Сергій Войцеховський, член Ради директорів BGV Group Management
Сектор критичних матеріалів — це не про титан або рідкісноземельні елементи, каже Сергій Войцеховський. Це про перелік мінералів, який у різних країнах різний кількісно. У Сполучених Штатах він складається з 50 мінералів, у ЄС — 34 і щороку збільшується. В Україні список таких мінералів затвердила РНБО, у ньому 30–38 позицій. А сформовані ці переліки за принципом, що без них дуже складно уявити економіку майбутнього в певних секторах, пояснює експерт.
«Якщо говорити про графіт, то це про батареї, про елементи живлення, де зараз 97 % постачання цього продукту залежать від однієї країни — від Китаю. Тобто в будь-якому електромобілі є мінімум 70 кілограмів сферинізованого графіту, який на 97 % вироблений у Китаї. Тому США, Європейський Союз збентежені цією історією і намагаються якось виправити її. Це навіть не питання економіки, тому що насправді економічний складник постачання цього товару з Китаю зараз дуже привабливий.
З іншого боку, всі хочуть продавати підписку, як Microsoft. Не продукт, а право користуватися настільки, наскільки ми заплатили. Тому будьте готові до того, що колись електромобіль буде за підпискою та їхатиме тільки тоді, коли ми за нього заплатили, якщо його вироблятиме одна країна. А все йде саме до того, тому що зараз така ситуація у світі, що нарощення виробництва електромобілів у Китаї не зіставне з усіма іншими країнами», — зауважив Войцеховський.
Чому Україна не може самостійно розробляти цінні родовища
Щоб запустити галузь видобутку критичних матеріалів, потрібні три ключові складники:
● Доступ до технологій. А такими технологіями володіє лише невелика кількість країн, каже експерт, зокрема США.
● Фінансування. «Наприклад, вартість проєкту видобутку графіту і виробництва сферинізованого графіту — приблизно пів мільярда доларів. Профінансувати це не може жодний бізнес як stand-alone (самостійне) рішення. Оскільки Україна, на жаль, не була інтегрована у світову ліквідність (тут складно отримати дешеве довгострокове фінансування — а це саме про таку історію), то такі проєкти летіли дуже погано», — каже Сергій Войцеховський.
● Доступ до ринків збуту. «Ви можете профінансувати проєкт, виробити суперкласний сферинізований графіт для одного матеріалу, але ви можете його нікому не продавати, тому що ринок покупців обмежений. Це в основному Південна Корея, Китай, Сполучені Штати, Європейський Союз тощо. І там свої правила і принципи роботи», — пояснює експерт.
Перспективи українського видобутку
В українських реаліях проєкти можуть бути двох типів: уже наявні або нові. Приміром, зазначає Сергій Войцеховський, зараз є приватні й державні компанії в нафті й газі, вони можуть зробити програми додаткового буріння й збільшити обсяги видобутку. Але з якихось причин (часто через відсутність інвестицій) не роблять цього. Інвестувати в такі проєкти міг би новостворений фонд, підкреслює представник BGV Group Management, але через відсутність виписаних в угоді деталей поки що незрозуміло, чи зможе він працювати з неновими і, наприклад, з невидобувними проєктами.
Але й з новими, веде він далі, теж не все так просто. По суті, це стартапи, яких не існує. Щоб вони стали проєктом, мусить з’явитися мінімум PFS, prefeasibility study (попереднє техніко-економічне обґрунтування. — Ред.), а його вартість становить від 3 до 10 мільйонів доларів. Строки на реалізацію — приблизно від 2 до 5 років, залежно від темпів, каже Войцеховський.
Сергій Войцеховський, член Ради директорів BGV Group Management
«Працювати з цим будуть виключно іноземні підрядники. Тому що в Україні відсутні competent persons за іноземними стандартами, які можуть ставити на баланс запаси за JORC (стандарти публічної звітності про результати розвідки корисних копалин, мінеральних ресурсів в Австралії. — Ред.) і NI (відповідні стандарти в Канаді. — Ред.). Це будуть канадські, австралійські, німецькі, американські компанії, які на цьому спеціалізуються. І вони також дуже завантажені, тому що бум на критичні матеріали і корисні копалини не тільки в Україні, а й у всьому світі», — підкреслив представник BGV Group Management.
Та все ж він бачить політичну й економічну волю новоствореного фонду інвестувати в Україну.
«Головним розпорядником цього фонду з американської сторони буде DFC (Міжнародна фінансова корпорація розвитку США. — Ред.) — достатньо потужна, розгалужена, супердосвідчена американська фінансова державна структура, яка має дуже великий досвід фінансування проєктів в Іраку, Грузії, Південній Америці, у різних країнах і юрисдикціях.
Вони розуміють, як реалізовувати проєкти. Тепер питання. Чи потрібно їм це? На мій погляд, є два фактори, які впливають:
● Політичний. На мій погляд, DFC — чисто політична організація. Якщо не буде задачі працювати з конкретною юрисдикцією, вони працювати з нею не будуть. Тому підписана угода. І вони як розпорядник — це достатньо суттєвий політичний сигнал про те, що можна працювати з Україною.
● Економічний. DFC буде давати гроші в борг, найімовірніше — довгі гроші під низький процент. Якщо це фонд, може бути інша історія.
Якщо проєкт буде з гарною економікою, політично вкладатиметься в рамки бачення Сполучених Штатів для можливого фінансування, я вважаю, він зможе отримати інвестиції», — заявив Сергій Войцеховський.
Джерело: Сергій Войцеховський: «У будь-якому електромобілі є мінімум 70 кілограмів китайського графіту»
