із нової книжки «Що зі мною»
